04/04/2014
0Єдина в Україні ферма, де розводять північних оленів, розквартирована в селі Іза, що на Хустщині. Плямисті мешканці Сходу є одним із символів невеличкого населеного пункту, так званою візитківкою. Сюди приїжджають туристи з усіх куточків України, Угорщини, Чехії, Польщі, Австрії, Голландії…
Плямисті емігранти
Батьківщиною плямистих оленів є Приморський край, проте до Закарпаття вони потрапили з Калінінградської області. Датою створення оленячої ферми вважається 1987рік. Саме тоді, після ліквідації колгоспу, завезли перших рогатих красенів. Але після розпаду Радянського Союзу ферма стала збитковою, зарплату працівникам не виплачували, за тваринами не доглядали, що призвело до різкого скорочення чисельності стада. І тільки в 2003 році фермерське господарство отримало друге життя. Ферму орендував місцевий підприємець Михайло Бугаш.
– Територія господарства-пасовища, куди входить і частина лісу, складає майже 60 гектарів. Все обійстя обнесено високою дротяною огорожею. – розповідає пан Михайло. – Господарство, а зараз це 150 оленів, збиткове, але хочемо збудувати тут туристичний комплекс, “родзинкою” якого повинні бути олені. Дітям завжди цікаво з ними «спілкуватися», пригощаючи соковитою травою.
Найбільша цінність оленя – панти
Щовесни олені скидують роги. Зараз саме настала та пора, коли вони прощаються зі своєю найбільшою гордістю.
-Раніше ферма маланепогані прибутки, збуваючи роги фармацевтам на виробництво пантокрину. Зараз невигідно продавати, бо дуже низькі на них ціни. Тому зрізані роги консервуємо у 50-градусному спирті. Так вони можуть зберігатися дуже довго,– охоче ділиться інформацією Михайло Михайлович. – Панти (те, що залишається від відрізаних рогів) виростають кожен день на 4-5 сантиметрів. За 2 місяці вони мають необхідні розміри. Слід зазначити, що з пантокрилу виготовляють медичні препарати, які застосовують при перевтомі, неврастенії, неврозах, слабкому серцевому м’язі, гіпотонії, для підвищення працездатності, для засоби лікування деяких чоловічих недугів.
Взагалі оленячі роги – річ унікальна. Вони не пустотілі, як у корів, а мають пористу структуру.Оскільки кількість відростків залежить від віку, за рогамиможна сказати, скільки тваринці років.
Боязливі «сміливці»
На вигляд олені дуже миролюбні, хоча їм не подобається, коли їх лащать, чіпають за шию чипросто гладять – спрацьовує інстинкт самозбереження, набутий природою.
-Нагородою за ласку може стати добрий копняк передніми ногами. Доглядачіпарнокопитних твердять – сила польоту від такого удару – до 15 метрів, – усміхається господар ферми. – Б’ються олені й між собою. Проте лише у період гону – восени. Сильніший самець може мати у своєму гаремі п’ять, а то й десять – двадцять самок. Слабак же лишається сам. Все просто – природній відбір. Крім того, тваринимають чудовий слух, гострий зір, прекрасну інтуїцію. Людину вони відчувають за три кілометри. А якщо заховалися у лісі, точно знаємо, що через годину буде гроза чи дощ.
Невибагливі вегетаріанці
Олені харчуються переважно мохом, корою, бруньками або водними рослинами. Полюбляють також гілки та листочки верб і беріз, насіння кедрів. Найбільше їдять вночі, коли довкола спокійно й тихо, – зі знанням справи каже Михайло Бугаш. – Слід зазначити, що малюк уже через три дні після народження втікає до лісу. До мами приходить лише поїсти, і постійно на одне й теж місце. Через кілька місяців оленятко вже ласує кормами, а у чотири роки стає зовсім дорослим. До смаку плямистим мешканцям ферми навіть яблука та хліб. Влітку тварини випасаються, а взимку олені тамують голод зерном і сіном. Проте доводиться закуповувати й комбікорм …До речі, пристосованість північного оленя до харчування лишайниками дозволяє йому жити там, де інші види копитних вижити не можуть. Просто вони – витривалі тварини, адже їхньою батьківщиною вважаються просторі, безлісі райони арктичної тундри, хвойні ліси та гірські райони тайги.
Цікаво, що благородні олені настільки полюбили закарпатську землю, що почуваються тут, як удома. А заради улюблених сухарів вони навіть кланяються перед господарем, як циркові тварини.
