11/07/2013
0Заступник директора Шацького національного природного парку Василь Матейчик (на фото) вважає, що зелений оазис посеред волинської перлини треба віддати пернатим. Тут для них — райське роздолля, бо і спокійно на віддалі від людей, і риби у водоймі вдосталь…
ЦЕ ТІЛЬКИ В ЛЕГЕНДАХ СЮДИ ХОДЯТЬ ПІШКИ
На острові я вже була. Але, мабуть, скільки б разів не плив сюди, мандрівка ця буде оповита загадковістю і романтикою, пов'язаною з легендами. Бо хоч і є науково обгрунтована думка спеціалістів з приводу того, що утворився острів на Світязі внаслідок діяльності льодовика, хочеться додати йому поетичності чи навіть містики.
В одному з народних переказів, наприклад, розповідається, що якось діти пасли на лузі худобу. Біля них бігав собака, а неподалік проходив дід. Коли пес загавкав на діда, молодші пастухи почали цькувати, старші ж відганяли собаку. Тоді дід (він був чаклуном) покликав молодших із собою і привів їх до великого каменя. Києм підважив його — і потекла вода. І з'явилось озеро Світязь. Маленькі пастухи потопилися. А старших юнака та дівчину дід повів далі і наказав їм не оглядатися. Та вони не втерпіли і озирнулися. На тому місці став острів, а хлопець і дівчина перетворились на явора та липу. На доповнення цього хтось із нашого екіпажу, що пливе катером на острів, каже, нібито з боку села Пульмо до озера можна по воді пройти. І навіть світязькі старожили знають цю стежку.
— Якраз із боку Пульмо, — говорить заступник директора Шацького національного природного парку Василь Матейчик, який нас супроводжує, — біля острова найбільша глибина Світязя…
Тож, мовляв, про яку пішу стежку можна говорити?!
А що інтерес до острова, який ще називають «Островом закоханих», є, то ми переконались, як тільки причалили до пірса. Група відпочивальників уже виходила з острова до берега. Молодий чоловік почав розпитувати, де ж тут каньйон. Довелося Василю Матейчику пояснювати йому, що, очевидно, мається на увазі Голодненська западина, максимальна глибина якої становить 58,4 метра. І давати заодно пораду з приводу того, що заради ж власної безпеки краще не шукати цю западину і не обстежувати її дно — як кажуть, береженого Бог береже…
ЗАГУБЛЕНИЙ СВІТ «ПРИВАТИЗУВАЛИ» ПТАХИ
Два роки тому приїзд журналістів й екологів на острів був пов'язаний з тим, що тут спостерігалось перенаселення бакланів. І питання стояло, чи не знищать острів ці птахи, чи не повсихають дерева. Оскільки баклани селяться на верхів'ї дерев, то їхній послід падає на листя, гілки і спалює все. Декілька дерев, на сухих гілках яких відпочивали птахи, — ті ж чорні баклани, ми бачили здалеку і тепер, ще як пливли до острова. Але сьогодні, виявляється, ситуація не така вже критична.
— Бакланів у цьому році стало менше, — розповідає Василь Матейчик. — Зате значно більше сірих чапель. За останніми підрахунками, чапель — 120 пар, а бакланів — тільки 45. А було ж навпаки. Баклани взагалі то «не наші» птахи. Колись хіба що залітали на Ладанку. Це десь у 86–му році. А років дев'ять тому на острові з'явилась популяція бакланів. Це вид, який прийшов до нас із Європи в силу того, що доводиться освоювати нові території. Острів ці птахи облюбували, бо все-таки це віддалене місце. Поки почнеться відпочивальний сезон, вони встигають вивести потомство. Збільшення популяції бакланів на острові небажане, бо ж вони живляться рибою. До того ж багато її з'їдають. І тим самим зменшується кормова база для інших птахів. Тут уже йде конкуренція. Я думаю, що цьогорічна довга й важка зима зробила свій вплив. Мабуть, чаплі, які менше морозу бояться, прилетіли раніше і загніздились. А баклани спізнились і, побачивши, що територія зайнята, помандрували десь–інде.
Тож сьогодні питання не стоїть, як зменшити кількість бакланів на острові. У зв'язку з тим, що ось так повернулась ситуація, у Шацькому національному природному парку вирішили і надалі проводити моніторинг — подивитись, що буде, а тоді давати якісь рекомендації. Але вже однозначно висловлюються за те, що світязький острів треба віддати птахам. Бо ж це — єдина колонія сірих чапель на території парку. Саме тут — наймасовіше гніздування крохалів, мартинів жовтоногих…
Щоб пересвідчитися в тому, яке це диво, — десятки чапель (малих і дорослих) на верхівках дерев, ми звертаємо з протоптаної стежки і йдемо в хащі. Пробиваємось через зарості височенної кропиви, яка нестерпно жалить (на додачу до комарів), через чагарники. Але наші подальші враження варті таких зусиль. Ми — в полоні дивного клекотання чапель. І здається, що потрапили на якийсь екзотичний острів — загублений світ.
