Ліси Олешшя — оаза Півдня +

Все-таки у прикладной лесной науки склероз.

При составленнии плана облесения песков Виноградов спорил не с Высоцким (Григорий Николаевич умер ещё до войны, – 6 апреля 1940 года), а с Погребняком. Об этой истории читайте ЗДЕСЬ. Высоцкий свою работу о песках Херсонщины написал в 1927 году и о "саванных лесах" в ней ничего не было. Ну а к чему сводятся рекомендации УкрНИИЛХА и Степного филиала я уже давно написал. Читайте об этом  ЗДЕСЬ. Приятно, что один из авторов действующих и совсем "свежих" "Насавлений по ведению хозяства на Нижнеднепровских песках", уже не отстаивает их содержание, а наоборот ему противоречит. Чем это закончиться  понятно: как обычно "ученые-плагиаторы" заимствуют чужие мысли и поставят под ними свои гордые имена. Забыв при этом, о том, что сами они писали, публиковали и навязывали практике совсем недавно. Удивительная гибкость…Это я не о Викторе Шевчуке, – это о целой "научной школе". Основа её учения проста, – что начальство говорит, то и правильно…, что ему надо, то и обоснуем… При смене начальства, главное – "нос держать по ветру"… и ни в коем случае не возражать… Я ещё в юности определил этот "жанр" как "около научную проституцию"… Однако, никогда не думал, что он может восторжествовать в целой  отрасли… А может и в  стране…М.П.

Навіть серед лісівників-практиків немає чіткого бачення того, яким чином озеленювати українську пустелю — Олешківську піщану арену, зважаючи на глобальне потепління і зниження рівня ґрунтових вод. Одні стоять на тому, що «нічого не треба вигадувати і садити ліси так, як садили їх до революції 1917 року», другі закликають скористатися світовим досвідом заліснення пустель.
А що думає з цього приводу директор Державного підприємства «Степовий філіал УкрНДІЛГА» (Цюрупинськ) кандидат сільськогосподарських наук Віктор ШЕВЧУК?

— Вікторе Васильовичу, заклад, який Ви очолюєте, народився разом із нашими лісами на пісках. Чи не так?

— Степовий філіал Українського ордена «Знак пошани» науково-дослідного інституту лісового господарства та агролiсомелiорацiї ім. Г.М. Висоцького має давню історію. Він створений понад 85 років тому з метою пошуку способів і методів зупинення руху пісків, а отже, припинення процесу опустелювання Олешківської піщаної арени. Ще тоді європейськими екологічними організаціями було визнано: це пустеля, а точніше — напівпустеля. Неприборканою вона завдавала шкоди як навколишній природі, так і сільському господарству на Півдні України.

Усі спроби зарадити лиху (протягом століть) ніяких результатів не дали: пісок продовжував свій грізний наступ! Його намагалися зупиняти різними способами: де садили кущі та дерева, а де навіть бітумом заливали.

— Які ж дерева найліпше приживалися на пісках?

— Випробували кілька видів, починаючи із листяних. Першими і найвдалішими були насадження акації білої. Одначе згодом виявилося, що вона може більш-менш нормально рости на збагаченіших, ніж Олешківські піски, ґрунтах. Та хай там як, а початок залісненню було покладено, хоча головного — зупинити рух пісків — тоді досягнути не вдалося. Одначе дослідження тривали.
Десь наприкінці 1940-х — початку 1950-х років було запропоновано два підходи для розв’язання цієї проблеми. Один — корифеєм лісівничої справи академіком Висоцьким (його ім’я тепер носить Український НДІ лісового господарства АН України), другий — молодим на той час, пізніше — відомим радянським ученим, фахівцем із лісознавства, лісівництва і лісомеліорації, академіком ВАСГНІЛ, заслуженим лісівником УРСР В.М. Виноградовим.

Що передбачали ці дві концепції? Перша: створення лісів на еколого-ландшафтній основі там, де вони можуть рости і де є сприятливі ґрунтові і водні ресурси. А друга: слід вести масштабне заліснення всієї території піщаної арени. Перемогла ідея Виноградова, котрий тоді працював директором станції заліснення пісків.

Під цю програму держава виділила колосальні кошти. Були створені лісогосподарські підприємства і лісомеліоративні станції. Вдалося знайти технології і деревні породи, які змогли прижитися на пісках. Це, у першу чергу, сосна кримська і сосна звичайна. Програма заліснення передбачала також боротьбу зі шкідниками зелених насаджень, зокрема коренеїдами.

