ВІЙСЬКОВА СКЛАДОВА В ПУБЛІЧНОМУ УПРАВЛІННІ МИСЛИВСЬКИМ ГОСПОДАРСТВОМ ГАЛИЧИНИ ПОЧАТКУ ХХ ст.

Постановка проблеми. На мисливство впливають різні галузі суспільного виробництва, звичаєві правила, регіональна культура тощо. Особливе значення мають суміжні галузі. Співпраця та кооперація підвищують їх ефективність. Вивчення позитивного історичного досвіду співпраці мисливської та воєнної галузі дає можливість використовувати його в умовах сучасної України.

Стан дослідження. Ця проблематика знайшла своє відображення  в періодичній пресі Австро-Угорської імперії, а саме: в журналах «Łowiec» («Мисливець»), який виходив у Львові як друкований орган Галицького мисливського товариства з 10 січня 1878 року, «Łowiec Polski» («Мисливець польський»), що виходив у Варшаві як орган Цісарського товариства правильного полювання Польщі з 1899 року; в газетах «Gazeta lwowska» («Газета Львівська»), «Opiekun zwierząt» («Опікун тварин»), спеціалізованих мисливських календарях.

Мета дослідження. Виявити вплив професії військового на організацію публічного управління галуззю мисливського господарства. Дослідити позитивні сторони співпраці у мисливстві та військовій галузі. 

Основним завданням дослідження є виявлення законодавчих норм, що регламентували участь військових у проведенні полювань, практики їх правозастосування, особливостей діяльності мисливських офіцерських товариств, співпраці мисливських та офіцерських товариств в організації стрілецьких конкурсів, волонтерською руху мисливців для підтримки армії.

 Об’єктом дослідження є система впливу військової складової на публічне управління галуззю мисливського господарства Галичини досліджуваного періоду.

Виклад основного матеріалу. 1 січня 1938 року Польська мисливська спілка виступила з ініціативою збирати використані патрони (гільзи)  від гладкоствольної і нарізної зброї для потреб армії. Її клич «Використані набої – у фонд народної оборони»  знайшов відгук по всій країні.  Адже метал, з якого виготовляли зброю, Польща взагалі не виробляла. Для мисливців це взагалі не складало труднощів, оскільки до цього часу всі використані гільзи викидали на смітник, або їх збирали хлопці з нагінки, щоб продавати браконьєрам або торгівцям-євреям [1 с. 65-67]. Останні навіть влаштували собі успішний бізнес: купували всі запропоновані гільзи,  сортували відповідно до калібру і продавали. Нова гільза коштувала 15 грош, а стріляна –  лише 2-3 гроші, проте кожна має 2 грами чистої міді. Якщо рахувати, що в середньому кожен мисливець щороку купує 200 набоїв, а мисливців у Польщі було на той час 50 тисяч, то вони витрачали 10 млн. патронів, тобто, 20 тонн міді [2 с. 216-218]. Слід додати, що у довоєнній Польщі був дуже розповсюджений стрілецький спорт, а на стрільбищах використовували дуже багато набоїв, що становило ще додаткових 50%. Однак, Східна частина Польщі, тобто, наші землі не надто активно приймали участь у цій акції. Тож керівники полювань отримували від товариства інструкції, як на належному рівні організувати збір гільз після полювання. Для цього призначали відповідального хлопця з нагінки, який після кожної нагінки підходив до всіх мисливців та забирав у них гільзи [3 с. 56]. Польська спілка мисливських товариств організувала випуск спеціальних мішечків з написом «Фонд народної оборони», які роздала власникам великих мисливських господарств, де після полювання слід було складати гільзи [4 с. 737]. Майор Генрик Піхета з Коломиї зобов’язував мисливців здавати використані гільзи у найближчий воєнний гарнізон, про що вони отримували відповідну квитанцію. Такий механізм збору був погоджений відповідним наказом Міністерства оборони Польщі [5 с. 59]. Крім того, заклики до мисливців про допомогу армії лунали зі шпальт мисливської періодики. Зокрема, у газеті «Ловець польський» закликали не лише здавати гільзи на металолом у фонд народної оборони, але й таким чином боротись з браконьєрством [6 с. 69]. Пропонували спеціально пошкодити гільзи для здачі, бо траплялись випадки, коли нечисті на руку воєнні перепродували їх мисливцям, адже гільзу можна використовувати два-три рази [7 с. 323-324]. Польська спілка мисливських товариств організувала друк листівок, які вкладали у кожну пачку готових патронів, з нагадуванням здавати використані патрони у фонд народної оборони [8 с. 32].

