14/02/2022
0Які ліси вирощують на Південному Сході України.
Державне підприємство «Пологівське лісомисливське господарство» розташоване у південно-східному степу Запорізької області. Суцільні поля і сільгоспугіддя, пекельний влітку та холодний взимку клімат, вітри й суховії. І невеликі острівці лісу. Саме їх належить берегти пологівським лісівникам.
– Колись у нашому краю буяли луки вільного степу Дикого Поля і Запорізької Січі. Краєм протікали річечки й струмки, уздовж яких зростали верболози, – розповів директор Пологівського лісомисливського господарства Володимир Носик. – А з початку 1840-х років Х1Х століття на цих землях оселялись німецькі колоністи, яких тодішній уряд Російської Імперії активно запрошував на українські землі. Вони утворювали колонії й міста на Херсонщині, Дніпропетровщині, Полтавщині і в нас. І саме німці почали створювати у нашому степу дубові ліси. Також у наших краях працював й легендарний лісівник тієї епохи Віктор фон Графф. По суті, ці дубняки у нашому голому нині розораному степу – це живий пам’ятник першим залісювачам українського степу.
Наш лісгосп почав свою історію з утворення у 1969 році лісомеліоративної станції. Таких станцій тоді було чотири в області. Нині вони або ліквідовані, або перетворені у держлісгоспи. Завдання було одне – запобігти несприятливим погодним явищам й ерозії ґрунтів. Колись у нас працювали й до 300 працівників. Нині, загалом, 118. Бо у грудні минулого року до нас приєднали Запорізький лісгосп, де було менше 50 осіб.
– Володимире Івановичу, а яку територію нині займає реформований лісомисливгосп?
– Площа оновленого підприємства становить понад 25 669 гектарів. Площа – одна з найбільших по південно-східній частині області. Але ми дуже розкидані і розсіяні територією чотирьох укрупнених районів області. Є у нас угіддя обабіч обох берегів Дніпра, а решта наче маленькими крапочками лісу у суцільному степу. Лише два відносно великі як для нас масиви лісів площею більше 500 гектарів. Решта лісів розкидані наче острівцями. Є й площею у 10–20 гектарів.
– Решта степ?
– Розораний голий степ, що вкритий, куди не кинь око, суцільними полями. Між ними невеликі зараз лісопосадки. А ще балки, яри, яруги, схили, що інколи нагадують суцільні гори. До речі, відсоток розораності ґрунтів у нашому регіоні становить понад 90%.
– Розкажіть, будь ласка, про особливості клімату вашого регіону?
– Коли в повітрі до +40° С, то на землі – до +60° С. Щороку опадів меншає. Інколи випадає лише до 300 міліметрів на рік. Зими або малосніжні чи взагалі безсніжні, або дуже сильні морози. Весна та осінь теж короткі й теж дуже посушливі. Часто спостерігаються й несприятливі метеорологічні явища. По нашому регіону дме південно-східний вітер. От часто він уже навесні приносить із собою суховії. Не рідкість пилові й піщані бурі.
Якщо раніше під час ведення сільського господарства захисні лісосмуги між полями акуратно доглядали, проводили там вибіркові й санітарні рубки, освітлювали їх, то нині часто їх просто вирубують під корінь. Так роблять у багатьох територіальних громадах краю. Тож вітрам і буревіям є де розгулятись.
У Пологівському районі було 18 ставків. Нині ж лишилось лише шість, решта пересохли. Річки, що протікають нашими угіддями, Конка та Гайчур, теж обміліли і вже нагадують струмочки. У таких кліматичних умовах нам доводиться працювати. І глядіти, оберігати та по можливості відтворювати ті лісові острівці у голому степу, аби й вони не зникли, лишивши людей без жодного захисту.
До речі, є ще одна особливість клімату. Ми ж іще й мисливське господарство. От через посушливість у нас майже немає диких качок – типового і дуже популярного мисливського виду. Лише навесні пролетять зграї. То зараз вимушені розселяти фазанів в угіддях. Хоча й фазанам теж потрібна вода. Добре, що козулі, кабани, зайці є. А ще час від часу трапляються й рідкісні червонокнижні дрохви та стрепети.
– Як раніше у ваших краях відбувалося залісення? Як зараз? І де ж знайти хоча б маленький клаптик землі під хоч якийсь новий лісочок, як Ви розповідали вище.
– Починаючи з 1969 року, ще була земля сільськогосподарського призначення, яку нам вільно виділяли. Зараз уся земля зайнята, нам нічого не виділяють. Ось тепер ще можливо залісити солончаки, яри, пустирі. Це ті землі, де вже й сільське господарство не можна провадити. Та й виростити високопродуктивні насадження неможливо. У 1969 році планувалося підвищити лісистість нашого краю десь до п’яти відсотків. Нині вона становить лише 3,9%.
