29/05/2013
0Газета "Природа і суспільство" от 24.05.2013 целую страницу посвятила проблеме полезащитных лесных полос. Не все приведенные материалы и выводы бесспорны… Впрочем думайте и анализируйте сами. М.П.
Щороку в пресі знаходимо нові і нові повідомлення про зменшення врожайності, про втрату чорноземів і про опустелювання. А ніяких дій у відповідь не відбувається. Бо певні всі, або принаймні кажуть, що причина халепи: зміна клімату. Звісно, по всій планеті опустелювання поглинає щороку тисячі гектарів колись родючих земель. Але українське опустелювання має зовсім інше коріння.
Головна причина зменшення врожаїв, є ерозія, яка веде до втрати родючості ґрунтів (вітрова — дефляція та водна площинна (змив), а водна лінійна (розмив) сприяє утворенню ярів). Проте втрата родючості ґрунтами це лише відчутна частка наслідків заподіяної природному середовищу шкоди надмірним розоренням. Лише від ерозії ґрунтів Україна щорічно втрачає більше 10—12 млн т зерна. Варто нагадати, що в Україні площа еродованих земель налічує понад 18,5 млн га (31% території держави), зокрема сильно еродованих — 6,23 млн га (які необхідно вивести з ріллі і половину з них заліснити, а на другій половині провести залуження чи сприяння природному відродженню степової рослинності з усім можливим біорізноманіттям), яри, які призводять до опустелювання ландшафтів, налічують 362 тис. га. Інші наслідки позначаються на втратах природної збалансованості ландшафтів, що позначається на втраті біорізноманіття та поглиблюють екологічну кризу. Індустріально-аграрній країні мати нині такі, нічим не виправдані втрати, інакше, як безглуздим господарюванням, назвати не можна. Період, коли в Україні ніхто не опікується лісосмугами вже розміняв другий десяток років. З кожним роком масштаби руйнації лісосмуг зростають, а за їх відновлення ніхто навіть не збирається братись.
З цією метою, фахівці (лісоводи, біологи та екологи) звернулись із відповідною ініціативою до Міністра екології та природних ресурсів України, Міністра аграрної політики та продовольства України, Державного агентства лісових ресурсів України та Державного агентства земельних ресурсів України.
Втрата захисних властивостей лісосмугами стає причиною вітрової ерозії, втрати родючого шару ґрунту та падіння врожайності сільськогосподарських культур. Часто лісосмуги стають місцем самовільного скидання сміття, самовільних рубок або потерпають від випалювання стерні на прилеглих полях. Вітрова ерозія сьогодні стає дуже поширеною в багатьох регіонах України. Потенційно, вітрова ерозія є чинником прискорення опустелювання найбільш розораних регіонів країни.
У результаті останньої земельної реформи, сільськогосподарські угіддя передані у приватну власність (розпайовані), а полезахисні лісосмуги, які не підлягали паюванню, лишились у складі земель запасу або загального користування на балансі селищних рад. Полезахисні лісонасадження потенційно є землями сільськогосподарського призначення, але не сільськогосподарськими угіддями. Станом на 01.01.2008 на землях, не наданих у власність та у постійне користування перебувало 318,1 тис. га полезахисних лісосмуг (у сфері управління Держкомлісгоспу — 0,1 тис. га та у сфері управління Мінагрополітики — 115 тис. га). У непереданих лісосмугах охорона, догляд та поновлення не здійснюються, наслідком чого стає їхня руйнація та втрата ними захисних функцій.
Часто лісосмуги стають місцем самовільного скидання сміття, самовільних рубок або потерпають від випалювання стерні на прилеглих полях. Ми, на жаль, продовжуємо нищити природне середовище, за великим рахунком не усвідомлюючи, що поза ним людина існувати не може. Вітрова ерозія сьогодні стає дуже поширеною в багатьох регіонах України. Від неї стали потерпати не лише степові регіони, а й Лісостеп і Полісся. Не дивиною тепер є пилові бурі в цих регіонах, де надмірне застосування осушувальних меліорацій призвело до розвіювання торфових ґрунтів. Раз по раз науковці наголошують на тенденції опустелювання найбільш розораних регіонів країни.
Але нинішні правові умови не дозволяють здійснювати ні поновлення мережі полезахисних лісонасаджень, ні їх Державний облік та моніторинг, а тим більше створення нових захисних лісових насаджень (за прогнозними даними Програми екомережі їх слід створити на площі 1,7 млн га до 2015 року). Нормативно-правова база, яка могла б регулювати питання полезахисних лісосмуг, відсутня. В таких умовах державний орган, що забезпечив би створення лісосмуг, відсутній. Зовсім відсутнє і державне фінансування таких робіт.
Натомість держава чомусь планує великими темпами створювати масивні лісові насадження в степовій зоні (степова зона особливий регіон, де має бути виваженим захисне лісорозведення і відродження степів), розміщуючи їх на останніх залишках українського степу. Між іншим, саме ці степові ділянки є єдиними природними пасовищами степової зони України, збереження яких також дуже важливе для сільського господарства. Зупинити вітрову ерозію на полях можливо завдяки виваженим комплексним заходам. Державна програма «Ліси України 2010—2015» планує виділити на посадку лісів (переважно у степовій зоні України) 2318,97 млн грн (зокрема 2219,71 млн грн з Держбюджету). Натомість для дійсно важливої справи відновлення лісосмуг не планується виділяти ні копійки.
Україна поправу є колискою захисного лісорозведення. На жаль, навіть термін «захисне лісорозведення» не увійшов до редакції Законів України «Про Загальнодержавну програму формування національної еколо¬гічної мережі України на 2000—2015 роки» і «Про меліорацію земель».
