14/01/2014
0Два хороших очерка от Николая Тищенко… Как всегда с чудесными фотографиями…М.П.
СЕРГІЙ ЛУФЕРЕНКО І ЧОРНИЙ ЛЕЛЕКА
Майстер лісу Сергій Луференко з села Олександрівка, що на Ріпкинщині, влітку знайшов на Замглайських болотах пораненого чорного лелеку. Рідкісного птаха в наших краях.
Сергій Іванович привіз його додому, перебинтував крило і навіть ходив жаб ловити.
Лісівники все своє життя спілкуються з природою, оберігають і захищають її мешканців – птаство та звірину.
Господар думав-гадав, як зарадити лелеці в його біді. Зателефонував мені – отож удвох ми вирішили звернутися до керівництва Менського зоопарку. Знали, що там неодмінно допоможуть. Директор Зінаїда Сергіївна Самійленко, вислухавши пташину епопею, сказала: "Привозьте!"
У дорозі лелека був дуже стривоженим, якимось наполоханим. Але як тільки ми переступили поріг зоопарку, я відразу відчув: птах потрапив у добрі надійні руки. Коли до нас підійшли працівниці пташиного відділу Оксана Корнієнко та Тетяна Біда, лелека заспокоївся і дивився на них довірливо…
Повернувшись, я переповів Сергію Івановичу про нову родину для чорного лелеки. Зворушений, майстер лісу пообіцяв при нагоді провідати свого друга з гостинцями.
Літня спекотна пора минула, осінь клопітна пробігла. Ось і зима настала. Якраз на різдвяні святки прибув в Олександрівку з Черкащини Василь Петриченко, друг Сергія Луференка. Приїхав провідати свою 90-річну матір. Сергій Іванович і розповів товаришеві історію чорного лелеки із Замглайських боліт. Обом захотілося побачити цього дивовижного птаха. Спасибі, й про журналіста не забули.
Сказано – зроблено. Василь сів за кермо свого авто – і невдовзі ми були у Мені.
– А чорний лелека у вирій полетів! – зустріла нас Зінаїда Самійленко.- Вилікувався, зміцнів за літо – і в теплі краї!
Ми віри не йняли. Ветлікар Микола Миколайович Міцук, що працює в зоопарку 5 років і багатьох своїх пацієнтів повернув до життя, розказував, як "поставив" і нашого лелеку "на крило".
Він визначив вік птаха ( три роки), "порозумівся" з ним. У лелеки була відбита кінцівка крила, тож довелося вставити йому скобу. Ця операція пройшла вдало – і скоба прижилася.
– Харчувався птах у нас добре: їв і рибу, і насіння молодих гарбузів,- доповнила картину Ольга Лавська, завідуюча відділом птахівництва. – Після карантину (лелеку Микола Миколайович і від бліх порятував) вже самостійно добирався на озеро. А згодом став і перелітати його. Ми спостерігали за птахом-велетнем і помітили, що його хворе крило активізувалося. Лікар зрадів, що лікування пішло на користь.
Чорний лелека почувався хазяїном, навіть з білими побратимами не товаришував. У серпні на березі він постійно розправляв крила і махав ними, наче тренувався…
У Менському зоопарку є чудове озеро, де весною-влітку плавають качки, козарки, дикі гуси. Облюбували його й білі лелеки, яких сюди позносили і попривозили люди. Хтось малим випав із гнізда, хтось необережно повівся з дротами електромережі.
Зоопарк для багатьох птахів на озері став своєрідним "готелем". Тут і дикі гуси живуть місяць чи два, а тоді відлітають.
Наприкінці серпня втекли у вирій і лелеки, що одужали. Та ніхто й гадки не мав, що услід за ними полетить і чорний лелека. Вранці першого вересня, коли працівники зоопарку прийшли на роботу, вони не побачили його на звичному місці. Сумували, бо звикли до птаха-красеня, і бажали йому подолати всі труднощі перельоту.
Сергій Іванович дотримав слова: приїхав до свого друга і привіз на гостинець рибу. Довелося віддати цей харч пеліканам. Тепер лісівник бідкається, чи повернеться знову чорний лелека на Замглайські болота?
Микола Тищенко, Чернігівське ОУЛМГ
НЕ КАТЯ, А КАКТУС
Про кізоньку Катю, яку маленькою і знесиленою підібрала в лісі Наталя, донька водія Добрянського держлісгоспу Івана Корнієнка, минулого літа дізналося не лише селище, а й мало не вся Чернігівщина. Тваринка була дуже гарною і напрочуд товариською. Лісову гостю назвали Катею, випоювали її теплим коров'ячим молоком та годували дитячими сумішами. Кіра, півторарічна онука господаря, нерідко ділилася з "новою подругою" ласощами.
І невдовзі Катруся, набравшись сил, вже весело вистрибувала у дворі. Приходили подивитися й помилуватися кізонькою не лише діти, а й дорослі, пропонували свою допомогу вихованці Добрянського учнівського лісництва.
Невгамовне козеня підростало. І яке ж було загальне здивування, коли метка козуля виявилася… допитливим козликом. Всіх це відкриття потішило. Довелося гостю перейменовувати. Так Катя стала Кактусом.
Тепер на обійсті Івана Корнієнка можна спостерігати цікаву картину: гелгочуть гуси, качки кахкають – і поміж цим птаством походжає Кактус, немов домашній сторож. Він любить сіно й овес, із задоволенням куштує цукерки. Охайний, чистенький, козлик частенько забігає разом з котом в дім. Примоститься в кімнаті на дивані і дрімає собі. Маленька Кіра з ним охоче бавиться.
Бабуся з дідусем жартують, що Кактус став повноправним членом їхньої сім'ї.
Микола Тищенко, Чернігівське ОУЛМГ
http://www.chernigivlis.com.ua/
