01/07/2013
0Фахівці сільського господарства все частіше піднімають тривогу, адже цілком імовірна ситуація, коли вже через півтора року в Україні не залишиться корів і свиней, дефіцитними стануть інший худоба та птиця. А знищить їх не важка заморська хворість – селяни самі пустять худобу під ніж і сто разів перехрестяться, щоб не заводити її в майбутньому.
Пояснення банальне – 1 січня 2015 набувають чинності положення закону «Про безпеку і якість харчових продуктів», що забороняють продаж сирого молока, сиру домашнього виробництва та м'яса тварин дворового забою. На думку експертів, які взяли участь у засіданні Національного прес-клубу з аграрних і земельних питань, ці нововведення можуть поставити під загрозу саме існування тваринницької галузі в нашій країні.
Причина, що змусила у 2009 році прийняти згаданий закон, є цілком благородною. Вона обумовлена, зокрема, тими міжнародними зобов'язаннями, які Україна взяла на себе, і намірами оформити асоційоване членство в Євросоюзі. Зрозуміло, що тепер вона повинна грати за відповідними правилами. А вони покликані, насамперед, дотримуватися безпеки харчової продукції на всіх етапах її виробництва. До речі, в Європі заборонено молоко ручного доїння. Та й ми все частіше замислюємося над тим, що і якої якості вживаємо і чим харчуються наші діти. У цьому сенсі наміри законодавців цілком зрозумілі: здоров'я нації – понад усе.
Втім, є хороші наміри і дещо інші реалії. Про деякі з них під час виступу на Прес-клубі розповів керівник напрямку «Розвиток ринкової інфраструктури» Проекту USAID «АгроІнвест» Микола Гриценко. Він згадав сумну і повчальну історію. Протягом декількох років одна заможна родина, піклуючись про своє здоров'я, купувала розливне молоко на базарі, причому, у однієї і тієї ж продавщиці похилого віку. Всі необхідні довідки, що підтверджують якість продукції, були у неї в порядку – бабусина корова була здорова. Біда таїлася в іншому – нездорової виявилася сама господиня.
Микола Гриценко тільки розвів руками: здоров'я вітчизняних корів ще можна якось проконтролювати, однак селяни не проходять медичних оглядів, готуючи продукцію для продажу на базарі.
Якщо порівнювати з минулими радянськими часами, коли переважна більшість худоби містили в колгоспах і радгоспах, відповідним чином був організований і її забій. При цьому досягали дуже високого рівня переробки тваринницьких туш. Тепер все інакше: згідно з офіційною статистикою, нині в особистих селянських господарствах утримується 68,9% поголів'я великої рогатої худоби, який переважно не тільки відгодовується, а й забивається на селянських подвір'ях. Про дотримання санітарно-епідеміологічних умов тут не доводиться говорити. А ще варто згадати про те, що значна частина відходів потім вивозиться за межі населених пунктів і утилізується в полях і лісопосадках у досить «вільному стилі». Тобто, скидається в ями і злегка притрушують землею – в кращому випадку.
Микола Гриценко розповів, що в одному з кримських сіл після того, як зійшов сніг, страшно було дивитися на лісопосадку, розташовану поруч, так як вона була всіяна кістками та іншими відходами тваринницького походження.
Проект USAID «АгроІнвест» провів маркетингове дослідження того, що найбільше турбує українських селян. 90% з них висловилися про відсутність або нестачу скотомогильників. Схоже, ця проблема дійсно дійшла до кожного.
Згадуючи її негативний відтінок, селяни, тим не менш, наполегливо продовжують забивати худобу на подвір'ях або в тінізували місцях забою. Справа не в селянській ліні, а в простих економічних розрахунках. Послуги сервісно-забійних пунктів дорожчі, тому позначаються і на ціні м'яса, пропонованого до продажу. А дороге м'ясо, ясна річ, важче і реалізувати.
