Як знищується агропромисловий комплекс України

Відкритий лист Президенту України Віктору Федоровичу Януковичу

Вельмишановний Вікторе Федоровичу!

8 травня 2010 року в день 65-річчя Великої Перемоги Ви з президентами РФ і Білорусі Дмитром Медведєвим і Олександром Лукашенком, членами делегацій колишніх республік СРСР, учасниками бойових дій у роки Великої Вітчизняної війни покладали квіти до пам'ятника Невідомому солдату біля Кремлівської стіни, а потім всі виступали перед нами і просили нас, щоб ми ще жили і жили та допомагали зміцненню своїх держав, підвищенню їх могутності.

Я думаю, що Ви не забули розмову з Дмитром Медведєвим про використання землі у Бєлгородській області Росії. Ви тоді попросили мене після повернення з Москви зателефонувати до Вашої приймальної. Дзвонив я довго, аж поки мені сказали: напишіть, що хочете.

Я написав Вам продовження розмови у Москві – про землю, відніс і віддав у приймальній. Я знаю, що до Вас воно не потрапило. Ви три сторінки про Землю не бачили.

Тому в цьому листі я виконую Ваше прохання допомагати державі й показую, що твориться із землею на шляху до її нової окупації, як використовується сільськогосподарська земля у сільгосппідприємствах різних форм власності, а також про ринок землі.

За 64 роки, працюючи в АПК, я пережив 12 великих і малих аграрних реформ, а зараз доживаю за 13-ї – однієї з найбільш руйнівних для села і селян, а отже, й для держави «безальтернативно!'» антиконституційної аграрної і земельної реформи.

Історія українського селянства – це вікопомні іноземні поневолення, різного роду революції, численні жертви насильства і репресій. Друга світова війна завдала селянам, як і всій Україні, нечуваних руйнацій, половина кваліфікованих кадрів не повернулася з війни, майже повністю було знищено створену перед війною матеріально-технічну базу аграрного сектору (як і промисловості).

Здобувши найтяжчу в історії Перемогу, демобілізовані солдати і матроси, все населення України з великим патріотизмом, відповідальністю і любов'ю до України в нечувано короткий строк, на подив усьому світові – вже 1950 року майже повністю відродили довоєнну матеріально-технічну базу та рівень виробництва і споживання в аграрному секторі України. Впродовж 40 років – з 1950 по 1990 pp., постійно збільшували виробництво всіх видів сільгосппродукції, забезпечували життєздатність трудового народу України та її продовольчу безпеку. Це в Україні – складовій частині СРСР. Що ж сталося в Україні незалежній?

ОРГАНІЗАЦІЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА В УКРАЇНІ ДО ПОЧАТКУ ЗЕМЕЛЬНОЇ І АГРАРНОЇ РЕФОРМ

На початок 1991 р. на нашій найкращій землі в Європі і світі було організовано і розвивалося сільськогосподарське виробництво у колгоспах, радгоспах і міжгосподарських підприємствах, які орендували у держави 38,7 млн. га сільгоспугідь, в т. ч. – 23,7 млн. га землі – колгоспів, на яку кожне господарство мало державний акт на вічне користування, і майже 15 млн. га землі – радгоспи, на яку кожне господарство мало відповідне доручення держави на право використання землі.

Ніхто і ніколи жодного метра землі в цих господарствах забрати не міг, крім для потреб держави.

На цій землі було 12421 господарство – колгоспи і радгоспи, які мали в середньому по 3100 га сільгоспугідь. У господарствах працювало постійно 4 млн. 881 тис. чоловік, а в період весни-осені ще 200-250 тис. чол., із них майже 2 млн. механізаторів широкого профілю (в господарствах було більш як 65 різних професій). На кожне господарство в середньому припадало 40 тракторів, 10 зернових і 12 спеціальних комбайнів, 37 різних автомобілів. У середньому в господарстві утримувалося 1700 голів великої рогатої худоби, зокрема 500 корів, 1130 свиней, 577 овець, 56 коней, 10 тис. голів птиці і 30 вуликів.

На одне господарство в середньому припадало основних виробничих фондів на 7 млн. крб., а загалом у сільгосппідприємствах було їх на 78 млрд. крб. Крім цього, в господарствах було майже на 12 млрд. крб. соціально-побутових об'єктів.

Упродовж 1986-1990 pp. на розвиток бази АПК було вкладено 49,1 млрд. крб. капвкладень, у 1991 р. – 11,2 млрд. крб. В ΑΙΊΚ вкладалося 35 % від усіх вкладень у народне господарство.

Рентабельність виробництва сільгосппродукції була 42,6 %, в т.ч. рослинництва – 98,3 %, тваринництва – 22,2 %. Збиткових було всього 52 господарства, зокрема 2 радгоспи.

Зарплата з преміальними у колгоспах і радгоспах становила 361 крб. на місяць (по народному господарству в 1991 р. – 244 крб.). У структурі собівартості сільгосппродукції зарплата займала 33 %.

За 20 років (1970-1990 pp.) населення України збільшилося на 4,8 млн. чоловік, а всього на 1 січня 1991 р. становило 51,9 млн. чоловік, в т.ч. сільського – 16,8 млн. чоловік, це 32 %.

У 1980-1990 pp. було переведено більшість тваринницьких ферм на індустріальні, інноваційні технології виробництва, здійснено підвищення кваліфікації кадрів. Все це дало прибуток від галузі понад 5 млрд. крб., а рентабельність виробництва продукції тваринництва зросла до 22,2 %. На цій базі уже працювали 8100 спеціалізованих господарств, зокрема 1018 з відгодівлі великої рогатої худоби, 718 з відгодівлі свиней, 330 з виробництва молока, 761 – м'яса, 349 – вовни та 472 з вирощування племінних тварин для комплексів з виробництва молока.

Упродовж 1985-1991 pp. у селах заводами і фабриками України було організовано 3500 підсобних цехів, відділів та інших підрозділів, які ефективно використовували вільну робочу силу, допомагали в розвитку села.

Ще в 1988-1991 роках майже в усіх областях було створено нові формування, які йшли назустріч ринку. Це 38 агрокомбінатів зі своїми банками, 29 агрооб'єднань в окремих районах з банками, 66 агрофірм, 45 науково-виробничих об'єднань. Ці нові формування вже в 1991 р. дали 1,5 млрд. крб. прибутку державі.

У 1990 р. 5251 колгосп і радгосп вже працювали на принципах внутрішньогосподарського розрахунку, а в 2176 господарствах усі підрозділи працювали на оренді.

На початок 1991 р. на АПК України припадало: третина усіх виробничих фондів народного господарства України, 29 % працюючого населення, які виробляли 40 % ВВП України.

Ця матеріально-технічна база в АПК та висококваліфіковані кадри спеціалістів і керівників господарств забезпечили у 1990 p.: валовий збір зернових 51 млн. тонн (урожайність в середньому 35,1 ц/га, в т.ч. озимої пшениці – 40,2 ц/га), цукрових буряків – 44,2 млн. тонн (урожайність – 276 ц/га), насіння соняшнику – 2,5 млн. тонн (урожайність 15,8 ц/га).

Такий врожай і продуктивність тваринництва забезпечили продаж державі (не посередникам, а державі!) зерна – 15,4 млн. т, цукрових буряків – 43,2 млн. т, соняшнику – 2,0 млн. т, картоплі – 1,8 млн. т, овочів – 3,8 млн. т, м'яса – 4,7 млн. т, молока – 18 млн. т, ясць – 9,2 млрд. штук, вовни –14,4 тис. т.

Продаж продукції тваринництва забезпечувався із ферм України усіх форм власності, де станом на 01.01.1991 р. було великої рогатої худоби – 24,6 млн. гол., в т.ч. корів – 8,3 млн. гол., свиней – 19,9 млн. гол., птиці – 246,1 млн. гол., овець – 8,4 млн. гол.

Україна вивозила основні продукти харчування за межі республіки, в т.ч. і на експорт в 1989-1990 pp.: цукор – 3,5 млн. τ, м'ясо – 400 тис. т, молоко – 2,4 млн. т, яйця – 1,3 млрд. шт., овочі свіжі – 500 тис. т, фрукти/ягоди – 150 тис. т, картопля – 280 тис. т, риба – 360 тис. т, олія – 300 тис. т.

Було вироблено основних видів сільгосппродукції на душу населення: зерна – 983 кг, цукрових буряків – 853 кг, насіння соняшнику – 49,5 кг, картоплі – 322 кг, овочів – 128 кг, м'яса (забійна вага) – 84 кг, молока – 472 кг, яєць – 313 штук надушу населення.

Це дало змогу забезпечити середньодобове споживання на 1 душу – 3459 кілокалорій, що дорівнювало європейській нормі споживання.

На 01.01.1991 р. Україна посідала такі місця серед 39 держав Європи: за поголів'ям великої рогатої худоби, корів і птиці – 2 місце, за поголів'ям свиней – 3, за поголів'ям овець – 7. По виробництву м'яса – 13, молока – 7, яєць – 4 місце.

З виробництва основних видів сільгосппродукції на душу населення:

Всіх наведених вище показників по АПК було досягнуто за умов, коли матеріально-технічне забезпечення колгоспів і радгоспів та зарплата в наших селян порівняно з селянами ЄС і США були в 3-5 разів нижчими.

Тому Рада Міністрів УРСР 8 травня 1990 року на своєму засіданні підбила підсумки виконання програми по АПК за 1980-1990 pp. і ухвалила Постанову № 107 (це була остання Постанова Ради Міністрів), якою затверджено Програму розвитку землеробства в Україні на 15 років (1990-2005 pp.). Програма розроблялася спочатку в колгоспах, радгоспах, районах, областях і Держагропромі. Вона передбачала ефективне використання земель у кожному господарстві, впровадження контурно-меліоративної системи землеробства, виведення з орних земель 10 млн. га, де крутизна схилів 3 і більше градусів; 2 млн. з них планувалось під садіння лісів, а 8 млн. – під культурні пасовища.

Було заплановано впровадити у виробництво нові сорти і гібриди, інтенсивні технології, підвищення культури землеробства, збільшення виробництва сільськогосподарської продукції, зміцнення економіки колгоспів і радгоспів, забезпечення продовольчої безпеки України.

