ПЛЕКАЄ ЛІС, ЗБИРАЄ “СТРАМОТНІ” ГРИБИ Й ЗНАЄ ТАЄМНИЦЮ СОЛОМОНОВОЇ ПЕЧАТІ

Зустріч із Михайлом Олексійовичем через його нагальні справи переносилась із дня на день. Зрештою він повідомив, що поспілкуємось тільки під кінець дня, бо дуже багато роботи. Під'їхавши до Глібівки – віддаленого кутка села Нове, – з'ясували через мобільний зв'язок, що наш співрозмовник ще в лісі, й поїхали в кінець вулиці, яка переходить у ґрунтову дорогу й зникає поміж дерев.

– Найбільший клопіт цьогорічної весни й літа – посадка дуба й догляд, – розповів майстер лісу ДП "Чернігівський лісгосп" Михайло Шевчик. – А взагалі працюємо на відновлювальній дільниці, вирощуємо все, характерне для поліської зони. Робота виконується вручну. Дуб – сильне дерево, але саджанці потребують особ­ливої опіки. Це ж діти. Треба ретельно прополювати, й не можна в такому віці обробляти їх хімікатами – у них дуже чутливе листя.

Тільки уявити, скільки праці треба докласти й віддати теп­ла рук, щоб через кілька років окреслилися крони молодих дубків не на кількох сотках, а на цілому масиві. До речі, як розповів Михайло Олексійович, саме на тому місці донедавна росли ялини. І треба ж таке сталося: враз загинув увесь масив. Причину ретельно з'ясовували, навіть залучали науковців. Виявляється, так відреагували вічнозелені красуні на різкі тенденції до змін нашого клімату, перегрілися, "поплакали" бурштиновими сльозами й не захотіли жити, бо значно краще почуваються у північних широтах. Дуб же успішно росте і в південних регіонах, трапляються екземпляри віком навіть по кілька сотень літ.

Зараз за Михайлом Шевчиком закріплено два обходи – 630 гектарів лісу, із них третина – хвойний, тисячу гектарів займає лісо-болотний масив. П'ятнадцять років трудиться він у лісовій галузі. Народився й виріс у Петрушині, в сім'ї колгоспників. Знає ліс із дитячих років. Восьмирічним залишився без батька, отож не тільки по гриби та ягоди ходив, а й дрова заготовляв, і ліс садив. Уже тоді придивлявся до дерев, удома сад був, ще й сам садив. Здобув повну середню освіту в Халявинській середній школі, а також спеціальність тракториста, від військ­комату вивчився на електрика. Трудову діяльність пов'язав із місцевим колгоспом, працював механізатором, потім завідував майстернею, був заві­дувачем дільниці механізації, доки трималося господарство. Опісля працював лісником, тепер майстер лісу. Більше відповідальності, проте досвід організовувати роботу має солідний і ліс знає. Колись був єгерем за сумісництвом. Лісове господарство – рідна стихія для Михайла Шевчика. Знає, що росте й хто живе в місцевому лісі. Він з такою любов'ю розповідає про всю живність: козуль, диких свиней, мандрівне сімейство благородних оленів, лосів… А з пернатих гніздуються чорний дятел, журавлі, чорний бусол.

ПЕРШІ ВЕСЕЛКИ

Про таку удачу, їдучи до Михайла Олексійовича, навіть і гадки не було. А тут, ніби винагорода за терпіння й очікування – виявляється, мій співрозмовник приїхав із лісу не з порожніми руками. На кілька хвилин затримався біля трактора, про щось поговорив з робітниками, з чимось пововтузився (може, який інструмент забирав?) і нарешті попрямував до двору, стомлений, але, видно, задоволений. Щось тримав у руках, притуливши до себе. 

– Ось, перші в цьому році веселки! 

– Невже?

Доводилося раніше чути про цей дивовижний гриб. Люди переповідають захоплюючі історії про його цілющі властивості. А тут – повний кашкет веселок різного розміру: дивовижно високі трубчасті ніжки, брунатно-коричневі товстенькі шляпки, якісь білі клубочки, схожі на гриба-дощовика… Зі знанням справи Михайло Олексійович вдався до пояснень, що є що.

– Веселкою називають цей гриб, а ще "страмотним", бо виростає такої форми – нагадує делікатний орган чоловічого тіла, – всміхнувся співрозмовник. – Взагалі він не схожий на жоден інший гриб, за 15 хвилин виростає сантиметрів до 20 й довго не затримується, перетворюється на безформну масу з дуже неприємним запахом. У землі росте впродовж двох днів у формі яйця – оце і є той момент, коли веселка смачна й цілюща, а потім зеленувато-коричнева шляпка пробивається із "яйця" й виходить на поверхню. Як тільки лісові мешканці знаходять, одразу з'їдають. Зараз і ми скуштуємо…

Михайло Олексійович розрізав навпіл молоду веселку – всередині чітко виділилися товста біла основа (ніжка), желеподібний шар, що перетворюється у шляпку, й м'ясиста оболонка. Приємний свіжий грибний запах, і на смак – нічого, найсмачнішою частиною мені здалося "желе".

