Галузь зачарованого кола 

Концепція розвитку мисливського господарства.

Вже вкотре, знову і знову, змушений виступати на захист ідеї про важливість не лише збереження, але й раціонального розвитку та використання мисливського ресурсу держави, законодавчо визнаної та Законом захищеної мисливської галузі народного господарства країни.

Настали такі часи, що сучасна суспільна спільнота має толерантно звикати, що історичне прагнення сучасної людини (чи то чоловіка, чи жінки) до участі у процесі мисливства – не хвороба і не параноїдальний розлад особистості. Мусить звикати і розуміти, що це одна зі сторін нашого багатогранного сучасного життя.

Маємо також звикати і тому, що стаття 1 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» визнала: «мисливське господарство, як галузь – сфера суспільного виробництва». Закон трактує чітко та ясно: мисливство – це галузь, мисливство – це сфера виробництва. Галузь, яка має раціонально використовувати мисливський ресурс, видавати «на-гора» науково обґрунтований максимум мисливської продукції та послуг. Та ще й захищати інте­реси 800 тисяч мисливців – громадян країни. Закон стверджує: мисливське господарство – одна з галузевих складових економіки держави. Згідно з принципами класичної політекономії доведено, що вивчення взаємозв’язків між людиною та суспільством, між галузевим ринком та державою, відбуваються шляхом використання різних методів, зокрема – наукових. Відповідно, мисливствознавство, як наука – теоретична основа мисливської галузі. Без наукового обґрунтування поточних та стратегічних завдань, без постійної підтримки та розуміння держави – будь-якому господарству, у тому числі, мисливському – не вижити. Не кажучи вже про перспективу зростання та процвітання.

Ось чому одне з найважливіших завдань мисливської науки – виокремити реальні галузеві проблеми з безлічі наявних та знайти реальні шляхи їх вирішення. Не варто наново винаходити велосипед. Це не лише нелогічно. Це надміру витратно для бюджету. Тому мисливствознавство потребує державницького підходу для забезпечення глибини розуміння важливості певних проблем у реальній галузевій ситуації.

Бо йдемо у Європу.

35 років (з 1986 по 2020 рр.) вивчається науково-практична тематика науковцями сектору мисливствознавства ДП «СФ УкрНДІЛГА» спільно з головним Інститутом. За цей період ми виконували різнопланові наукові бюджетні та госпдоговірні дослідження та завдання, що безпосередньо стосуються проблем мисливства. Ті, що ставило виробництву життя. Наведу їх скорочений перелік:

«Визначити фактичну і оптимальну чисельність диких тварин у лісах Держлісфонду Європейської частини СРСР»;

«Допустима щільність копитних у різних зонах України»;

«Управління популяціями основних видів мисливських тварин в умовах лісогосподарського виробництва України»;

«Факторний аналіз умов формування стійких популяцій основних видів мисливської фауни України»;

«Вивчити закономірності формування популяцій основних видів великих хижих звірів України (ведмідь, вовк, лисиця, єнотоподібний собака) та розробити заходи щодо запобігання їх негативного впливу на продуктивність мисливського господарства»;

«Дослідити динаміку популяцій, живлення, міграційну поведінку реінтродукованих та інтродукованих мисливських тварин в Україні»;

«Дослідити особливості організації та ведення мисливського господарства в Україні в сучасних умовах»;

«Удосконалити методи обліку чисельності мисливських тварин»;

«Дослідити фактичну та визначити оптимальну чисельність основних ратичних мисливських тварин (лось, олень благородний, козуля, кабан, олень плямистий, муфлон, лань) у розрізі природних лісомисливських областей України».

Розроблена низка рекомендацій та настанов. Зокрема:

«Настанова зі стратегії і тактики охорони державного мисливського фонду та боротьби з браконьєрством», «Рекомендації з регулювання чисельності великих хижих ссавців України», «Рекомендації з ведення мисливського господарства в умовах радіо­активного забруднення угідь», «Правила техніки безпеки під час користування мисливською зброєю та на полюваннях», «Настанови з обліку та оцінки мисливських трофеїв, що добуваються на території України», «Правила проведення інтродукції, утримання та розведення диких тварин у напіввільних умовах», «Інструкція з методів обліку чисельності мисливських тварин». Окремим документом поданий «Атлас форм технічної документації, обов’язкових для ведення мисливськими господарствами всіх форм власності». На жаль, більшість із них не опубліковані.

Йдемо у Європу.

Спробуємо оглянути місце та значення нашої країни у сучасній Європі через призму мисливської галузі. Україна має дякувати Богу за своє місце на Землі. Найбільша держава у Європі (не чіпаємо Данію з Гренландією). Охоплює різноманітні мисливські угіддя на території п’яти природно-географічних зон. Геть не найбідніша на континенті земля. Населена гарними, веселими, трудолюбивими, мудрими, волелюбними та гордими людьми.

Чого ж ми досягли? Як мисливська держава? Для порівняння візьмемо стан популяції типового європейського виду – козулі. Фонового вітчизняного мисливського виду, який (практикою доведено) не потребує особливої господарської уваги з боку мисливської спільноти ні на Поліссі, ні у Лісостепових, Степових чи гірських зонах. Убережи козульку від вовка, захисти від браконьєра і вона тобі за це віддячить чудовими трофеями.

