21/07/2022
0Необхідність і перспективи відновлення мисливствознавчої спеціальності для реанімації мисливського господарства України.
Війна в Україні довела значення суспільства, яке вміє поводитись зі зброєю. Саме мисливці виявились такими підготовленими цивільними свідомими громадянами. Але мисливська галузь до війни була не популярною і пригнічувалась з усіх боків. Більше того, з 2012 року мисливствознавство, як окрема спеціальність, зникла у переліках закладів вищої освіти України. Готувати таких фахівців наші виші тепер можуть лише у рамках спеціалізації «Лісове господарство». Чи можливе в Україні відродження мисливствознавства, мисливської галузі й популяризація мисливства – спробувала з’ясувати наша редакція.
Інна ЛИХОВИД, “Лісовий і мисливський журнал”
Точка неповернення
Нині мисливствознавців готує кілька закладів вищої освіти, але винятково у рамках спеціальності «Лісове господарство», один з них – Запорізький національний університет (ЗНУ). Як розповів старший викладач кафедри біології лісу, мисливствознавства та іхтіології ЗНУ Володимир Вовченко, із першого по п’ятий курс вони мають близько сотні студентів-мисливствознавців. На освітню програму «Мисливське господарство та рослинні ресурси» було подано всього 24 заяви. Для порівняння – на спеціальність «Журналістика» у цей же університет кількість заявок становила близько 400-х. Та головне, на що потрібно звернути увагу, – заклад готує фахівців із мисливствознавства не за окремою спеціальністю, а за освітніми програмами, що є частиною спеціальності 205 «Лісове господарство». Тобто окремої спеціальності «Мисливствознавець», як раніше – немає.
Щоб включити, ба, навіть освітню програму, виш має пройти акредитацію Міністерства освіти та науки. У 2020 році така акредитація була проведена для магістерської освітньої програми «Мисливське господарство». Нині університет проходить акредитацію бакалаврської освітньої програми «Мисливське господарство та рослинні ресурси».
За словами Володимира Вовченка, ЗНУ надсилав десятки листів до керманичів держави, аби в Україні було відновлено у переліку спеціальностей «Мисливське господарство», але досі – марно.
Нагадаємо, у 2012 році ця спеціальність зникла із Переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти разом, до речі, з деревообробкою. Якщо останню таки вдалося повернути (тепер за цією спеціальністю готують фахівців у Національному університеті біоресурсів і природокористування, НУБіП), то із мисливствознавством ситуація поки що без змін.
Директор Мелітопольського інституту екології та соціальних технологій, доктор біологічних наук, професор Валерій Лисенко в одній зі своїх публікацій розповідав, що готувати мисливствознавців в Україні розпочали з 2002 року в Кримському агротехнологічному університеті (спеціальність бакалавр). Згодом такі спеціальності відкрили у Харкові й Львові. За ініціативи Валерія Лисенка був розроблений державний стандарт і відкрито магістратуру зі спеціальності «Мисливствознавство» у Криму, а потім у Києві (НУБіП) і Харкові. До 2014 року у Сімферополі готували мисливствознавців, але після окупації Криму це стало неможливим.
– Є навчальні заклади, які готують мисливствознавців на базі спеціальності «Лісове господарство» (бакалаврів і магістрів). Зокрема це є НУБіП, у Харкові – в зооветеринарній академії. В Херсоні в агроуніверситеті теж намагались створити щось подібне, – розповідає Валерій Лисенко. – В нашому інституті на базі спеціальності «Екологія» є п’ять мисливствознавчих дисциплін. Чимало вихованців, які закінчили у нас бакалаврат і магістратуру, зараз керують мисливськими господарствами. Але чистої спеціальності «Мисливське господарство» – немає. Це катастрофа для мисливської галузі. Те саме стосується і єгерів. Єгерська школа у нас в країні взагалі відсутня. Добре було б, якби в Україні працювали хоча б курси підвищення кваліфікації для єгерського персоналу, який нині, дуже часто, не до кінця розуміє чим керує та чим займається. Свого часу, працюючи у Запорізькому університеті, я проводив такі курси, вони мали попит і зарекомендували себе дуже добре. На жаль, нині наше мисливське господарство практично не забезпечено науковими кадрами і кваліфікацію мало хто підвищує. Це велика проблема.
Ініціатива Громадської ради
Наприкінці 2021 року Громадська рада при Держлісагентстві підготувала лист, в якому просить Держлісагентство ініціювати звернення до Кабінету Міністрів щодо необхідності відновлення освітньої спеціальності «Мисливське господарство», а також підготувати звернення до народних депутатів, Олега Бондаренка і Олександра Матусевича, щодо внесення відповідних доповнень до Законопроєкту (№ 3200 від 11.03.2020).
