Право на традицію 

Використання дарів лісу міцно вкорінилося у побут гуцулів, і не лише.

Наприкінці минулого року Уряд прийняв нову редакцію постанови «Про затвердження спеціальних такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд». Роз’яснення з цього приводу теж підготував. Щоправда, новинні ресурси та соцмережі встигли поширити власні трактування урядової постанови, не чекаючи на додаткові уточнення. За збирання грибів, ягід, рослин у лісі громадян тепер штрафуватимуть. Це коротке резюме всіх тих новин, котрі ширяться і досі. Звісно ж, населення обурюється, адже держава обмежує їхні права та руйнує давні звичаї – ходити до лісу по опеньки чи збирати квіти липи на чай.

Утім, це лише інтерпретації того, чого, на щастя, немає. Уряд просто збільшив штрафи, однак їх громадяни змушені будуть сплачувати тоді, якщо збиратимуть гриби-ягоди на територіях та в об’єктах природно-заповідного фонду, а це національні природні парки, природні заповідники, ботанічні сади, дендрологічні парки. У таких місцях повинні бути таблички з попередженням, а охорона має повідомляти відвідувачів про обмеження. Тож начебто дилема вирішена.

Та є інша сторона медалі. Лісові ресурси для місцевого населення у певних регіонах – це частина їхнього життя, господарювання та заробітку. Іноді це настільки сильно вкорінюється у побут, що місцеві не розуміють, чому мусять виписувати дрова у лісгоспі, якщо роками живуть під лісом і здавна збирали вільно хмиз.

З іншого боку, на міжнародному рівні приймаються норми та правила, котрі захищають якраз право корінних народів на користування цими ресурсами та на поширення знань про них. Звісно ж, до уваги не беремо заповідні території. Так, у 2010 році як додаток до Конвенції про біорізноманіття був прийнятий Нагойський протокол про доступ до генетичних ресурсів та справедливий рівноправний розподіл вигод від їхнього використання. Україна ратифікувала його у грудні 2021 року. У важливості цього протоколу переконались нещодавно наші фахівці, коли проводили етноботанічне дослідження на Буковині.

Одна з дослідників, докторка наук, експертка з питань розвитку ПЗФ і туризму Наталя Стрямець, навела приклад, з якого зрозуміло, чим може бути корисний Нагойський протокол, до прикладу, гуцулам.

– Під час нашого дослідження ми вивчали, які рослини використовує місцеве населення з медичною метою. От приміром, хтось прочитав нашу статтю, написану за підсумками дослідження, що арніка допомагає при лікуванні суглобів, потім їде в Карпати та знищує насадження цієї рослин якраз для фармвиробництва, – каже пані Наталя. – Але протокол зберігає авторські права на знання всіх інформаторів про рослини корінних народів.І будь-яке комерційне використання вимагає консенсусу з усіма спільнотами.

Власне, етноботанічне дослідження на Буковині засвідчило ще й те, що використання дарів лісу міцно вкорінилося у побут гуцулів. 23 види грибів та 43 види рослин місцеве населення використовує в їжу, ще 24 види рослин – для медичного використання, найбільше, 52 види рослин, беруть для культурних цілей, наприклад, для вінків чи прикрашання осель на Вербну неділю, у Святвечір тощо. Щоб з’ясувати це, етноботаніки об’їздили прикордонні села між Україною та Румунією. За два роки наїздили 8 тис. км та записали 120 інтерв’ю.

– Нагадаю, що Буковина – це історичний регіон, який населяють румуни, українці, євреї, німці, – зауважує дослідниця. – За часів Австро-Угорщини був виданий закон, який дозволяв брати в оренду на 30 років землю за низькими податками. І тоді з 60 тисяч населення воно зросло до 800 тисяч. Після розпаду Радянського Союзу ця територія була поділена між Румунією та Україною, Буковиною. Але і там, і там лишилися жити румуни та гуцули. Тому наше дослідження проводилося тут якраз для того, щоб зрозуміти, як ці етноси використовують рослинність, що є відмінного, а що схожого.

Під час дослідження ботаніки ходили з місцевими в поля та ліс, аби на власні очі бачити рослини, про які розповідали респонденти. Бо буковинські гуцули згадували, що додають хміль при випіканні хліба, а виявилося, що йдеться про кмин. Основний підсумок дослідження – лісові ресурси однаково використовуються в їжу, як ліки, для знань, для добробуту та для біокультурного біорізноманіття.

– Здавалося б, використання рослин в їжу мало б бути однаковим, але в українській частині переважали закрутки на зиму з використанням листя дуба, хрону, а в румунській частині переважає приготування джемів. Також відмінність у тому, що українські румуни використовують березовий сік, чого ми не зустріли в румунській частині. Якщо порівняти ці етноси, то в основному лісові ягоди та рослини використовуються ними однаковою мірою. Єдине, що лише гуцули використовують материнку, – зазначає Наталя Стрямець.

Та найважливіше, що всі респонденти наголошували на тому, що мають вільний доступ до лісів та споживання лісових рослин. Тож традиції співжиття з дарами лісу не вивітрили ні час, ні кордони.

Підготувала

Інна ЛИХОВИД,

Газета “Природа і суспільство”