29/07/2013
0Павла Гавриловича знают и уважают лесоводы, как минимум трех поколений. Его книжка «Технология лесокультурных работ» десятки лет была и остается настольной книгой каждого лесничего-практика. Трудно посчитать сколько лесоводов и не лесоводов читали его книги и статьи об истории лесного хозяйства Украины, лесовосстановлении и лесоразведении, сколько слышали его выступления на самых разных форумах и лекции на курсах переподготовки…
Для меня имя Павла Гавриловича связано с развитием селекционного лесовосстановления в Украине. В тесном взаимодействии с Сергей Сергеевичем Пятницким и Петром Ивановичем Молотковым им была обоснована, организована и реализована громадная работа по отбору лучших деревьев и насаждений, созданию семенных плантаций, развитию лесной селекции как науки, становлению лесного семеноводства и развитию сети базисных лесных питомников…
На протяжении жизни, я не всегда, и не во всем соглашался с Павлом Гавриловичем, но всегда глубоко уважал и уважаю его, как ЧЕЛОВЕКА и СПЕЦИАЛИСТА, чья жизнь может служить примером преданности профессии и украинскому лесу…
Глубоко уважаемый Павел Гаврилович! Примите наши слова благодарности за всё хорошее, что Вы сделали … Здоровья Вам, долгих лет жизни и плодотворной работы…
Спасибо,
М.Попков и «Украинский лесовод»
85 років корифею лісу, патріоту України, професору П.Г. Вакулюку
Своїм яскравим життям, багатогранним талантом, фаховим відношенням до справи та доброзичливим ставленням до людей професор Павло Гаврилович Вакулюк заслужив глибоку пошану і щиру повагу не одного покоління лісівників України. Як висококласного фахівця, з тільки йому притаманним знанням історії та баченням шляхів розвитку лісового господарства України загалом, і відтворення та розведення лісів, зокрема, його високо цінували керівники галузі: Б.М. Лук’янов, В.Д. Байтала, В.І. Самоплавський, М.В. Колесніченко, В.О. Червоний та інші. Незаперечним є для сучасників і буде для наступних поколінь авторитет Павла Гавриловича як одного з корифеїв вітчизняного лісівництва, яким він став завдяки непересічній працездатності та своєму безкорисливому служінню Українському Лісу.
Серед його багатьох талантів і чеснот, насамперед, слід відзначити непоборну силу духу, яка не покидає його ніколи, яка допомагає йому боротися і перемагати, незважаючи на часи та обставини, робить його Людиною з великої літери.
Добре знаним не тільки лісівникам країни, а і широкому загалу співвітчизників є патріотизм Ювіляра, який для нього є не пустим словом і не даниною моди. Патріотизм Павла Гавриловича від його Батьків Гаврила та Настусі Вакулюків, його рідного села Верхівня Ружинського району Житомирської області, від його громадянської відповідальності за неньку України та за її майбутнє. Яскраво про це свідчить літературний талант ювіляра, його твори: “Історико-географічний опис Холодного Яру”, “Верхівня на скрижалях історії”, “Нариси з історії лісів України”, “Історія українців” і ряд інших.
Особливе місце у житті Павла Гавриловича займає його багаторічна, кропітка діяльність пов’язана з реабілітацією репресованих працівників лісового господарства. Низький уклін і щира вдячність Вам,
Павле Гавриловичу, за відновлену честь, за правду, за віру у справедливість.
Не можна не відмітити лекторську майстерність ювіляра, яка базується на його енциклопедичній ерудиції, глибокому розумінню природи лісу та його законів, багаторічному практичному досвіді, таланті оповідача і неабиякому відчутті аудиторії.
І у рік свого 85-річчя професор П.Г. Вакулюк продовжує невтомно працювати, творити, наповнювати своє життя добрими справами, служити Лісу та любити Україну. Без сумніву у нього у запасі ще чимало талантів, планів і задумів, які він обов’язково реалізує.
Здоров’я Вам, дорогий Павле Гавриловичу, многая літа і Божої ласки!
З вдячністю, В. Маурер
28.07.2013
Наверное надо сказать, что в соответствующей графе паспорта Павла Гавриловича стоит иная дата рожденья – 28 августа 1928 года, но фактически он родился 28 июля и всегда отмечает свой день рождения именно в этот день, обычно в кругу родных и ближайших друзей .
Ниже размещаю официальную биографию юбиляра… Огромное СПАСИБО тем, кто выслал её на наш сайт.