Слід згадати, що серйозні обмеження по забою худоби на подвір'ях вже вводилися. Але селяни, як і можна було очікувати, виявилися більш кмітливими: брали поросят, поїли їх горілкою, щоб не верещали, а потім вивозили в ліс, де і забивали. Додому поверталися з готовим м'ясом.
Микола Гриценко підкреслив, що з такими творчими підходами до Європи ми не потрапимо, що наше завдання – формувати цивілізований прозорий ринок, який забезпечить офіційні канали збуту, контроль над якістю і безпекою продукції.
Ось тут нововведення «харчового» закону якраз і здаються доречними. Інша справа, що їх не можна впроваджувати поспішно, фактично – на голому місці. Попередньо потрібно сформувати та організувати систему сервісно-забійних пунктів, мережа ринків живої худоби, пунктів по збору молока. Таку роботу передбачалося провести в рамках державної програми, розробленої Кабінетом Міністрів. Її концепцію навіть було запропоновано до обговорення у квітні 2010 року, але на цьому справа зупинилася. Кажуть, перешкодила світова економічна криза.
Як результат – в Україні сьогодні лише 10 тис. пунктів по збору молока. Такі дані навів виконавчий директор Українського клубу аграрного бізнесу Олександр Вержиховський. А цього, за його словами, вкрай мало. Адже минулого року господарствами населення в цілому було вироблено майже 11 млн. т молока, з яких лише 2 млн. т було здано на молокопереробні підприємства. Решта продукції була реалізована на організованих і стихійних ринках.
«Якщо ми йдемо по шляху побудови системи безпеки та якості на всіх ланках виробництва, то однозначно така заборона (продажу м'ясомолочної продукції домашнього виробництва – ред.) Потрібно з певного моменту впроваджувати», – визнав Олександр Вержиховський. Інакше не реально проконтролювати всіх одноосібників, якість їхньої продукції і умови її виробництва. А відповідно – і загрози для здоров'я споживачів.
Болісно на ситуацію, що склалася, реагує президент Асоціації фермерів і приватних землевласників України Микола Миркевич. З одного боку, він покликаний відстоювати інтереси селян, які можуть постраждати від впровадження жорстких заборон – серед них чимало пенсіонерів, які не мають інших засобів для існування, окрім як утримання худоби. Разом з тим, він підкреслює, що, якщо держава не створить належних умов для реалізації положень закону «Про безпеку і якість харчових продуктів», це дасть реальний поштовх для корупції. «Простий заборону на продаж призведе до того, що хтось на цьому буде наживатися», – сказав він.
За його переконанням, це також спровокує масове завезення ззовні тваринницької продукції сумнівної якості.
При цьому Микола Миркевич також дорікнув і вітчизняні агрохолдинги, які пропонують свою «індустріалізованих» продукцію. «Та проблема, коли худобу забивають у дворах, на мою думку, не так страшна, як інша – чим сьогодні годують худобу великі холдинги і що вони пропонують нам до споживання». За словами Миколи Міркевича, 85% сої, яка вирощується в Україні і йде на відгодівлю худоби, є геномодифікованої.
У той же час директор оптового ринку живої худоби «Чародій», розташованого в місті Жашків Черкаської області, Василь Поліщук нічого загрозливого у введенні положень закону «Про безпеку і якість харчових продуктів» не бачить. «Якщо ми будемо постійно його відстрочувати, то нічого доброго з цього не вийде. Якби ви побачили, як худобу забивають у дворах, то ви б це м'ясо не їли. Ми повинні рухатися вперед, а не топтатися на місці ».
Інші учасники засідання Прес-клубу не підтримали його думки. Вони зійшлися на тому, що введення положень закону потрібно відстрочити з тим, щоб підготувати сільське господарство до роботи в нових умовах. І бажано, щоб організацію сервісно-забійних пунктів та пунктів по збору молока взяли на себе сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи.
Такі підходи дадуть можливість і селянам утримувати худобу, і впровадити в Україні європейські норми щодо якості та безпеки продукції тваринницького походження за прийнятною ціною.
