Був військовим, став державним

Як вирощувати ліси на діючих полігонах.

Державне підприємство «Зарічанське лісове господарство» раніше було більш відоме як Житомирський військовий лісгосп. Він об’єднав ліси довкола колишніх і нині діючих військових частин, переважно у Житомирській області, де проводилася лісогосподарська діяльність на землях Міністерства оборони.

Ще у 2013 році розпорядженням Кабінету Міністрів України № 771 був переданий полігон Держлісагентству. Добре, що наші урядовці врешті-решт зрозуміли, що військові мають займатися ратною справою, а ліс – мають вирощувати лісівники. Таким чином і виник Зарічанський держлісгосп й свою назву отримав від прив’язки до населеного пункту Зарічани, де зараз зосереджені його найбільші лісові ресурси. Ще один цікавий збіг обставин – у лютому 2018 року Зарічанський лісгосп очолив новий директор – Василь Зарічний. У колективі жартують, що, мовляв, так сталося не спроста і така співзвучність пішла на користь лісопідприємству, адже за три останніх роки воно суттєво наростило обсяги виробництва, зміцнилась його економічна база, зросли фінансові показники. Це добрий знак, адже сьогодні цей найменший і мабуть наймолодший в системі обласного управління лісгосп є стабільним, модернізованим та найбільш рекреаційним.

До речі, до 30-річчя з Дня Незалежності України лісівники Зарічанського лісництва спільно із житомирськими спортсменами створили лісову стежку у вигляді карти України. Вона доступна для всіх, кожен може пройтись чи пробігтися по цьому екомаршруту завдовжки 10 кілометрів.

Найбільше «клаптиків» (обходів) об’єднує нині Корбутівське лісництво. Як сама його територія, так і лісові насадження дуже неоднорідні, бо окремі обходи розташовані поблизу Денишів і Високої Печі (територія військового полігона), а деякі – у Новограді-Волинському, Ушомирі та Білокоровичах, за 150 кілометрів від Корбутівки.

Лісничий Корбутівського лісництва Ярослав Воєвуцький зазначає, що в сумі окремі 5 «клаптиків» дали його лісництву 3100 гектарів лісових угідь, за якими потрібен постійний догляд. Тут надто складна логістика і потрібна посилена охорона, адже це ліси, де найбільше ростуть гриби, ягоди, де люблять відпочивати люди. Тут сотнями ходять грибники, відпочивальники, мисливці і, на жаль, лісопорушники та браконьєри. Це найбільш рекреаційні території.

– Зарічанський держлісгосп має так би мовити екологічний відтінок, – розповідає його керівник Василь Зарічний, – і ми все більше намагаємося використовувати цю перевагу в рекреаційних цілях. Адже поруч місто Житомир, його живописні околиці, де люблять відпочивати жителі обласного центру і довколишніх населених пунктів. По нашій території протікає три тихоплинних річки – Тетерів, Гуйва і Гнилоп’ять, а це також важливий «бонус» для лісової рекреації.

– У 2013 році військове відомство вам у користування передало землю і ліс, чи тільки ліс? – уточнюю у Василя Григоровича.

– Сама ця процедура складна, поки що нам передали тільки ліс у користування. Ми співпрацюємо з військовими з багатьох питань і знаходимо спільну мову. Наша співпраця є взаємовигідною, адже обидва відомства – військове і лісове – є державними.

– Зарічанський держлісгосп – це, грубо кажучи, окремі клаптики лісу, що розмістились обабіч колишніх і нині діючих військових містечок. Чи можливо ними ефективно управляти?

– Так, наші угіддя дуже розкидані по всій області, а одне лісництво розміщене навіть у Макарівському районі сусідньої, Київської, області. До речі, до нас відійшли не лише ліси військових частин, а й ліси полігонів, діючих також. Самі розумієте, подекуди в наші лісові угіддя залітають снаряди або військова техніка заглибиться помилково… Тут ціла купа проблем виникає з логістики, охорони і безпеки. Поки що все вдається вирішувати, завжди знаходимо порозуміння із захисниками нашої держави.

Ми швидко навчились господарювати на таких відокремлених і віддалених територіях, нині розвиваємо там ефективне лісокористування. Маємо непогані економічні та фінансові результати. Так, у 2020 році Національним бізнес-рейтингом ДП «Зарічанське лісове господарство» визнано «Кращим підприємством області» серед лісових господарств.