АПК України з 1975-1990 pp. був у СРСР своєрідною Всесоюзною школою ефективного ведення сільського господарства. На базі господарств Кіровоградської, Дніпропетровської, Полтавської, Київської, Вінницької, Львівської, Черкаської областей було проведено всесоюзні семінари за участю керівників усіх республік Союзу, міністерств і відомств АГІК СРСР.

Вивчалися шляхи ефективного використання машинно-тракторного парку, підготовки та перепідготовки кадрів механізаторів, впровадження інтенсивних технологій, вирощування зернових, технічних і кормових культур, спеціалізації та концентрації виробництва продукції тваринництва, використання оренди, впровадження у виробництво досягнень науки та передового досвіду.

Для організації ефективного ведення сільськогосподарського виробництва, інтенсифікації виробництва велику допомогу колгоспам і радгоспам надавали державні та міжгосподарські підприємства. Серед них: «Укрсільгоспхімія» (була найкращою організацією серед таких організацій СРСР, а Первомайський район Харківської області став Всесоюзною школою з впровадження досягнень науки та передового досвіду хімізації у сільському господарстві);

«Укрсільгосптехніка» – основна організація з виконання усіх механізованих робіт, матеріально-технічного обслуговування та придбання техніки, навчання кадрів і впровадження

передового досвіду у виробництво; підприємства з обслуговування зрошуваних та осушених земель і хімізації меліорованих земель; міжколгоспні й радгоспні підприємства з будівництва тваринницьких комплексів і соціально-побутових об'єктів на селі; міжколгоспні дорожньо-будівельні організації, які впродовж року будували 5-7 тис. км доріг до сіл з твердим покриттям; міжгосподарські комбікормові заводи, біолабораторії, станції з підготовки насіння всіх сільськогосподарських культур, консервні заводи; державні м'ясокомбінати, молокозаводи, овочеві бази, машинобудівні підприємства з випуску сільгоспмашин; державні агрохімлабораторії, племінні станції, ветеринарні станції, станції захисту рослин; наукові установи, інститути та дослідні станції ААН України і вузи України.

Таким був АПК України перед початком дикої, бездумної, антинародної аграрної і земельної реформи від влади суверенної України.

Щоправда, слід зазначити, що Верховна Рада України на початку державного суверенітету не відкинула проект закону «Про пріоритетність соціального розвитку села та АГІК в народному господарстві», який готувався близько двох років Держагропромом і відповідними міністерствами та відомствами.

І як тільки 16 липня 1990 р. було прийнято Декларацію про державний суверенітет України, вже 6 жовтня 1990 р. цей Закон № 400-ХІІ було ухвалено. Підписав його JI. Кравчук – Голова Верховної Ради. У законі вказано, що «пріоритетність соціального розвитку села та АПК об'єкгивно випливає з виняткової значущості та незамінності вироблюваної продукції сільського господарства у життєдіяльності людини, суспільства, з потреби відродження селянства як носія моралі, національної культури, господаря землі». У ст. 6 Закону записано: «До 2000 р. виконати державні програми – газифікації, водопостачання, електрифікації, будівництва шляхів, благоустрою сіл, об'єктів освіти та охорони здоров'я, спорту, об'єктів служби побуту – за рахунок держави та місцевих бюджетів».

Усі аграрники АПК позитивно і з великою довірою сприйняли цей дуже важливий закон.

Основи для ухвалення цього закону було закладено в період 1986-1990 років.

Виконання цього закону було націлено на підвищення ефективності сільгоспвиробництва, підвищення якості продукції та її конкурентноздатності, підвищення добробуту селян, усього українського народу, на розвиток села, забезпечення продовольчої безпеки держави.

ПОЧАТОК ДЕЗОРГАНІЗАЦІЇ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА ТА ЗНИЩЕННЯ КОЛЕКТИВНИХ ГОСПОДАРСТВ

Вже 18 грудня 1990 p., або через 2,5 місяця після ухвалення Закону № 400-ХІІ про село, було ухвалено Постанову Верховної Ради «Про земельну реформу», яку також підписав JI. Кравчук. У ній зазначалось, що: «У зв'язку з переходом економіки держави до ринкових відносин завданням цієї реформи є перерозподіл землі з передачею її у приватну власність з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання», а з 15 березня 1991 р. всі землі України оголошувалися об'єктом земельної реформи.

Кабінету Міністрів України було доручено в межах існуючих штатів вирішити питання про створення відповідного органу для здійснення земельної реформи. Місцевим радам і Кабінету Міністрів до 15 березня 1991 р., за 3 місяці, доручалось провести інвентаризацію земель усіх категорій, передачу земель у приватну і колективну власність, а також надання їх у користування громадянам, підприємствам, установам і організаціям у ході земельної реформи та закріплення їх права власності або права користування землею, встановлених Земельним Кодексом України.

Постановою було доручено Комісії Верховної Ради з питань АПК та питань економічної реформи управління народним господарством забезпечити контроль за здійсненням земельної реформи. Це було безумство, бо тільки дурень або злочинець може змушувати серед зими провести інвентаризацію майже 40 мли. гектарів сільгоспугідь.

Але Верховна Рада ухвалює таку постанову, грубо порушивши ст. 92 Конституції України, де записано, що правовий режим власності ухвалюється тільки законом.

Тому постанова та – антиконституційна, антинародна – незаконна. Голову Верховної Ради Л. Кравчука і тих, хто готував постанову та візував її, за таке порушення Конституції потрібно було б притягнути до кримінальної відповідальності. На жаль, поки що ніхто не відповів за велике зло, яке було заподіяно народу України і державі в цілому.

Цей злочин вже 20 років знищує село і всю Україну. На виконання цієї постанови було розроблено план знищення колгоспів і радгоспів та руйнування сільгоспвиробництва загалом. І ніхто із депутатів Верховної Ради, з Кабінету Міністрів, Міністерства юстиції, АПК України не запротестував, не заявив, що ця постанова – початок знищення села і селянства, а отже, й України! Ніхто! Так почалася трагедія всієї держави і особливо її фундаменту – села і селян.

Адже Л. Кравчук як Голова Верховної Ради, а потім і президент країни не знав, не знає і ніколи знати не буде, що таке сільське господарство, його економіка, організація виробництва, життя на селі.

Це він сам визнав у прес-клубі газети «Сегодня», про це десяток журналістів цієї газети розповіли в інформації про зустріч з Л. Кравчуком.

Один із працівників колишнього ЦК розповідав, що Л. Кравчук знав твори Леніна майже напам'ять і міг назвати сторінку або абзац, який потрібно було в доповідь чи статтю.

Л. Кравчук журналістам відповів, що він двічі перечитав Леніна і Маркса також, але «з 1990 р. Леніна не читаю, навіть зошити з конспектами ΓΙΟ Леніну спалив». Так і закінчилися знання по Леніну, а інших він не вивчав. А політолог В. Бондаренко з газети «Аргументы и факты» запитав Л. Кравчука: «Скажіть, що нині Україна будує – соціалізм чи капіталізм?»

Л. Кравчук відповів: «Справа не в назві, наприклад, є соціалізм ліберальний, австрійський, шведський. Який підходить до нашої держави, відповісти складно, і тому, що ми будуємо конкретно, – я вам сказати не зможу».

Це відповідь Л. Кравчука.

Щоб якось керувати Україною Голова Верховної Ради JI. Кравчук запросив до Києва економістів, юристів, політологів, директорів інститутів із 8 держав: США, Канади, Франції, ФРН, Італії, Англії, Швейцарії і Швеції – і 25 березня 1991 р. підписав Постанову Президії Верховної Ради про створення при Президії Верховної Ради Консультативно-дорадчої ради з питань економічної реформи, банківсько-кредитної справи, зовнішньоекономічних відносин, державного управління, правових та політичних проблем.

Із звіту цієї ради, опублікованого у пресі 13 січня 1995 p., видно, що члени групи Богдан Гаврилишин, Джон Сорос постійно «зустрічалися і консультували з цілого ряду важливих політичних питань» президента JI. Кравчука, голову Верховної Ради І. Плюща, його заступника В. Дурдинця та інших керівників України. Консультативна рада забезпечувала зв'язки правлячих структур України зі Світовим банком, Європейським банком реконструкції та розвитку, Центром стратегічних і міжнародних досліджень США. Ця рада була механізмом впливу іноземних радників на JI. Кравчука, І. Плюща, JI. Кучму, їхніх заступників, міністрів України та владні структури – спочатку з приватизації заводів, фабрик, всієї промисловості, а потім завзято проводився і проводиться курс на перетворення землі на предмет купівлі-продажу та руйнування колективного сільгоспвиробництва.

У цьому зацікавлені аграрні монополії США, Канади і ряду держав Європи, які не хочуть мати Україну як могутнього конкурента на світових ринках. Ще б пак, на нашій найкращій землі у Європі і світі можуть розміститися своїми «землями» 11 європейських держав: Англія, Австрія, Бельгія, Греція, Данія, Нідерланди, Угорщина, Фінляндія, Швеція,

Швейцарія і Болгарія – разом узяті, або три Німеччини, три Румунії, дві Польщі.

Після активних консультацій з іноземною Консультативною радою керівництво України – JI. Кравчук, І. Плющ, JI. Кучма та їхні команди розвернули Україну на 180° і повернули на 40-70 років назад – в першу половину XX ст. Поки названа іноземна рада розбиралась з наміченими реформами, Верховна Рада встигла ухвалити ЗО січня 1992 р. Закон № 2073-ХІІ «Про форми власності на землю», який, не гаючись, підписав JI. Кравчук. Законом передбачалося запровадити в Україні поряд із державною і колективну та приватну форми власності на землю. І ці форми – рівноправні. А через півмісяця, 14 лютого 1992 р. Верховна Рада ухвалила Закон № 2114-ХІІ «Про колективне сільськогосподарське підприємство». Його теж підписав президент України Л. Кравчук.

Законом гарантувалася недопустимість втручання держави у здійснення господарських функцій колективного сільгосппідприємства, обмеження прав та інтересів з боку органів управління державної влади. Закон забезпечував КСП рівні права з державними підприємствами, селянськими фермерськими господарствами, іншими суб'єктами господарювання.

За ст. 10 «Землі підприємства належать КСП на правах колективної власності – це право посвідчується Державним актом на землю».

Реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) та ліквідація підприємства має відбуватися за рішенням зборів його членів або за рішенням суду.

