10/12/2021
0Він захищав Україну на Сході країни, а тепер захищає імідж лісівників.
Інтерв’ю з економістом, юристом, художником, футболістом, лісівником і людиною, що стояла на захисті нашої країни на Сході. Гість номера – прессекретар Чернівецького обласного управління лісового та мисливського господарства Ростислав Бузило.
– До війни на Сході я працював керівником телерадіоорганізації «Сокиряни», в армії не служив. Але коли на Україну підступно напали, то я з власних переконань, добровільно у 2015 році одягнув погони, – розповів Ростислав Бузило. – Служив у Державній прикордонній службі на Буковині, Львівщині та Закарпатті, де писав статті, фотографував, знімав відеоролики та репортажі про службу, був позаштатним прес-аташе. Згодом підписав контракт із 10-ю окремою гірсько-штурмовою бригадою Збройних Сил України, що на Івано-Франківщині. В її складі був на фронті. Звідти демобілізувався і повернувся до журналістики, зокрема, до лісової.
– Пане Ростиславе, цього року Ви брали участь у військовому параді на День Незалежності. Які Ваші враження?
– Після демобілізації, працюючи прессекретарем Чернівецького ОУЛМГ, я підписав контракт на службу в нашій частині територіальної оборони. Там служу й досі. Влітку ми отримали наказ їхати на військовий збір, де й готувалися до участі у цьому військовому параді. Разом із ще двома буковинцями і ветеранкою з Герцаївщини мали крокувати у «коробці» учасників АТО (ОСС) зі всієї України. Наприкінці липня вирушили на тренування.
Тренування досить важкі та виснажливі. Особливо дошкуляла липнево-серпнева спека. Тренування проходили на злітній полосі авіазаводу імені Антонова. Самі умови перебування на зборах були комфортними – смачна їжа, душ, був й відпочинок та особистий час, але не у мене.
– Чому?
– Я навіть на зборах намагався тримати руку на пульсі лісівників Буковини. Після тренувань, ретельно опрацьовував новини, фото та відеоматеріали, контактував із колегами з лісгоспів. Підготовлені матеріали публікував на сайтах, у соцмережах, розсилав до ЗМІ. Опрацьовував й журналістські запити, а їх було дуже багато – відкриття полювання, старт Президентської «мільярдної програми» з посадки дерев, обов’язкові привітання до Дня Незалежності України і ще багато іншого.
– Чи брали участь у військовому параді інші лісівники?
– З усієї нашої когорти буковинців, лісівником був лише я. А от із Івано-Франківської, Львівської, Закарпатської областей було досить багато лісівників-резервістів та «тероборонівців». В основному, вони служили прикордонниками, у 10-й гірсько-штурмовій, 128-й гірсько-піхотній бригаді, 80-й львівській бригаді «крилатої піхоти», 24-й Королівській «залізній» механізованій бригаді Збройних Сил України. Відмінні навички орієнтування на місцевості, мисливські вміння володіння зброєю та влучність стрільби – стали всім їм у нагоді на фронті. Зустрів я на зборах й деяких своїх бойових побратимів. Тож, користуючись нагодою, передаю їм вітання.
– А як виглядав сам парад із середини?
– Мені випало стояти у першій шерензі. Наша «коробка» була на самому Майдані Незалежності на очах усіх найвищих посадових осіб держави та шанованих гостей свята, під прицілом фото та відеокамер чи не всіх телеканалів та ЗМІ країни та світу. Чесно кажучи, найважче було стояти струнко впродовж кількох годин. От тоді я, насправді, відчув та зрозумів, що таке представляти Державу на найвищому рівні. Звісно, хвилювався. Сам марш нашого розрахунку відбувся досить швидко.
Я раніше ніде особливо не афішував, що братиму участь в урочистому параді з нагоди Дня Незалежності України. Знали лише рідні та колеги. Але багато хто з моїх знайомих дивились парад онлайн і бачили мене у перших рядах нашої когорти. І навіть телефонували, питали: «Це, насправді, був ти?» Після параду у мене на телефоні було близько сотні пропущених дзвінків.
– А Ви знаєте скільки, загалом, лісівників-буковинців захищало країну на Сході?
– Я родом із Сокирянського району, з нашого лісгоспу в АТО служило двоє працівників. А, загалом, із Чернівецького обласного лісоуправління нараховується більше 20 фронтовиків. Це переважно працівники Берегометського та Путильського лісгоспів. Здебільшого, вони пройшли всі гарячі точки війни за Незалежність України. Повернувшись із фронту, знову доглядають і охороняють ліси Буковини.
Нині лісівники активно вступають до місцевої 107-ї бригади територіальної оборони.
