Право мають не тільки тварини

Добрими намірами вимощена дорога до пекла.

Нещодавно Верховною Радою України було прийнято Законопроєкт № 2351 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації положень деяких міжнародних угод та директив Європейського Союзу у сфері охорони тваринного та рослинного світу». Цим документом передбачено зміни до ряду Законів та Кодексів України, зокрема, до Закону України «Про тваринний світ» та «Про захист тварин від жорстокого поводження», Адміністративний та Кримінальний Кодекси тощо.

Законопроєкт № 2351 передбачає багато слушних змін та потрібних доповнень у природоохоронному законодавстві, але частина з них викликає непросто здивування, а суперечить чинному законодавству і здоровому глузду, порушуючи права українців. Більше того, деякі з заборон цього Законопроєкту призведуть до зворотної реакції – ті тварини, що можуть нести небезпеку, будуть захищені, й їх неможливо буде вилучити, а інші, що потребують охорони і захисту, – скривджені.

До того ж, захищаючи тварин, не варто забувати про захист життя простих громадян, які можуть постраждати від деяких необдуманих ініціатив, які у вигляді змін і доповнень містяться у Законопроєкті № 2351. Нагадаємо, що Конституцією України визначено, що: «Життя людини, її здоров’я, недоторканність і безпека – це найвища соціальна цінність. А забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави». Тож коли стоїть вибір між життям тварини і людини, то вибір держави має бути очевидним.

Про все це в коментарях фахівців і експертів, життя яких і долі їхніх підопічних торкнулися зміни нового законодавства.

Культурна спадщина

Валерій Боярський, голова Секції Київських Сокольників «Київська Русь»:

– Нині в Україні близько 80 людей, які займаються соколиним полюванням – об’єктом нематеріальної культурної спадщини людства, що визнано ЮНЕСКО в 2010 році. В більшості країн Євросоюзу влада всіляко підтримує цю культурну традицію, чого не можна сказати про нашу країну. З одного боку, соколине полювання визнано Законом України «Про мисливське господарство та полювання» (ст. 12, 15, 34), з іншого, досі не розроблено Положення, передбачене законодавством, для видачі паспортів на ловчих птахів і звірів. Тобто соколине полювання і утримання ловчих птахів де-юре – в законі, а використання цих птахів на полюванні – де-факто – поза законом.

Замість розуміння і всілякої підтримки з боку держави, ми, соколятники, після прийняття Законопроєкту № 2351 зіткнемося з ще більшою загрозою, – не матимемо права утримувати наших птахів, і велика їх кількість може опинитися без нагляду і просто загинути.

Всі соколятники, без виключення, виступають проти жорстокого поводження з тваринами і багато для цього роблять. У цілому підтримуємо прийнятий Законопроєкт № 2351, але ми проти заборон щодо утримання і розведення ловчих птахів.

Зокрема статтею 25 цього Законопроєкту забороняється: Утримання тварин, визначених частиною десятою цієї статі, у квартирах, приватних будинках, на присадибних, дачних чи садових ділянках. Згаданий пункт стосується і хижих птахів, навіть тих, які були законно придбані соколятниками, що, в свою чергу, не дає можливості нам займатись соколиним полюванням, яке є одним із найдавніших і найгуманніших видів полювання в Україні з часів античності.

Більше того, цей Законопроєкт (стаття 31 Закону України «Про тваринний світ») забороняє не тільки утримання на власній території у відповідних умовах ловчих хижих птахів, а й їхнє офіційне придбання та завезення з інших країн. Забороняється створення розплідників для ловчих птахів, які, до речі, можуть реалізовувати в Україні програми збільшення чисельності хижих птахів, занесених до Червоної книги України. Тим часом, у країнах ЄС соколине полювання та розплідники не забороняють, а навпаки підтримують, бо вони беруть активну участь у відновленні популяцій рідкісних видів птахів. Щороку в світі проводиться безліч міжнародних фестивалів та змагань із соколиного полювання, що дозволяє зберегти та популяризувати цю культуру.

Соколятники неодноразово намагалися довести недоцільність цієї заборони під час обговорення Законопроєкту № 2351 в Екокомітеті Верховної Ради, писали пояснення, звернення, публікації у ЗМІ, але їх не було почуто. Цих людей з їхніми птахами кинуто державою напризволяще. Що буде тепер із їхніми улюбленцями, – ніхто не знає, бо це нічим не регламентовано і не передбачено. Очевидним є тільки одне – цей законопроєкт ставить хрест на соколиному полюванні, як культурній спадщині, на ловчих птахах і на людях, які нині ними опікуються.

У цих людей залишилася надія тільки на розуміння згаданої проблеми Президентом України Володимиром Зеленським, який ще має підписати цей Законопроєкт. Тому просимо всіх небайдужих підтримати соколине полювання в Україні й залишити свій голос під Петицією № 22/120492-еп «Про внесення змін до Законопроєкту № 2351», яку розміщено в офіційному інтернет-представництві Президента України: https://cutt.ly/ZQqMzCt.