Завдяки державним заходам степовики створили унікальний природничий і біологічний комплекс, аналогів якому немає не тільки в Європі, а й в усьому світі. До речі, китайці, враховуючи український досвід і нові технології, зокрема вологонакопичення, що сприяють приживлюваності і вкоріненню саджанців, починають нині широкомасштабне заліснення пустельних районів поблизу Монголії.

Українським же лісівникам вдалося розв’язати столітню (якщо не тривалішу) проблему опустелювання: піски зупинилися! Одначе це породило інше, не менш складне, завдання: збереження лісових насаджень і догляд за ними у специфічних умовах пісків. Мушу зауважити: всі ми мудрі по шкоді. Проте нашим попередникам не залишалося нічого іншого, як заліснювати пустелю породами дерев, які витримують екстремальні умови.

— Але ж сосна, особливо в умовах спеки, — діжка з порохом…

— Так! Звідси численні пожежі, які часом знищують працю багатьох поколінь лісівників. Завдають головного болю і глобальні зміни клімату. Звідси питання: як вести лісогосподарську діяльність на нижньо-дніпровських пісках у сучасних умовах. Над нею і працюємо.

— Повернімось до монокультури. Невже з огляду на нові технології, досвід, наукові розробки, технології не можна поступово вводити «в обіг» листяні породи дерев? Наприклад акацію, якої, вочевидь, замало…

— Я з вами згоден і ні. Згоден у тому, що сьогоднішні реалії змушують нас відходити від такої багатолітньої практики заліснення пісків. Але й зовсім відмовитися від тієї ж сосни кримської просто неможливо. Чому? Бо листяні породи дерев, як-от акація біла, можуть рости не більш як на десяти відсотках площ Олешківських пісків. Власне, сьогодні зберігається саме таке співвідношення між сосновими і листяними породами. На більше розмахнутися не дають природні умови. Листяні породи можуть рости хіба що у пониззях, де близько залягають материнські породи ґрунту і коренева система може дістатися сприятливих для дерева умов.
Сьогодні доцільно звернутися до порад академіка Висоцького щодо створення лісів саванного типу — на еколого-ландшафтній основі. При цьому слід відмовитися від заліснення суцільними масивами.

— Але ж як бути із можливим новим наступом пісків?

— Навіть якщо половина пісків Олешшя буде під лісом, рухатися так, як раніше, вони вже не спроможні, тим паче, що природа і сама дбає про встановлення екологічної рівноваги — десь з’являється трава, десь деревце-самосій… Однак без людської допомоги цієї рівноваги ніколи не досягти.

— А як бути з рівнем ґрунтових вод, який порівняно з 1950-1960-ми впав?

— Коливання цього рівня має циклічний характер: вода то піднімається до поверхні, то опускається. Це відбувається кожні 14-20 років. Ви маєте рацію: піски слід заліснювати з урахуванням досягнень науки, із застосуванням сучасних хімічних препаратів, що сприяють накопиченню і збереженню вологи у ґрунті.

— Чи використовуються вони вже у нас? І чи не шкодять довкіллю?

— Це препарати в основному зарубіжного виробництва і шкоди довкіллю не завдають. Після масштабної пожежі 2007 року, коли у нас згоріло понад 5 тисяч гектарів лісу, без застосування цих препаратів виробничники нових лісів практично не садять. Без них у нинішніх умовах важко відтворити зелені насадження.

— Наших читачів цікавить і таке питання: чи налагоджено, як колись, співпрацю учених із виробничниками?

— Безумовно! Виробничники впроваджують наші розробки. Організована, скажімо, співпраця зі створення клонових плантацій насаджень, із яких у майбутньому буде відбиратися найкраще насіння. Ці плантації формуються на території Цюрупинського держлісгоспу за рекомендаціями і в супроводі наших науковців.

Насіннєва база — це фундамент майбутнього лісу. Останніми роками ми створюємо клонові плантації сосни кримської, звичайної і акації білої так званої щоглової форми. Ця порода акації набуває поширення за кордоном, зокрема в Угорщині. А у нас (у Голопристанському лісництві) є свій генетичний резерват цієї породи, колись випадково завезений із Одеси. Він зберігається у нас уже більше ста років! У майбутньому даватиме високоякісний, генетично покращаний садивний матеріал.