Україна у 2019 році добула 9915 особин козулі при загальній чисельності у 167 600 особин (при цьому розрахована нами «верхня» межа оптимуму по козулі лише для Полісся України становила 209 280 особин). Німеччина, відповідно – добула майже 1,2 млн за чисельності майже 5 млн особин козулі. Хоча площа вітчизняних мисливських угідь (39 млн га) дещо більша за німецьку (32 млн га). Як то кажуть – без коментарів.

А як же з науковим забезпеченням? Ми колись подавали для зацікавлених читачів перелік Дослідницьких Центрів Німеччини, що займаються вивченням мисливства. Це дев’ять Центрів!

Наберусь нахабства і спробую стверджувати, що наявність певного наукового рівня ведення мисливського (і не лише) господарства дозволяє, вірніше – забезпечує відповідний рівень його використання. Так було, так є і так буде: якщо Держава опікується та розвиває Науку, вона гарантує свій не лише інтелектуальний, а й – економічний рівень. Якщо ні – то ні.

Але спустимося з небес до своїх баранів. Ідея створення Наукового центру мисливство­знавства, забезпеченого науковими кадрами та відповідним фінансуванням, як гаранта виконання наукових розробок та впровадження їх у виробництво, існує вже давно. Повідомлялося, що такий Центр формально вже був створений рішенням Колегії Державного комітету лісового господарства України (№ 81 від 08.09.1998 року) у Степовому філіалі УкрНДІЛГА. Крім того, дещо раніше ми організували (вперше на теренах СРСР) науково-дослідне мисливське господарство «Нижньодніпровське» на площі 12,6 тис. га, згодом – мережу науково-досвідних (згодом – досвідних) мисливських господарств в Україні у кожній лісомисливській зоні. Таким чином досвідна міжрегіональна мережа для проведення наукових досліджень із мисливствознавства в країні вже створена. До речі, у функції Центру, поряд з іншими, входила функція швидкої, «аварійної» реакції на мисливські біди: «спалахи» хвороб чи чисельності хижаків, активізацію бандитських браконьєрських формувань тощо.

Відносно Концепції розвитку мисливського господарства. Більше четверті століття вариться у мисливському котлі ця проблема. Останні розрахунки ми робили на період 2015–2020 рр. Основною метою Концепції автори бачили перетворення мисливського господарства України у сучасну та рентабельну галузь природокористування. Зважаючи на високу якість вітчизняних мисливських угідь та високу самовідновність популяцій багатьох видів диких тварин, що є складовою мисливського ресурсу, реальним терміном виконання завдань Концепції передбачалось 5 років.

Пропонувалися три можливі варіанти вирішення проблеми.

Перший – без затвердження Концепції продовжувати традиційне мисливське користування у межах існуючих користувачів та органів управління. Боротьбу з негативними чинниками впливу та вихід на рентабельний рівень здійснювати за рахунок бюджету.

Другий – без затвердження Концепції залишити право на ведення господарства недержавним (у тому числі – громадським організаціям), які не витрачають бюджетного фінансування, незалежно від рівня охорони, використання та відтворення мисливського фонду, а також рентабельним державним мисливським господарствам. Звільнені від користувачів мисливські угіддя передати у державний мисливський резерв.

Третій, оптимальний – прийняти Концепцію розвитку мисливського господарства України та здійснити реформування мисливської галузі.

Засоби вирішення проблеми:

• виконати інвентаризацію угідь усіх користувачів з проведенням незалежної експертизи якості ведення мисливського господарства;

• підвищити роль держави у веденні мисливського господарства шляхом: відновлення роботи Головного управління мисливського господарства спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань лісового і мисливського господарства або утворення окремого Департаменту мисливського господарства – самостійної вертикальної структури управління галуззю, яка буде працювати за принципами самоокупності. Департамент, як спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі ведення мисливського господарства та полювання, підпорядкувати Кабінету Міністрів України (Мінприроди);

• виконати першочергові заходи з демонополізації мисливських угідь, запобігання незаконним полюванням, боротьби з хижаками, передача угідь нерентабельних користувачів до державного мисливського резерву, організація мисливської інспекції з правами співробітників поліції, відновлення роботи спеціалізованої єгерської служби контролю за чисельністю вовків;

• створення науково-практичного координаційного Центру розвитку мисливського господарства на базі УкрНДІЛГА.

Ресурси Концепції. Основними джерелами ресурсів, що забезпечать самоокупність галузі, крім продуктивності рентабельних господарств, мають слугувати збори та внески з фізичних (мисливці) та юридичних осіб. Крім того, всі сільгоспкористувачі, а також мисливці повинні сплачувати щорічний так званий екологічний збір, як компенсацію за шкоду під час проведення польових робіт та заподіяння шкоди природі мисливцем (наприклад, виникнення підранків тощо); окремим джерелом має стати збір за право полювання на неліцензійні види в угіддях, користування якими здійснює держава; щорічні платежі за користування мисливськими угіддями, в залежності від їхнього бонітету (якості), яка встановлюється проєктами мисливського упорядкування; акциз за торгівлю мисливським спорядженням, зброєю та боєприпасами; кошти від штрафів та відшкодування збитків; кошти за видачу посвідчень мисливця…

Але… Віз і нині там. Або ще й далі.

Чому бідні? Бо дурні. Чому дурні? Бо бідні.

Суцільні знаки запитання…

Ігор ШЕЙГАС,

кандидат с.-г. наук,УкрНДІЛГА,“Лісовий і мисливський журнал”