– А які дерева найкраще приживаються у таких екстремальних умовах?
– Зараз ми робимо ставку на дуб звичайний і використовуємо тут досвід легендарних лісничих минулого, які не боялись утворювати дубові гаї у голому степу, зокрема, у Великоанадольському лісництві на Донеччині, де кліматичні умови схожі з нашими. Є сосна кримська. Є й клен, ясен, у балках, яругах на солончаках – акація та гледичія. До речі, через такі екстремальні кліматичні умови багато дерев у нас дозрівають та «старішають» уже у віці 40–50 років. Особливо – акація.
А от дуб завдяки своїй могутній кореневій системі досить таки добре пристосувався до пекельного сонця й сухого ґрунту. Бо у ґрунті він починає шукати воду і часто знаходить її на глибині 10–20 метрів. Сосна немає такої змоги і часто починає засихати, коли опиняється у землі, де лише зовні трошки чорнозему, а всередині – глина чи каміння.
– Сухий спекотний клімат значно підвищує загрози пожеж?
– Так, це дуже підвищує чинник ризику виникнення лісових пожеж. У минулі роки нам дуже дошкуляли палії трави, очерету навесні й восени, коли вогонь перекидався на наші лісові острівці. Зараз ця біда трошки минула. Тому ми приділяємо велику увагу мінералізованим смугам. У нас мінералізовані смуги завширшки й понад 3–10 метрів. А ще ми створюємо посадки дерев хвойних і листяних порід так званою кулісою, коли спершу йде ряд кленів, далі сосна, слідом дубки тощо. Бо сосна дуже уразлива до пожежі, особливо верхової. А якщо створювати таким чином, то великої біди можна уникнути – листяні ліси не настільки легкозаймисті. Є вже й у нас свій унікальний досвід гасіння лісових пожеж.
Основна зброя наших працівників у боротьбі з лісовими пожежами – ранцеві вогнегасники. Пожежний модуль на базі «УАЗа» у нас лише один. Був ще з часів меліоративної станції та малої площі угідь. Пожежного автомобіля у нас немає й досі. Але й незважаючи на таке скромне обладнання, ми впевнено оберігаємо наші ліси від вогню. Велику увагу приділяємо профілактиці, мінералізованим смугам, роз’яснювальній роботі з населенням, встановленню бігбордів, табличок тощо, патрулюванню лісових масивів та прилеглої території, особливо у період весняно-літнього відпочинку громадян на природі. До речі, наш Південний Схід дуже густо заселений.
– І про якусь серйозну господарську діяльність у таких умовах не може йти й мови?
– Жодних рубок головного користування тощо ми не проводимо. Лише вибіркові санітарні рубки і все. Та й то мізерними обсягами. До речі, 30% наших угідь займає територія природно-заповідного фонду. Там категорично заборонено чіпати навіть мертві дерева після лісових пожеж. І вони там гниють, руйнуються, захаращують місцевість і сприяють виникненню нових надзвичайних подій.
До того ж, по нас дуже боляче вдарило припинення державного фінансування Південного Сходу у 2016 році. Зараз трошки отямились, але фінансові засоби дуже скромні. Середня заробітна плата персоналу становить лише 7846 гривень. Для високопромислової області це мізер, копійки. Тому й лишились справжні фанати лісової справи, які пронесуть любов до лісу та природи через усе життя. На щастя, у нас саме такий колектив. Я особливо хочу виділити досвідчених працівників – лісничих Новополтавського лісництва О. Свиридовського, Гуляйпільського лісництва В. Родіна, Кам’янського лісництва В. Тіманькова та Більманського лісництва Ю. Нехайчука, помічника лісничого Пологівського лісництва В. Кайдаша, інженера з охорони праці В. Костюка, головного економіста О. Дмитренко.
З молоді в лісгоспі хочу відзначити помічника лісничого Гуляйпільського лісництва О. Ткаченка, помічника лісничого Кам’янського лісництва В. Гавриленка, інженера лісових культур А. Діхтяр та економіста О. Вшивкову.
А ще неабияк тішить, що минулого року, незважаючи на всі труднощі, ми таки посадили 265 гектарів молодих лісів, зокрема, 59,1 га – саме дуба звичайного. Вже маємо плани на весну 2022 року. Тож українському лісу на Південному Сході і на Запоріжжі бути!
Підготував
Микола ЯВОРСЬКИЙ,
Газета “Природа і суспільство”
