ВІД ПУСТЕЛІ ДО БЕЗКРАЙОГО ЗЕЛЕНОГО МОРЯ

55 років тому було створено Чигиринське лісове господарство. На той час ситуація на нинішній території лісгоспу була критичною – сільгоспугіддя і навіть садиби селян засипало піском. Пустеля, породжена недбалим ставленням до природи, поглинала родючі землі і почала засипати села. Для того, щоб подолати пустелю, у 1958 році було створено Чигиринський степовий лісгосп.

Зараз важко повірити, що ще 55 років тому на місці зеленого моря простягалася піщана пустка. І саме завдяки щоденній наполегливій праці лісівників зараз тут відпочиває око і радіє душа. Загалом п’ята частина чигиринських земель вкрита лісом.

Як «виплекали» пустелю в серці України

У 17 столітті на території сучасного Чигиринського лісгоспу простягалися сосново-дубові ліси. Тут було де сховатися і розгулятися гайдамакам. І щоб знищити повстанців, польські конфедерати взялися випалювати прадавні ліси.

Потім до справи знищення долучилася промисловість – виробництво цукру, що широко розгорнулося на Черкащині, потребувало дуже багато деревного вугілля та поташу. Під таким тиском людини ліси швидко і безслідно відступали.

Уже на початку 20 століття земські чиновники та науковці розпочали боротьбу з сипучими пісками. у 1903 році було створене Чорнявське лісництво. Лісничим там з 1905 року був Зіновій Голов’янко. Згодом він став відомий як доктор сільськогосподарських наук, вчений ентомолог. Протягом 10 років, що він працював у Чорнявському лісництві, було заліснено майже 1200 гектарів сипучих пісків.

Однак пустеля не відступала. Селяни потерпали від пилових та піщаних бур. В центрі України простяглися майже 10 тис. км рухомих пісків. А від Чигирина до Черкас пролягла пустеля до 3 км завширшки.

Посланці рятівного лісу

У середині 20 століття ситуація на Притясминському пасмі стала настільки критичною, що Чигиринський лісгосп було створено як степовий. Працівники його мали заліснити рухомі піски Притясминського пасма та діючих ярів вздовж правого берега Кременчуцького водосховища.

До складу новоствореного підприємства увійшли Яничанське та Матвіївське лісництва Кам’янського лісгоспу та Чорнявське лісництво Черкаського лісгоспу. А на територіях Притясминських пісків, переданих колгоспами, та захисної смуги вздовж Кременчуцького водосховища було створено Чигиринське та Худоліївське (пізніше Трушівське) лісництва. загальна площа лісгоспу на момент створення перевищуала 21 тис. га. Трохи пізніше колгоспи передали ще близько 4 тис. га непридатних для сільгоспвикористання земель.

Наступ на піски

Працівники Чигиринського степового лісгоспу отримали завдання заліснити сосною звичайною малозадернілі піски та закріпити рухомі піски, створюючи на них лісові насадження.

Працівники лісгоспу розробили і впровадили у виробництво спеціальну агротехніку заліснення пісків. Ґрунт готували за рік до посадки лісових культур. Практика чигиринських лісівників довела, що лісові культури, висаджені у глибоко оброблений ґрунт, уже в перший рік росту встигають сягнути корінням тих шарів ґрунту, що не пересихають навіть у літню пору. В сосни звичайної підвищується активність кореневої системи, збільшується площа її живлення. При глибокому розпушуванні працівниками лісгоспу посаджено близько 3000 гектарів лісокультур.

І попри несприятливі умови, вітровії, засилля шкідників та збіднені сипучі ґрунти чигиринцям вдалося досягти приживлюваності культур від 85% до 94%. Але такі успіхи давалися нелегко – лісівникам треба було проявити максимум уміння і дбайливості по догляду за молодими насадженнями, а головне – зберегти їх.

На площах, недоступних для механізмів, садіння велося вручну – під меч Колесова. Разом із сосною звичайною садили до 9% берези, бузини червоної, в’яза дрібнолистого, смородини золотистої.

Однак тяжка і кропітка праця чигиринських лісівників не одразу увінчалася бажаним результатом. Весняні суховії висушували саджанці, засипали їх піском, засушували бруньки. Тому було вирішено спочатку закріпити піски, посадивши на них шелюгу. Через кілька років між рядами шелюги висаджували сосни. Шелюгу спочатку зрубували на пні, а потім вона сама відмирала, пригнічена сосною.

Заліснення притясминських пісків було справою кропіткою та тривалою, проте ентузіазм та наполегливість працівників лісового господарства, застосування нових методів для закріплення пісків та посадки лісу дали свій результат, який ми споглядаємо нині.

Хвала людям, що творять ліс

Самовіддана праця чигиринських лісівників була відзначена на вищому державному рівні. Лісокультурниць, трактористів, інженерних працівників нагородили орденами, почесними відзнаками, грамотами та подяками.

Чигиринці і досі з гордістю згадують піонерів освоєння сипучих пісків – лісокультурницю Тетяну Вдовенко, тракториста Василя Безсмольного, а також Івана Балюру, Лева Калька, Людвіга Садовського та інших.

Динамічне сьогодення

Нині підприємство забезпечує догляд насаджень на площі майже 28 тис. га. І щорічно ця цифра поступово зростає. «Завдяки героїчній праці попередників ми маємо можливість сьогодні вести заготівлю стиглої деревини. Але при цьому ми пам’ятаємо про підступний норов пісків, тому постійно ведемо роботу з заліснення та збереження насаджень», – говорить директор ДП «Чигиринське лісове господарство» Роман Фендюр.

Підприємство працює над збільшенням реалізації продукції. Кожна вкладена державна гривня у ведення лісового господарства лісгоспу дає 3,07 грн. віддачі. Так, у 2013 році було реалізовано лісопродукції на суму близько 13,7 млн. грн., що дало змогу збільшити зарплату працівникам.

За цими цифрами стоїть нелегкий труд усього колективу – від майстра лісу і до директора, які щоденно стоять на сторожі тридцятитисячного масиву зеленого багатства держави.

Лісгосп першим в області застосував аерозольну технологію в боротьбі із шкідниками лісу, а також власними силами виготовив аерозольний генератор “ГАРД”. Його успішно використовують не лише для захисту лісового фонду підприємства, але й у лісонасадженнях інших підприємств.

Впроваджуючи новітні методи, залучаючи досвід інших і власну практику чигиринські лісівники лише за 10 років створили зелене море на місці колишньої рухомої пустелі. Ці соснові бори будуть радувати ще не одне покоління жителів не тільки нашого славного козацького краю, а й усіх, хто приїздить сюди на відпочинок.