19/12/2013
0У цьому переконаний пенсіонер ОВС з Перечина Мирослав Опаленик, який після завершення служби в міліції зайнявся улюбленою справою – охороною природи.
Колишній працівник Перечинського райвідділу міліції, а нині пенсіонер ОВС Мирослав Опаленик впевнений, що займатися справою, яка тобі до душі – це необхідність, це те, без чого жодна людина не може почувати себе в повній мірі щасливою. Для колишнього інспектора дозвільної системи справою душі, його слабкістю та стихією завжди був ліс.
– Любов до лісу не можна привити, – каже Мирослав Йосипович. – Можна навчити поважати природу, але не любити. Любов до природи, до лісу має бути закладена в генах.
Сам Мирослав Опаленик після виходу на пенсію довго не роздумував, чим займатися в подальшому. Відразу на наступний день після звільнення з міліції його призначили єгерем Ужгородського військового лісництва, а згодом – старшим майстром по охороні та захисту лісу.
Як і раніше в міліції, він справно та самовіддано охороняє природу від правопорушників. Тому цілком закономірно, що у 2012 році Мирослав Опаленик рішенням загальних зборів був обраний головою громадської організації «Товариство мисливців та рибалок «Соколець», яка створилася з числа колективів військових мисливців Ужгородського та Перечинського районів.
Чому саме «Соколець»? Голова товариства згадує, що були різні пропозиції щодо назви організації.
– У наших лісах є чудові місця, – каже пан Мирослав. – Точніше, п’ять об’єктів природно-заповідного фонду: «Анталовська поляна», «Санаторій», «Ворочівське озеро», «Печера Ур» і, нарешті, Кам'яні останці «Соколець». Площа цієї скали становить чотири гектари. Це незабутнє місце, яке вабить туристів не тільки з нашої області, а й зі всієї України. Кажуть, хто потрапив сюди один раз, обов’язково захоче прийти ще. От звідси і походить назва нашого товариства.
Мирослав Йосипович зауважує, що з одинадцяти колишніх військових мисливських колективів області утворились всього три громадські організації – це Мукачівське районне товариство «Острож», у Берегівському районі товариство «Нодь Ердев», що у перекладі означає «Великий ліс», та «Соколець». Серед членів «Сокольця» є багато працівників органів внутрішніх справ, а також пенсіонерів та ветеранів ОВС.
Члени товариства «Соколець» завжди вишукують новаторські, неординарні шляхи задля збереження лісу. Для прикладу, товариством розроблені спеціальні таблички з малюнком, які забороняють використання вогню. Самі мисливці та працівники лісової охорони встановили ці таблички у місцях, де наші туристи полюбляють відпочивати.
Неординарно вони вирішили проблему зимової підгодівлі диких тварин. Закупили 20-кубові бочки, вирізали у них двері, на двері поставили навісний замок, ще й з пластикових пляшок змайстрували «дах» для колодиці, аби не намерзало. Бочки вивезли в мисливські угіддя, в місця, де зимує найбільше диких тварин. Наприкінці осені, допоки дороги не засипані снігом, навозили у ці імпровізовані бочки-склади корму для звірини. Мисливці у рюкзаках на лижах возили чи то качани кукурудзи, чи то сіно, аби не дати звірам померти взимку від голоду. А з появою складів-бочок ця проблема вирішилася. Снігу намело, а ти став на лижі, доїхав до бочки і зробив викладку корму. Тільки, каже пан Мирослав, усіх цікавило, а що то в лісі у таких бочках зберігають? Навіть замки зривали, аби подивитися… Щоб зняти всі питання, на бочках зробили напис: «Корм для диких тварин!».
Про роки служби в органах внутрішніх справ, про всі перепалки, в яких доводилося бути за родом діяльності, Мирослав Йосипович теж може розповідати безкінечно. І все то цікаве та повчальне.
Згадує, як його, молодого та сповненого оптимізму юнака, у 1985 році одразу після армії було призначено на посаду міліціонера-водія у державній службі охорони Перечинського району. Мирослав був фізично підтягнутий, бо в армії всерйоз захопився східними єдиноборствами. Мав гарного вчителя-угорця, який і відкрив йому новий для нього світ самбо та дзюдо. Хлопець вміло поводився із мисливською зброєю, бо любив полювання, тому швидко освоїв науку про «стволи». Йому запропонували вивчитися у школі міліції. А уже після навчання, у 1995 році Мирослав став дільничним інспектором міліції, обслуговував Перечин.
Весь цей час він штудіює нормативні документи, продовжує займатися рукопашним боєм, навіть організовує гурток з рукопашного бою для підлітків. Оформили спортивну залу, навезли спортивних матів, і понад 30 хлопчаків зажадали навчитися так вправно битися, як дядько Слава. Але, на жаль, через брак вільного часу Мирослав Йосипович змушений був припинити діяльність гуртка. Тренування потрібно було проводити бодай три рази в тиждень, а працюючи в міліції, це було практично неможливо.
Згадує пан Мирослав одну історію з часу навчання у школі міліції. Він допомагав однокурсникам освоювати тактику самозахисту. І серед курсантів був один, що ніяк не сприймав дану науку, не давалася вона йому. Бувало, нападаєш на нього з ножем, а він, замість того, аби продемонструвати прийом самозахисту, ніяковіє, поводиться як дівчисько… Уже працюючи в міліції, Мирослав Йосипович дізнався від колег, що цей хлопець загинув – його зарізали ножем… Мирослав за цим дуже жалкує, каже, якби настояв і вмовив тоді в спецшколі юнака серйозно поставитися до уроків, можливо, той і зумів би захистити себе.
У 1995 році Мирослав Опаленик перейшов на посаду старшого інспектора дозвільної системи. Тут йому важко було знайти рівних у цілій області, бо це була його стихія, його віддушина. І на роботу він ходив з радістю, бо займався тим, що любив і що вмів робити.
У 1999 році Мирослав Опаленик здобув бронзову медаль на всеукраїнських змаганнях з рукопашного бою серед працівників правоохоронних органів. Каже, що та нагорода найбільше гріє йому серце.
На завершення хочемо привітати екс-правоохоронця Мирослава Опаленика з Днем міліції, побажати йому подальших звершень, натхненної праці і міцного здоров'я. А як керівнику товариства «Соколець» – продовжувати гарну та дієву співпрацю з правоохоронцями, аби не допускати фактів браконьєрства та порушень правил полювання на Перечинщині.