У листі йдеться, що площа мисливських угідь держави є найбільшою в Європі. До війни у мисливському господарстві країни було зайнято 6500 працівників, з них 4900 – штатні єгері й лише близько 500 – мисливствознавці.
– Наведені дані свідчать про те, що менше від половини господарств мають у своєму штаті відповідних спеціалістів, освіта більшості з яких досі нефахова. Як результат, в Україні чисельність мисливської фауни у десятки разів нижча, ніж у сусідніх Польщі, Румунії, Словаччині, Угорщині, а за даними Державної служби статистики України, лише в період з 1990 по 2017 роки чисельність основних видів мисливських тварин знизилася в середньому на 16,2%, – йдеться у листі Громадської ради.
Мисливській галузі критично бракує кадрів. Як приклад, експерти наводять дані щодо мисливських господарств Харківської області. Тільки 1,9% персоналу там мають вищу фахову освіту, 9,7% – середню спеціальну, 25,2% – нефахову вищу освіту і 45,8% мають тільки середню освіту. На Чернігівщині на посаді мисливствознавець працює 65% з вищою освітою різних спеціальностей і тільки 30% – з фаховою. Аналогічна ситуація, наголошують фахівці, спостерігається на всій території України.
Тому Громадська рада при Держлісагентстві вихід із ситуації, що склалась, вбачає у двох кроках. Перший, повернути спеціальність «Мисливське господарство» на перший (бакалаврський) і другий (магістерський) рівні освіти до згаданого вище Переліку спеціальностей. Другий крок – внесення змін до статей 29 та 30 Закону України «Про мисливське господарство та полювання». Йдеться про те, аби у єгерській службі, яку створюють користувачі мисливських угідь, працівники мали фахову освіту, а мисливствознавці у штатному розписі – вищу мисливствознавчу освіту.
На думку Валерія Лисенка, Уряд мусить прислухатися до пропозицій Громадської ради й інших небайдужих до долі мисливської галузі громадських організацій та установ. Також він нагадав, що відносно нещодавно відбувалося чергове засідання ЄС, на якому мисливство було визначено, як один із інструментів збереження біорізноманіття.
– Мисливство є невід’ємною частиною нормальної екологічної роботи кожної країни. Це ж не тільки добування мисливських диких тварин, а й створення кращих умов існування для дичини, зокрема, кормових, охорона і відтворення для збільшення їхньої чисельності, – пояснює Валерій Лисенко. – Збільшення чисельності диких тварин дозволяє збільшити і добування диких тварин. У нас є наукові дослідження, рекомендації, норми, наприклад, який відсоток тварин без негативного впливу на популяцію можна вилучати. Загалом, наше мисливське законодавство досить екологічне, виконуючи його, ми не тільки вилучаємо якусь частину диких тварин, але й робимо багато для того, щоб їхня чисельність зростала, а якість угідь покращувалась. Негативний вплив на дичину має не мисливське, а сільське господарство. Наприклад, використання широкохватної с/г техніки, якою обробляють поля та знищують польову дичину: малих зайченят, куріпок тощо.І не дивлячись на звернення мисливців, держава на це не реагує. Використання різних сільськогосподарських отруйних речовин для боротьби зі шкідниками також обертається загибеллю великої кількості диких птахів і звірів. Пам’ятаєте історію, яка сталась не так давно в Асканії-Нови і це випадок, який набув громадського резонансу завдяки ЗМІ, головним чином, мисливським. Разом з тим, є багато історій, про які ми навіть не здогадуємось. Мисливські організації звертались із цим питанням і до екологів, шукаючи підтримку і вплив на владу, але віз і нині там. Тому підвищення фаховості мисливської галузі й освіченості суспільства в цих питаннях є вкрай важливим елементом.
Досвід Європи
Якщо навіть вдасться повернути мисливствознавство в університети – то чи буде попит на цю спеціальність? Дані Запорізького національного університету про 24 заяви за минулорічну вступну кампанію не дуже втішні. На що робить ставку майбутній студент? Чи престижна обрана ним спеціальність, ким і де зможе працювати з нею, який попит на цю спеціальність на ринку праці, й головне, яку зарплату можна отримати?
У лютому 2022 року на найвідомішому в Україні ресурсі з пошуку роботи на посаду «Мисливствознавець» було 3 (три!) вільні вакансії з окладом 12–15 тис. грн і одна вакансія єгеря. Ці професії хоч і пов’язані з природою, але достатньо важкі, вимагають навичок, володіння управління транспортом, вогнепальною зброєю, потрібно мати гарну фізичну підготовку, інколи трапляються небезпечні зіткнення з браконьєрами.