Одні птахи ще тільки пробують вилетіти з гнізда, як кажуть, стають на крило. Інші вже впевнено покидають домівки: на фоні голубого неба чаплі в польоті — це особливо вражаюча картина. Замилування викликає те, як турботлива мама годує своє пташеня. А які ці пташенята зблизька — то, будь ласка, і це можна було побачити. Одне чапленя випало, очевидно, з гнізда. Ми його підняли серед кропиви. В моїх руках воно пручалось і голосно щось кричало. Мабуть, кликало на допомогу своїх батьків. А ось чи виживе воно, опинившись ось так поза гніздом? Це вже, як Бог дасть. Воно, як пояснив Василь Матейчик, ще навіть не має рефлексу шукати їжу — годувала ж його мама.
Одні чапленята з цьогорічного виводку вже майже зрівнялись з дорослими, інші — ще не оперились. Така різниця пов'язана з різними періодами кладки яєць. На півдні України, в Херсонській області зокрема, чаплі гніздяться у плавнях. На світязькому острові —на деревах. На території Національного природного парку «Прип'ять — Стохід» — у верболозі. Їх я бачила там усамітнених — вони стояли гордовито на болоті. А тут, у колонії чапель, їх кількість просто вражає. Ми бачимо життя пернатих в усіх його проявах. Ніби це не наш фотокореспондент шукає вигідні ракурси для знімків, а ми дивимося готовий документальний фільм.
БУДИНОЧОК «КОСМОНАВТІВ» ЗАЛИШИВСЯ ЛИШЕ В ІСТОРІЇ…
Ще у 1899 році академік Тутковський, який першим досліджував Шацькі озера, виявив на озері Світязь руїни будови княжих часів. Етнографи зійшлися на тому, що тут була невеличка капличка чи альтанка. У радянські часи острів був обгороджений. Сюди проклали телефонний кабель, було автономне світло. І будиночок-профілакторій посеред острова називали урядовою чи компартійною дачею. Ясно, що на острів не кожен міг потрапити. Але треба зауважити, що йдеться про той період, коли на озері Світязь не було такого напливу відпочивальників.
— Ніхто не передбачав у 1983 році, коли був створений Шацький національний природний парк, — каже Василь Матейчик, — що відпочиватиме тут за сезон понад 100 тисяч осіб. І в наші дні була мова про те, щоб надати острову статус заповідника. Тоді тут було б заборонене перебування людей. Але це залишилося на стадії пропозиції, бо ж не будеш з усіх сторін острова пости виставляти. Тож він віднесений до рекреаційної зони. Але ж самі бачите, який може бути відпочинок серед комарів і кропиви. І будиночок «космонавтів», про який ходять легенди, плануємо знести. Він уже в такому стані, що не прикрашає ландшафту. А відновлювати його нема потреби. Хто хоче екзотики, хоче побувати там, де бували космонавти, письменники, нехай приїжджає. Але напишіть, що стежок із вказівниками тут нема. Й екскурсоводів також.
…Ми покидали острів, дякуючи начальнику служби охорони Шацького національного парку Володимиру Солов'янчику, який був за керманича на катері. І, звичайно, Василю Матейчику, який так знається на птахах і так захоплююче розповідає про них, що й навіть байдужа до пернатих людина зацікавиться. Його мобілка, до речі, відгукується співом солов'я.
Як Василь Іванович каже, оскільки народився у поліському селі Хоцунь Любешівського району, виріс на Прип'яті — серед дивовижної краси природи, то питання про вибір професії не стояло.
— Тоді, щоправда, говорить він, — такого напрямку, як орнітологія, не було. Принаймні на Волині. Було лісове господарство. Тож закінчив я Шацький лісовий технікум, згодом — Львівський лісотехнічний університет. У 1986 році прийшов працювати у парк. Системи моніторингу не було, ми користувалися даними російських орнітологів. Тільки з часом почали проводити свої спостереження. А потім прийшов досвід, з'явилась база даних. Визначили, в яких напрямах працювати. І прийшли до висновку, що потрібна ренатуралізація цих водноболотних угідь після того, що дісталось у спадок від меліорації. Це треба зробити для птахів. Тим більш, якщо наше поозер'я розглядати як кліматоутворюючу територію для всієї Європи. Тому острів Світязь потрібно подарувати птахам.
ДОВІДКА «ВОЛИНІ»:
Загальна площа острова Світязь (на фото) становить 7 гектарів (площа озера Світязь — 2 750 гектарів). Протяжність — 800 метрів у північно–західному напрямку, максимальна ширина близько 170 метрів. На острові є понад 100 видів рослин і понад 200 видів птахів. В озері Світязь — 29 видів риб, серед яких найпопулярніша — вугор. У серпні 1974 року на острові відпочивали після польоту космонавти Павло Попович і Юрій Артюхін.
На фото: Здалеку не відразу й здогадаєшся, що на всохлому дереві сіли відпочити десятки бакланів-велетнів і сірих чапель.