Ми в обласному управлінні завдяки небайдужості нашого начальника Василя Гончара та усього колективу всебічно допомагаємо українським воїнам-захисникам, їхнім родинам, рідним й близьким загиблих і поранених буковинців. З початку війни лісгоспи краю спільно з волонтерами укомплектували більше десяти відправлень допомоги на Схід.
– Як Ви стали лісовим журналістом?
– У моїй родині лісівників ніколи не було. Моє знайомство з лісом обмежувалось шкільними канікулами у бабусі в селі, збиранням грибів. Маю освіти економіста, юриста і державного управлінця. Працював у районній податковій, згодом став наймолодшим заступником начальника райуправління Пенсійного фонду. Після першого Майдану розрахувався із державною службою. Рік був підприємцем, а далі очолив Сокирянську районну телерадіокомпанію. І саме у телерадіокомпанії я познайомився з нашим районним держлісгоспом.
Пам’ятаю перший захід. Це були змагання вальників. Я робив фото і відеорепортаж, писав статтю. І був вражений як хлопець-лісівник за лічені хвилини акуратно «поклав» велике дерево, що воно впало точно на оціночний кілок та забило його в землю.
Нинішній начальник ОУЛМГ Василь Гончар був тоді головним лісничим держлісгоспу. Саме він відповідав за зв’язки зі ЗМІ й громадськістю. Ми спілкувались. Нинішній керівник Сокирянського держлісгоспу Олександр Чебан теж був тоді молодим фахівцем. Співпраця поступово набрала обертів. Навесні 2020 року в обласному управлінні з’явилася вакансія прессекретаря. Василь Гончар запропонував посаду. Так я став одночасно прессекретарем Чернівецького ОУЛМГ і Сокирянського держлісгоспу.
– Чи дошкуляють Вам питаннями й звинуваченнями про «лисі Карпати»?
– Раніше досить часто. Але ми багато працювали зі ЗМІ, щоб зменшити відверту брехню та наклепи на лісівників. Маємо чітке завдання від керівництва: спілкуватись, роз’яснювати, відповідати, коментувати, аби не було жодного приводу для якихось пліток і чуток. Я сам постійно буваю у гірських селах Берегомета, Путили, Сторожинця, хуторках майже за хмарами. Місцеві мешканці, які там живуть із діда-прадіда сотнями віків, добре знають закони природи і господарювання, знають, що таке ліс і робота у лісі, ніколи не дорікають нам «лисими Карпатами».
– На що нині акцентуєте увагу в своїй роботі?
– Є чітке завдання від керівництва – аби у кожному нашому лісгоспі був офіційний сайт і сторінка у соцмережах, були люди, відповідальні за роботу зі ЗМІ, створення контенту. Часто це секретарі, діловоди, інженери. У Берегометському держлісомисливгоспі працює професійна журналістка Ірина Матчишина.
Зрозуміло, що більшість, на кого покладені ці обов’язки, не фахівці у цій справі, комусь це дається важко, тому ми постійно організовуємо курси підвищення кваліфікації, професійної майстерності для наших прессекретарів. Велику допомогу нам надають фахівці Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича та обласних курсів підвищення кваліфікації держслужбовців і педагогів.
Зараз є ще одне важливе завдання – розробити та постійно наповнювати контентом нові розділи сайту обллісоуправління: про туризм, рекреацію, послуги від лісівників Буковини, родзинки краю. На обласному рівні та в деяких лісгоспах такі сайти і розділи в них уже розроблені. Плануємо запустити розділ про мисливство. Зробили й дві газети – обласного управління «Лісівник Буковини» та Сокирянського держлісгоспу.
– У Вас досить багато службових обов’язків і захоплень. Як Вам вдається все встигати?
– І це ще не все. Нині здобуваю третю вищу освіту – лісівничу, у Львівському національному лісотехнічному університеті. Нещодавно успішно склав вступні випробування. Ще захоплююсь малюванням. Раніше успішно займався у художній школі. Там, до речі, познайомився зі своєю майбутньою дружиною.
Але головне моє хобі – футбол. Грав, спершу, за наш двір, далі вулицю, школу, коледж, університет. Я – воротар. Досі граю у селищній команді ветеранів та збірній нашого держлісгоспу і ОУЛМГ. До речі, начальник нашого управління теж затятий футболіст. Колись грали разом. Ми активно пропагуємо спортивні змагання серед нашого лісівничого колективу. Були у нас і спартакіади з волейболу, футболу тощо. На жаль, через карантинні обмеження довелося все скасовувати. Але сподіваємось, що з часом все відновимо.
Двоє моїх синів теж затяті футболісти за прикладом тата. Під час останнього чемпіонату Європи ми навіть їздили до Бухаресту в Румунію підтримати нашу збірну.
Володимир РОМАНЕНКО,
фото Ростислава Бузила,
“Лісовий і мисливський журнал”