Б І О Г Р А Ф І Я
ВАКУЛЮКА ПАВЛА ГАВРИЛОВИЧА
Народився 28 серпня 1928 року в с. Верхівня (Ружинський р-н, Житомирська область) в сім’ї селянина – бідняка. Закінчив лісогосподарський факультет Київського лісогосподарського інституту в 1951 р. Працював в системі лісового господарства України на посадах лісничого, старшого лісничого, директора лісгоспу, начальником відділу лісового господарства, охорони і відновлення лісів Житомирського обласного управління лісового господарства і лісозаготівель. З вересня 1966 року працював в Міністерстві лісового господарства УРСР головним спеціалістом науково-технічного управління, а з липня 1969 по 1 січня 1977 року начальником управління лісорозведення. В 1977 році по конкурсу обраний завідуючим кафедри нової техніки, передової технології і комплексного ведення лісового господарства в Українському філіалі Всесоюзного інституту керівних працівників і спеціалістів лісового господарства. З 1992 по травень 2006 року професор кафедри технології Українського центру підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів лісового господарства.
Працюючи лісничим, заочно навчався в аспірантурі. В 1964 році за опрацювання агротехніки вирощування садивного матеріалу і створення лісових культур деревовидних верб присвоєно наукову ступінь кандидата сільськогосподарських наук. 55 років П.Г. Вакулюк успішно поєднує виробничу діяльність з науковими дослідженнями, вивченням архівів по лісовому господарству та історії України, а також активною громадською роботою. З 1967 по травень 1992 року він був головою республіканської секції охорони лісів і зелених насаджень, членом Республіканської ради Українського товариства охорони природи, членом редколегії журналів “Рідна природа”, “Лісового і мисливського журналу”, міжвідомчого збірника “Лісівництво і агролісомеліорація”. В 1990-1993 рр. був Головою товариства лісівників України, з 1967 року член науково-технічної ради Міністерства (тепер Даржкомлісгоспу) лісового господарства України.
В 1979 році за багаторічну і плодотворну працю в лісовому господарстві та активну участь у громадському житті йому присвоєно почесне звання Заслужений лісівник України. В 1979 році затверджений у науковому званні доцент, а в 1992 році професор, а в 1971 році нагороджений орденом “Знак пошани”.
Вакулюк Павло Гаврилович зробив великий вклад в лісівничу науку, практику лісовирощування. Він склав типи лісових культур для рівнинних районів нашої держави, якими з 1976 року користуються лісгоспи України, розробив способи створення лісових мисливських реміз і введення в лісові насадження дикорослих плодово-ягідних порід, рекомендації по створенню лісових культур в зелених зонах міст і робітничих селищ, склав методику по опрацюванню плану підвищення продуктивності лісів України. Складені ним типи лісових культур дають лісівникам можливість створювати високопродуктивні і біологічно стійкі деревостани, а Міністерству (тепер Держкомлісгоспу) лісового господарства України проводити обґрунтовану і узгоджену політику по лісовідновленню і лісорозведенню.
Павло Гаврилович завжди був прибічником творчого підходу до вирішення лісівничих питань. Підґрунтям такого підходу були глибокі знання про життя лісу та всіх компонентів лісових біоценозів, їх взаємодії та взаємозв’язку з урахуванням антропогенного впливу на стан лісонасаджень.
Робота на виробництві і особливо на посаді начальника управління лісорозведення в Міністерстві лісового господарства України дали Вакулюку П.Г. можливість детально вивчити стан лісовідновлення та лісорозведення в Україні і проводити цілеспрямоване впровадження у виробництво нової техніки і технологій, зокрема по обробітку грунту під лісопосадки, а також комплексної механізації. Ці заходи і рекомендації дали можливість лісгоспам значно підвищити якість і ефективність лісокультурних робіт.
Павло Гаврилович відмовився від солідної посади в міністерстві і тих пільг, які вона давала і віддав перевагу скромній викладацькій роботі в інституті. Для нього це був продуманий крок. Йому потрібний був час для творчої роботи, вивчення архівних джерел. Крім того мав використати накопичений за роки роботи на виробництві багатющий досвід і викласти його в книгах і статтях, які присвячені лісовідновленню і лісорозведенню, охороні природи, історії лісового господарства та історії України. Він завжди усвідомлював величезне значення історії в житті кожного громадянина, кожного лісівника і підкреслював що лише історія робить людину громадянином, патріотом свої Батьківщини. Заняття з слухачами інституту Павло Гаврилович спрямовував насамперед на їхнє патріотичне виховання, роз’яснення актуальних проблем лісовідновлення і лісорозведення, розвиток у них аналітичного мислення, закликав їх вчитися у природи, аналізувати причини невдач, запобігати помилкам, які в лісовирощуванні інколи не можна виправити протягом багатьох десятиліть.