Практикуватимемо насадження й інших порід, але поки що зупинилися на названих трьох, які найбільше підходять для заліснення нижньодніпровських пісків.

В.Шевчук: «Насіннєва база — це фундамент майбутньоьго лісу

Депутат обласної ради, директор ДП «Степовий філіал УкрНДІЛГА», кандидат сільськогосподарських наук Віктор Шевчук у інтерв’ю для журналіста Василя Піддубника, опублікованому в незалежній газеті Херсонщині «Новий день» №21 від 23 травня 2013 р., розповів про перспективи заліснення нижньодніпровських пісків.

— Вікторе Васильовичу, ваш заклад народився разом із нашими лісами на пісках. Чи не так?

— Степовий філіал Українського ордена «Знак Пошани» науково-дослідного інституту лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г. М. Висоцького має свою давню історію. Він створений понад 85 років тому з метою пошуку способів і методів зупинення руху пісків, а отже, припинення процесу опустелювання на Олешківській піщаній арені. Ще тоді європейськими екологічними організаціями було визнано: це пустеля, а точніше напівпустеля. Будучи неприборканою, вона завдавала шкоди як довкіллю, так і сільському господарству півдня України.

Усі спроби зарадити лиху (протягом сторіч) ніяких результатів не дали: пісок продовжував свій грізний наступ! Його пробували якимось чином зупиняти різними способами: де садили кущі, а де навіть бітумом заливали.

— А дерева ж як?

— Пробували заліснювати кількома видами порід дерев, починаючи з листяних. Першими насадженнями, які виявилися більш-менш вда-лими, були насадження акації білої. Однак згодом виявилося, що ця порода дерев може більш-менш нормально рости на збагаченіших грунтах, ніж Олешківські піски. Як би там не було, але початок залісненню було покладено, хоча головного — зупинити рух пісків — досягти не вдалося. Однак дослідження продовжувалися далі.

Десь наприкінці 40-х-початку 50-х років минулого століття було запропоновано два підходи до вирішення цієї проблеми. Одна — корифея лісівничої справи академіка Висоцького (його ім’ям названий Український НДІ лісового господарства АН України), друга — молодого на той час ученого, пізніше — відомого радянського ученого, фахівця з лісознавства, лісівництва і лісомеліорації, заслуженого лісівника УРСР, академіка ВАСГНІЛ В. М. Виноградова.

Що передбачали ці дві концепції. Перша: створення лісів на еколого-ландшафтній основі там, де вони можуть рости і де є сприятливі грунтові й водні ресурси. Другу запропонував Виноградов: слід вести масивне заліснення всієї території піщаної арени. Перемогла ідея Виноградова, котрий тоді працював директором станції обліснення пісків. Під цю програму держава виділила колосальні кошти. Були створені лісогосподарські підприємства і лісомеліоративні станції. Вдалося знайти технології і деревні породи, які змогли прижитися на пісках. Це, у першу чергу, сосна кримська і сосна звичайна. До технології заліснення входила також боротьба зі шкідниками зелених насаджень, зокрема від коренеїдів.

Завдяки державним заходам степовики створили унікальний природничий і біологічний комплекс, аналогів якому не було не тільки у Європі, а й в усьому світі. Зараз, до речі, китайці, враховуючи український досвід і нові технології, зокрема вологонакопичення, що сприяють приживлюваності і укорінення саджанців, починають широкомасштабне заліснення пустельних районів поблизу Монголії.

Що стосується нашої країни, то саме українським лісівникам вдалося вирішити сторічну (якщо не довшу) проблему: піски зупинилися! Одначе вирішення однієї проблеми породило іншу, не менш складну: збереження лісових насаджень і догляд за ними у специфічних умовах пісків. Мушу тут зауважити: всі ми розумні заднім числом. Проте нашим попередникам нічого не залишалося, як заліснювати пустелю породами дерев, які витримують екстремальні умови.

— Але ж сосна, особливо в умовах спеки – порохова бочка…

— Порохова! Звідси численні пожежі, які знищують працю часом багатьох поколінь лісівників. Завдає головного болю і глобальна зміна клімату. Тож постає проблема: як вести лісогосподарську діяльність на Нижньодніпровських пісках в сучасних умовах? Над нею і працюємо.

