17/03/2014
0СУД ПОВЕРНУВ ДЕРЖАВІ ПОНАД 8,5 ТИС. ГА ЛІСФОНДУ ПРИКАРПАТТЯ?
Чорний ліс» — так на Івано-Франківщині називають чимало угідь в різних районах. Але в цьому разі йдеться про вилучені Івано-Франківською обласною радою 2000 року із землекористування військового лісгоспу Міноборони України землі лісового фонду загальною площею 8 тис. 531 га і надані в постійне користування приватному підприємству «Спеціалізоване лісомисливське науково-дослідне природно-заповідне господарство «Чорний ліс», зокрема 2 008 га —у Богородчанському, 3 674 га—у Ка-луському та 2 849 га — у Тисменицько-му районах. Керівниками області на час прийняття обласною радою й досі загадкового рішення були голови облради — Зіновій Митник та облдержадміністрації — Михайло Вишиванюк, а ПП «Чорний ліс», офіційно зареєстроване в селі Завої на Калущині, очолював (і очолює) гендиректор та водночас голова президії Івано-Франківської обласної ради УТМР Михайло Лущак. Місяць тому Генпрокуратура України повідомила, що Львівський апеляційний господарський суд повернув у державну власність згадані землі. Але каламутні залаштунки і досі бережуть чимало «загадок»: по-перше, як вдалося обійти вимоги ст. 57 Земельного кодексу України, відповідно до якого земельні ділянки лісового фонду надають органи виконавчої влади чи місцевого самоврядування в постійне користування лише спеціалізованим державним або комунальним підприємствам, установам та організаціям; подруге, чи можна у державну власність повернути те, що в принципі не може бути в іншій формі власності, крім державної; по-третє, для кого в лісових угіддях «Чорного лісу» недавно поквапом звели пишну будівлю не адміністративної архітекури? І т. д.
До лісу – передом, до села – задом
Образно кажучи, чим далі в ліс, тим більше чуток. Підлісне сільце Посіч на Тисмениччині нараховує приблизно сотню жителів, а через нього зі Старого Лисця веде дорога до угідь Посіцького лісництва. У селі нема бодай примітивної соціальної інфраструктури—школи, дитсадка чи навіть магазину тощо, а перепади з напругою в електромережі —явище хронічне і вже навіть буденне, бо проблема з відповідним трансформатором. А приміщення сільради годі й ад-мінбудинком назвати — тулиться у перелицьованому будівельному вагончику. І на тлі такого соціального забуття По-січ аж кишить різноманітними чутками і переказами — головно про розмах будівництва, яке швидкими темпами прагнули завершити ще до Нового року в угіддях лісництва на території Посіцької сільради. Подейкували, що загадковий будівельний об’єкт, яким опікувався гендиректор «Чорного лісу» Михайло Лущак, зводили для сина Януковича і буд-майданчик свого часу особисто вшановували своїми відвідинами екс-голова облдержадміністрації Михайло Вишиванюк та його колишній перший заступник Василь Плавюк. Люди, мовляв, також бачили, як на місце будівництва інколи прилітав вертоліт і т. д. Попри те, що цю інформацію ми наразі підтвердити не можемо, у дечому все ж пересвідчилися особисто.
…Дорогою до загадкового лісового будівництва ми нарахували орієнтовно до чотирьох сотень бетонних електроопор новозбудованої і чинної високовольтної мережі, вартість якої, за нашими найпримітивнішими підрахунками, — не менше трьох мільйонів гривень. А неподалік шикарної будівлі, у якій деякі архітектурні втілення виконано «під стиль» колиби, височіє вежа мобільного зв’язку. Та «легендарного» вертолітного майданчика десь довкола ми не зауважили — мережа високовольтних електроопор закінчується власне біля будівельного об’єкта. Навколо нього ще збереглася частина лісового розсадника, проте на місці інших колишніх ділянок шкілки з саджанцями — лише сліди дивної за своїм призначенням гравійної підсипки. Нас зустрічають два стривожені єгері і після короткого знайомства, на наше прохання, проводять до внутрішніх приміщень зведеної будівлі, про всяк випадок прихопивши топірчину. У просторій залі на столику — напоготові вся проектно-будівельна документація. Лісівники пояснюють, що об’єкт збудовано як лісництво і виключно для побутових потреб працівників — проведення нарад, перепочинку, приготування обіду чи перекуски. Але двоповерхова дерев’яна стилізована будівля зовсім не схожа на «контору» лісівників, а радше на розважально-відпочинкове місце для грошовитих мисливців чи інших небідних охочих. Могла б ця будівля слугувати також і «гніздечком для активного дозвілля» чиновницької свити. На першому рівні — простора округла зала, здатна одночасно вмістити кілька десятків осіб і з сучасною «плазмою» на стіні, багаті дубові сходи ведуть до кількох відпочивалень на другому поверсі, а навколо по периметру — кухня, вбиральні, кабінети. Весь інтер’єр приміщення — від стелі і до сходових поручнів — оздоблений різними породами дерев.