На жаль, це були останні два закони, які давали можливість колгоспам і радгоспам, міжгосподарським сільгосппідприємствам продовжувати зміцнювати економіку господарств, збільшувати виробництво сільгосппродукції, підвищувати її якість, збільшувати зарплату працівників, проводити благоустрій сільських населених пунктів, зміцнювати продовольчу безпеку України.

А вже через місяць, 13 березня 1992 p., активно запрацювала Консультативно-дорадча рада іноземців, і Верховна Рада швиденько прийняла Постанову № 2200-ХІІ «ІІро прискорення земельної реформи та приватизації землі» за підписом Голови Верховної Ради І. Плюща. У Постанові вказувалось: «до 15 травня 1992 р. визначити перелік КСП та організацій, землі яких підлягають передачі в колективну власність у 1992 р. Кабінету Міністрів розробити і затвердити до 1 червня 1992 р. відповідну державну, республіканську, обласні програми земельної реформи на 1992-1995 pp.».

А в п.5 встановлено, що «роздержавлення і приватизація земель сільгосппідприємств і організацій проводиться, починаючи з 15 травня 1992 p., відповідно до проектів, які розробляються керівництвом цих підприємств і організацій».

Також давалося доручення Кабінету Міністрів до 15 травня 1992 р. розробити і затвердити рекомендації щодо складання цих проектів.

Таким чином, через місяць незаконно, з порушенням Конституції України Постановою Верховної Ради, підписаною паном Плющем, практично відмінено Закон Верховної Ради України «Про колективне сільгосппідприємство» № 2114-ХІІ від 14 лютого 1992 p., підписаний президентом Л. Кравчуком, у ст. 10 якого вказано: «землі підприємств належать КСП на правах колективної власності і посвідчуються Державним актом».

Таку злочинну Постанову Верховної Ради могли підготувати і прийняти безвідповідальні, бездумні керівники-злочинці, які знехтували Конституцією України (ст. 92) та законами, які ухвалила Верховна Рада з питань сільського господарства.

Завдання було поставлене конкретне: за 2 місяці розгорнути роботу зі знищення сільгоспвиробництва і, перш за все, радгоспів і колгоспів.

І ніхто ні у Верховній Раді, ні в Кабінеті Міністрів України, ні в Мін'юсті та інших відомствах не спробував зупинити злочин, запланований вказаною Постановою Верховної Ради.

А щоб швидше розправитись з колгоспами і радгоспами, через 3 місяці, 14 травня 1992 p., Верховна Рада ухвалила Закон № 31 «Про банкрутство», а ще через 2 місяці, 3 липня 1992 р. – Закон № 3535 «Про плату за землю» – обидва за підписом Л. Кравчука.

З цього видно, як ефективно і дуже швидко працювала Консультативно-дорадча рада іноземців при Президії Верховної Ради України. Однак і цієї Ради було замало. Для Президента Л. Кравчука погрібна була більш ефективна іноземна допомога. На його прохання вона і прийшла.

На запрошення керівництва держави у жовтні 1992 р. в Україну завітала Місія Світового банку. Місію очолював пан Чакі-Чаба. До комісії входило 11 спеціалістів відділів Світового банку, а також 8 спеціалістів із Європейського банку реконструкції та розвитку. З боку України в роботі Місії працювали співробітники Міністерства сільського господарства і продовольства, Мінекономіки, Мінфіну, Держкомзему, активну підтримку Місії у проведенні аналізу сектору сільського господарства надавали Інститут економіки УААП, Інститут економіки ПАН України – про це відмічено в документі Світового банку, який після закінчення роботи вручили JI. Кравчуку, І. Плющу та JI. Кучмі в трьох томах під № 11880-VA – конфіденційно з припискою, що даний документ поширюється серед обмеженого кола і може використовуватись лише ними для виконання їхніх службових обов'язків. Зміст документа не може підлягати розголосу якимось чином без дозволу Світового банку.

У висновках Світового банку зазначено, що «в сільському господарстві потенціал країни використовується неефективно і головна причина – колективізоване сільське господарство».

У 1991-1992 роках країна була ледве спроможна прогодувати себе. Головним висновком аналізу Світового банку є той факт, що «нинішня структура сільського господарства – неефективна і на неї не можна спиратися, тобто потрібна негайна, глибока трансформація, результатом якої стане комерціалізоване сільське господарство, яке більшою частиною буде належати приватним власникам і діятиме на ринковій основі та згідно з ринковими стимулами. Потрібна швидка передача у власність та проведення структурної перебудови виробничих підприємств за допомогою земельної реформи та реорганізації системи колгоспів і радгоспів у господарства приватної власності з незалежним управлінням».

Тому потрібне негайне проведення корінної реформи сільського господарства, яка стимулюватиме ефективне виробництво і приведе до ринково-орієнтованої системи господарювання.

Такі рекомендацїї-вказівки дав Світовий банк керівництву України під грифом «Конфіденційно» за № 11880- VА, і після цього роз'їхалися радники по своїх країнах.

Керівництво України активно почало реформувати АПК, який опинився в складних умовах початку анархії масового руйнування, розукрупнення, деіндустріалізації великих рентабельних радгоспів і колгоспів. Це все вже 1992 року призвело до значного зменшення виробництва сільгосппродукції. Виробництво валової продукції за 1992 рік зменшилось на 3,5 млрд. грн. – це на 20 % за один рік! Врожай зернових зменшився на 7,2 ц/га, валовий збір цукрових буряків зменшився на 7,3 млн. т, соняшнику – на 200 тис. т, овочів – на 600 тис. т. Поголів'я великої рогатої худоби зменшилось на 895 тис. гол., у т.ч. корів на 115 тис. гол, свиней на 1,5 млн. гол., овець на 590 тис. гол. Державі продано менше м'яса на 600 тис. т, молока – на 3,9 млн. т, яєць – на 2 млрд. шт., вовни – на 1,5 тис. т. Підкреслюю, це все лише за один рік від початку реформи в АПК України. Показники ефективності початку реформи побачила у червні 1993 р. і Місія Світового банку на чолі з паном Чакі-Чаба. За допомогу в «ефективній» роботі зі знищення АГІК України керівника Місії Світового банку 31 березня 1993 р. було обрано почесним академіком Української академії аграрних наук.

А який же висновок зробили президент JI. Кравчук, прем'єр-міністр Л. Кучма і голова Верховної Ради І. Плющ з таких «ефективних» початкових кроків реформи?

Л. Кравчук, виконуючи вказівки та рекомендації Світового Банку, 28 травня 1993 року Указом № 184-93 створив Надзвичайну комісію з питань АПК України. Одним із основних завдань комісії було виконання заходів з реформування АПК щодо економічного та фінансово-кредитного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників, організація підготовки та експертиза проектів, нормативних актів з питань АПК. Згідно з указом рішення Надзвичайної Комісії були обов'язкові для виконання міністерствами, іншими центральними органами державної виконавчої влади, Радою Міністрів Криму, місцевими державними адміністраціями.

Склад Надзвичайної Комісії. Треба знати і пам'ятати, кому було доручено продовжувати знищення українського села. До неї входили:

Дем'янов В. В. – віце-прем'єр по АПК, голова комісії;

Карасик Ю. М. – міністр сільського господарства, заступник голови;

Ющенко В. А. – голова правління Нацбанку України;

Сухий В. В. – голова комісії BP з питань відродження та соціального розвитку села;

Ващук К. Т. – голова асоціації «Колос» Волинської області, народний депутат України;

Боровик О. I. – голова Всеукраїнської ради колективних сільгосппідприємств;

Шкарбан Μ. I. – голова асоціації фермерів України.

Ця Надзвичайна комісія працювала до 27 січня 1999 року.

Шість років головним завданням цієї НК було виконувати настанови Світового Банку – сприяти президентам Л. Кравчуку, а потім Л. Кучмі й голові BP І. Плющу знищувати АПК та його основу – село. А селяни кожного дня писали до газет, до районних та обласних адміністрацій, до Адміністрації Президента, до уряду – просили зупинити знищення села.

На жаль, вони не розуміли, що влада виконувала повеління Світового уряду, викладене в секретному листі. І радники, які приїхали до Л. Кравчука, Л. Кучми та І. Плюща, робили все, щоб Україну розорити, а АПК знищити. За такого розкладу, Україна стає неконкурентоспроможною на світовому ринку, а лише сировинним придатком Заходу, який в перспективі скупить найкращі землі у світі і зробить селян України «старцями», рабами, а їхніх онуків та правнуків – довічними рабами.

Селяни не знали, що JI. Кучма як прем'єр-міністр думає про сільське господарство України. Не випадково на сесії Верховної Ради він казав депутатам: «Скажіть мені, що я маю будувати, і я побудую».

Відповіді не було. Тому вже у травні 1994 p., коли Л. Кучму було обрано президентом, у програмі «Новий курс розвитку України» в четвертій позиції доповіді йшлося про розвиток АПК. Зокрема зазначалося: «Хочу з усією відвертістю сказати, щоб була повна ясність: перш за все, мої дії буде спрямовано на енергійне утвердження на селі достатньо широкого npocтоpy для приватної власності на землю. Це основний захід, щo відповідає інтересам кожного селянина, засіб вирішення в країні проблеми продовольства, реального відродження села». Це було сказано після Присяги – клав руку на Святу Біблію, в якій записано: «а земля не буде продаватись назавжди». Продовжуючи антидержавну, антиконституційну політику Л. Кравчука та І. Плюща, Л. Кучма 10 листопада 1994 р. підписав диктаторський указ № 666-94 «Про невідкладні заходи прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва».

В Указі зокрема виділено: «установити, що приватизація земель, які перебувають у користуванні сільгосппідприємств і організацій, є невідкладним першочерговим заходом у здійсненні земельної реформи в Україні», «установити, що право на земельну частку (пай) може бути об'єктом купівлі-продажу, дарування, обміну, успадкування, застави. Установити, що кожен член колективу сільгосппідприємства має право безперешкодно взяти у приватну власність свою частку (пай) у натурі на місцевості, і цс засвідчується Державним Актом».

Цим авантюрним, антинародним, диктаторським указом Л. Кучма переступив Закони України «Про пріоритетність соціального розвитку села та АПК в народному господарстві», «Про колективне сільськогосподарське підприємство», «Про форми власності на землю», а також Конституцію України.