– Це ж земляне масло, – прокоментував Михайло Олексійович і додав: – А оцей, бачите, уже вийшов з оболонки, але шляпка ще не відділилася, він продов­жуватиме рости… Відколи знаю про веселку? Та не дуже й давно. Якось мої куми з Києва поцікавилися, чи знаю такий гриб, оскільки працюю в лісі. Мені розповіли щасливу історію жінки, якій встановили невтішний діагноз і прооперували. Коли вона пройшла курс лікування препаратом із веселки, навіть зняли інвалідність. Мені привезли літературу, з якої я дізнався багато цікавого про цей гриб, у тому числі й деякі лікувальні рецепти. Пощастило знайти веселку і в нашому лісі. Більш полюбляє вона місця, де всихають дуби, ніби в собі зосереджує їхню силу. З часом переконався в цілющих властивостях веселки. Робота в лісі важка, але мої робітники не хворіють на простудні недуги, без простуди обходиться й моя сім'я, а дружина вилікувала виразку шлунка.

Проминуло близько години, поки відвідали узлісся та зробили короткий екскурс по Глібівці й повернулися до двору лісового майстра. І знову диво: Михайло Олексійович виніс із веранди ту саму веселку, яку ми бачили на початковій стадії росту, коли коричнева шляпка виходила із "яйця".

Гриб відокремлений від ґрунту, в цей час самостійно ріс – з'явилася ніжка, а коричнева шляпка уже сантиметрів на 10-12 була вище від місця виходу.

РОЖЕВІ ХМАРИНКИ ІВАН-ЧАЮ Й ДИВО СОЛОМОНОВОЇ ПЕЧАТІ

Захоплено розповідав Михайло Олексійович також про цілющі властивості рослин, зокрема, іван-чаю та купини лікувальної або соломонової печаті, які ростуть неподалік його помешкання.

– Варто побачити, як квітує іван-чай, – зацікавив співрозмовник.

Звіддалік засвітився ніжним рожево-малиновим цвітом у кількох місцях на зеленому здичавілому полі іван-чай, ніби казкові хмаринки опустилися переночувати. Тільки злегенька погойдуються високі стеблини, що поступово переходять від темних до світліших відтінків.

– Цілюща рослина, – сказав Михайло Олексійович. – Порекомендував одному чоловіку, так невдовзі приїхав дякувати. Допомогло. А взагалі іван-чай здавна використовували як заварку в нашому розумінні, користь від нього велика для організму, доб­ре впливає на шлунково-кишковий тракт, має загальнозміцнюючі властивості, взагалі, це чоловіча рослина. Знайшов кілька кущиків на лісовій галявині, зібрав насіння й тут посіяв. Прижився. Відквітує – ще й вітер рознесе-розсіє.

Купину лікувальну побачили одразу на узліссі. Невисока рослинка з виразним красивим листям. Уже відцвіла, на місці квіток достигають ягоди, до речі отруйні.

– По-місцевому – соломонова печать називається, – пояснив лісівник. – Ось я вам корінь покажу (витягнув із пухкого ґрунту корінь), він з отакими вузликами, схожими на сургучеву печатку, певно, у них царська сила. За легендою, цар Соломон відзначив своєю печаткою цю корисну рослину, на її коренях і досі зберігаються сліди печаті. Якщо вірити всій друкованій інформації, не лікує тільки мертвих. Це наш поліський женьшень. Що з народних рецептів знаю, що з Інтернету довідався. Використовують для розтирання болючих місць, також можна пити для профілактики серцево-судинних захворювань. Найбільша сила кореня восени. 

Михайло Олексійович знає, як приготувати деякі ліки з рослинної сировини і про самі рослини знає багато. Водночас застерігає, що до лікування треба підходити виважено, а найкраще проконсультуватися з лікарем, щоб не нашкодити. 

Захоплення лісівника? Певно, поклик душі берегти цілющі рослини, допомагати тим, хто вірить у благодатну силу рідної природи. Звідки це? Чи не з рідного роду?

– Бабуся по материній лінії Ксенія Карпівна Бурсим знала трави, – каже Михайло Олексійович. – І своїх лікувала, й односельцям допомагала. Мені цікаво вивчати цілющі рослини, берегти їх. Радісно, коли вдалося допомогти людині.