22/07/2013
0Село Олександрівку, що в Ріпкинському районі, ця новина облетіла миттєво: у Сергія Ліфіренка оселився на обійсті чорний лелека. Господар побачив пораненого птаха, у якого було перебите крило, в лісі.
Адже Сергій Іванович працює майстром лісу у Олександрівському лісництві Добрянського держлісгоспу. Понад тисячу гектарів зелених масивів доглядає, сумлінно відповідає за цю територію, дбає і про посадку дерев, і про санітарний стан лісу. Взагалі у такого щирого природолюба, як Сергій Ліфіренко, лісових турбот вистачає. У тутешніх лісах він кожну стежину, кожний найпотаємніший куточок з дитинства знає, і місцеву флору та фауну оберігає, відає про схованки звірів у Замглайських болотах. Ліс для нього ще з босоногих літ – справжній друг.
Жартують колеги, що Сергій Іванович від рідного лісу і села лише на якихось два роки відірвався , коли в армії служив. А в лісництві він починав водієм лісовоза, трохи згодом і майстром лісу став. Прикипів душею до роботи. Болить серце у Сергія Івановича і за зламане байдужою рукою дерево, і за засмічену ягідну галявину, і за підстрелену безжальними людьми молоду кізку, і за пораненого птаха.
Змучений чорний лелека не втікав від людей і придивлявся до них. Сергій Ліфіренко підібрав його біля Замглайських боліт. Привіз птаха додому, перебинтував йому крило і дуже бідкався про харчі для нового члена родини. Довелося і жаб ловити лелеці, хоча той не відмовлявся від розмочених хліба та булки.
Як допомогти новому другові? І хто ж це зважився завдати красивому і гордому птахові такої кривди у рік чорного лелеки: злі люди чи хижа тварина? Прикро, що мисливські угіддя віддані в приватну власність. Чи будуть у них "водитися" справжні мисливці з доброю душею? Як складеться доля лелеча? Такі думки не дають спокою Сергію Івановичу.
Його телефонний дзвінок застав мене зненацька. Удвох ми вирішили віддати красеня лелеку в хороші руки – до Менського зоопарку. Спасибі його директору Зінаїді Чирві, яка завжди у таких ситуаціях йде назустріч потерпілим мешканцям наших лісів. Отож знайшли з Сергієм Івановичем велику коробку з-під пральної машини і вгніздили туди лелеку. Весь шлях він про щось клекотав і роззирався на всі боки, неначе дякував Ріпкинщині і своїм рятувальникам. Звісно ж, і прощався зі своїми болотами, де царював.
Працівниці пташиного відділу зоопарку Тетяна Біда і Оксана Корнієнко зустріли нас з лелекою привітно й доброзичливо. І лелека поставився до жінок довірливо.
Сергій Іванович, якому я розповів про нову домівку чорного лелеки, порадів, що на Чернігівщині є такий прихисток для братів наших менших. Каже , що неодмінно провідає свого друга…
Микола Тищенко, Чернігівське ОУЛМГ
О подобном случае, только с птенцом белого аиста, сегодня написали лесники Ольштина /Польша/. Там сначала оградили птенца и пытались его подкармливать неунося от "материнского" дерева. Но затем были вынуждены забрать в центр спасения (разведения) диких животных. М.П.
http://www.olsztyn.lasy.gov.pl/lesnicy-i-policjanci-uratowali-mlodego-bocka
ЧОМУ ЧОРНИЙ ЛЕЛЕКА СТАВ ВИГНАНЦЕМ?
Кажуть, хороша прикмета, коли побачиш навесні лелек, які тільки-но прилетіли з теплих країв до рідних міст. А коли пощастить спіймати зором їх у польоті, то взагалі чудово – ноги нібито не будуть боліти. Тож завжди в кінці березня – на початку квітня, буваючи в сільській місцевості, роздивляюсь, дослухаюсь, чи не прозвучить знайоме клекотання, чи не пролетять у голубизні неба бузьки. Бо як добре потепліє, то зустріч з білими лелеками – не дивина: вони і на лузі, і по свіжозораному полю походжають, полюючи за поживою.
А ось чорного лелеку дуже рідко вдається побачити. Не випадково він – найзагадковіший і найменш вивчений птах з фауни України. Це пов'язано з його потаємним способом життя. Зазвичай чорний лелека гніздиться в глухих закутках старих лісів. Сусідства з людиною переважно уникає. Загадковості цього птаха сприяє і невисока чисельність популяції, через що чорний лелека занесений до "Червоної книги України". І якщо в народі білий родич цього птаха користується популярністю і повагою (він же дітей приносить – і цим усе сказано!), то чорний лелека такої пошани не має. Переважно, навпаки, наші предки ототожнювали його із злими лісовими силами. А відтак і уникали зустрічі з ним. Одне слово, в якийсь час людина поділила тварин і птахів на корисних, яких охороняла, і шкідливих, яких знищувала. Чорний лелека, як птах рибоїдний, відразу потрапив до другої категорії…
У світі чорний лелека більш поширений, ніж білий. Він гніздиться у всій лісовій зоні Євразії, на півдні Піренейського півострова. Гніздовий ареал простягається до Північного Китаю, Афганістану, Перської затоки. Окрема осіла популяція існує на півдні Африки. Зимує в Африці на землях між Сахарою та екватором, а також в Індії і на південному сході Китаю. Під час міграції великих зграй не утворює.
В Україні чорний лелека переважно зустрічається в Карпатському регіоні – у Східних Карпатах і прилеглих рівнинах у межах Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської та Чернівецької областей, а також на Поліссі – Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській, Чернігівській областях. У світі налічується двадцять тисяч гніздових пар чорного лелеки. В Україні, за оцінкою орнітологів, гніздиться 400-500 пар, з яких у Карпатах третина, а решта – на Поліссі.