Потоптавшись по цих законах і Конституції України, Л. Кучма роз'яснив нам, темним, що громадяни мають право продавати, дарувати, проводити обмін, успадковувати, віддавати під заставу свої земельні ділянки (паї). Отак собі з диктаторського плеча – все і назовсім із багатостраждальною землею і селом – за вітром.

Різниці між минулими беззаконнями монархів, королів та царів і Указом № 666-94 – немає. Але в царів це була традиція, а в Кучми – злочини перед народом України.

Не дочекавшись реакції депутатів Верховної Ради, Кабінету Міністрів, Мінюсту, Генпрокуратура патріотів України на Указ, JI. Кучма швидко організував новий Указ № 720-95 від 08.08.1995 р. «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільгосппідприємствам і організаціям». Цим Указом установлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані в колективну власність колективним сільгосппідприємствам, зокрема створеним на базі радгоспів та інших державних сільгосппідприємств; що паювання земель радгоспів здійснюється після перетворення їх на колективні сільгосппідприємства.

Кабінет Міністрів – прем'єр-міністр Є. Марчук – швидко «проковтнув» Постанову № 801-95 і затвердив форму Сертифікату на право на земельну частку (пай) і зразок Книги реєстрації сертифікатів. У Кабінеті Міністрів, Мін'юсті, Міністерстві АПК, Держплані, інститутах ДАНУ та НАН України були глухі, сліпі, німі й безвідповідальні керівники і спеціалісти, вчені і юристи. Чому? Бо цьому диктаторському, безграмотному, безсовісному, антинародному, антиконституційному указу президента ніхто не сказав зась. Крім соціалістів, усі партії промовчали.

Цим указом повністю знищувалися понад 3000 радгоспів, які упродовж більш як 70 років створювалися, зміцнювалися за рахунок всього населення України, що працювало в цих господарствах і сплачувало податки. Радгоспи завжди слугували для колгоспів базою, де можна було закупити насіння усіх нових сортів культур високих репродукцій, нових гібридів, племінних тварин і птицю; саме на полях радгоспів можна було побачити нові індустріальні технології, високу культуру землеробства та високоефективне тваринництво.

Радгоспи завжди давали прибуток. В останній прощальний 1991 p., перед дикою кучмівською реформою прибуток в радгоспах становив для держави 2,8 млрд. крб., майже по 1 млн. крб. на один радгосп.

У радгоспах обробляли 10 млн. га найкращої державної землі України (це майже стільки, як у Німеччині –11 млн. га чи Італії – 9 млн. га). У радгоспах на початку реформування було 3,4 млн. гол. великої рогатої худоби, в т.ч. 1 млн. гол. корів, 2,8 млн. гол. свиней, 1,3 млн. гол. овець, 105 млн. гол. птиці, 141,5 тис. бджолосімей.

На цій землі держава могла ставити перед радгоспами завдання в будь-який час виробляти сільгосппродукцію, яка була потрібна, щоб забезпечити продовольчу безпеку країни, постійно піднімати життєвий рівень населення України. У будь-який час держава могла регулювати ціни на сільгосппродукцію, вирощену на державній землі. Проте президенти JI. Кравчук і Л. Кучма, виконуючи вказівки іноземних радників і своїх коммутантів, як про них писав Б. Олійник, ці радгоспи ліквідували, а 9 млн. га землі розпаювали і віддали безплатно приватним особам. Залишилось 345 радгоспів, здебільшого дослідні господарства інститутів НААН України, і в них – 99 тис. гол. великої рогатої худоби, у т.ч. 36 тис. гол. корів, 115 тис. гол. свиней, а птиці – 0. Землі –1 млн. га.

Може, творців цих руїн радгоспів і колгоспів і не треба віддавати в Генпрокуратуру, а потім у Печерський суд, а слід повозити всіх – JI. Кравчука, І. Плюща, JI. Кучму, В. Ющенка, їхніх радників, міністрів, членів НК – по руїнах колишніх радгоспів і колгоспів, щоб зустрілися там із знедоленими та кинутими в розвалених селах колишніми працівниками цих самих радгоспів і колгоспів, щоб люди побачили навіч, хто кинув країну і народ у злидні. Взяти фотокореспондентів, зробити кінофільм про зустріч і показати по телебаченню для всієї країни. Це було б краще за будь-який цирк і доброю наукою для всіх на всі часи. Але хто це зробить? Партій майже 200, громадських організацій більш як 3000, а село продовжує гинути. Руйнівників-переможців не судять. Бо нема кому!

Виконання названих постанов Верховної Ради, указів президента за перші 5 років реформ (1991-1995 pp.) призвело до зменшення виробництва ВГІ сільського господарства на 12 млрд. грн. на рік або на 35 % порівняно з 1990 р. В 1995 р. посівна площа сільгоспкультур зменшилась на 1,4 млн. га (стільки ж землі в Австрії – 1,4 млн. га). Урожайність зернових за 5 років зменшилась на 7,6 ц/га, цукрових буряків на 107 н/га, соняшнику на 3,1 ц/га.

Така врожайність призвела до зменшення виробництва зернових кожного року на 13 млн. т, цукрових буряків – 12 млн. т, соняшнику – на 400 тис. т.

Обсяг продажу зерна пшениці зменшувався на 5 млн. т щороку, цукрових буряків – 12 млн. т, насіння соняшнику – 500 тис. т, картоплі – 1 млн. т, овочів – 2,4 млн. т до 1990 року.

За 5 років (1991-1995 pp.) у колгоспах і радгоспах знищено велику рогату худобу – 7,5 млн. гол., або по 1,5 млн. гол. в рік, в т. ч. корів – 1,6 млн. гол., або по 320 тис. на рік, свиней – 6,9 млн. гол., або 1,3 млн. гол. на рік, овець – 4,7 млн. гол., майже по 1 млн. на рік.

Порівняно з 1990 р. надій від корів зменшився на 1 тис. кг, настриг вовни від овець на 0,5 кг кількість яєць від курки-несушки на 43 піт.

Відповідно щороку зменшувалося виробництво м'яса – на 2,1 млн. т, молока – на 6,3 млн. т, яєць – на 4 млрд. шт., вовни – на 10,3 тис. г. Середня вага голови великої рогатої худоби, проданої державою, зменшилася на 67 кг, свині – на 25 кг, вівці – на 2 кг.

Виробництво основних видів продовольчих товарів з 1990 до 1997 р. зменшилося: м'яса на 1,7 млн. т, ковбасних виробів – на 623 тис. т, масла – на 222 тис. т, молока – 7,7 млн. т, олії – на 347 тис. т, цукру – на 2,9 млн.т , хліба і хлібобулочних виробів – на 2,6 млн. т.

Індекс споживчих цін в 1992-1994 pp. був найвищим серед 42 країн світу. В 1992 р. – 1527 %, 1993 р. – 4734 %, 1994 р. – 891,2 %. Це відображено у таблиці № 166 «Модернізація України – наш стратегічний вибір».

Зменшення виробництва сільськогосподарської продукції в 1991-1995 pp. призвело до значного зниження споживання однією особою на рік: м'яса – на 30 кг до 1990 p., молока – на 130 кг, яєць – 101 шт., хліба – 12,6 кг, риби – 13,9 кг, цукру – 19 кг, олії – 3,4 кг, плодів та ягід – на 14 кг.

Середньодобове споживання населенням України продуктів харчування зменшилось із 3597 кал. в 1990 р. до 2640 кал. у 1995 р. – на 957 кал. кожною людиною в день, це на 27 % менше порівняно з 1990 p., а споживання продукції тваринництва зменшилось майже вдвічі. Середньомісячна зарплата в колгоспах і радгоспах у 1990 році становила 361 карбованець, а у 1995 р. – 38 грн., тобто зменшилась у 9 разів, а продуктивність праці – у 2 рази.

Таку антидержавну, антиконституційну роботу, яку проводили президенти України і Верховна Рада та члени НК, розгледіли раніш за всіх великі трудівниці України – жінки. Вони побачили, що настали анархія і хаос в управлінні, бандитизм, грабіж, насильство і безробіття в суспільстві. По-материнськи побачили небезпеку для своїх дітей, і тому уже в 1991-1994 pp. у державних лікарнях було зроблено 4 млн. 568 тис. абортів, або в середньому 913 тис. абортів на рік. Це покоління, яке б уже відзначало Незалежність України – 20 років. Як це назве член Надзвичайної комісії, а потім прем'єр-міністр України Ющенко В. А.?

Геноцид чи ні? За ці 4,5 млн. маленьких синів і дочок повинні відповісти ті, хто довів державу, народ України до такого стану, а їх – до загибелі ще в материнському лоні. На сьогодні

всі ці винуватці–політики живі і мають відповісти перед народом України. І цю відповідальність маєте ініціювати Ви, Вікторе Федоровичу! Щоб не судити їх так, як судили Сталіна, Молотова, Кагановича за голодомор, коли вже й кістки їхні в землі перетрухли.

Ситуація, що склалася за перші 5 років диких, антиконституційних, антинародних реформ, призвела до того, що більшість селян вимагала від влади негайно зупинити розвал і розробити програму порятунку села, порятунку держави.

Проте диктатор і його команда активно продовжували виконувати рекомендації–вказівки Світового Банку, Консультативно-дорадчої ради – радників-іноземців про реформування АПК. Більшість керівників і спеціалістів колгоспів і радгоспів, а їх було 12421 господарство, ігнорували реформи, бездумні закони і диктаторські укази.

За даними Держстатистики на кінець 1995 р. було реорганізовано тільки 616 сільських господарств, хоча щодня репресивні методи застосовувались районними і обласними адміністраціями.

ІЦс можна було врятувати село і селян. Можна, бо більшість керівників і спеціалістів колгоспів не сприймали дурноверху за народними поняттями, але потрібну Заходу реформу – розраховували, що перші 5 років покажуть, що такого розорення сільського господарства не було від часів закінчення Великої Вітчизняної війни, і в будь-якого правителя повинен прокинутись інстинкт самозбереження.