– Маючи такі неповторні краєвиди, найпривабливіші рекреаційні місця, мені здається, що вам взагалі не треба займатися лісогосподарською діяльністю. Чи не краще було б комерціалізувати зони відпочинку?

– Ми вже працюємо у цьому напрямку. Хочемо створити окремі вольєри, зокрема, для ланів, оленів, диких кіз і кабана. І вже з наступного року цей проєкт почнемо запроваджувати, поступово створимо вольєри для екзотичних тварин та птахів і зможемо приймати гостей і туристів. Переконаний, що екологічний напрямок скоро буде у нас визначальним.

– І все ж, поки що лісокористування є головним напрямком нинішньої діяльності лісгоспу?

– Звичайно, ми дуже раціонально використовуємо наявний лісовий ресурс, бо він у нас обмежений, а територія держлісгоспу найменша в області, трохи більша за 12 тисяч гектарів. Зараз у нас ефективно працюють чотири лісництва: Корбутівське, Чуднівське, Зарічанське і Макарівське. Перші два – найбільш розкидані. До них «підключені» обходи у Новограді-Волинському, Білокоровичах, Ушомирі, Івниці. Від Івниці до Білокоровичів, наприклад, майже 200 кілометрів. Наші лісові обходи – наче перлини, розкидані по всій території області.

– Але ж у кожному має діяти належним чином лісова охорона і вестись господарська діяльність. Рубки догляду, наприклад.

– Я вже говорив, що у нас складна логістика. У кожному обході є майстер лісу. При виробничій необхідності направляємо туди відповідну техніку для оборювання лісових масивів, заготівлі і вивезення деревини. Якщо ж, скажімо, виникають надзвичайні ситуації, то звертаємося до своїх сусідів, того ж Білокоровицького держлісгоспу, Новоград-Волинського чи Радомишльського. Вони поруч і завжди допоможуть.

– У вас невеликий лісгосп, незначні ресурси, а економіка – стабільна і фінансів достатньо. В чому «фішка»?

– Багато що залежить від ефективності управління і підбору кадрів. Має бути вдала командна робота. Якщо є злагоджений колектив та професійна команда, тоді простіше вирішуються проблеми і працювати легко. У нас невеликий лісгосп, який не порівняти з Радомишльським чи Словечанським, наприклад, де кількість працюючих утричі більша, але ми постійно модернізуємося, закуповуємо нову техніку і запроваджуємо нові технології. Оновили автотранспортний парк, повністю механізували вантажно-розвантажувальні роботи та трелювання деревини в лісі. Одними із перших запровадили електронний облік деревини, встановили новітні системи відеоспостереження, освоїли передові системи вирощування садивного та декоративного матеріалу, сучасні агротехнічні методи обробки ґрунту під лісові культури.

– А соціальні програми які реалізуєте?

– У нас всі трудові відносини є офіційними і прозорими, всі виплати, як кажуть, здійснюються по-білому. Працівники лісгоспу отримують заробітну плату, надбавки і премії, також всі забезпечені форменим і робочим одягом. Путівки на оздоровлення надаємо. Цього року, наприклад, 10 осіб відпочивали у Кирилівці, на Азовському морі. Профком кошти виділяв. До речі, середньомісячна заробітна плата у нас становить 15 тис. грн, а на деяких позиціях – і по 20 тис. грн спеціалісти отримують. Це гарний стимул і люди у нас на роботі тримаються, плинність кадрів невелика. Працюємо над сучасним технічним оснащенням основних виробничих процесів, щоб мінімізувати фізичну працю лісівників.

У цьому році закупили чотири мотоцикли для мобільних груп лісової охорони, придбали квадроцикл та нові пожежні модулі, щоб швидко добиратись до можливих лісових загорань, при необхідності оперативно виявляти лісопорушників і браконьєрів. Також купуємо нові автомобілі як вантажні, так і легкові.

– Зрозуміло, що вам ліси дісталися, м’яко кажучи, не в кращому вигляді. Військовим, мабуть, було не до вирощування лісу. Чи всі угіддя вдалося вже впорядкувати?

– Так, нині кожен має займатися своєю справою. Вважаю, що ми справляємося із поставленими завданнями, бо лісогосподарством зайнялися професіонали, маємо для цього кваліфікованих спеціалістів, техніку і належні засоби. Нам вдалося не лише зберегти і відтворити традиційні лісові насадження, а й виростити нові, – підсумовує розмову Василь Зарічний.

Володимир ВАСИЛЬЧУК

,фото автора,Газета “Природа і суспільство”