Розпочавши з публікацій, обмежених суто професійними проблемами (вирощування та охорона лісів та інших природних ресурсів), учений дедалі більше захоплюється історією лісового господарства, досліджуючи її в нерозривному зв’язку з історією самої України. Згодом друком вийшли його праці “Актуальні проблеми історії України”, “Історія українців, “Нариси з історії лісів України”, “Свято чи день скорботи”, “Лисенківщина”, “Реабілітовані історією”, “Справа ВУПЛу” та інші, а також надрукував десятки статей і брошур на історичні теми.
В газетах надруковано статей на природоохоронні теми 107, історичні – 57 і по лісовирощуванню 27, в журналах – по лісорозведенню – 104, історії лісового господарства та історії України – 64 і охороні природи – 35.
Його перу належать такі ґрунтовні видання:”Технология лесокультурных работ”, “Посади дерево”, “Оповіді про дерева”, “Наш друг ліс”, “Охорона природи в Україні”, “Зелені скарби Фастівщини”, “Державне підприємство” “Тетерівське досвідно-виробниче лісове господарство”, “Путівник по історичних об’єктах Києва”, “Ліс і людина”, “Лісовідновлення та лісорозведення в Україні” (у співавторстві з В.І. Самоплавським) – всього 33 монографії.
Робота з архівними документами дала Павлу Гавриловичу поштовх до вивчення не тільки загальних історичних проблем,, а й долі репресованих в 30-ті роки ХХ сторіччя працівників лісового господарства. Завдяки йому повернуто із забуття імена репресованих, а потім реабілітованих професорів Гурського, Шустова, Колесникова, Марченка, Новака, Перенка, Звади, Цеслинського, директорів Київського лісогосподарського інституту (КЛГІ) Крутовського та УкрНДІЛГА Кулібаби, доцентів КЛГІ Коваленка, Кравченка, Лещенка, Кацевича та інших вчених; високопоставлених працівників лісової галузі, зокрема Ліждвоя, Шляханова, Дем’яновича, Падалки, наркома лісової промисловості Кузьменка, багатьох директорів лісгоспів і лісничих.
Статті про комуністичні катування чесних людей та голодоморні 30-ті роки учений публікує в журналах “Дніпро”, “Всесвіт”, “Київ”, “Дзвін”, “Вітчизна”, в “Українській газеті”, газеті “Сільські вісті”, “Лісовому і мисливському журналі” та багатьох інших виданнях. Особливе значення має його автобіографічна повість “Верхівня на скрижалях історії” в якій викладено історичний шлях верхівнянців і його особисті враження від процесів розкуркулювання, насильницької колективізації, голодомору 1932-1933 і масових репресій 1937-1938 років та лихоліття війни і післявоєнного становища селян та поступового занепаду і знелюднення сіл. В його статтях і книгах домінує ідея дотримання законів природокористування, впливу лісу на етику людських стосунків, соціальна справедливість є провідними ідеями його у творчості і фундаментальних працях. Павло Гаврилович вперше в лісівничій та історичній літературі глибоко і науково переконливо висвітлив значення лісу у житті та побуті українського народу, невідомі широкому читацькому загалові дані з минулого про їх охорону та використання, зміну лісистості України.
В кінці ХІХ ст. знаменитий російський вчений В.В. Докучаєв писав, якщо колись будуть складені детальні карти ґрунтів по них можна буде визначити, якою в минулому була лісистість тієї чи іншої території. Використовуючи цю ідею В.В. Докучаєва і карти ґрунтів по районах та областях України, складені в кінці 50-х років минулого століття, а також топонімику та історичні матеріали Павло Гаврилович довів: за доісторичного часу площа лісів України становила 26,7 млн. га, а лісистість понад 44 відсотки. В результаті господарської діяльності людини, особливо в другій половині ХІХ століття, площа лісів зменшилася на 17 млн. га. Ця довготривала, копітка робота П.Вакулюка “Зміна лісистості України” була опублікована у 1972 році. Учений наголошує, що тільки починаючи з 50-х років ХХ століття, площа лісів в Україні почала збільшуватися.
Варто зазначити, що при написанні книг і статей ним керувало не заробітничанство (останні 18 років гонорарів не платять) чи утвердження наукового пріоритету, а висока ідея примноження і охорони лісових багатств, прищеплення людям любові до лісу, ідея просвітництва і пробудження в українців національної свідомості. Його лекції завжди мали чітке практичне спрямування і обґрунтування, а статті в газетах і журналах присвячені злободенним проблемам лісового господарства і суспільно – політичного життя.
Зробив Павло Вакулюк чимало, бо жив за принципом: “Учись, наче жити тобі вічно, працюй, наче завтра помреш і не встигнеш завершити розпочате”.
