Той достоїн вічної любові, хто діброви молоді ростить

Той достоїн вічної любові, хто діброви молоді ростить…

         Кременецький лісотехнічний коледж, історичні витоки якого базуються на столітньому науково-практичному досвіді, нині співпрацює з провідними університетами Львова, Тернополя, Рівного, Луцька й активно розширює перелік спеціальностей, які тут уже незабаром здобуватимуть молоді краяни.

У вересні професійне свято відзначають представники благородної професії лісівників. До численної армії українських захисників зеленого царства природи по праву належить і півтисячний колектив Кременецького лісотехнічного коледжу, який другий рік поспіль очолює досвідчений і вмілий організатор навчального процесу Микола Ляховець. У нього за плечима – три десятиліття педагогічної праці в цьому навчальному закладі. Власне з ним і веду розмову про проблеми і перспективи виховання майбутніх господарів лісу.

– Миколо Володимировичу, для початку попрошу відповісти на запитання, яке нашій редакції адресує чимало старшокласників загальноосвітніх шкіл області: яких фахівців ви готуєте?

        М. Л.: Наприкінці 2011 року наш коледж від профільного відомства перейшов у підпорядкування Міністерства освіти і науки України, але й надалі залишається єдиним на Тернопільщині навчальним закладом, який готує фахівців за трьома спеціальностями: лісове господарство, обробка деревини та експлуатація і ремонт обладнання лісового комплексу.
А починаючи з нинішнього навчального року, ми відкрили дві нові спеціальності – зелене будівництво і садово-паркове господарство та землевпорядкування.
– А чим зумовлене відкриття нових спеціальностей?
М. Л.: Жорсткі правила гри, які нам диктує ринок праці, спонукають оперативно реагувати на його запити. А те, що на щойно відкриті спеціальності ми вже набрали перші групи бажаючих навчатися там, свідчить, що ми на правильному шляху. Зрештою, столітній досвід існування нашого вишу, чудові освітньо-фахові традиції спонукають постійно модернізуватися, оновлюватися і синхронно рухатися вперед разом з лісовою галуззю України.
– Очевидно, предметом вашої особливої гордості є місцевий дендропарк…
М.Л.: Це правда, на нашій сорокагектарній території більше третини угідь складають насадження рукотворної зеленої перлини, пам’ятки природи місцевого значення – розкішного дендропарку. Більше того, основний корпус вишу є пам’яткою архітектури ХІХ століття. Тож саме ці два фактори і, звісно, потужна матеріальна база та вагомі досягнення в навчальному процесі майбутніх лісівників стають передумовою проведення у нас різноманітних зібрань навіть міжобласного рівня. Наприклад, торік тут відбулася нарада директорів коледжів Тернопільської, Хмельницької і Волинської областей.

– Ви щойно акцентували на потужній матеріальній базі коледжу…

М. Л.: Так, окрім уже згадуваного навчального корпусу в розпорядженні наших вихованців новозбудований стадіон, до спорудження якого долучився чи не увесь район, просторий спортивний зал. Маємо деревообробну і столярну майстерні, сучасну техніку для роботи в лісовому господарстві. До послуг студентів – велика бібліотека та їдальня, де діти можуть завжди своєчасно і смачно поїсти.

До речі, про виробничі майстерні. У них майбутні лісівники не тільки навчаються, а й працюють. Для прикладу, у деревообробному цеху хлопці з готових деталей, які замовляємо на спеціалізованій фабриці сусідньої Рівненщини, виготовляють добротні меблі. Таким чином, порівняно невеликим коштом уже до кінця року повністю оновимо їх у гуртожитку нашого коледжу.
Окремо слід сказати про цілеспрямовану і послідовну роботу персоналу вишу в напрямку енергозбереження та переведення місцевої котельні на тверде паливо. Останнім часом приміщення навчального закладу опалюємо так званим твердим паливом, тобто деревиною, частину якої заробляємо, надаючи послуги під час санітарних рубок у лісових господарствах. Запитаєте, що це нам дає? Відповім так: тільки за минулий навчальний рік завдяки відмові від газу, порівняно з попереднім навчальним роком, ми зекономили майже півмільйона гривень. Отже, є сенс, і неабиякий, думати про альтернативні види палива не тільки нам. Радив би так робити й іншим навчальним закладам.

– До речі, про гуртожиток. Чи вистачає у ньому місця для всіх студентів?

М. Л.: Наш гуртожиток розрахований на 300 студентів, нині він заповнений на 90 відсотків, а відтак, можемо говорити, що такої проблеми в нашому навчальному закладі нема.

– Але все, про що ми говорили до того, можна вважати лише передмовою до навчального процесу. Розкажіть, будь ласка, і про нього.

– Сьогодні у Кременецькому лісотехнічному коледжі навчаються 650 студентів в основному з Тернопільщини, але є також діти з Рівненщини і Львівщини. Свої знання і досвід їм передають понад 60 висококваліфікованих педагогів та майстрів лісового господарства. Приємно, що майже 95 відсотків випускників зі спеціальностей лісового господарства працевлаштовуються. Дещо гірше справи з іншими спеціальностями, але під лежачий камінь вода не тече, і хто прагне знайти роботу за спеціальністю, таки досягає мети.

– І на завершення кілька слів про перспективи вашого навчального закладу.

М. Л.: Як я уже говорив, на сьогодні у нас достатньо сил, досвіду, інтелекту і творчої енергії для того, аби у майбутнє дивитися впевнено. А воно, передусім, грунтується на тісних зв’язках з провідними університетами Львова, Тернополя, Рівного і Луцька, котрі ставляться до нас, як до серйозного партнера для подальшої співпраці. Маючи таку серйозну підтримку та власні напрацювання, уже найближчим часом плануємо суттєво розширити перелік нових спеціальностей і збільшити кількість студентів до однієї тисячі. І це не просто амбітні плани, а реальні розрахунки та прогнози ринку праці, з яким чітко звіряємо кожен свій крок.