Соціальний захист під час війни

Чи варто турбуватись за свої робочі місця працівникам лісової галузі?

Інна ЛИХОВИД,

Газета “Природа і суспільство”

Як зберегти місце за мобілізованим працівником чи працівницею, як уникнути скорочень на підприємстві під час війни, як підприємству сплачувати податки, при цьому підтримувати родини працівників, що втратили житло або ж потребують іншої підтримки через воєнні дії… Ці та інші питання змушені вирішувати і роботодавці, і їхні підлеглі. За чотири місяці війни кожен із нас відчув на собі її економічні наслідки.

А нещодавно представники профспілок звернули увагу на законодавчі зміни, які можуть створити нові ризики для соціального захисту працівників в умовах війни. І це стосується не лише лісової галузі, а й усіх інших сфер. Так, минулого тижня парламент прийняв за основу у першому читанні Законопроєкт № 5371 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо спрощення регулювання трудових відносин у сфері малого і середнього підприємництва та зменшення адміністративного навантаження на підприємницьку діяльність». У парламенті його зареєстрували ще рік тому.

Він передбачає, що питання системи оплати праці, зарплати, премій, доплат, норм робочого часу та відпочинку врегульовуються на власний розсуд між сторонами трудового договору, тобто роботодавцем та працівником. А яким може бути «власний розсуд» у роботодавця? Після реєстрації у парламенті цей законопроєкт назвали таким, що зажене українців у трудове рабство.

З іншого боку, наш трудовий кодекс застарілий. Це визнають і юристи, і парламентарі. Та чи доречно у час воєнного стану змінювати його так, що працівники стають ще незахищенішими? Наприклад, на сайті «Заробітна плата» у квітні було опубліковане пояснення, що у разі мобілізації працівника роботодавцю не треба його звільняти після закінчення строку трудового договору. Адже він продовжується на період військової служби працівника. І щойно його буде демобілізовано, тоді допускається звільнення.

Чи буде діяти ця норма далі? У «Юридичній газеті» є пояснення, що у Законопроєкті № 5371 ідеться: «якщо строковим трудовим договором не визначено умов його поновлення, такий трудовий договір вважається припиненим у строк, погоджений і визначений сторонами у договорі». То виходить, що доки військові захищають нас на фронті, а строк їхнього трудового договору добігає кінця, збереження робочого місця йому не гарантуватимуть?

Оксана Зайцева, представниця Профспілки працівників лісового господарства, пояснює, що частина 3 ст. 119 КЗпП передбачає гарантії мобілізованим працівникам під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення у вигляді збереження місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві, на якому вони працювали на час призову.

– Отже, звільнити мобілізованого працівника під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення роботодавець не має права, – додає пані Оксана. – А призупинити дію трудового договору можна тільки з працівником, якого підприємство під час воєнного стану не може забезпечити роботою. Отже, незалежно від припинення дії трудових договорів, мобілізованим працівникам слід виплачувати середній заробіток у повному обсязі, адже державою передбачено збереження наданих ст. 119 КЗпП гарантій. Тому те, що підприємство призупинило дію трудових договорів із працівниками через неможливість працювати, для мобілізованих не має значення. Мобілізовані працівники й надалі мають право на середній заробіток, а роботодавець зобов’язаний виплачувати його.

Та оскільки зміни в законодавстві ще не прийняті, ці пояснення актуальні станом на зараз, доки діють нинішні закони про працю.

Не менше запитань виникає до ще одного Законопроєкту, який Верховна Рада теж розглядала минулого тижня та прийняла за основу – № 7251 «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин». Він передбачає запровадження додаткової підстави для звільнення працівника, якщо підприємство чи установа, де він працював, знищені через бойові дії. Крім цього, із працівником можуть розірвати трудовий договір через відсутність на роботі, якщо про причини він не повідомляв понад чотири місяці.

Як можуть вплинути ці законопроєкти на лісову галузь? Чи достатньо захищені працівники лісогосподарств в умовах війни? «Природі і суспільству» коментує адвокат, фахівець лісового права Олег Сторчоус:

– Державні підприємства лісової галузі у період довоєнного стану і в час війни є зразковими за дотриманням соціальних стандартів. В інших галузях, особливо у приватному секторі, було все, що завгодно, і так зване трудове рабство теж. Люди не знали, що таке нормований робочий час, їх могли позбавляти премій, часто офіційно зарплати не платилися. Державні підприємства у такі ігри не грають.

Щодо соціального захисту мобілізованих працівників, то норма на 100% виконується. Я співпрацюю як юрист із лісопідприємствами Черкаської області, то все, що передбачено законом у такому випадку, завжди дотримується, як би тяжко лісгоспу не було. Працівника немає – на його місце за структурним договором прийнято іншого, а лісгосп нараховує зарплату людині, яка фактично тут не працює. З одного боку, це обґрунтовано, бо людина виконує свій громадянський обов’язок. Та в період дії АТО не завжди це було справедливо, тому що, приміром, працівник перейшов на контракт, працює у медичній частині чи у тиловому забезпеченні, тобто далеко від лінії фронту, а йому платить зарплату і держава, і лісове підприємство.

В умовах воєнного стану я не чув про такі проблеми, щоб працівників змушували звільнятися. Можливо, такі поодинокі історії трапляються, але треба розуміти, що це фінансово обтяжливо для підприємства. Не всі лісогосподарські підприємства мають гарний економічний стан, особливо після того, як їх перестали підтримувати з державного бюджету.

Згадані законопроєкти мають багато змін, які в умовах воєнного стану не підуть на користь працівника. Не можемо сказати, що держава заганяє працівників у якесь ярмо, швидше варто говорити про приведення закону до певних ринкових стандартів і до норм воєнного стану. Як правник розумію, що ми живемо 30 років незалежності за трудовим законодавством, яке сформоване ще в радянські часи. Воно суперечливе, застаріле, судова практика як дишло, де норми суперечать одна одній. Аби звільнити працівника, який зловживає відверто, ще треба докласти багато зусиль. Законодавство сформоване під працівника, багато що регулюється нормативними актами радянських часів. До того ж наш КЗпП писався різними зацікавленими сторонами, які не завжди хотіли змінювати закони, розуміючи, що це вплине на соціальні гарантії людей, а це впливає на політичні рейтинги законодавців. Тому дотягли до часу, що йде війна, а треба підлаштовувати соціальні гарантії під нові реалії.