Мисливське собаківництво теж під загрозою

Законопроєктом № 2351 у Законі України «Про захист тварин від жорстокого поводження» було змінено абзац четвертий частини третьої ст. 18, яка у старій редакції звучала так: «Забороняється: примушування до нападу одних тварин на інших, крім випадків використання собак мисливських порід, інших ловчих звірів та птахів для полювання». Із цієї статті були видалені слова: «крім випадків використання собак мисливських порід, інших ловчих звірів та птахів для полювання» та додано: «у тому числі, при тестуванні тварин». Якщо комусь не зрозуміло, то це пряма ЗАБОРОНА мисливського собаківництва і полювання із соколами – це знищення цих двох культурних спадщин, це знищення селекційної і племінної роботи ентузіастів, що тривала століттями. Це заборона не тільки самого полювання з собаками, ловчими звірами і птахами, що дозволено Законом України «Про мисливське господарство та полювання», а це заборона і тренувань, і змагань, і іспитів – формування робочих якостей тварин, які використовуються на полюванні. Це, нарешті, порушення Конституційних прав українців – власників мисливських собак і ловчих птахів.

Узаконена безпритульність – загроза для громадян

Але й це ще не все. Завдяки Законопроєкту № 2351 під загрозою опинилися найвищі соціальні цінності людини – здоров’я, недоторканність і безпека українців.

Юлія Цибулька, керівник муніципального притулку для тварин КП «Центр поводження з тваринами», м. Харків:

– До прийняття скандального Законопроєкту № 2351 у Законі України «Про захист тварин від жорстокого поводження» було зазначено, що кожну бездоглядну собаку необхідно негайно відловити. Після цього тварину може забрати власник, якщо такого не сталося, то тварина, що загубилася, передається до притулку для пошуку нового господаря. У разі, якщо тварина виявилася здичавілою, агресивною чи хворою, її дозволялось гуманно приспати в рамках програм регулювання чисельності бездомних тварин.

Важливо відзначити, що саме такі норми щодо регулювання безпритульних тварин містить законодавство більшості європейських країн, США, Канади, Австралії, Японії та Ізраїлю. Там собак відносять до небезпечних тварин, а також до таких, які потребують постійної турботи. Якщо власник домашньої тварини залишив її без нагляду, викинув на вулицю, – у цих країнах це вважається жорстоким поводженням і злочином, за який жорстко карають (наприклад, у Німеччині штраф становить – 20 тис. євро, в Італії – 10 тис. євро). В Україні ж це не передбачено, що суперечить Європейській Конвенції про захист домашніх тварин, яку, до речі, Україна ратифікувала в 2013 році.

Законопроєкт № 2351 навпаки – узаконив безпритульність тварин в Україні. Подібне законодавство нині існує тільки в РФ, Індії та африканських країнах. Відтепер законодавством України передбачено відловлювати бездоглядних собак, видаляти їм дітородні органи, надя­гати на вухо кліпсу і, якщо в притулку місць немає, а їх там немає, випускати назад – на вулицю. Адже нині присипляти навіть здичавілих, агресивних і хворих тварин – заборонено.

Тепер уражених демодекозом або стафілококом тварин треба або довічно, за кошти платників податків, утримувати в притулках, або випускати на вулицю, де вони продовжуватимуть розповсюджувати ці хвороби. Вони заразні, важко виліковні, але не належать до списку особливо небезпечних, тож тварини з такими хворобами евтаназії, за новим законом, не підлягають.

Те ж сьогодні стосується і агресивних собак: або тримати в притулку (якщо є місця), щодня наражаючи на небезпеку життя обслуговуючого персоналу, або випускати на вулицю і чекати, поки собака нападе на дорослу людину чи дитину, залишивши сліди на тілі і психіці. Тільки в цьому випадку закон дозволить усипити тварину. В інших випадках нині присипляти здичавілих і хворих тварин заборонено.

Крім як безглуздям і безвідповідальністю держави такі нововведення не назвеш.

Яке майбутнє очікує Україну? Зграї здичавілих собак без дітородних органів, які будуть заполоняти міста і передмістя, нападати на людей і інших тварин, бо це їхній інстинкт. Поклик природи буде змушувати їх знищувати все живе заради забави та їжі, включаючи дику фауну. Наприклад, у РФ, де прийнято подібне законодавство, тільки за рік від зубів безпритульних агресивних собак постраждало понад 385 тис. осіб, близько 30% з них – діти, кількість загиблих людей йде на сотні.

Для довідки, в Україні, наприклад у місті Миколаєві, налічується близько 7 тисяч безпритульних собак. Для будівництва одного притулку на 150 собак необхідно 10 млн грн, а його утримання потребує близько 5 млн грн на рік. Для будівництва необхідної кількості притулків для всієї країни необхідні колосальні кошти. Знайти такі кошти в державному бюджеті – це не проголосувати за безглузді норми. Тож що чекає на українців в найближчий час після прийняттям таких законів, – можна тільки уявити.