Міністерство зв’язку звільнило від оплати поштові відправлення з використаними гільзами у фонд народної оборони. Фактично з початку 1939 року мисливці отримали право безкоштовно відправляти свої дари до «Фонду народної оборони», що знаходився за адресою: Варшава,  вул. Маршалковська, 17 [9 с. 317]. Проте у фонд здавали кошти не лише польські мисливці. Відомо, що  бельгієць Шольберг, надіслав до фонду раритетну мисливську рушницю, яку в подальшому було продано на спеціалізованому аукціоні [10 с. 419]. Долучались до підтримки армії й діячі мистецтва. Відомі виконавці, як і сьогодні українські митці, давали концерти, кошти від яких йшли у фонд оборони [11 с. 2]. А Краківська філія літераторів вирішила, що кожен літератор повинен написати вірш або новелу, гонорари за які направлялись у фонд. Також літераторам було запропоновано безоплатно організувати і взяти участь у літературних читаннях [12 с. 3]. 

Професіоналізм військових та мисливців проявляється у влучності стрільби. Тому політика публічного управління Другої Речі Посполитої схвалювала залучення мисливців до військової справи. Як свідчать історичні джерела, з цією метою органи державної влади організовували змагання спільно для воєнних та мисливців. Співпраця мисливців та воєнних вже мала місце й за правління Австро-Угорської імперії. У 1902 р. Стрілецьке офіцерське товариство запросило членів Галицького мисливського товариства для участі у змаганнях з влучності стрільби, які у 1902 році відбувались у Львові 28 травня, 12 та 16 червня, 10 та 24 липня та 7 та 16 серпня [13 с. 134]. У 1904 році офіцери запросили мисливців на змагання, які відбулись у Львові 23 червня, 6 та 7 липня, 4 серпня [14 с. 145].  З метою заохочення до участі в конкурсі з влучності стрільби офіцерське Стрілецьке товариство закупило низку нагород для учасників конкурсу [15 с. 138-139], серед яких були: срібний портсигар, запальничка [16 с. 149-150], золотий годинник «Омега», який був вручений переможцю змагань – Альберту Мнішеку [17 с. 166-167]. Крім планових змагань, які проводило офіцерське Стрілецьке товариство, воно також організовувало змагання під час проведення з’їздів Галицького мисливського товариства, зокрема під час ІХ з’їзду у (1905 р.) [18 с. 161-162], Х з’їзд у (1906 р.) [19 с. 169-170], [20 с. 143], [21 с. 165-166]^, ,. Більше того, офіцерське Стрілецьке товариство знайшло фінансові можливості і нагороджувало переможця золотим годинником [22 с. 167] і бронзовою статуеткою стрільця [23 с. 134-135].

Окрім Львова, стрілецькі змагання відбувались й в інших містах Галични. Зокрема, великої популярності цей вид спорту здобув у Стрию, де у серпні 1923 році відбулись показові стрільби гірської дивізії на полігоні у Завадові. Крім військових участь приймали також мисливці, але лише члени Малопольського мисливського товариства [24 с. 123]. Також у Стрию 5 липня 1924 року офіцери шостого полку піхоти також вправлялись у стрільбі спільно з членами Малопольського мисливського товариства [25 с. 118].  У Жешові військове стрілецьке товариство запросило місцевих членів  Галицького мисливського товариства на стрілецькі змагання, що відбулись 1 липня 1908 року [26 с. 155]. Також спільні змагання зі стрільби відбулись у Львові 27-28 вересня 1924 року [27 с. 172] та 30 липня 1931 року. На військовому стрілецькому полігоні у Львові відбувались показові офіцерські стрільби, до участі в яких були запрошені члени Малопольського мисливського товариства [28 с. 2]. У травні 1928 року у Станиславові воєнне командування організувало змагання зі стрільби для мисливців й військових. Звичайні учасники повинні були сплатити 5 злотих, військові – 1 злотий, переможець змагань отримував нагороду Станиславівського воєводи [29 с. 156].

