24/07/2013
0Хорошая статья, которая могла бы стать началом большого разговора. Украина теряет дубравы. Только за последние 10 лет в основном в Полесье "исчезло" около 25 тыс.га. Статистика Гослесагентства маскирует эти цифры: анализируя "динамику" она сравнивает данные учетов между 2002 – 2011 годами и "забывает " о том, что за этот период было принято более 300 тыс.га лесов, в том числе и дубовых… Конечно, если на 25 тыс.га дуб сменился другими породами, а /условно/ 100 тыс.га дубняков принято у "колхозов" общая динамика будет положительной…
В начале 2000-х я целенаправленно объехал все кладбища сел Зоны отчуждения. Закономерность одна: на старых кладбищах растут вековых дубы; на новых обычно – сосны или кустарник. Рядом со "старыми" селами часто сохранились дубовые рощи…
Раньше дубовых и особенно сосново-дубовых лесов в Полесье было много больше…
В остальных регионах наблюдается закономерное падение качества дубовых лесов. Особенно это видно в Харьковской области – центре украинской лесной науки… Громадная зеленая зона индустриального Харькова представлена вырождающимися дубняками, на месте которых ещё 250-300 лет назад был карабельный дубовый лес исключительного качества…
К сожалению, негативные тенденции либо не замечают, либо списывают на климат… А основная причина их в том, что в Украине с нарастающей скоростью деградирует лесное хозяйство…
…На парк, описанный в данной статье климат почему-то не влиет, хотя условия роста "не супер" и антропогенная нагрузка огромная…
Кстати, судя по снимку у парка в Киверцах полнота 0,4, а это значит, что по нормативам наших ученых его надо рубить… Массу таких насаждений уже срубили, чтобы не было задолженности по зарплате, перед пенсионным фондом, бюджетом… и т.д. Всё худшее в нашей жизни прикрывается "заботой о людях" и другими благородными лозунгами…М.П.
Таке явище не має аналогів в Україні, а, можливо, й у світі: дубова діброва природного походження вже більше століття слугує людям – мешканцям міста Ківерці Волинської області як парк культури та відпочинку.
З початку розвитку та будівництва міста (це 70-ті роки XIX ст.) і до цього часу парк є улюбленим місцем відпочинку жителів. Варто віддати належне розумним та передбачливим людям, які зуміли вберегти в межах міста дубову діброву і залишити її до цього часу неушкодженою, дбаючи про майбутнє. Ростуть і шумлять могутні дуби черешчаті, збагачуючи повітря летючими, особливо цінними для здоров’я людини фітонцидами у складі кисню. Це безцінний дар природи, стан якої однозначно можна оцінити як дуже гарний. Вона стійка до захворювань. Напевно, людська турбота і доброзичливі думки бережуть її. Аналізуючи стан діброви, форми дерев, можна впевнено сказати, що це місце з позитивною енергетикою.
Ще в довоєнні роки (до 1941-го) жителі відпочивали в парку, слухаючи і танцюючи під музику штатного духового оркестру, який розташовувався в колишньому (вже не існуючому) дерев’яному та величному за своєю архітектурною красою і добротному клубі Ківерцівського ДОКу. Тепер на цьому місці стоїть великий та гарний районний Будинок культури імені Михайла Ковальова.
Музиканти з духового оркестру у ті часи одночасно виконували обов’язки пожежної команди, які на випадок біди на кінних упряжках із бочками води і ручними помпами виїжджали на допомогу людям як вогнеборці.
У післявоєнні роки поступово налагоджувався матеріальний та культурний рівень життя ківерчан, які в сонячну днину часто відпочивали у парку. Тут працював літній кінотеатр (збудований із дерева), танцювальний майданчик, стадіон для гри у футбол із біговими доріжками, а також волейбольні та гандбольні майданчики.
Межі нинішнього стадіону відокремлені від парку мурованою стіною, чого не було раніше, та й сам він набув сучасного вигляду, маючи центральну трибуну зі службовим приміщенням. Якби не дубова діброва, яка своїми кронами «обіймає» стадіон, він однозначно не мав би такого привабливого вигляду. Поруч зі стадіоном розмістилася спортивна школа з сучасним залом та майданчиками для гри у великий теніс, гандбол і волейбол уже з твердим покриттям, а не земляним, як колись.
Впритул до парку з боку вулиці Шевченка розташований меморіальний комплекс, де поховані воїни ІІ Світової війни, військовослужбовці, які загинули в мирний час при виконанні службових обов’язків, і місцеві жителі – тут колись було міське кладовище. Наймасовішим стає це місце щорічно 9 Травня – у День Перемоги, коли сюди приходять віддати шану та повагу переможцям майже всі ківерчани.
Уже в часи незалежності України поруч із меморіальним комплексом у напрямку інфекційної лікарні коштами місцевих жителів збудовано собор української православної церкви Київського патріархату. Цей храм збагачує духовну культуру віруючих ківерчан. Коли правляться молитви в соборі, з допомогою гучномовців службу слухають всі охочі на вулиці і в першу чергу – в діброві, яка притягує звуки без перешкод, бо в ній нема підліску. А коли звучать церковні дзвони, перебування в цьому місці стає ще більш величним та святковим. У парку проводять зібрання на відкритій сцені представники різних церков міста, доносячи до людей тлумачення святого Євангелія. У радянські часи такі заходи були суворо заборонені.
Та й художні колективи районного Будинку культури мають свою сцену з великим сучасним акустичним залом, проте вони вважають за честь виступати на сцені біля дубової діброви.
Починаючи з післявоєнних років і аж до кінця 60-х минулого століття околицями парку біля меморіального комплексу і житлових дерев’яних будинків рухалися вузькою колійкою потяги, перевозячи з лісу на нижній склад Ківерцівського лісгоспу пиловник, дрова, сіно та інші матеріали, а також людей на роботу, по гриби і ягоди. Від цієї колії давно вже нічого не лишилось, окрім добрих згадок…
Від вулиці Паркової у напрямку меморіального комплексу простягнулася широка асфальтована алея, яка в центрі парку перетинається з декількома вузькими доріжками та стежками. Саме тут стоїть одноповерхова будівля, яка колись слугувала як приміщення для гри в більярд та настільний теніс, що дало позитивні результати. Вже пізніше тут розмістили базу для зберігання та ремонту спортивних велосипедів. Не один пересічний юнак-ківерчанин, який вперше виїхав на спортивному велосипеді з цього місця, став майстром спорту СССР, а один удостоєний рівня майстра спорту міжнародного класу.
…Ростуть могутні дуби у височінь, навіть сильні вітри не можуть розхитати їхні великі крони, шепоче лише листя. Хоча вони й могутні, але потребують догляду та уваги жителів міста. Про це люди не повинні забувати.
Фото автора
Всеукраїнський журнал «Лісовий вісник» (липень 2013 №7/22)
