Адаптивне управління

Застаріле мисливствознавство минулого століття, яке ми й донині використовуємо, побудоване на «обліках» і «оптимальній чисельності». Цей підхід давно себе вичерпав і потребує нових та сучасних рішень.

Відповідно до загальносвітових тенденцій, сучасне управління популяціями диких тварин у мисливському господарстві базується на безпосередній роботі з популяціями і середовищем їхнього існування через контроль популяційних індексів і показників навколишнього середовища. Якщо ми хочемо, насправді, управляти популяціями, а не імітувати роботу над створенням розвинутого мисливського господарства, то нам необхідно негайно переходити до загальновизнаних принципів адаптивного управління.

Модель управління популяціями диких тварин, що застосовується у багатьох пострадянських країнах, у тому числі в Україні, заснована переважно на визначенні двох показників:

1. «чисельності» популяцій. Яка начебто дозволяє встановити фактичну чисельність тварин шляхом проведення «обліків»;

2. «оптимальній чисельності» популяції на конкретній території. Вважається, що її можна досить точно розрахувати на довгостроковий період.

Слова «чисельність», «обліки» і «оптимальна чисельність» свідомо взяті в лапки, тому що в реальності вони не відповідають своєму значенню і змісту.

Історія розробки та застосування цих підходів сягає глибоких часів СРСР, коли економіка планувалась і потрібні були конкретні цифри. Тоді, в першу чергу, стояло завдання відзвітувати і зробити вигляд що всі процеси під конт­ролем. Нині ситуація не особливо змінилась. Мисливське господарство і управління популяціями диких мисливських тварин за великим рахунком залишається виключно на совісті фахівців мисливської галузі.

Уперше з «радянською» моделлю управління мисливськими видами диких тварин мені довелося зіткнутись на початку своє трудової діяльності в одному з лісомисливських господарств. Пропрацювавши там кілька років, я прийшов до чіткого розуміння – ці підходи не те що далекі від досконалості, вони повністю відірвані від реальності й ведуть до деградації мисливського господарства. З тих пір я намагаюся не тільки переконувати у застарілості цих підходів, а й запропонувати щось нове, сучасне, більш ефективне для застосування на практиці.

Так, у вересні 2016 року я взяв активну участь в організації та проведенні міжнародної конференції «Копитні в мінливому світі: наслідки для популяційної динаміки, міграції та управління».

У роботі конференції взяли участь авторитетні вчені й фахівці з диких тварин із 15-ти країн Європи. Після закінчення конференції, учасниками заходу було прийнято рішення підготувати та опублікувати Резолюцію, в якій би відображались основні її ідеї. Ось кілька рядків із цієї Резолюції, які присвячені згаданій проблемі:

• незважаючи на існування великої кількості прямих і непрямих методів обліків копитних, їх надійність і точність часто невідома, у більшості випадків вона низька. Загальновідомо, що копитних важко порахувати, тому важко встановити їхню реальну, фактичну чисельність.

• якість і ємність середовища існування є динамічними сутностями і науково обґрунтованого і точного методу їх оцінки не існує.

У Резолюції конференції вказується:

З метою поліпшення управління ресурсами диких копитних тварин, замість того, щоб покладатися на існуючу модель («обліків» і «оптимальних чисельностей» – прим. авт.), ми пропонуємо впроваджувати підходи адаптивного управління. Воно відповідає організованому і систематичному процесу випробувань і помилок (навчання дією), який був запропонований міжнародним науковим співтовариством в умовах невизначеності і постійної мінливості чинників, що впливають на популяції диких тварин.

Адаптивне управління точно визначає наше розуміння екологічних систем у якості гіпотези. А управлінські втручання у систему слід розглядати як тести передбачень, що випливають із цієї гіпотези. Таке управління вимагає, щоб результати втручань контролювалися набором показників: популяційних індексів (наприклад, маси тіла, якості рогів, довжини щелепи, рівня відтворення, стану здоров’я особин) і індексів навколишнього середовища (наприклад, індекс обгризання рослин, складу рослинного покриву, пошкоджень у сільському господарстві), і використовувалися для постійного перегляду гіпотези. Виходячи з цього, до будь-яких дій (наприклад, зміни розміру популяції) повинні бути сформульовані чіткі цілі управління, пов’язані з етичними або економічними міркуваннями.

Резолюція конференції написана вченими, вона має свою спеціалізовану термінологію і,швидше за все, буде важко сприйнята більшістю читачів, тому спробую простою, доступною мовою донести її до фахівців мисливського господарства, мисливців і державних службовців, відповідальних за управління природними ресурсами – мисливськими видами диких тварин.