Віддалена робота нині дуже популярна, але це не про мисливствознавців і єгерів, вони мають бути готовими до спеки, морозу, снігу, дощу… І за це все ви отримаєте зарплату, не в образу сказано, продавчині з магазину. А ще врахуйте негативне ставлення до мисливства у суспільстві, яке постійно підігрівають антимисливські рухи.
Так чи інакше усіх треба мотивувати до навчання. Одним із таких мотиваторів може бути розуміння перспективності такої освіти і роботи. Це завдання, яке стоїть перед сеціалізованими вишами, мисливськими громадськими організаціями, перед роботодавцями – мисливськими господарствами і, нарешті, перед самою державою.
У багатьох країнах Європи мисливське господарство досить популярне. І для цього є вагомі підстави. Мисливство – це галузь процвітаюча, прибуткова, а також вона виховує справжніх чоловіків, які можуть постояти за себе і за державу зі зброєю у руках.
– У першу чергу, на мій погляд, велику роль відіграє наявність фахівців, – коментує доцент Національного лісотехнічного університету України, кандидат сільськогосподарських наук Іван Делеган. – Бо в країнах Європи здавна готують таких спеціалістів, у них є окремі наукові інститути. В Польщі працює Польський союз мисливців, на кшталт нашого Українського товариства мисливців і рибалок, який на свої кошти утримує дві наукові установи, які працюють для розвитку мисливського господарства. Те саме в Німеччині – є програма підготовки фахівців, наукові інститути, мисливствознавців готують навіть в училищах. Окремо готують єгерів. І таким чином за рахунок підготовки фахівців та хорошої наукової бази мають дуже високий рівень ведення мисливського господарства.
– Багато чинників вплинули на нашу ситуацію. Варто згадати одного з класиків, який казав, що тваринам добре буде там, де добре людям. Тобто економічна ситуація впливає на ведення господарства, – продовжує Іван Делеган. – І законодавча база, правила, за якими ведуть господарства в Європі, дещо відрізняються від наших нормативних актів. Маємо різну ситуацію і щодо кількості фахівців, які задіяні у лісовому господарстві, їх в Україні близько 6 тисяч. До прикладу, в Німеччині, яка близька до України за площею, їх 48 тисяч. Близький показник до України має Чехія – 5,7 тисячі, маленька Австрія – 20 тисяч працівників. А від цього буде залежати чисельність тварин, адже це – основний об’єкт для ведення мисливського господарства. Ми також суттєво поступаємося і в кількості лісомисливських тварин. До прикладу, козуля європейська – одна з найбільш популярних і поширених видів. В Україні щорічні обсяги добування сарни близько 7–8 тисяч на рік. У Словаччині – 25 тисяч, Угорщині – понад 100 тисяч, так само в Чехії. Австрійці добувають близько 300 тисяч на рік. А Німеччина – півтора мільйона. Це більше, ніж в Україні вся чисельність козулі. І це не впливає на популяцію цієї тварини в Євросоюзі.
Аби мати подібний рівень і в Україні, починати треба саме з підготовки фахівців. І розуміти, що, загалом, дасть державі розвиток мисливства. За словами нашого співрозмовника, це, передусім, робочі місця. Якщо мисливське господарство стане прибутковим, це принесе більше надходжень до бюджету, зокрема, до місцевих. Це також і розвиток мисливського туризму, і не лише внутрішній для місцевих, до нас могли б приїжджати і закордонні мисливці, а це вже зовсім інші надходження. Підготовлені й зацікавлені фахівці зможуть за достатньо короткий період змінити мисливську галузь, а якщо їм у цьому допоможе ще й влада, то позитивний результат відчує на собі вся країна.
Втім, людей, що розуміють суть цієї проблеми і шляхи вирішення її в Україні – одиниці. Василь Агій, керівник ДП «Берегівський лісгосп», наводить приклад, що в Угорщині Прем’єр-міністр нещодавно здобув мисливську освіту, тамтешні чиновники долучаються до мисливства та знають проблематику галузі із середини, чого немає в Україні. За його словами, у нас, здебільшого, це сприймають як розвагу, хобі, звідси і ставлення, що полювання – це розвага заможних людей. А це, в першу чергу, копітка, щоденна та важка робота, наголошує Василь Агій. До речі, свого часу він отримав диплом магістра в угорському університеті. Каже, коли у 2012 році основні масиви мисливських угідь лишилися у віданні підприємства, виникла проблема з браком знань і з тим, як же правильно вести мисливське господарство.