Я мимохідь зиркнув на забрьохані болотом чоботи єгерів зі слідами лісових розлізлих доріг і засумнівався, що це для них чи інших працівників лісу зводили такі шикарні апартаменти і вони бодай колись, після завершення опоряджувальних робіт, зможуть топтати ці встелені комбінованими породами дерев підлоги та грітися біля модерного каміна. Ми бачили не одне приміщення лісництв на Прикарпатті, зокрема і новозведені чи відремонтовані будівлі лісгоспів. Але такий розмах будівництва «контори» в Посіцькому лісництві — це, без сумніву, чималі капіталовкладення. Єгері підтвердили, що будівельні роботи на об’єкті наприкінці минулого року велися дуже поспішно. Куди так квапилися забудовники? Виглядає, що за таким будівельним галопом керівництво лісництва не зауважило, як повернулося передом лише до лісу — тобто до судових воєн чи загадкової для людей пишної будівлі, а до посіцьких сільських соціальних проблем — задом.
Мільйони – на будівлю, а людей – на півставки?
Згідно з розподілом території приватного підприємства «Чорний ліс» у межах лісництв за належністю їх до міських, селищних і сільських рад, 2 181 га угідь належать до території Посіцької сільради.
Дмитро ПОПОВИЧ, голова земельної комісії Посіцької сільської ради: — Село Посіч — лісове і дотаційне. ПП «Чорнийліс»щорічно платить сільраді 800—900грн. лише якщо проводить суцільну рубку, а не як попенну плату— від кожного зрізаного кубометра. Наскільки мені відомо, новозведений будинок у Посіцькому лісництві навіть у нашій сільраді не зареєстрований. Суд вирішив землі лісових угідь повернути у державну власність, а той будинок мали б віддати у комунальну власність села. Бо, я переконаний, його зведено за кошти бюджетні. Не маю сумніву, що незабаром керівництво «Чорноголісу» звернеться до нас, щоб їм сільрада виділила землю для обслуговування того будинку. Якщо мають відповідні активи, — нехай купують будинок, а гроші повертають державі. Свого часу я працював у «Чорному лісі» і навіть лісничим Посіцького лісництва, тож більш-менш орієнтуюся у фінансових можливостях підприємства. Тому дуже здивувався, коли побачив в угіддях такий розмах—будівлю, на яку, за моїми приблизними підрахунками, затратили не менше 20 мільйонів гривень. Адже не один ріку Посіцькому лісництві на повному окладі з-поміж усіх лісівників працювали хіба що лише директор і лісничий, а за місяць людям закривали по 15 робочих днів. Аж поки працівники не обурилися.
Загадково будівля -«лице лісу»
Звісно, час покаже, для чого і за чиї гроші так квапливо виросла пишна і загадкова «контора» в угіддях Посіцького лісництва. Зрештою, і обов’язковість прокурорського реагування на публікацію у ЗМІ ще ніхто законодавчо не скасовував. Проте гендиректор ПП «Чорний ліс» іншої думки і щодо судового рішення, і щодо загадкової будівлі у Посіцькому лісництві.
Михайло ЛУЩАК, генеральний директор ПП «Чорний ліс»:
— Наше підприємство вже 11 років вирішує спори у судах. А 21 березня мине місяць з часу рішення Львівського апеляційного господарського суду, і ми вчора вже звернулися з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України. Але рішення львівської інстанції не впливає на нас як суб'єкт господарювання. Передусім зазначу, що ми були позивачем. І не знаю, як і хто у Генпро-куратурі України означив, що суд повернув у державну власність 8 тис. 531 га. Бо ці площі угідь ніхто і ніколи з державної власності не вилучав, адже форма власності на землі лісфонду в Україні— лише державна. І нам свого часу угіддя
І надали також лише у постійне користування, а не у власність. Тож тепер просто вирішується питання, чи й надалі ліз сові угіддя будуть у нас в постійному користуванні, чи переоформлятимемо як оренду. Зрештою, ми не проти, щоб у нас ці угіддя вилучили, але за умови компенсації затрат підприємства на посадку культур на 500 га, на будівництво лісових доріг тощо. Ще 2003 року місцевий суд зобов’язав видати нам державні акти на право постійного користування і проекти відведення, і Верховний суд України це рішення залишив у силі. Але й досі, не з нашої вини, акти нам не видали. Тож будемо давати позови ідо тих структур, які нам їх не видали попри заплачені кошти й укладену угоду.
—А що то за будівля так поквапом виросла у Посіцькому лісництві, про яку люди вже легенди розповідають?
— Хата зі зрубу в Посічі, про яку ви кажете, — це новозбудоване лісництво, наше лице і лице лісу, своєрідна візитів-ка підприємства. Приміщення адміністративні, а не житлові. Ходили чутки, що будуємо для Януковича. Ми віджартовувалися, мовляв, якщо він яйця боїться, то хто його у Посіч заманить… Хата перебуває на балансі нашого підприємства і, звісно, недешева. Але на мільйони не потягне. З грішми трохи одні допомогли, трохи інші. Люди собі балакають, але я б не сказав, що Михайло Васильович чи Василь Сидорович так часто сюди навідувалися, бо обидва, як на мене, не мисливці. Але свого часу була розмова, і я тоді говорив: якщо дочекаємо, то збудую гарне лісництво у посіцьких лісових угіддях. Своїм коштом ми також збудували і високовольтну електромережу вартістю 600 тис. грн., а частково відробили обл-енерго на вирубці просік. Тепер мережа на балансі Лисецького РЕМ. І на будівлю, і на високовольтну мережу не пішло жодної державної копійки.
.„У моїх вітцівських краях жартують, що ліс — то темна справа. Як на мене, то «Чорний ліс» — справа ще темніша і його каламутні залаштунки поспіхом годі й випрозорити, а загадки — розгадати. Та на все свій час, а нинішній час — сприятливий.