Проте JI. Кучма підписує новий Закон від 10 липня 1996 р. «Про особливості приватизації майна в АПК». 28 статей цього антидержавного, антинародного закону спрямовано на підприємства, які переробляють сільськогосподарську сировину та надають послуги сільськогосподарським товаровиробникам. У законі записано, що недержавним сільгосппідприємствам, КСП, спілкам селян, колгоспам, фермерським господарствам передається безкоштовно 51 % акцій підприємств, які приватизуються.

У ст. 19 указано, що в процесі приватизації майна державних підприємств об'єкти соціально-побутового призначення, інженерні мережі та споруди комунального господарства, включаючи побудовані за рахунок коштів фонду соціального розвитку, передаються органами приватизації в комунальну власність.

Це був вирок соціально-побутовим об'єктам, більшість із них було розграбовано, розвалено, продано і знищено. Така особливість приватизації. 51 % акцій переробних підприємств сільського господарства жодному колгоспу і радгоспу не передано. Все було безповоротно знищено. Той, хто писав і підписував цей грабіжницький, бандитський закон, знав, що і для чого він знищував. Криміналітет запанував у владі і в країні. Саме завдяки цьому закону розпалено війну між виробниками продукції і тими, хто її приймає – переробниками. Перемагають переробники.

До вказаного закону був ще Декрет Кабінету Міністрів за № 37-93 від 17 травня 1993 р. «Про особливості приватизації майна в АПК» – його підписав тоді ще прем'єр-міністр JI. Кучма, та Указ уже президента JI. Кучми № 66 від 18 січня 1995 р. «Про прискорення приватизації майна в АПК». Так що він, допитуючись, що будувати, кривив душею. Знав Кучма, що він будує! Із села він робив кримінальну «малину».

Отака турбота була в Президента про державне майно, соціально-побутові комплекси.

А як же Верховна Рада України розглядала ці укази, спрямовані на знищення державного майна і виробництва?

По-змовницьки. Голова Верховної Ради І. Плющ підписав Постанову по Декрету JI. Кучми від 17 травня 1993 р. в той же день з висновком: ввести в дію з дня опублікування.

Так в один день було вирішено долю державного майна, яке належало всьому українському народові.

Керівники колгоспів та радгоспів разом з колективами господарств упродовж 1993-1995 років, у період початку анархії і сваволі, робили все, щоб не допустити збитковості виробництва і закінчили 1995 р. з прибутком – 748 млн. грн.

Вони бачили, що перші 34 тис. фермерських господарств, які почали працювати з 1993 р., за два роки знизили врожай зернових на 20,7 ц/га у порівнянні з 1990 p., надій від корови зменшився на 1 тис. кг, врожай цукрових буряків – на 50 ц/га, а найстрашнішим було те, що більшість фермерів в 1995 р. відмовились від тваринництва: 13 тис. фермерських господарств – від великої рогатої худоби; 20 тис. – від корів, 16 тис. – від свиней, 27 тис. – від овець. Так почався розпад колишніх колгоспів і радгоспів. Тому прикладом для КСП фермерські господарства вже бути не могли.

Ситуація в АПК 1996 року складалася трагічно. Після 5 років реформи слід було негайно розглянути на Надзвичайній сесії Верховної Ради і в уряді питання реформування АПК і розробити програму порятунку галузі, селян, села і України.

Проте цього не сталося. Питання, що будувати і куди йти, не порушувалося. Ведучий – президент JI. Кучма знав, як вести державу у прірву. На щось розумніше голова в нього не працювала.

Для активного впровадження реформування АПК в Україні з 1995 р. працювали Міжнародна фінансова корпорація (МФК) за фінансової підтримки Британського фонду «НоУ-ХаУ». МФК почала роботу, для прикладу, в Донецькій області. На основі проекту МФК проводила реорганізацію передового КСП ім. Леніна Артемівського району, про яку Ви добре знаєте.

МФК разом з обласними організаціями провели першу реорганізацію колгоспу, в якого було 2482,5 гектара землі й Державний акт на її довічне використання. 6 березня. 1996 p. її розділили між 20 новими підприємствами, серед них ТОВ – 8, одне З AT та 11 фермерських господарств.

Так було знищено передове господарство з Державним актом на вічне використання землі. Крім МФК і «НоУ-ХаУ», в Україні працював Г1АП – проект аграрної політики із штату Айова США. Це спільний проект з інститутом аграрної економіки УААН.

ПАП розробляв програму, яку консультував Інститут стратегії реформ (Вашингтон). Фінансувала проект Агенція міжнародного розвитку США. ПАП організовував та координував роботу з соціально-економічних, правових та управлінських питань розвитку АПК України, виконував експертизу оцінки пропозицій щодо стратегії розвитку АПК, консультував керівників вищого і середнього рівнів, тісно працював із секретаріатом Комісії з аграрної політики при Президентові України.

ІІАГІ також взаємодіяв з Агенцією з міжнародного розвитку США, Британським фондом «НоУ-ХаУ», програмою ТАСІС, Світовим Банком.

Все робилося, щоб повернути керівництво України до питання приватизації землі та реорганізації колективних і державних сільгосппідприємств, а тим самим розорити і знищити АГІК – основу головного народногосподарського комплексу України і продовольчої безпеки держави.

Якщо ще керівники колгоспів і радгоспів до 1995 р. чинили опір кучмівським реформам і збитків не було, то вже з 1996 р. почався великий терор, спрямований на знищення КСП і радгоспів. І вже в 1996 р. селяни зазнали 1,4 млрд. грн. збитків, в 1997 р. – 3,4 млрд. гри., 1998 р. – 4 млрд. грн., 1999 р. – 3,7 млрд. грн. Всього за 4 роки – 12,6 млрд. грн., тобто по одному мільйону на господарство.

За чотири роки (1996-1999 pp.) зменшилось:

– поголів'я великої рогатої худоби на 6,9 млн. гол., у т. ч. корів –2,1 млн. (стільки ж було в Білорусії); свиней на 3 млн. гол. (стільки ж було в Болгарії і Греції); овець – на 2,2 млн. гол. (стільки ж було в Фінляндії, Угорщині, Польщі, Білорусії, Бельгії разом узятих); птиці – на 6 млн. гол.; бджолосімей на 287 тисяч;

– виробництво м'яса – на 630 тис. т, молока – на 3,9 млн. т (обсяг виробництва Швеції), яєць – на 663 млн. шт., вовни –на 10,1 тис. т та меду–на 7,2 тис. т;

– виробництво зернобобових зменшилось на 9,7 млн. т, цукрових буряків – на 15,5 млн. т, соняшнику – на 655 тис. т. Валова продукція зменшилась на 22,2 млрд. грн., або на 52 % проти 1990 р.

Зменшилася кількість працівників у колгоспах та радгоспах на 2 млн. чол. (це 61 процент від кількості працівників у цій сфері в 1990 p.).

Такий ефект дали реформи в АПК президентів JI. Кравчука, JI. Кучми та їхніх команд. Крім названих вище іноземних радників, з 1997 року в Україні з'явилась і працювала нова група економістів під керівництвом компанії США «ТІ АР ДЖІ» та «Кемонікс-інтернешнл», яку очолював громадянин США Луїс Фаоро. Тема була – «Продаж землі підприємствам в Україні».

В Україні ще і не обговорювалося питання продажу землі, не було й згадки про закон про продаж землі, а вже ця американська група працювала над проектом УКРслс.

Робота почалася в 1997 p., заступником керівника проекту американці призначили Віктора Туркевича – колишнього заступника голови Держкомзему.

Знаючи систему, він швидко укомплектував потрібну кількість працівників у районах і областях, тому американські компанії швидко отримали документи для підготовки проекту указу президента.

Про це з тривогою в газеті «Сільські вісті» 23 жовтня 1998 р. писав народний депутат з фракції соціалістів і селян І. Баранчик. Стаття називалась «Американський проект указу українського президента».

Вже 9 липня 1998 р. Луїс Фаоро, як повідомляє депутат, надсилає лист заступнику голови адміністрації пану Гайдуцькому, в якому пише: «Як було домовлено під час нашої зустрічі, УКРслс підготував і надіслав Вам інформацію про основні напрямки діяльності проекту та результати його здійснення в Україні за період з жовтня 1997 року по липень 1998 року, а також проект указу Президента України, в якому відображено основні проблеми, які потребують законодавчого врегулювання для прискорення реалізації земельної реформи на ринкових засадах в Україні».

Шкода, що на цей дуже тривожний сигнал депутата про небезпеку, яка насувалась на нашу землю, не звернули уваги ні депутати, ні працівники Мінюсту, уряду, Міністерства ΛΠΚ, прокуратури.

А Кучма продовжував створювати нові комісії. Так, 27.01.1999 р. він відміняє указ JI. Кравчука «Про надзвичайну комісію з питань АПК», яка шість років розвалювала колгоспи і радгоспи, починаючи з 1993 року, і новим Указом № 182 від 17.02.1999 р. створює нову Комісію з питань АГІК як консультативно-дорадчий орган при Президентові України з 17 чоловік.

Серед них: Козаченко Л. П. – віце-прем'єр, голова комісії; Саблук II. Т. – директор інституту аграрної економіки, академік, заступник голови, позаштатний радник Президента; Гайдуцький 11. І. – заступник голови Адміністрації Президента України; Ващук К. Т. – заступник голови комісії Верховної Ради з питань АГІК; ІІоваковський JI. Я. – голова Держкомітсту земельних ресурсів; Томич І. Ф. – голова асоціації фермерів України; Супіханов Б. К. – міністр АПК; Боровик О. Г. – голова Всеукраїнської ради колективних сільгосппідприємств; Мельничук Д. О. – ректор НАУ.

Положення про комісію затвердив президент 16 квітня 1999 р. Як і комісії, яка 6 років розвалювала господарства АПК, їй доручено планувати, аналізувати пропозиції, робити експертизи і вносити їх президенту.

ЗО листопада 1999 р. на урочистому засіданні Верховної Ради в Палаці «Україна» JI. Кучма вдруге посів пост глави держави. Він заявив: «Перед вами постане новий президент». У своїй промові він сказав: «Радикальні кроки буде зроблено в реформуванні розв'язання земельного питання як основи аграрної реформи». Президент з 1994 р. не зміг виконати свою програму, яку планував разом з JI. Кравчуком та І. Плющем на виконання рекомендацій Світового Банку і Консультативно-дорадчої ради іноземних радників, тому він заявив: «Всі мої дії буде спрямовано на утвердження на селі приватної власності на землю». Наче мантру, наслідуючи відому язикату птаху, він повторював підказки іноземних радників, яким дуже заважала конкурентоздатна Україна на світовому ринку.