– Тобто постала проблема в отриманні нових теоретичних знань, виявилося, що мисливське господарство тримається на практичному досвіді та хлопському розумі, – пояснює він. – Маємо кілька спеціалістів ще радянської школи, але ж наука, в тому числі, про природу динамічно розвиваються, і теоретичні знання, здобуті 50 років тому, вже неактуальні.
Суспільна думка
Ясна річ, що освіта – це важливий аспект розвитку мисливської галузі. Але не менше значення має ставлення суспільства. Як уже згадувалося, до війни багато хто в Україні вважав мисливство або розвагою для багатих, або ототожнював його із жорстоким ставленням до тварин. Маємо свіжий приклад, що це доводить. Наприкінці минулого року в Львові мав з’явитися позакласний гурток мисливствознавців для школярів. Анонс його появи викликав неоднозначну реакцію суспільства, лунали навіть звинувачення щодо порушення зоозахисного законодавства. Зрештою, аби вирішити всі спірні питання, ініціатори створення гуртка організували круглий стіл, на який запросили зоозахисників, які критикували гурток. Та чомусь діалогу не вийшло, на зустріч останні не прийшли. Можливо, ставлення до мисливства зімнеться після війни, де мисливці продемонстрували неабияку підготовку і звитягу. Але і без просвітницької роботи із суспільством будь-які хороші наміри та ініціативи на підтримку мисливської галузі будуть зустрічати опір, а тому потрібна не тільки мисливська освіта, а й просвітницька робота.
– Маємо рухи і громадські організації, що спрямовані проти мисливського господарства, – зазначає Іван Делеган, до речі, ініціатор створення вищезгаданого гуртка. – Безумовно, суспільну думку треба корегувати. І тут важливим є європейський досвід. В Європі це, передусім, давні традиції, які в нас були втрачені. Франція починала готувати мисливствознавців із IX століття. Термін підготовки таких фахівців був п’ять років. У Німеччині навіть лісівники погоджуються, що мисливці мають серйозніше лобі у владі, ніж вони. Там багато політичних діячів є мисливцями, мають свої мисливські угіддя, і головне, не приховують цього, а навпаки, тому нападки на мисливське господарство там просто не проходять.
Серед країн ЄС, найбільших «успіхів» псевдоекологи досягли в Польщі, де їм навіть вдалося досягти заборони участі дітей у полюванні, хоча й був дуже серйозний супротив. Але чужих дітей на полювання ж не беруть. Батьки зацікавлені у здоровому розвитку своєї дитини. Ніхто ж насильно дітей туди не тягне. А, загалом, полюванню навчаються змалку, бо це непросто добування тварин. Людина має знати, як поводити себе на природі, розуміти біологію тварини, вміти поводитись зі зброєю і надавати першу медичну допомогу. Останні пункти стали актуальними як ніколи.
На думку Василя Агія, також нам варто поліпшувати законодавство. Він аналізував, як працює мисливське законодавство в Угорщині, Німеччині, Румунії та Сербії. За його словами, на законодавчому рівні закріплено, що кожне мисливське товариство зобов’язане мати мисливствознавців із відповідною фаховою освітою. Також кожного мисливствознавця організація, де він працює, забезпечує спецодягом, зброєю, транспортом, інструментом, щоб він міг виконувати всі свої завдання. Порівнюючи фахову підготовку єгерів та мис ливствознавців в Україні, у нас багато чим нехтують. На роботу можуть узяти єгеря без підготовки, а мисливцем можна стати, здавши лише комп’ютерні тести.
– Також нам треба вчитися у європейців ставлення до мисливської галузі. Треба популяризувати її. Ми свого часу проводили мисливський фестиваль, приміром, у Сербії такі заходи проводять щороку. І з мотивацією треба повернути самоповагу мисливців до себе, щоб вони помітили, що це якась когорта однодумців, яких об’єднує спільна справа. Бо як вимагати поваги від оточення, якщо сам себе не поважаєш.
А в нас же є об’єднуюча сила – любов до природи та спільної справи. Тож спочатку має бути відповідне ставлення, освіта, повага, далі – економічний аспект, і результат буде помітний, –резюмує Василь Агій.
Війна врешті-решт закінчиться і потрібно буде розвивати економіку країни. Мисливське господарство – теж частина економіки і про неї потрібно дбати вже сьогодні. Необхідно вивчати іноземний досвід, адаптувати європейські моделі ведення мис-ливського господарства та повернути освіту в галузь.