— Повернемося до монокультури. Невже, враховуючи нові технології, досвід, наукові розробки, не можна поступово вво-дити «в обіг» листяні породи дерев? Тієї кількості акацієвих насаджень, які є, явно замало…

—Я з Вами згоден і не згоден. Згоден у тому, що сьогоднішні реалії змушують нас відходити від багатолітньої практики заліснення пісків. Але й зовсім відмовитися від тієї ж сосни кримської просто неможливо. Чому? Бо листяні породи дерев, та ж акація біла, можуть рости не більше, як на 10% площ Олешківських пісків. Власне сьогодні таке співвідношення між сосновими і листяними породами й існує. На більше розмахнутися не дають природні умови. Листяні породи можуть рости хіба що у пониззях, де близько залягають материнські породи грунту, де коренева система може дістатися до сприятливих для дерева умов. Сьогодні доцільно звернутися до порад академіка Висоцького щодо створення лісів саванного типу — на еколого-ландшафтній основі. При цьому слід відмовитися від заліснення суцільними масивами.

— Але ж як бути з можливим новим наступом пісків?

— Навіть якщо половина пісків Олешшя буде під лісом, рухатися так, як раніше, вони не спроможні, тим паче, що природа і сама дбає про встановлення екологічної рівноваги: десь трава з’являється, десь деревце-самосійка… Але без людської допомоги цієї рівноваги ніколи не досягти.

— А як же бути з рівнем грунтових вод, який порівняно з 1950-1960 роками знизився? Чи не впав?

— Упав. Хоча досліджено: коливання цього рівня має циклічний характер: вода то піднімається до поверхні, то опускається. І це відбувається через кожних 14-20 років. Ви праві: піски слід заліснювати з урахуванням досягнень науки, з використанням сучасних хімічних препаратів, що сприяють накопиченню і збереженню вологи у грунті.

— Вони у нас уже застосовуються чи ні? І чи не завдають ці препарати шкоди довкіллю?

— Ці препарати — в основному закордонного виробництва і шкоди довкіллю не завдають. Післямасштабної пожежі 2007 року, коли у нас згоріло понад 5 тисяч гектарів лісу, без застосування цих препаратів нових лісів виробничники практично не насаджують. Без них у нинішніх умовах важко відтворити зелені насадження.

— Але ж не на тому місці, де ще теплі попелища, як це було після згаданої Вами пожежі, знову починали садити ліс…

Психологію людей міняти важко. А іноді доходить до абсурду. Пам’ятаєте, як екс-президент Віктор Ющенко дав команду: відтворити ліси за 8 місяців! Ми, науковці, пробували заперечувати: цього у перший рік після пожежі робити не можна. Та хто ж нас послухав? Тим часом у Швеції прийнято закон, яким перші 5 років після пожежі заборонено обліснювати , адже температура на фронті вогню створюється до 900 градусів! І садити відразу тут ліс— справа безперспективна.

Принагідно зауважу: чомусь заведено думати, що пожежі пов'язані виключно з недбалістю лісівників. Але ж це не завжди так. Подивіться, що коїться у Європі, США (штат Каліфорнія), Греції… І це при тому, що там технічна протипожежна оснащеність набагато краща, ніж у нас.

— Читачів «Нового дня» цікавить і таке питання: чи існує, як колись, співпраця учених із виробничниками?

— Безумовно! Виробничники впроваджують наші розробки. Налагоджена, скажімо, співпраця зі створення клонових плантацій насаджень, із яких у майбутньому буде відбиратися краще насіння. Ці плантації створюються на території Цюрупинського держлісгоспу за рекомендаціями і під супроводом наших науковців.

Насіннєва база — це фундамент майбутнього лісу. Останні кілька років ми створюємо клонові плантації сосни кримської, сосни звичайної та акації білої так званої щоглової форми. Ця порода акації набуває поширення за кордоном, зокрема в Угорщині. А у нас (у Голопристанському лісництві) є свій генетичний резерват цієї породи, який був випадково завезений з Одеси. Він зберігається у нас уже понад 100 років! У майбутньому він даватиме якісний, генетично покращений садивний матеріал.

Будемо у майбутньому практикувати й інші породи, але зараз зупинилися на названих трьох, які найбільше підходять для заліснення нижньодніпровських пісків.

— Успіхів Вам, Вікторе Васильовичу, Вашим колегам, всім лісівникам Херсонщини у нелегкій, вкрай потрібній Україні праці.

— Дякую. Ми все зробимо від нас залежне, щоб пустеля і не думала повернутися у наші краї.

Василь Піддубняк

http://www.oblrada.ks.ua/index.php?id=10007&event=details&news=2432