Лісництва на лінії фронту 

Як працюють сміливі запоріжці.

Розмовляв Володимир РОМАНЕНКО,

Газета “Природа і суспільство”

Державне підприємство «Пологівське лісомисливське господарство» фронтового Запоріжжя – нині єдиний лісгосп на підконтрольній Україні території. Бо частина області в окупації. Пологівські лісництва нині «розрізані» лінією фронту навпіл, по-живому. Однак, навіть у таких екстремальних умовах нащадки славних козаків затято б’ються із ворогом та працюють на Перемогу!

– Територія держлісгоспу опинилась в окупації у перших числах березня. Тоді ворог захопив район та районний центр. Пологівський район нині є зоною бойових дій, – розповідає заступник директора ДП «Пологівське лісомисливське господарство» Дмитро Костюк. – Через бойові дії наш лісгосп фактично розділили навпіл. П’ять лісництв – Василівське, Кам’янське, Більманське, Пологівське та Розівське, опинились в окупації. В окупації й адміністративна контора та матеріальна база підприємства.

Ще чотири лісництва – на підконтрольній Україні території. Це – Запорізьке, Крутоярівське, Оріхівське та Гуляйпільське. На території двох останніх зараз тривають дуже запеклі бої. Тож реально діючі у нас лише Запорізьке і Крутоярівське лісництва.

– Пане Дмитре, чи вдалося вашим працівникам виїхати з окупованих територій? І яка там зараз ситуація? Що відомо?

– По можливості люди виїхали вже з початку агресії та російського наступу. Майже 50% працівників це вдалось. Однак, багато хто не встиг чи не мав можливості поїхати вже з окупації. Або не має досі. Наявна оперативна інформація, що окупанти вимагають за виїзд, навіть й тимчасовий, за межі захопленої території тисячу доларів із людини. Наш директор Володимир Носик – на окупованій території. Він намагається до останнього підтримувати діяльність лісгоспу та хоча б рятувати майно. Добре, що із ним є зв’язок. Однак, маємо інформацію, що нерухоме та рухоме майно по окупованих лісництвах уже десь розграбоване.

Із людьми або немає зв’язку взагалі, або він з’являється періодично. Про жодну діяльність мови йти не може. У лісах та лісопосадках, яких у нас і так небагато, розташовані військові підрозділи окупантів. Ліси й угіддя густо заміновані. Особливо, дороги, шляхи та лісові стежки. Також достеменно невідомо, чи не знищені ліси й посадки. Люди не виходять на роботу, аби не ризикувати життям та здоров’ям. Єдине, що намагаємось робити – це запобігати лісовим пожежам у разі їхнього виникнення.

– Лісові пожежі – це велика біда… Плюс війна… Скільки вже було таких випадків?

– Ситуацію дещо рятує те, що у нас, здебільшого, листяні ліси, що не настільки уразливі до вогню, як хвойні. Але ми, дійсно, вдячні нашим колегам, які самовіддано виконують свій обов’язок до останнього навіть у таких важких умовах. Вони – справжні Герої!

По лісових пожежах на підконт­рольній Україні території проблематика теж актуальна, але у нас теж там, здебільшого, змішані ліси. Або скоріше навіть посадки, балки, яри із певною рослинністю. Решта – голий степ. У Крутоярівському лісництві сталася одна пожежа на площі один гектар, що була оперативно ліквідована.

Дві наші пожежні машини – старенькі, але надійні «ГАЗ-66» та «ЗІЛ-131» перебувають на підконтрольній території. Де є можливість, відновлюємо старі та створюємо нові мінералізовані смуги. Особливо у Запорізькому лісництві. З початку війни ми створили 36 кілометрів мінералізованих смуг та провели 100 кілометрів доглядів за мінсмугами.

Є ще одна проблема. Незважаючи на воєнний стан та заборону цивільному населенню відвідувати лісові масиви через близькість фронту, імовірність мінувань угідь або дій диверсійно-розвідувальних груп, люди активно хочуть відпочивати на природі наче війни поруч немає. Особливо в угіддях Крутоярівського лісництва. До речі, там соснові ліси удовж берегів Дніпра. Тож наші рейдові групи з правоохоронцями відпрацьовують угіддя, ведуть роз’яснювальну роботу з громадянами. Є й любителі посмажити шашлики та лишити відкрите багаття при травневій спеці. Із такими теж спершу спілкуємось, а якщо люди нас не чують – тоді штрафи.

– Як вам вдається працювати в умовах постійних бойових дій?

– Як я вже казав, в Оріхові та Гуляйполі постійні бої та обстріли. Ліси та посадки там теж бомбардують. Там же лінія фронту. Із працівниками теж часто відсутній зв’язок. Тож як у таких умовах працювати? Самі розумієте. Стан лісових угідь теж нам невідомий. По місту Запоріжжю теж є «прильоти», але наша інфраструктура не постраждала. Були два влучання в острів Хортицю, але це територія державного природного заповідника.

– Пане Дмитре, а як пологівські лісівники захищають рідний край від ворога?

– У нас є лісничі, які служить у територіальній обороні краю. Хлопці сумлінно захищають рідний край. Решта персоналу допомагають чим можуть. Виконуємо мобілізаційні завдання з постачання деревини на потреби наших захисників зі Збройних Сил України та інших військових формувань. Співпраця триває чітко та безвідмовно. Зі свого боку, військові теж нам постійно допомагають. Нам вдалося зберегти три позашляховики «Нива» та «Рено Дастер». Використовуємо їх й для потреб захисту нашого краю. На сьогодні заробітна плата на підприємстві повністю виплачена. Я вдячний кожному працівнику підприємства – досвідченим робітникам і нашій молоді – за сумлінну працю попри пережиті негаразди і випробування. Вірю, що після Перемоги нас чекає багато роботи.

Ми щиро вдячні й колегам-лісівникам із інших областей України за допомогу нам. Активну волонтерську допомогу нам, нашим рідним й близьким, нашим колегам у окупації постійно надають лісівники Дніпропетровської, Черкаської, Рівненської, Львівської та інших західних областей України. Від початку війни у нашій області ми отримали близько 12 тонн гуманітарних вантажів. Особливо вдячні за продукти харчування, а також засоби гігієни для дорослих та дітей – це вкрай важливі допомога та підтримка для нас.

– Знаємо, що ви вже й розпочали лісокультурну кампанію, але почалась війна…

– Лісокультурну кампанію в цьому році ми розпочали вже у лютому. Якраз готувались стартувати з 20-х чисел. Вже й потеплішало, сніг зійшов, земля розмерзлась. Напередодні агресії посадили перші п’ять гектарів сосни звичайної у Запорізькому лісництві. І далі війна. Тож про посадку лісу навіть на підконтрольній території мова не йде з цілком зрозумілих причин. Уже будемо садити ліси після війни та нашої Перемоги!