Актуальним виходом із ситуації може стати фінансування пілотних проектів посадки лісосмуг із інших джерел з подальшим ініціюванням процесу на державному рівні та внесенню відповідних змін до бюджету України.
Фахівці-лісомеліоратори та екологи пропонують керівництву держави звернути увагу на цю проблему, до вирішення якої в Україні неможливо відродити сільське господарство.
Лісомеліоратори та екологи вважають, що державі слід:
1. Провести облік полезахисних лісосмуг;
2. Передати полезахисні лісосмуги у постійне користування лісогосподарським підприємствам Мінагрополітики. Малоконтурні лісо¬смуги площею до 0,1 га передати у власність сільськогосподарських підприємств і фермерських господарств, на території яких вони знаходяться з обов’язковою відповідальністю за їх утримання і збереження;
3. Розробити нормативну базу щодо використання полезахисних лісосмуг та проведення в них лісогосподарських заходів. Надати по¬лезахисним насадженням юридичного статусу;
4. Внести зміни до програми «Ліси України» щодо здійснення комплексу заходів зі створення полезахисних лісових смуг й інших захисних лісонасаджень.
5. Створити в структурі управлінь агропромислового розвитку обласних державних адміністрацій відділи з питань захисту земель та агромеліорації (відродивши агролісомеліоративну службу, з підготовкою відповідних фахівців, яких у свій час середина 90 років ХХ ст. — готував лісогосподарський факультет теперішнього НУБіП України).
6. Аналогічну систему заходів та законодавчих напрацювань розробити і для такого типу консервації деградованих земель як залуження та сприяння природному відродженню осередків степів, які вже відбуваються на яружно-балкових територіях, профільним органом виконавчої влади в галузі якого є також Мінагрополітики.
Олексій ВАСИЛЮК, Національний екологічний центр України
Василь ЮХНОВСЬКИЙ, Кафедра лісової меліорації і оптимізації лісоаграрних ландшафтів Національного Університету Біоресурсів і Природокористування України
КОЛОНКА МОРАЛІСТА
Коли було гірше? Одна наша читачка звернулась до редакції, щоб газета написала про лісосмуги. Про їхню користь і, разом з тим, в якому вони зараз занедбаному стані — щоб було вжито заходів для виправлення ситуації. Зацікавила ця тема й мене, але під іншим кутом зору.
Полезахисні лісові смуги в СРСР штучно створено в 1950— 1960-х ро¬ках згідно з так званим Сталінським планом перетворення природи. Позитивний ефект від них вже став відчутним через якісь 3—5 років, як тільки деревця підросли. Стало очевидним, що зробили дуже добре діло. Мабуть, тому не лише спеціалісти і начальство, а й усі інші люди лісосмуги полюбили. Там можна було назбирати хмизу або гілок на паливо, коли їх прочищали, сісти в холодочку, перекусити, а як припече, зайти за малою чи великою нуждою — при дорозі і не видно. Також там зручно було проводити романтичні зустрічі хлопцям і дівчатам, старшим чоловікам і жінкам. Народною творчістю і багатьма нашими письменниками це було належним чином відзначено. У Григора Тютюнника є прекрасна новела «Кізонька», у якій описується, як один чоловік пішов у лісосмугу вирубати держак до лопати, а натрапив на свою жінку з іншим чоловіком, і що з цього вийшло.
Так ось, про те, що лісосмуги почали висаджувати під егідою самого Сталіна, зараз забули або навмисно замовчують. Мабуть, не тому, що це його від білюватиме, а щоб не наводити людей на роздуми і порівняння, коли з екологією у нас було краще — за часів тоталітарного режиму чи сьогодні. Тим більше, що в суспільну свідомість укорінили такий собі стереотип: за часів СРСР з екологією було дуже погано. Молодь, а я з нею працюю як викладач ВНЗ, на це ведеться. Насправді, колишнє Товариство охорони природи, яке контролювалось партійними і радянськими органами, було дієвішим інструментом захисту довкілля, ніж усі сучасні незалежні екологічні партії і організації разом узяті. Й тодішню природоохоронну прокуратуру набагато більше боялись, ніж сьогоднішню. Та що там прокуратуру, коли простий радянський лісник був на порядок значимішою фігурою, ніж у наш час екологічний інспектор! Пам’ятаю, на військових табірних зборах офіцерів запасу ми, курсанти, за вказівкою наших командирів пішли у ліс нарубати дрюччя для обладнання в наметах лежаків. То як побачив це лісник і прибіг обурений у військову частину, усі наші браві полковники й підполковники порозбігались з переляку. Ні, я не за те, щоб повернутись у минуле. Сталін любив саджати не тільки дерева, а й людей безневинних у тюрми і табори. І з екологією в Радянському Союзі дійсно було погано. Але сьогодні з нею в Україні ще гірше — стан лісосмуг яскраве тому свідчення.
Є ще один аспект. Уїнстон Черчилль колись про Сталіна сказав, що країну він прийняв у постолах, а залишив з атомною бомбою. Саме цю фразу ста ліністи й використовують для виправдання його злодіянь. Хоча, як на мене, краще б поставили йому в заслугу лісосмуги. Звичайно, що я його не виправдовую. Але думаю, як би так не вийшло, щоб сучасна наша правляча еліта, яка на позір декларує відданість принципам демократії і засуджує сталінські репресії, не допустила повного угроблення, можливо, одного того, що він корисного зробив для країни і народу. У цьому й мораль!
Павло СЕРГІЄНКО
