Природні правила виживання

Чому дикі звірі мігрують і як «розмовляють».

Чи все ми знаємо про «братів наших менших», що нас оточують? Погодьтеся, не багато. А між тим, на Житомирщині мешкає чимало різноманітних видів флори і фауни, серед яких – багато рідкісних. У нас водяться дикі звірі, яких ми бачили хіба що на картинках. Той же борсук, наприклад, чи рись.

Завідувач сектору мисливського господарства Житомирського ОУЛМГ Роман Логвінчук стверджує, що загальна чисельність звірини в наших лісах постійно міняється, бо дикі мешканці, як і люди, постійно мігрують. Деякі очевидці кажуть, що в Чорнобильській зоні нещодавно бачили бурого ведмедя, а це зовсім поруч. І якщо клишоногі лише іноді до нас, як кажуть, забігають, то чисельність сохатих із кожним роком стає більшою. Загалом, нині на території області обліковується близько 2–3 тисяч лосів.

– Поки в державі тривають судові баталії щодо того місце лосю в Червоній книзі України чи ні, ми цей вид старанно оберігаємо, особливо від браконьєрів, – каже Роман Логвінчук. – Та, на жаль, чимало лосів гине на дорогах, причому десятками – в автомобільних аваріях. А рись, наприклад, ми вже зафіксували навіть на території Коростишівського держлісгоспу і в Новограді-Волинському районі. В Народичах, Олевську, Овручі, Словечному рись – нині «корінний» мешканець.

– Міграція звірів як зараз відбувається? Хтось відслідковує цей процес? – цікавлюсь у Романа Олексійовича.

– У кожного виду тварин є свої генетичні звички і особливості виживання. Є звірі, які мігрують постійно або частково, а є такі, що переміщаються дуже рідко й ведуть так би мовити «осідлий» спосіб життя. Дуже часто вирішальну роль в цьому процесі відіграє кормова база.

Скажімо, олень європейський постійно мігрує з одного місця на інше, лось також знаходиться у постійному русі. А ось олень плямистий і козуля, навпаки, досить таки осідлі види. Якщо їх зайвий раз не турбувати, то вони навіть поблизу людських городів можуть місяцями жити.

Бобер, як правило, «прив’я­за­ний» до водойми, та якщо вода пересихає, то він на іншу водойму переходить. Існує й так звана біологічна міграція, коли дорослі особини (діти) змушені покинути стадо чи то сім’ю і шукати собі нові території для проживання. Зараз нам стало простіше відслідковувати міграційні процеси у дикій природі, їх ми фіксуємо за допомогою дронів і фотопасток. Тепер ми краще знаємо, які звірі зайшли до нас із інших областей і навіть сусідньої Білорусії, а також бачимо тих, які покинули територію області. Така інформація для нас є дуже важливою, – переконує Роман Логвінчук.

Досвідчені лісівники «закони дикого лісу» вивчали роками і не з книжок знають повадки і звички мешканців лісових угідь. Скажімо, єгер Заремлянського лісництва Баранівського держлісгоспу Віктор Райковський за довгі роки роботи навіть «мову» деяких тварин вивчив достеменно.

– Пошук кормів і безпека – основні причини міграції диких тварин, – пояснює Віктор Борисович. – Задля цього далекі відстані долають дикі свині та лосі, а зайці, здебільшого, бігають довкола насиджених місць. Вони більше «прив’язуються» до звичної місцевості й заячі сім’ї тримаються купи. Якщо вони облюбували певні угіддя: заболочені місця чи молоді лісопосадки, скажімо, то вони їх тримаються постійно і лише хижі звірі та мисливці можуть їх звідти на деякий час відігнати.

– Лише вони? – уточнюю у Віктора Борисовича.

– Ясна річ, і браконьєри. Але в нас їм «розвернутися» ніде, відразу виявляємо і складаємо протоколи. А ще бродячі собаки і коти досить часто полюють на зайців та деяких пернатих. І це велика проблема. Адже довкола населених пунктів бродять десятки здичавілих собак, які нападають на молодняк зайців, козуль і навіть диких свиней.

Відчутну шкоду молодняку завдає й лис, його чисельність також помітно збільшилась. Різке збільшення хижаків – поганий сигнал для довкілля, отож ми намагаємося відрегулювати необхідний баланс під час сезону полювання.

– Але ж й самі дикі тварини давно навчилися правильно реагувати на загрози?

– Так, природа навчилась захищати свої ресурси завдяки еволюції. Наприклад, малі козенята, на відміну від дорослих, не мають запаху, отож хижаки не можуть їх виявити за запахом. Так мисливські собаки добре чують дорослу козулю і ганяють її до нестями, а молодняк зовсім «не помічають». Але в будь-якому випадку доросла самка буде відводити хижаків від своїх дитинчат.

– І як бути з цими здичавілими домашніми хижаками?

– Якщо є заявки від місцевих жителів і громад, то мисливці відстрілюють у законний спосіб (під час сезону полювання) диких собак, бо вони стають небезпечними не лише для диких звірів, але й для людей.

– Ви кажете, що звірі між собою якось «спілкуються», певні сигнали у них є?

– Деякі види тварин мають набір сигналів, за допомогою яких передають «свою» інформацію. Це, насамперед, сигнали тривоги чи то застереження. Наприклад, стривожена дика свиня незвично гуде і тоді поросята відразу ховаються у листя або у хмиз. Тоді їх побачити вже неможливо. А козуля подає сигнал тривоги якимось чудернацьким підгавканням, почувши його, малята теж зриваються в зарослі трави. Лис також тонко гавкає під час гону, а олениця свистить. Це, як правило, сигнали попередження про небезпеку або якесь застереження. У дикій природі давно існують свої правила і сигнали задля виживання, – підсумовує сказане Віктор Райковський.