02/09/2013
0На фото:Прасковія Клівода
Мабуть, усі, хто знає Парасковію Кліводу із села Козари, що в Носівському районі і не стануть заперечувати цього. З самого дитинства вона закохана в його неповторні пейзажі. А коли дівчині виповнилося 12 років, вже почала працювати. Й не деінде, а в лісі. Нині пані Парасковія знає всі секрети величної лісової природи, вміє, як ніхто, збирати гриби та ягоди. А ще добре розбирається у лікарських травах. Нещодавно лісовій Мавці виповнилося 75. Та її молодецька душа досі співав.
Народилася Парасковія у селі Патебнева Гута (колишній Остерський район – Авт.). Дитинство дівчини було нелегким. Батько загинув на війні, «Поставити на ноги» родину довелося матері. З юних років діти відчули ціну хліба.
Її батьківщина – під водою
Парасковія почала трудовий шлях у хімлісгоспі – добувала живицю. Одне радувало: день, проведений у лісі. Рідко дівчина поверталася звідти з порожніми руками. Збирала квіти, трави цілющі, ягоди чи гриби.
«Ми тоді стільки фибів збирали – важко повірити. По три-чотири кошика. Це до пятидесяти кілограмів за раз, – пригадує Парасковія Данилівна. – У нас в селі аж Шість грибних пунктів було. Ото назбираємо, здамо і є якась копійка. Та й на роботі мені платили чимало. Якби по тих грошах пенсію нараховували, тисяч сім би тепер отримувала. Але ж мене на той час ніхто не оформляв – малолітня була, працювала нелегально. А в 1956 році нам дали зрозуміти, що скоро нашого села не стане. Усі відновлені будівлі, наші сади – все затопить Дніпро. Новина про те, що треба переїжджати, була трагічною. Ніхто не хотів їхати. Після війни у селі залишились вдови з дітьми, зруйновані хати. Їх відновлювали жінки. Хати були не ідеальні, але І зроблені власноруч».
Переселяли навіть примусово. Після заповнення Київського водосховища було затоплено чимало сіл Чернігівщини. Серед них і батьківщина родини Клівод. їх відселили у село Козари Носівського району. Ще рік дівчина працювала в хімлісгоспі, а потім пішла на свиноферму. Але про свою пристрасть не забувала – майже щодня навідувалася до лісу.
Треба так багата знати, ям гриби ідеш збивати
«За рік роботи в хімлісгоспі на Носівщині встигла вивчити навколишні ліси. Втім заблукати там я ніколи не боялася. Йду собі, пісні наспівую, роздивляюся. А про якусь небезпеку навіть і не думаю. Правда, тут грибів менше, ніж у тих, остерських лісах. Та це мене не засмучує – «свої» я завжди знайду і зберу. Вони на мене чекатимуть, хоч коли до лісу піду: вранці чи надвечір».
Проте у Парасковії Данилівни вдової секрети, про які вона нікому не розповідає. Жінка лише посміхається, коли хтось, заглядаючи до неї у кошик, питає: а де ви таких красенів назбирали? У сільській раді її відверто називають грибницею. А доньки добре знають: якщо мати зранку до лісу пішла – до ночі «закрутки» робитиме.
«Мені й справді завжди щастить, – сміється бабуся. – Може тому, що я в лісі співаю, або через те, що в гарному настрої -завжди. Не знаю, але варто мені лиш по своїх місцях пробігти – вже й з пів кошика буде. Одного разу так «доспівалася», що ліс мені подарував неймовірного красеня – білого гриба вагою кіло двісті грамів. Стільки радості було – не переказати».
Та були у лісі й сльози. Якось жінка, йдучи звичними доріжками, натрапила на родину зубрів.
«Виходжу з кущів, чую: хтось кричить не своїм голосом. Я туди, а там, виявляється, мисливці підстрелили зубриху – мучиться нещасна, а на ноги підвестися не може* Біля неї ходять два здоровенні зубри, охороняють. Як мені її було шкода! А нічим зарадити не могла. Тож поплакала і пішла геть, – бідкається старенька. – Натрапляти на звірів доводилося неодноразово – лисиці, зайці, кози, Олені й навіть дикі кабани. Та ніхто мене не зачіпав. Відчувають, мабуть, що я – з добрими намірами».
Суниця – лісна чарівниця
Пані Парасковія знається й на лікарських травах. Жінка каже, що деякі рослини за своєю дією не слабші за лікарські препарати. Проте «м'якші» для організму людини, без побічних ефектів. Рослини допомагають долати запалення, хвороби органів, болячки на шкірі. А ще, розставивши пучечки цілющого зілля по закутках, захищають дім від лиха та нещасть.
«Сезон лікарських рослин – з ранньої весни до пізньої осені. Надземну частину – стебла, квіти – беруть в основному на початку цвітіння, – ділиться своїми знаннями жінка. – Листя заготовляють перед цвітінням. Лише листя мати-й-мачухи збирають опісля. Коріння, кореневища й бульби запасають або ранньої весни, або восени. Насіння і плоди зазвичай беруть достиглими. Кожна рослина має свої цілющі властивості. Цього року я, наприклад, «запаслася» суницею. Вона – справжня чарівниця. Допомагає від низки хвороб, але головне – нормалізує тиск, з яким нині в багатьох проблеми. Слід засушити стебло з ягодами і листям, а потім заварювати чай. І жодних головних болів. Материнка також не менш цілюща, особливо у кого є проблеми із серцем. Звіробій називають травою від ста хвороб. Найкраще він лікує шлунок, а ще є гарним противірусним засобом».
З 75-тирічною пані Парасковіею неймовірно цікаво спілкуватися. А ще від неї ніби випромінюється позитивна енергія. Жінка завжди рада гостям: для них і пісню заспіває, і з радістю дістане з погреба смачні та цілющі «закрутки».