Довго чекати виконання старого-нового плану президента JI. Кучми не довелося. Дії почалися через 3 дні після інавгурації, 3 грудня 1999 p., ще навіть не прохолола Біблія, на якій вдруге лежала рука президента і в якій написано: «І сказав Господь Мойсею на горі Синай: «А земля не буде продаватися назавжди, бо Моя то земля, бо ви приходьки та осілі у Мене»».

Ігнорував новий-старий президент і висновки щодо землі першого президента Михайла Грушевського: «Власність на землю і торгівля нею – явище ненормальне і навіть аморальне. Його можна порівняти з правом власності на людину-раба». Кучма думав, що він розумніший за Бога і за академіка Грушевського?!

Біблія тільки послужила для оформлення присяги. Знявши руку з Біблії, він тією самою рукою уже 3.12.1999 р. підписав новий злочинний Указ «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки». В основі його – паювання землі.

В указі доручено: Кабінету Міністрів України, Раді Міністрів АР Крим, обласним і Севастопольській міській державній адміністраціям упродовж грудня 1999 р. і квітня 2000 р. (за 4 місяці) реформувати колективні сільгосппідприємства (а їх було 8542) на засадах приватної власності на землю та майно.

(Довідка: ЦК ВКП (б) 1929 року прийняв антинародну постанову із завданням провести колективізацію впродовж одного року, а вже у березні 1930 р. в газеті «Правда» була розгромна стаття про допущені помилки у проведенні колективізації).

А Президент Л.Кучма в указі, підготовленому американськими радниками і своїми продажними академіками, вирішив показати, як монарх упродовж 4 місяців може ліквідувати 12421 сільськогосподарське підприємство, які пережили війну і післявоєнне лихоліття, вистояли і розквітли, забезпечивши людям нормальне життя.

Такої розрухи, яку намітив президент, в нашій історії не було, навіть фашистська навала завдала менше шкоди. Не менш зловісний і другий пункт указу: «Забезпечити усім членам КСП право вільного виходу з цих підприємств (на початку цього листа показано, які вони були) із земельними частками (паями), майновими паями та створення на їх основі приватних, приватно-орендних підприємств, фермерських господарств та інших суб'єктів господарювання, заснованих на праві приватної власності. ІДе, мовляв, права, гарантовані ст. 14 Конституції України, і не можуть бути обмеженими рішенням загальних зборів членів КСП чи іншими рішеннями». Тобто тікати нема куди – людей додавлювали. Де колективізація була не менш страшною за методами проведення, ніж колективізація, а за своєю глупотою її перевищувала.

На превеликий жаль, президент не знав Конституції України. У ст. 13 нашого головного Закону записано: «Земля є об'єктом права власності українського народу».

На превелику біду для селян України, президент JI. Кучма, якого вони якось двічі обирали, не знав, не знає і ніколи не знатиме, як і колишній президент J1. Кравчук, сільського господарства. Вони в його нетрях темні, як немовлята в лісі. Тому він і підписав такий антидержавний, антиселянський, антиконституційний указ, який було підготовлено чужими руками на їхню користь потай від селян, від народу України. Президент і його команда потоптались і плюнули на прийняті закони: «Про пріоритетність соціального розвитку села та АПК в народному господарстві» від 17.10.1990 р., «Про форми власності на землю» від 14.10.1992 р., «Про колективне сільськогосподарське підприємство» від 1992 р. № 2114.12.

Такі потрібні й прийняті Верховною Радою України три закони по селу одним указом знавіснілого від безкарності диктатора були відправлені на звалище, в архів.

А як же відреагували Верховна Рада, Кабінет Міністрів, Мін'юст, Генпрокуратура?

Вже через тиждень газета «Сільські вісті» оповістила, що аграрний Комітет Верховної Ради підготував матеріал і має намір звернутися до Конституційного Суду України з поданням щодо визнання неконституційним і незаконним указ Президента від 3 грудня 1999 р. «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки». В Комітеті вважали, що основним мотивом видання указу є: «Вимога МВФ щодо активного реформування аграрного сектору». Суть цієї вимоги – пустити в обіг землі через пай, передачу в оренду, заставу землі, зрештою, її продаж.

Указ здатний спричинити непередбачувані наслідки – фактично повне знищення сільгоспвиробництва і продовольчої бази в цілому, що призвело б народ до голодного вимирання.

Тому аграрний комітет парламенту, фракція КПУ планують ініціювати у BP України заяву парламенту щодо недопустимості реалізації положень указу президента про реорганізацію КСП.

До Верховної Ради України звернулися 15 вчених – докторів економічних наук, академіків – з категоричним листом-протестом щодо питання купівлі-продажу землі.

13 вересня 2000 р. на засіданні Верховної Ради ставилося на голосування питання «Про проект Постанови про проведення парламентських слухань на тему «Конституційна вимога права власності на землю та особливості розробки Земельного Кодексу України»».

Ліві фракції наполягали на необхідності включити питання про указ до порядку денного, а правоцентристські, обидва рухи та відродження регіонів стояли на тому, щоб не допустити його обговорення. Вони домагалися, щоб вступив у дію як є.

На жаль, і професіонал-аграрник Ткаченко О. М., тоді вже Голова Верховної Ради України (з відповідними управліннями Верховної Ради, радниками і консультантами), не побачив справжньої небезпеки – нутра диктаторського указу, спрямованого на знищення села і землі України. А міг же протистояти, силою Конституції призупинити, а згодом і відмінити антиконституційний указ президента, поки щось ще залишалося від АПК після восьми років реформ. Міг би порятувати селян, село і Україну від руїн, запланованих іноземними провокаторами. Міг, але не зробив нічого.

Проект рішення, внесеного лівими силами, депутати не прийняли. З 415 депутатів, які брали участь в голосуванні: «за» – 169 чол., проти – 2, утрималось – 3, не взяли участі в голосуванні – 241 депутат.

Було б добре, щоб прізвища цих 241 депутата зараз перед новими виборами були поіменно опубліковані в газетах. На їхній совісті розвал АПК і біда села. Виборцям треба знати їх поіменно, а більшість із них у сесійній залі вже мовби прописані і досі шкодять державі і народу України.

Після цього засідання вчені-патріоти звернулися з листом до населення України з цього питання.

Народні депутати, керівництво Верховної Ради, Кабінет Міністрів, Мін'юст і Прокуратура знали, що президент згідно з Конституцією України не мав права видавати укази з економічних питань. Це забороняла йому ст. 92 п. 7 Конституції України.

Таким чином Указ Президента № 1529/99 від 3 грудня 1999 р. «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки» – антиконституційний, антинародний, антиселянський – незаконний, злочинний, ворожий народу України. За таке порушення Конституції і законів України, за знищення сільськогосподарського виробництва та зруйнування основної бази держави президент і його команда повинні відповідати відповідно до нашого законодавства незалежно від строку давності.

А укази президента Л. Кучми повинні бути скасовані, як недавно було скасовано Конституцію. Може, селянам України допоможе Конституційний Суд України? А може, Ви, Вікторе Федоровичу, виходячи з найвищих інтересів держави, ініціюєте цей процес?

Організація виконання антиконституційного указу JI. Кучми від 3.12.1999 p., націленого на знищення АПК, почалася з січня 2000 р. його політичним сином – прем'єр-міністром В. Ющенком (він 6 років був членом Надзвичайної комісії по АПК), академіком НААНУ, віце-прем'єром з АПК Μ. Гладієм, доктором економічних наук, міністром АПК І. Кириленком, головою Адміністрації Президента, академіком В. Литвином та його заступником академіком паном Гайдуцьким, а також членами комісії з питань АПК при Президентові України, головами адміністрацій районів та областей, профанами-академіками з НААНУ на чолі з директором інституту економіки П. Саблуком. Всі вони завзято взялися за подальше розорення села.

Почали з дерибану сільськогосподарських угідь. Спочатку, незаконно порушуючи названі вище закони по селу, відібрали в колгоспах 8,9 млн. га землі, на які колгоспи мали державні акти на вічне користування, а потім в радгоспах відібрали 8,8 млн. га державних земель. Всього у сільгосппідприємств було відібрано 17,8 млн. га, 14,1 млн. га землі передано безплатно у приватну власність громадянам, в т.ч. для товарного виробництва – 9,2 млн. га та фермерським господарствам – 4,3 млн. га.

(Довідка: 17,8 млн. га – це площа сільськогосподарських земель дев'яти держав Європи: Австрії, Бельгії, Греції, Данії, Нідерландів, Фінляндії, Швеції, Швейцарії та Кіпру разом узятих).

Розправившись із землею, президентські підпанки взялися за паювання основних виробничих фондів.

Лише за 2000 рік після указу президента було розграбовано, розкрадено, продано, перепродано, розвалено, здано в металобрухт основних виробничих фондів сільгосппідприємств на 36,5 млрд. грн. 2001 року пустили за вітром ще на 16 млрд. грн., а всього – на 52,2 млрд. грн., або 60,4 % виробничих фондів, що були на початку реформ у 1992 році.

Щоб краще зрозуміти і усвідомити цю цифру, додамо: це така ж кількість основних фондів, яка була на 1 січня 1992 р. у 18 областях України: Волинській, Житомирській, Тернопільській, Закарпатській, Івано-Франківській, Кіровоградській, Луганській, Львівській, Миколаївській, Рівненській, Херсонській, Хмельницькій, Чернігівській, Черкаській, Київській, Одеській, Полтавській та АР Крим разом узятих.

Таким був початок паювання майна колгоспів і радгоспів. Команда Л. Кучми, побачивши наслідки свого погрому основних виробничих фондів колгоспів і радгоспів, швиденько підготувала (до речі, знову порушуючи Конституцію України, зокрема ст.92), новий Указ від 29 січня 2001 р. «Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки».

Президент доручив Кабінету Міністрів у місячний строк розробити форму свідоцтва про право власності на пай члена колективного сільгосппідприємства (майновий сертифікат). Міністерству аграрної політики доручалося забезпечити вільне використання права власності на земельний пай, зокрема передачу паїв в оренду з виплатою орендної плати не менше одного відсотка від вартості паю, купівлі–продажу, дарування, міни, передачі в спадщину. До 1 березня 2001 р. доручалося здійснити комплекс організаційних заходів з уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів колективних сільгосппідприємств та визначення розміру паїв.