Для початку необхідно чітко зрозуміти, що таке «адаптивність». Адаптивність – це пристосованість, здатність до адаптації – це здатність пристосовуватись до умов, що змінюються, а також до нових цілей і завдань.

В основі адаптивного управління, перш за все, завжди стоїть мета. Саме мета визначає підходи до управління популяціями диких тварин. Метою, наприклад, може бути зростання чисельності тварин; зниження їх чисельності, через негативний вплив на діяльність людини або з якихось інших причин; невтручання у життя популяції диких тварин і середовище їхнього існування (особливо властиво для природних територій, що перебувають під особливою охороною, природно-заповідного фонду тощо); підтримання чисельності на певному оптимальному рівні для задоволення інтересів різних груп населення; досягнення максимальної кількості продукції полювання у результаті отримання стійкого, щорічного «врожаю» дичини тощо. Самі цілі управління з часом можуть не тільки змінюватися, але й доповнюватись новими.

Якщо говорити про цілі, то завжди необхідно чітко розуміти, що різні групи людей (мисливці, фотографи, аграрії, лісівники та інші) переслідують різні інтереси, які часто протилежні одна одній. У зв’язку з цим, на мій погляд, основна складність управління популяціями диких тварин полягає не стільки в пошуку балансу між популяціями і середовищем їхнього існування, скільки в налагодженні взаєморозуміння між різними групами людей, які взаємодіють між собою і з дикою природою.

Алгоритм реалізації адаптивного управління можна звести до ступінчатого циклу:

• визначення проблеми або встановлення завдань;• визначення плану дій;• виконання запланованих заходів;• моніторинг отриманих результатів та їх аналіз;• коригування дій на основі отриманих результатів.

На практиці, фахівцям, щоб управляти популяціями диких тварин, необхідно встановлювати чіткі цілі, можливий послідовний розвиток подій і відстежувати результати. Безумовно, конкретні алгоритми і приклади різних дій для здійснення адаптивного управління необхідно виробляти на практиці й робити їх загальнодоступними. Однак не слід очікувати, що всі можливі дії можна буде згодом вмістити в рамки якихось офіційних інструкцій, рекомендацій і таблиць.

Відмінність адаптивного управління від «радянського мисливствознавства» полягає в тому, що сучасні мисливствознавці повинні працювати безпосередньо з популяціями і середовищем їхнього існування, а не опосередковано, через сумнівні таблиці «оптимальної» чисельності й обліків, які проведені за неспроможними методиками і, як правило, людьми, зацікавленими в кінцевому результаті (мисливцями, єгерями або навпаки – «зоозахисниками»).

Необхідно дещо сказати і про «оптимальну чисельність» мисливських тварин. Сам термін не викликає особливих нарікань. Як правило, під ним мисливство­знавці мають на увазі чисельність, яка впродовж тривалого часу може існувати в мисливських угіддях, природно відтворюватися, ефективно використовувати кормові ресурси, при якій забезпечується найбільший вихід якісної продукції полювання без істотної шкоди компонентам навколишнього природного середовища, а також життю, здоров’ю і майну громадян та майну юридичних осіб.

З точки зору теорії – все правильно, але на практиці виникають питання: «За якими методиками можна встановлювати «оптимальну чисельність» у вигляді фіксованого числа та й ще на довгостроковий період часу?», «За якими методиками її перевіряти після проведення обліків?»

Методики, що нині використовуються як із теоретичної, так і з практичної точки зору, є неспроможними, і це підтверджує багато фахівців, експертів і авторитетних учених зі світовим ім’ям. Якщо ми хочемо по-справжньому керувати популяціями, то повинні фіксувати, накопичувати і постійно аналізувати цілий ряд показників.

Основними показниками, що характеризують стан популяцій диких копитних тварин, можуть виступати наступні параметри/індекси:

1. Кількість щорічно добутих цьоголіток (молодняку поточного року). Цей показник має тісний взаємозв’язок зі щорічним приростом. Чим вище щорічний приріст, тим більше в популяції цьоголіток і тим вище ймовірність їх добування під час полювання.

Значна і стійка кількість щорічного добування цьоголіток означає, що:

• популяція має велику чисельність, правильну статевовікову структуру і високу народжуваність;

• мешкає в сприятливих умовах;

• кількість нераціональних втрат від хижаків, незаконного полювання та інших несприятливих чинників – незначна.

