«Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього»

Лучшим памятником Борису Георгиевичу было бы переиздание его двух томной монографии "Леса Украины". Это непревзойденная  работа о лесах и истории лесного хозяйства нашей страны. Она никогда не издавалась на родине автора. В Украине есть считанные экземпляры этой книги (второго тома  я не читал, хотя долго искал) и те, в основном, украдены из библиотек… Когда, я читаю некоторые исторические труды наших современных лесных историков, то часто ловлю себя на мысли, что  уже читал это у Иваницкого… Ищу ссылку … и, обычно, не нахожу… М.П.

«Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього» – саме під таким гаслом живе і працює територіальна громада села Самотоївка Краснопільського району, збираючи по-крупицях історію свого села.

23 червня 2013 року під час урочистостей до Дня села Самотоївська громада відкрила меморіальну дошку своєму земляку – видатному громадському діячеві, лісо знавцю, авторові численних праць з лісової тематики, директору Лісового департаменту УНР Борису Георгійовичу Іваницькому.

На цих урочистостях були присутні представники державного підприємства «Краснопільське лісове господарство».

У матеріалах біографії Іваницького знаходимо:

«Борис Георгійович Іваницький народився 8 березня 1878 року в сім'ї губернського секретаря слободи Самотоївка Краснопільської волості Охтирського повіту Харківської губернії.

В1897 році вступивдо Лісового інституту в Петербурзі. Закінчивши його у 1902, отримавфах вченого – лісівника. Під час перебування у столиці Російської імперії входив до складу нелегального товариства «Червоного хреста». Після цього Борис Георгійович повернувсяна Україну, де проводивнауково – дослідну та громадсько – політичну роботу, що базувалася на основах відродження незалежності Української держави.

Під час п’ятнадцятилітньої практики у державних і приватних лісах він набув значного лісогосподарського досвіду. Згодом його запросилидо Лісового департаменту на державну службу, де, працюючи на посаді директора Лісового департаменту УНР ( по – сучасному – міністра лісового господарства України), як талановитий організатор та науковець, він розробив ряд лісоохоронних законопроектів. Деякий час Іваницький виконував і обов’язки міністра земельних справ.

На початку 1917 року він розробив першу програму розвитку лісової дослідної справи незалежної України. Основним надбанням цього періоду стала робота над першим «Законом про ліси Української Народної Республіки».

Розглядаючи та аналізуючи розробленні Б.Г. Іваницьким «Наказ про охорону лісів» від 2 січня 1919 року і «Закон про ліси УНР», підписаний 13 січня 1919 року, можна зробити висновок, що це були прогресивні, науково обґрунтовані, юридично виважені, соціально спрямовані документи, що відображали найбільш прогресивні ідеї свого часу. «Закон про ліс УНР» скасував приватне володіння на усі земельні, водні, надземні та підземні природні багатства і ліси, що були передані у власність уряду УНР. Але в умовах боротьби за незалежність України «Закон про ліси УНР», який, по суті, був першим юридичним актом незалежної України у лісовій галузі та містив базові положення, регулював проблеми лісогосподарського комплексу на національному рівні, не був втілений в життя.

Загалом,дослідники нараховують 34 праці Іваницького, присвячені лісництву».

З нагоди відкриття меморіальної дошки Б.Г.Іваницькому начальник Сумського обласного управління лісового та мисливського господарства Віктор Чигринець надіслав вітання громаді села Самотоївка: «Ваше відкриття для себе земляка Іваницького – це його відкриття і для нас, так як він вніс вагомий внесок в розвиток вітчизняного лісового господарства. А те, що ваша громада займається такою цікавою і потрібною краєзнавчою роботою, досліджуючи, в першу чергу, історію своєї маленької батьківщини, заслуговує на найвищу оцінку вашої діяльності та може слугувати чудовим прикладом для наслідування, бо хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього.

То ж, дозвольте привітати вас в першу чергу з тим, що плеяда визначних особистостей Самотоївки сьогодні поповнилась іменами. Увіковічивши їх сьогодні, ви не лише відроджуєте минуле, ви цим самим дбаєте про майбутнє, даруючи пам'ять про цих людей своїм нащадкам».