Це тоді, коли відповідно до Указу Президента від 03.12.1999 р. було визначено завдання: за чотири місяці реформувати колективні сільгосппідприємства і 52,2 млрд. грн. уже було розтягнуто. Таким чином на паювання майна залишилося близько 25 млрд. грн. Це відкрите пограбування селян президентом та його командою.

За 2000 рік (перший рік виконання указу) врожайність зернобобових зменшилась на 15,7 ц/га порівняно з 1990 роком, озимої пшениці – на 20 ц/га, кукурудзи – на 8,6 ц/га, цукрових буряків – на 100 ц/га, соняшнику – на 3,1 ц/га. Мінеральних добрив на 1 га внесено на 128 кг, а органічних – на 7,3 τ менше порівняно з 1990 роком. Це показано в таблиці 79 і 88 Вашого послання до Верховної Ради, шановний Вікторе Федоровичу!

Тракторів у сільгосппідприємствах порівняно з 1990 р. зменшилося на 51 тис. одиниць, зернових комбайнів – на 10 тис., кукурудзяних – на 2 тис., бурякових – на 2,3 тис.

Виробництво тракторів зменшилось порівняно з 1990 р. на 102 тис. одиниць, кукурудзяних комбайнів – на 5 тис., сівалок тракторних – на 8,7 тис., мінеральних добрив – на 2,5 млн. т, хімічних засобів захисту – на 49 тис. т. Без роботи залишилися не лише хлібороби, а й сотні тисяч робітників цих заводів. А сільгосппідприємства оставалися без необхідних машин.

У державні засіки сільгосппідприємства України в 2000 р. (порівняно з 1990 р.) продали зернобобових культур менше на 7,7 млн. т, цукрових буряків – на 32 млн. т, картоплі – на 1,5 млн. т, овочів – на 3,7 млн. т, плодів та ягід – на 929 тис. т. (Це видно з таблиці 84 Вашого послання). І за це ми повинні дякувати і шанувати головного погромника – Кучму?!

Поголів'я ВРХ у сільгосппідприємствах зменшилося на 1,7 млн. гол. (це поголів'я господарств шести областей: Херсонської, Миколаївської, Чернівецької, Закарпатської, Київської та Львівської разом узятих); поголів'я корів зменшилось на 1,6 млн. гол. (це поголів'я господарств десяти областей – АР Крим, Донецької, Закарпатської, Запорізької, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Рівненської, Херсонської та Чернівецької разом узятих); поголів'я свиней – на 625 тис. гол. (поголів'я всіх ферм з 4-х областей – Луганської, Івано-Франківської, Миколаївської та Чернівецької разом узятих). Про кількість поголів'я і продаж державі тваринницької продукції показано в таблиці 84 і 90 Вашого послання.

Продаж державі м'яса у 2000 р. (порівняно з 1990 p.), зменшився на 3,4 млн. т, молока – на 15,3 млн. т, яєць – на 6 млрд. шт., вовни – на 25 тис. т. Це призвело до зменшення споживання продукції тваринництва на одну душу населення (кгнарік): м'яса–35,4, молока – 174, яєць – 106 шт., хліба – 16, риби – 9, олії – 2,2, цукру – 13.

Виробництво продовольчих товарів із сільськогосподарської сировини у 2000 р. зменшилося на: м'ясних виробів – на 2,3 млн. т, ковбас – на 725 тис. т, тваринного масла – на 309 тис. т, молочних продуктів – на 5,7 млн.т, цукру – на 5 млн. т, консервів – на 3,6 млн. умовних банок.

Виробництво валової продукції сільського господарства у 2000 р. порівняно з 1990 роком зменшилось на 68 млрд. грн., або на 46 %. По сільгосппідприємствах зокрема – на 74,8 млрд. грн., тобто на 74 %. Продуктивність праці знизилася в 2 рази.

Середньодобове споживання основних продуктів харчування населення у 2000 році зменшилося на 1000 кал.

Працюючих у сільгосппідприємствах лише 2000-2001 pp. зменшилось на 2750 тис. чол. Середня місячна зарплата порівняно з 1990 р. у сільгосппідприємствах зменшилася в З рази.

Все це призвело до зубожіння і безвиході людей як на селі, так і в містах. В результаті жінки протягом 1999-2001 pp. у лікарнях зробили ще 1 млн. 364 тис. абортів.

Так «ефективно» пройшов перший рік виконання анти-конституційного Указу JT. Кучми від 03.12.1999 р.

ЯК ПРЕЗИДЕНТ Л. КУЧМА І ЙОГО КОМАНДА ПІДБИВАЛИ ПІДСУМКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРОВЕДЕННЯ РЕФОРМИ В АПК ЗА 2000 РІК, РІК НАЙСТРАШНІШОЇ РУЙНАЦІЇ

Наприкінці листопада 2000 р. на урочистих зборах працівників сільського господарства J1. Кучма у своєму виступі сказав: «Найважливішим за цей рік стала передача у власність мільйонам селян землі. Віднині земля для них є джерелом заробітку і доходу, гарантом добробуту і впевненості у майбутньому. Нам ще належить сповна усвідомити й оцінити наслідки і глибину цього тектонічного зсуву. Я стояв і стою на тому, що земля в Україні має бути товаром. Потрібен ринок землі, як і її застава. Повніше, рельєфніше бачиться значущість тенденції зростання, приріст ще невеликий – менше 3 %, але реальний і обнадійливий у здійсненні земельної і аграрної реформ». Тільки за таку брехню гаранта слід було притягнути до відповідальності. Але хіба капітал міг дозволити це щодо свого вірного слуги і повелителя погрому?

На цих урочистих зборах міністр АПК України І. Кириленко сказав: «Ваш, Леоніде Даниловичу, грудневий указ селяни по праву називають доленосним. (Де Ви, Іване Григоровичу, бачили й чули таких селян? – В. К.). Аграрна політика, яка проводиться нашим президентом, безпрецедентна за темпами, обсягами та масштабами. Справді – народна реформа на селі. Указ президента спрямований на прискорення аграрної реформи. Люди повірили в реформу, сприйняли її серцем і розумом. Всупереч численним прогнозам виробництво зерна не зменшилось, соняшнику збільшилось, картоплі, овочів та фруктів теж збільшилось. А загалом у сільському господарстві вперше за 10 років є реальне і стабільне зростання валового виробництва». Це ж треба отак безсовісно брехати своєму народові, догоджаючи чужим інструкторам і, по суті, чужому президенту.

А що ж аграрна наука, який її внесок у виконання указу президента зі знищення села?

29 березня 2001 р. на конгресі вчених економістів-аграрників директор інституту аграрної економіки УЛАІІ академік П. Саблук, знаючи названі вище «досягнення» за 2000 рік, у доповіді сказав: «Минуле десятиліття стало переломним у долі українського села і відкрило нову сторінку в його історії. На землю нарешті прийшов приватний власник і одразу ж переконливо довів, що господарює він ефективніше. 2000 року одержано більший, ніж у попередньому році, врожай практично всіх сільгоспкультур. Стабілізувалась загальна ситуація в АПК, досягнуто зростання обсягів виробництва та прибутковості».

Тільки руками розвели: звідки отака нахабна брехливість у державних мужів? Не інакше як міністр АПК і академік у лапках жили на безлюдному острові, а їм промови готував хтось із папуасів.

Маючи таку підтримку і похвалу від Президента Кучми Л. Д. і міністра АПК про «ефективність» аграрної реформи, на початку 2003 року газети опублікували наукову працю, представлену на Державну премію в галузі науки і техніки. Називалася вона «Науково-методичне і нормативно-правове забезпечення реформування земельних відносин земельного та аграрного сектора України.

Претендентів на цю премію повинен не забувати український народ, особливо працівники/сільського господарства, про «вершителів» аграрної долі України.

«Наукову» працю підписали:

– Анатолій Гальчинський, радник Президента України, директор національного інституту стратегічних досліджень Адміністрації Президента України;

– Павло Гайдуцький, заступник глави Адміністрації Президента, керівник Головного управління з питань економічної політики Адміністрації Президента України;

– Іван Кириленко, віце-прем'єр-міністр по АПК

– Михайло Гладій, народний депутат України;

– Петро Саблук, директор інституту аграрної економіки УААН;

– Віктор Месель-Веселук, заступник директора інституту аграрної економіки УААН;

– Анатолій Даниленко, голова Державного комітету України по земельних ресурсах;

– Микола Малік і Микола Федорів – завідувачі відділів інституту аграрної економіки УААН.

Суть проблеми, як подано в анотації до названої робо ти, полягає в тому, що «Україна має дуже сприятливі природно-кліматичні умови для ведення сільського господарства. Однак рівень продуктивності галузі значно нижчий, ніж у країнах Європи. Головним чином це було зумовлено ліквідацією приватної власності і приватного господарства, нав'язуванням селянству надуманої колгоспно-радгоспної системи організації виробництва».

У загальних висновках було зазначено: «Земельна і аграрна реформа серед інших складових економічної реформи – була найбільш науково-обґрунтованою теоретично та методологічно дослідженою, нормативно розробленою, організаційно та практично впровадженою і результативною. В Україні була відпрацьована власна модель реформування земельних відносин та аграрного сектору».

В анотації показано, що за 1992-2001 pp. цією командою реформаторів було підготовлено 521 наукову працю, у т. ч. 68 книг і монографій, прийнято на основі цих прань 17 законів України, 28 Указів Президента України, 42 Постанови Верховної Ради України і Кабінету Міністрів, 117 нормативних актів і 120 рекомендацій.

Цю «наукову» роботу було розіслано у 200 організацій для відгуків, на конвертах був напис – П. Гайдуцький. Адміністрація Президента.

З проханням обговорити в організаціях серед колективу науковців і відгуки та зауваження, протокол на фірмовому бланку з печаткою надіслати до 5 вересня 2003 р. до Комітету з Державних премій в галузі науки і техніки… Позитивні відгуки були отримані лише від 7 голів адміністрацій: Вінницької, Івано-Франківської, Луганської, Миколаївської, Одеської, Чернівецької областей і Кримської АР.