Крім щорічного підрахунку добутих цьоголіток, реєстрації також може підлягати молодняк, що зберігся до кінця зими. Це дає більш точну інформацію про щорічний приріст. Припустимо, в мисливському господарстві за мисливський сезон вилучили 100 цьоголіток оленя, а після завершення полювання, у кінці лютого – початку березня, єгерською службою було достовірно нараховано ще не менше 100 особин молодняку (звичайно, з урахуванням можливих міграційних процесів територією мисливських угідь). Це буде означати, що в цьому мисливському господарстві під час полювання добули не більше 50% щорічного приросту, але, насправді, освоєння біологічного приросту буде ще меншим, тому що зустріти і врахувати всіх цьоголіток – неможливо. Їх кількість, отримана під час спостереження на підгодівельних майданчиках або при зустрічі в угіддях, зазвичай, завжди буде нижче фактичної чисельності в угіддях.

2. Кількість запліднених самок. Цей показник можна визначати при добуванні за кількістю ембріонів. Значна частка незапліднених самок говорить і про порушену статевовікову структуру (тобто самців у популяції недостатньо для успішного запліднення всіх самок репродуктивного віку) і, як результат, про незначну народжуваність, а отже, і про низький щорічний приріст.

3. Кількість молодняку, що припадає на одну самку. Цей показник може використовуватися після завершення отелення, у той період, коли молодняк уже підріс і пересувається разом із самками, а величина його загибелі від хижаків або інших несприятливих чинників є незначна. Цей індекс може відображати успішність покриття самок, а отже, і стан статевовікової структури, і розмір народжуваності в популяції.

Припустимо, на лузі в середині червня знаходяться шість статевозрілих самок, два тоголітніх і два цьоголітки оленя благородного. Це говорить про те, що, ймовірніше всього, лише дві самки змогли успішно покритися під час гону (вплив хижаків та інших несприятливих чинників ще не має сильно проявитися), а це, в свою чергу, може означати, що в популяції недостатня кількість самців, здатних запліднити самок. Зрозуміло, що поодинокі спостереження не можуть дати чіткої картини про всю популяцію, тому для впевненості необхідно: ретельніше обстежити територію, на якій мешкає популяція; провести детальний, копіткий облік самців під час гону; визначити заплідненість самок під час мисливського сезону на наявність ембріонів. І лише після цього робити висновки і приймати управлінські рішення.

4. Маса цьоголіток, що добуваються, і закономірність її зміни за роками. Чим гірше середовище існування популяції, тим менше маса тіла тварин, особливо цьоголіток, як таких, що виросли в актуальних, існуючих умовах. Якщо маса тіла цьоголіток стабільно зменшується з року в рік, це свідчить про погіршення умов існування тварин, наприклад, у результаті зменшення кормової бази, погіршення паразитарної ситуації тощо.

5. Трофейні якості, вік і щорічна кількість старих самців, що добувається, – є критерієм стану статевовікової структури популяцій, тому що тільки за здорової структури можна досягти стійкого вилучення старих самців з якісними трофеями. Також трофейні якості можуть частково характеризувати і якість сере­довища існування та інше.

Тут наведено лише основні показники, що характеризують стан популяцій диких копитних, насправді, їх існує набагато більше.

Основними показниками, що характеризують стан середовища існування популяцій диких копитних і ступінь їх впливу на життєдіяльність людини, є:

1. Обсяг пошкоджень рослин. Чим вище щільність поголів’я копитних, тим більше вони впливають на рослинність. У результаті цього, в першу чергу, зменшується наявність рослинності, що охоче поїдається видом, тому стан конкретних рослин може частково вказувати на різні рівні використання ємності угідь. Однак використовувати цю інформацію необхідно дуже зважено і обережно. З’їдена поросль верби в одному з урочищ або пошкоджені посадки сосни на одному невеликому виділі – ні про що не говорять. Копитні навіть при низькій щільності поголів’я на невеликій площі здатні істотно пошкоджувати рослинність.

2. Стан самих популяцій копитних. Очевидно, що міцні і стійкі популяції можуть жити тільки в гарному середовищі існування, де для підтримки життєдіяльності тварин достатньо всіх ресурсів. Тут найбільш інформативними індексами можуть бути: маса добутих тварин (у першу чергу, цьоголіток); зараженість паразитами, кількість нераціональних втрат у суворих зимових умовах, трофейні якості самців тощо.

3. Розмір ушкоджень, заподіяних копитними в сільському і лісовому господарстві.

4. Аварійність на автошляхах. Тощо.