Громадськість Галичини вразила ганебна поведінка офіцерів Краківського гарнізону під час проведення змагань із влучності стрільби. Так,  25 лютого 1892 року на місцевому стрільбищі офіцери вправлялись не у влучності по мішенях, а по живих тваринах. Для цього вони випустили птахів, котів, собак, і навіть свійську свиню. До своєї злочинної діяльності вони залучили навіть місцевих підлітків, які за гроші їм виловлювали бродячих котів або й викрадали свійських у власників [30 с. 47]. Пародоксально, але тренування зі стрільби мало й негативні сторони для мисливства, так як для полігонів необхідні великі площі. Так, для вправляння зі стрільби у Долинському повіті військові на площі 10 тис. га запланували у 1925 році організувати воєнний полігон. Ці дії викликали бурхливе обурення мисливської спільноти на шпальтах газети «Ловець». Адже територія, яку у статті з провокаційною назвою «Найкращі мисливські угіддя Прикарпаття незабаром зникнуть!??» називають мисливським анклавом, мала чудові умови для розведення дичини, тут за одне лише полювання добували по декілька десятків диких кабанів [31 с. 104-105]. 

Крім вправ на стрільбищі військові не оминали можливості вправлятись у стрілецькій майстерності й на полюванні на дичину. Про це свідчать чисельні офіцерські мисливські товариства, які існували у міжвоєнний період. Історичні джерела свідчать, що мисливці-військові брали активну участь у громадському житті мисливців. У 1922 році у Перемишлі організовано «Офіцерський мисливський клуб» [32 с. 124]. Військові клуби намагались не лише впливати на органи влади для лобіювання інтересів мисливства, але й об’єднували воєнних мисливців з метою проведення полювань. Офіцерський мисливський клуб у 1929 році був прийнятий асоційованим членом Малопольського мисливського товариства, яке поширювало свою діяльність у Галичині [33 с. 78]. Офіцери крім активної участі у громадському житті мисливців, надавали посильну допомогу. Так, 27 лютого 1927 року у Львові в залі офіцерського казино відбулось мисливське віче Малопольського мисливського товариства, на якому були присутні 150 мисливців. Серед них – багато генералів та полковників [34 с. ]. Крім того, офіцерський мисливський клуб у Львові запрошував 10 мисливців з числа воєнних до членства. Відзначалось, що прерогативу вступу мають діючі офіцери, офіцери запасу та воєнні пенсіонери. Членство  в організації надавало право полювання на мисливських угіддях, які орендував клуб [35 с. 129].

За підтримки старости Самбірського повіту у 1930 році у повіті організоване офіцерське мисливське товариство [36 с. 287]. З метою організації полювання для членів товариства йому було надано в користування мисливські угіддя на території села Бісковичі Самбірського повіту [37 с. 90], [38 с. 84]^,. Відомо, що на території Галичини аналогічні товариства діяли у містах Городок [39 с. 83], Дембиці,  членами товариства були виключно офіцери [40 с. 146]. На території Другої Речі Посполитої офіцерські товариства діяли також у Великопольському воєводстві – «Спілка офіцерів резерву західних земель» [41 с. 132], у Гданську, офіцерське товариство нараховували 15 членів [42 с. 90], а також у Варшаві [43 с. 101-105].

З тогочасних повідомлень у пресі видно, що запрошені мисливці становили від 1/6 до половини від усіх, хто брав участь у полюванні. Помічено, що найчастіше гостями ставали офіцери. Адже через специфіку воєнної служби, пов’язаної із частою зміною місця проживання, їм важко було стати членами мисливського товариства та брати участь у його роботі [44 с. 5].

Після Першої світової війни були організовані курси з навчання мисливських та лісових охоронців з числа воєнних інвалідів у Білянах під Краковом. У 1916 році було випущено перших 26 кандидатів [45 с. 60-61]. Цей факт підтверджує що професія військового є найбільш спорідненою з галуззю мисливства.

Офіцери сприяли культурному розвитку мисливства. Зокрема, у Перемишлі в офіцерському казино під керівництвом капітана Владислава Кобилянського діяла офіцерська мисливська бібліотека, в якій з 4497 книг 88 були присвячені мисливській тематиці. Малопольське мисливське товариство закликало наслідувати вчинок капітана Кобилянського [46 с. 126].

Специфіка воєнної служби дістала своє відображення й у нормативно-правовому забезпеченні. Так, мисливці-офіцери армії, поліції й прикордонники, які були членами Польської спілки мисливських товариств, не підлягали третейському (товариському) суду товариства. Мисливські проступки та конфлікти за участю офіцерів розглядали військові товариські суди [47 с. 146-147]. При порушенні правил полювання офіцери-мисливці несли відповідальність не лише перед кримінальним та цивільним законодавством, але перед товариським судом честі [48 с. 297].  

