05/02/2014
0До Гадяцького району ми поїхали після початку сезону полювання на хутрових звірів, щоб подивитися, як господарюється старим і новим користувачам мисливських угідь.
Точніше, дізнатися, як це роблять найкращі. Нині на території району працюють чотири мисливські господарства: «Хантер» (має 55 тисяч гектарів мисливських угідь), «Горизонт» (37 тисяч гектарів), «Факел» (29,3 тисячі гектара) та державне підприємство «Гадяцький лісгосп» (6 тисяч гектарів). У зоні діяльності лісгоспу також знаходиться ще й Зіньківський район, де теж господарюють чотири мисливські господарства. Ідеться про господарства різної форми власності — приватні, державні, формування, засновниками яких виступили пересічні мисливці. Та головне, що у всіх них стиль господарювання майже однаковий. Між господарствами не існує видимих кордонів, і тварини вільно переходять від одного господаря до іншого.
— От тому мають бути приблизно однакові режими охорони, відтворення поголів’я та експлуатації угідь. Тобто у всіх сусідніх господарствах мають однаково годувати тварин, завозити нових особин, аби поновити кров, і відстрілювати мінімум дичини, щоб не зашкодити популяції. Добросусідські стосунки в мисливському господарстві важливі, як ніде, — розповідає міжрайонний мисливствознавець ДП «Гадяцький лісгосп» Володимир Кизь.
Диких тварин теж підгодовують
Незважаючи на поради «розумних» академічних видань, які рекомендують годувати тих же оленів, козуль, кабанів та іншу дичину чітко 100 днів у найлютішу зимову негоду, у мисливських угіддях Гадяцького району їх годують цілий рік. Як зауважує Володимир Кизь, це не забаганка, а необхідність: навколо гадяцьких і зіньківських лісів чимало населених пунктів, а підгодівля допомагає тримати звірів у лісі, подалі від головного фактора небезпеки — людини. Причому підгодовувати дичину тут почали майже 15 років тому, а піонером стало мисливське господарство «Факел». На понад 29 тисячах гектарів мисливських угідь, де господарює «Факел», розташовані 17 підгодівельних майданчиків. Їх цілком достатньо, щоб навіть найлютішої зими знайшли собі харч понад сто плямистих і благородних оленів, чимале стадо диких кабанів у кількості майже сто голів, понад півтори сотні кіз та інша дрібна звірина, за якими у господарстві доглядають п’ять єгерів. Кожен такий майданчик обладнаний згідно з нормами та вимогами: тут є годівниці, солонці із сіллю для копитних тварин, нафтові купальні (такий собі СПА для диких тварин — грязьові ванни навпіл із нафтопродуктами допомагають тваринам позбуватися небажаних ектопаразитів). На деяких майданчиках встановлені ще й спостережні вежі, з яких можна вивчати стан популяції того чи іншого виду.
— Запаси кормів ми поповнюємо раз на тиждень, взимку — двічі, — розповідає директор мисливського господарства «Факел» Василь Бузало. — Годівниці ніколи не стоять порожні, бо варто тиждень-два не підгодовувати тварин — і вони перестануть відвідувати майданчики. Щороку на потреби мисливського господарства наші інвестори витрачають 400 тисяч гривень. Ці кошти, зокрема, йдуть і на підгодівлю тварин. Причому корми ми використовуємо лише найкращі: сіно, силос, зернові — переважно кукурудзу, оскільки звірам вона смакує найліпше.
«Факел» — господарство зразково-показове не лише завдяки першості у цілорічній підгодівлі диких тварин. Тут ще й стосунки з мисливцями складаються унікальні, бо всі місцеві любителі полювання дозвіл на відстріл тварин отримують… безкоштовно.
Новостворене мисливське господарство «Романівка» — яскравий приклад того, що приватні власники у лісі можуть не тільки скандали влаштовувати, як у інших регіонах, а й по-справжньому господарювати. Мисливські угіддя «романівці» отримали навесні 2013 року завдяки рішенню обласної ради. Як розповідає лісничий Гоголівського лісництва Леонід Нос, звірів у лісах поблизу Панасівки, Сакалівки, Великої Обухівки, Семеренок Миргородського району, Ковалівки Шишацького району та Романівки Зіньківського району потенційні господарі почали підгодовувати задовго до того, як отримали дозвіл на оренду угідь, щоб дичина звикала до біотехнічних споруд. А вже на осінь на 5 тисячах гектарів угідь облаштували 10 нових підгодівельних майданчиків. Задля цього «романівці» вивчали досвід кращих мисливських господарств сусіднього Гадяцького району.
Як уживаються ліс і лось
Що ж стосується державного підприємства «Гадяцький лісгосп», який теж має власні мисливські угіддя, то зараз у Безвіднянському лісгоспі під опікою двох єгерів та мисливствознавця знаходяться 60 голів кабанів, 100 козуль, 22 олені та 25 лосів. Причому сохаті у Безвіднянське сходяться переважно на зиму.
— Тут бугриста місцевість, чисті сосняки, — пояснює Володимир Кизь. — Лосі почуваються комфортно: у цих тварин погано розвинений нюх, зате вони мають гарний зір та слух. Лежачи на пагорбі в зимовому сосняку, лось на 200 метрів вперед проглядає ліс і може швидко відреагувати на небезпеку. Окрім того, у лісництві насаджено чимало молодих сосен — улюбленого корму лосів. І хоч молоді посадки у всіх мисливських господарствах обробляють спеціальним препаратом — церваколом, який викликає у тварин стійку харчову відразу (ним протягом 3—5 років обробляють верхівки сосен, аби тварини їх не з’їдали й нормально формувалася крона сосни), лосям харчів вистачає. Так що у нас лось і ліс уживаються.
До речі, мисливські господарства у Гадяцькому районі не лише дикими тваринами переймаються, а й збереженням лісу. Ці моменти чітко виписані в угодах про оренду угідь. Зокрема зобов’язані й за збереження молодих насаджень сосни доглядати та щороку обробляти деревця церваколом. Процедура ця далеко не дешева, зважаючи на вартість самого препарату та той факт, що при обробці дерев використовується винятково ручна праця. Проте мисливські господарства на такі витрати йдуть незалежно від форми власності. І підтримують добросусідські стосунки, дбаючи про збереження лісу та фауни.