Тільки після відстеження динаміки наведених показників колегіально, за участю всіх зацікавлених осіб, і має прийматися рішення: знизити чисельність поголів’я дичини, залишити на теперішньому рівні або застосувати заходи щодо її збільшення.

Для кращого розуміння як підходи адаптивного управління працюють на практиці, наведемо кілька прикладів і можливих сфер застосування.

1. Визначення загального розміру вилучення. Тут корисним буде знати такі показники, як: пошкоджуваність у лісовому та сільському господарстві (потрави); зіткнення з тваринами на дорогах (ДТП); зміна складу рослинності; кількість і маса цьоголіток, що добуваються; стан добутих тварин тощо.

Припустимо, якщо в популяції маса цьоголіток, що добуваються, не зменшується за роками, щорічний приріст істотний, тварини не страждають від різних захворювань, відсутні пошкодження рослинності в лісовому та сільському господарстві, а випадки зіткнення з тваринами на дорогах украй рідкісні, це означає, що популяція ще не досягла ні ємності угідь, ні меж «терпіння» будь-якої з груп населення. Тут ми маємо всі умови для збільшення чисельності популяції. У цьому випадку щорічна кількість вилучення тварин повинна бути спрямована на збільшення обсягу популяцій, тобто бути нижче можливого господарського приросту.

2. Визначення розміру вилучення з урахуванням статі та віку. Правильне планування вилучення з урахуванням статі та віку має таке ж важливе значення, як і правильне визначення загального розміру вилучення. Якщо переслідується мета наростити чисельність тварин в угіддях, а потім щорічно отримувати максимально можливий «урожай» у вигляді продукції полювання, то необхідно максимально зберігати репродуктивне ядро популяцій, а вилучення повинно здійснюватися в основному за рахунок тварин молодшого вікового класу і старих тварин. Якщо ж, навпаки, необхідно різко зменшити розмір популяції копитних, то тоді вилученню повинні підлягати тварини, що входять у репродуктивне ядро: самки старше двох років, і самці, що активно беруть участь у розмноженні.

Припустимо, в мисливському господарстві щорічно добувають 15 трофейних самців оленя, але з кожним роком падає як маса трофеїв, так і вік самців, що добуваються. Незважаючи на гарний стан середовища існування, яловість самок збільшується, зменшується кількість молодняку, що припадає на одну самку під час зустрічей в угіддях. Це може свідчити про те, що в популяції, можливо, недостатня кількість зрілих самців для успішного запліднення самок.

3. Державний контроль і управління. Кількість копитних, які щорічно добуваються з розподілом за різними статевовіковими групами є дуже важливим критерієм оцінки як рівня ведення мисливського господарства, так і стану популяцій копитних. Ці показники можуть успішно використовуватися державними органами для об’єктивного прийняття рішень під час визначення щорічного розміру вилучення (Ліміту добування) мисливських видів диких тварин. Також важливими критеріями можуть виступати: розмір пошкоджень у сільському і лісовому господарстві, аварійність на автодорогах, захворюваність тварин.

У цій статті я навожу, як приклад, підходи управління популяціями копитних. Однак треба розуміти, що підходи адаптивного управління також можуть використовуватись і під час управління іншими видами диких тварин, у тому числі, й хижаками. Тільки в цьому випадку показники/індекси мають бути інші: кількість конфліктних ситуацій між людиною і хижаками, випадки загибелі тварин у результаті нападу хижаків, кількість зустрічей у дикій природі тощо.

Принципи управління популяціями диких тварин, засновані на «обліках» і «оптимальних кількостях», не тільки остаточно застаріли, а й показали свою повну неспроможність. Сучасні умови вимагають від нас переходу до більш сучасних і ефективних методів адаптивного управління, яке, на відміну від «радянського мисливствознавства», засноване на прямій роботі з популяціями і середовищі їхнього існування, через постійний контроль певних показників, а також на взаємодії з різними групами населення. Воно дозволяє оперативно приймати зважені рішення у галузі управління популяціями диких мисливських тварин, але разом з цим треба розуміти, що обов’язковою умовою успішного функціонування адаптивного управління є наявність єдиної системи збору інформації та її аналізу. Безумовно, це вимагатиме певних фінансових витрат і зусиль, але потрібно прийняти рішення: чи ми хочемо і надалі вдавати, що контролюємо і управляємо популяціями диких тварин, чи все ж таки прагнемо, насправді, оперативно і якісно управляти ситуацією за допомогою передових і сучасних підходів.

Павел Гештовт,

фото автора,

“Лісовий і мисливський журнал”