За два роки до ІІ Світової війни у Берліні було організовано виставку трофеїв, на яку з дозволу місцевої комендатури і військового керівництва мали право їхати діючі офіцери та офіцери запасу [49 с. 182]. Під час окупації на Волині 1916-1918 роках дозволялось індивідуальне полювання офіцерам у формі [50 с. 248-249]. 

Висновки. Органам державної влади необхідно використати позитивний історичний досвід волонтерських рухів Галичини, спрямованих на підвищення національної безпеки та правопорядку держави. Врахування професійної приналежності осіб при залученні до волонтерської діяльності сприяє вмотивованості залучених та покращує ефективність їхньої роботи. Зокрема, мисливців можна використовувати для підтримки правопорядку у місцях їхнього постійного проживання, враховуючи їхній професійний потенціал – вправне володіння зброєю.

Встановлено, що на території Другої Речі Посполитої існувала велика кількість офіцерсько-воєнних мисливських товариств, діяльність яких відрізнялась від цивільних мисливських товариств і мала специфічний характер, що базувалось на закритості воєнної галузі. Виявлено, що для воєнних мисливців проведення полювання, групування у громадські мисливські організації мали свою специфіку та регламентувались окремими нормативно-правовими актами.

Встановлено, що військова галузь мала значний вплив на організацію мисливства Галичини у гуманітарній сфері, що проявлялось в організації спільних з цивільними мисливцями конкурсів на влучність стрільби,  спеціалізованих бібліотек.

Списоквикористаноїлітератури

1. Проців О.Р. Модернізація системи державного управління волонтерським рухом: історичний досвід мисливських організацій у Галичині // Модернізація системи державного управління: теорія і практика [Text] : матер. Наук.-прак. Конф. За між нар. уч (9 жовтня 2015 р., Львів) / за наук. Ред.. чл.-кор. НАН України В.С. Загорського, доц. А.В. Ліпінцева. – Львів : ЛРІДУ НАДУ, 2015. – С. 65-67.

2. Kalendarz myśliwski na 1939 rok. – Warszawa: Polski związek Stowarzyszeń łowieckich, 1939. – S. 216-218.

3. Złom myśliwski na F.O.N. // Łowiec –  1939. –  № 17-18. – S.56.

4. Ku uwadze pp. włascicieli łowisk i prowadzących polowania // Łowiec Polski – 1938. – № 36 . – S.737.

5. Zbiórka łomu myśliwskiego na f. o. n. //Łowiec – 1938. – № 8 . – S.59.

6. Echa artykułu ,,złom myśliwski na f.o. n. //Łowiec Polski – 1938. – № 4 . – S.69.

7. Władyslaw Zabiello oddawajmy łuski na fundusz obrony narodowej //Łowiec Polski – 1938. – № 16 . – S.323-324.

8. Zbiórka na f. o. n. // Łowiec Polski – 1939. – № 1 . – S.32.

9. Składaimy dary na F. O. N. // Łowiec Polski – 1939. – № 10. – S.317.

10. Dar przemysłowca belgijskiego na fundusz obrony narodowej w polsce // Łowiec Polski – 1939. – № 13. – S.419.

11. Artyści lwowa na FON // Gazeta lwowska. – 1939. – № 86. – S.2.

12. Literaci krakowscy na F. O. N. // Gazeta lwowska. – 1939. – № 99. – S.3.

13. Zaproszenie// Łowiec –  1902. –  № 11. – S.134.

14. Zaproszenie// Łowiec –  1904. –  № 12. – S.145.

15. Regulamin popisowego strzelania uczestników Zjazdu łowieckiego, urządzonego przez galicyjskie Towarzystwo łowieckie w dniu 30. czerwca 1902 o godzinie 3. po południu na strzelnicy wojskowej. // Łowiec –  1902. –  № 12. – S.138-139.

16. Na strzelnicy. // Łowiec –  1904. –  № 13. – S.149-150.

17. Na strzelnicy. // Łowiec –  1905. –  № 14. – S.166-167.

18. IX. Zjazd łowiecki. // Łowiec –  1905. –  № 14. – S.161-162.

19. X. Zjazd łowiecki. // Łowiec –  1906. –  № 14. – S.169-170.

20. Na strzelnicy. // Łowiec –  1906. –  № 11. – S.143.

21. XІ. Zjazd łowiecki. // Łowiec –  1906. –  № 14. – S.165-166.

22. Na strzelnicy. // Łowiec –  1907. –  № 14. – S.167.

23. Na strzelnicy. // Łowiec –  1908. –  № 12. – S.134-135.

24. Popisowe strzelanie w Stryju. //Łowiec. – 1923. – № 8. – S.123.

25. Drugie premiowe strielanie w Stryju //Łowiec. – 1924. – № 8. – S.118.

26. Program i regulamin Jubileuszowego Strzelania Premiowego urządzonego przez towarzystwom myśliwych w Rzeszowie w dniu 1. lipca 1908., punktualnie o god 1-ej po południu, na strzelnicy wojskowej. // Łowiec –  1908. –  № 13. – S.155.

27. Sprawozdanie z popisowego strzelania w Jarosławiu //Łowiec. – 1924. – № 11. – S.172.

28. Ogłoszenia //Łowiec. – 1921. – № 3. – S.2.

29. Wielkie zawody strzeleckie w Stanisławowie. // Łowiec. – 1928. – № 10. – S.156.

30. Spraw y towarzystwa. // Opiekun zwierząt. – 1892. – № 3. – S.47.

31. Najpiękniejsze z podkarpackich łowiectw miełyby zniknąċ z powierzchni ziemi!??//Łowiec – 1925. – № 7. – S.104-105.

32. Korespondencje//Łowiec. – 1924. – № 10. – S.124.

33. Sprawy towarzystwa  sprawozdanie z posiedzenia Wydziału M.T.l. w dniu 11. lutego 1929 r //Łowiec. – 1929. – № 5. – S.78.

34. Wiec myśliwych. //Łowiec. – 1927. – № 3. – S.35.

35. Ogłoszenia  // Łowiec –  1931. –  № 9. – S.129.

36. Z życia myśliwskiego w Samborze // Łowiec –  1932. –  № 22. – S.287.

37. Sambor, dnia 19 marca 1937. Lisy nn terenie pow. samborskiego w roku 1936. // Łowiec –  1937. –  № 6. – S.90.

38. Korespondencje Sambor, dnia 3 marca 1937. Sprawozdanic z wyniku polowań w powiecie sambоrskim za rok 1936. // Łowiec –  1937. –  № 5. – S.84.

39. Gródek Jagielloński, w kwietniu 1934 r. Sprawodzdanie delegata.// Łowiec –  1934. –  № 10. – S.83.

40. Sprawozdanie myśliwskie // Łowiec –  1938. –  № 15-16. – S.146.

41. Otwarcie I. Wystawy Sportowej we Lwowie //Łowiec. – 1927. – № 7. – S.132.

42. Z Polskiego Związku Stow. Łowieckich // Łowiec –  1935. –  № 8. – S.90.

43. Sprawozdanie z obrad walnego gromadzenia i XXV zjazdu Małopolskiego towarzystwa łowieckiego odbytego dnia 16. czerwca 1926 we Lwowie w sali posiedzeń towarzystwa gospodarczego przy ul. Kopernika 20 // Łowiec –  1926. –  № 7. – S.101-105.

44. Проців О.Р. Як організовували полювання для гостей у Галичині кінця ХІХ- початку ХХ ст./ Олег Проців / Всеукраїнський журнал «Лісовий вісник» (травень 2015 № 5/44). – С. 5.

45. Kurs dla straży leśnej i łowieckiej//Łowiec . –  1917. –  № 7-8. – s.60-61.

46. Oficerska bibljoteka myśliwska w Przemyślu. //Łowiec. – 1928. – № 8. – S.126.

47. Z Polskiego Związku Stow. Łowieckich Protokół z posiedzenia Wydziału Wykonawczego z dnia 9 lipca 1934 r. // Łowiec –  1934. –  № 17-18. – S.146-147.

48. Przyczynek do rez. Rozkazu Komendy wojskowej //Łowiec. – 1928. – № 19. – S.297.

49. Wycieczki na Medzynarodową Wystawę Łowiecką w Berlinie. //Łowiec. – 1937. – № 12. – S.182.

50. Okupacyjne prawo łowieckie// Łowiec –  1933. –  № 21. – S.248-249.