А всього проти авантюрної «фундаментальної» праці з усіх куточків України, засуджуючих авантюрну аграрну і земельну реформу, Комітет по преміям отримав 2860 листів, і більше всіх з господарств Кримської АР.

З практики Комітету по преміям, при отриманні навіть одного негативного відгуку надіслану роботу знімають з конкурсу.

Тоді команда академіків і професорів, які підписали цей «науковий» твір, аби не осоромитися, забрала свій теоретичний витвір і вийшла з конкурсу.

Так рядові громадяни, спеціалісти-аграрники дали справжню оцінку авантюрній аграрній і земельній реформі.

Проте і Такий сигнал тривоги, що за 1992-2002 pp. уже знищена основа сільськогосподарського виробництва колгоспи і радгоспи, обслуговуючі державні і міжгосподарські організації, виробництво сільгосппродукції зменшилось майже у 2 рази, без роботи залишилось майже 2 млн. механізаторів і тваринників, ні Президент, ні Верховна Рада і Кабінет Міністрів не почули цей сигнал тривоги для всієї Держави, що продовжується знищення сільськогосподарського виробництва і села в цілому.

А як же справді працює на колишній землі колгоспів і радгоспів «ефективний», як сказали президент і горе-академік, власник землі?

ПРО ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ СІЛЬГОСПУГІДЬ ФЕРМЕРСЬКИМИ ГОСПОДАРСТВАМИ УКРАЇНИ

В законах «Про селянське (фермерське) господарство» від 22.06.1999 р. і «Про фермерське господарство» від 19.06.2003 р. записано: «Фермерське господарство повинно ефективно використовувати землю відповідно до проекту внутрішньогосподарського землеустрою, підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва, не допускати погіршення екологічної обстановки, впроваджувати досягнення науково-технічного прогресу та передовий досвід, підвищувати ефективність виробництва».

У1990 р. було організовано перші 82 фермерські господарства по 25 га сільгоспугідь у кожному, а в 1994 році їх було вже 34,7 тис. Після указу президента JI. Кучми від 3.12.1999 р. фермерських господарств стало 43,4 тисячі. За 4 роки з 2007 но 2010 pp. їх зменшилося на 2370 господарств.

На 01.01.2011 р. було 37220 господарств із землею по 101 га ріллі, а всього в них 4,3 млн. га землі, в т.ч. ріллі – 4,2 млн. га. ІЦе 4099 фермерських господарств – без землі, даних стосовно їх діяльності немає.

Землі у фермерських господарствах порівняно з 1995 р. збільшилося в 6 разів.

За даними держстатистики у 9233 господарів землі від 1 до 10 га в кожного – це 25 % від загальної кількості фермерських земель. У 22238 господарствах – від 20 до 100 га. Це 59,7 %, 3912 господарств мають 100-500 га, 1013 – 500-1000 га, а 858 – 1000–^000 гектарів і більше.

Ці 858 господарств після початку диких антинародних земельної та аграрної реформ організувалися на базі колишніх колгоспів та радгоспів, уклали договори з пайовиками на оренду землі і майна, зберегли основні виробничі фонди і об'єкти соціально-побутового комплексу, не порушили, а удосконалили колективну організацію ефективного використання землі як основного виробничого капіталу, зберегли висококваліфіковані кадри механізаторів, тваринників і спеціалістів, проводять за результатами праці високу оплату і протягом всіх років допомагають розвиватися населеним пунктам, у яких діють фермерські господарства.

Ці господарства забезпечують врожайність зернобобових культур на рівні 45-50 і більше ц/га, кукурудзи – 65-70 ц/га, соняшнику – 17-26 ц/га, цукрових буряків – 300-400 і більше ц/га. Вони добиваються високих врожаїв кормових культур. Надій молока від корови в цих господарствах – 4,5-6 тис. кг/рік, щороку отримують 260-280 яєць від курки-несучки, мають високий приріст на відгодівлі ВРХ і свиней. Продовжують зміцнювати матеріально-технічну базу господарств та соціально-побутових комплексів.

За 2000-2010 pp. ці 858 фермерських господарств по виробництву зернобобових і технічних культур забезпечили 54 % всього валового збору зерна від усіх інших господарств, кукурудзи – 65 %, соняшнику – 68 %, цукрових буряків – 58 %, а по виробництву продукції тваринництва забезпечили 89 % – м'яса, 54 % – молока, 90 % – яєць.

У цих господарствах високоефективно використовується земля, основні засоби виробництва, а серед них – трактори, комбайни, автомобілі й інші сільгоспмашини, трудові ресурси, впроваджуються у виробництво передовий досвід і досягнення науково-технічного прогресу.

Більшість із них – насінницькі господарства в районах і областях, а також господарства з вирощування племінних тварин.

Тут високо оцінюється праця трудівників. Завчасно проводиться виплата за оренду землі і майна. Пайовики знають, як використовується їхня земля. Це прибуткові господарства, рентабельність становить 27-35 % і більше.

Так працюють і знаходять нові резерви ці великотоварні фермерські господарства, які можуть бути прикладом для вирішення питань з об'єднання малих фермерських господарств у колективи, як це робиться в багатьох країнах, зокрема і в США.

Фермерські господарства з 1–10 га та з 20-100 га землі – це 84 % господарств, які майже зовсім не мають високопродуктивної техніки, не вистачає кредитів, дуже мало, а то й зовсім не допомагає їм держава, а в останні роки великий тиск на ці фермерські господарства з боку іноземних компаній і наших олігархів, що практично розоряють малі фермерські господарства, кількість яких за 4 роки скоротилась на 2370! Така руйнівна робота проводиться переважно нині, коли запахло великим бізнесом – ринком багатостраждальної, священної землі України.

Ці малі фермерські господарства 2010 року виростили зернових культур по 8-10 ц/га, кукурудзи – 11-17 ц/га, соняшнику – 4-9 ц/га, цукрових буряків – 50-128 ц/га.

З 37220 фермерських господарств у 2010 р. 11,8 тис. не висівали зернобобових культур, 33 тис. – кукурудзи, 36 тис. – цукрових буряків, 24 тис. – соняшнику.

Так «ефективно» у більшості фермерських господарств використовують землю, яку їм передали безоплатно колгоспи і радгоспи. Особливо погано в цих малих фермерських господарствах використовується земля для виробництва продукції тваринництва.

Молоко і м'ясо не виробляється у 35 тис. господарств, яйця – у 36 тис. За 2005-2010 pp. в господарствах зменшилося поголів'я великої рогатої худоби на 14,2 тис. гол., корів – 800 гол. Станом на 01.01.2011р. у фермерів залишилось: ВРХ – 95,3 тис. гол., тобто по 2,6 гол. на господарство; корів – 37,4 тис., по 1 корові на господарство; свиней – 294 тис., по 7 голів; овець – 58 тис. гол., по 1,5 вівці; птиці – 2,8 млн. шт., по 75 гол. на господарство; 1 бджолосім'я на 5 фермерських господарств.

Фермерські господарства у 2010 р. продали державі м'яса – 39,6 тис. т, молока – 88,9 тис. г, яєць – 78 млн. шт., вовни – 128 т, цукрових буряків — 671 тис. г, зернових – 3,7 млн. т. Все це із 4,1 млн. га ріллі. Валової продукції вироблено на 5 млрд. грн. Всього!

А в колгоспах і радгоспах Полтавської та Кіровоградської областей, до початку диких аграрної та земельної реформ, також було 4,1 млн. га ріллі. На 01 січня 1991 р. на фермах було: великої рогатої худоби – 2,1 млн. гол.; корів – 724 тис.; свиней – 2,1 млн.; овець – 739 тис.; птиці – 18,4 млн. Валової продукції було вироблено на 9,9 млрд. грн. Тобто вдвічі більше.

Колгоспами і радгоспами цих областей продано державі у 1990 р. м'яса – 400,9 тис. т, молока – 1,6 млн. т., яєць– 634 млн. шт., вовни – 2,1 тис. т, зерна – 2,6 млн. т, цукрових буряків – 6,9 млн. т, соняшнику – 402 тис. т, картоплі – 104 тис. т, овочів – 251 тис. т.

Таким чином, колгоспи і радгоспи двох вказаних областей на 4,1 млн. га ріллі до реформування в 1990 р. мали більше, ніж фермерські господарства України зараз: ВРХ – у 22 рази, корів – у 13 разів, свиней – у 7 разів, овець – у 13 разів, птиці – у 6,5 рази.

М'яса було продано державі більше у 10 разів, молока – у 17, яєць – у 8, цукрових буряків – у 10 разів!

Валової продукції вироблено на 4,9 млрд. грн. більше, ніж фермерами України.

Так використовувалася земля в колгоспах і радгоспах до 1992 p., поки не почалася реформа, і так використовується тепер у малих фермерських господарствах.

При тому, що землі у фермерських господарствах за 15 років збільшилося в 6 разів (це 13,5 % від усіх земель сільгоспвиробництва), питома вага виробництва продукції тваринництва в порівнянні з усіма категоріями господарств не збільшується. В 2010 р. вона становить 5 %, в т.ч. в рослинництві 7,2 %, у тваринництві – 1,8 % порівняно з 5,7 % у 2008 р.

Врожайність з одного гектара на полях фермерів в 2005-2010 pp. порівняно з 1990 р. зменшилася: зернобобових – на 13 ц/га, озимої пшениці – на 12, кукурудзи – на 13, проса – на 6, гречки – на 5, цукрових буряків – на 34 і насіння соняшнику – на 3,7 ц/га порівняно з 1990 роком, коли ця земля була в колгоспах і радгоспах.

На низькому рівні всі 15 років фінансове та матеріально-технічне забезпечення фермерських господарств, особливо невеликих, сільгоспмашинами, запчастинами, мінеральними добривами, засобами захисту рослин і особливо – кредитами.

Держава малим господарствам фермерів майже не надає допомоги, тому вони не використовують нові індустріальні технології, сорти й гібриди нових високоврожайних культур.

Так, на 1 січня 2010 р. забезпеченість фермерських господарств (за даними держстатистики) була гака: 0,8 трактора на одне господарство, за 5 років (2005-2010 pp.) куплено 1 трактор на 30 господарств, зерновий комбайн один на 4 господарства, кукурудзозбиральний – один на 100 господарств, буряковий – один на 40 господарств, сівалка зернова – одна на 2 господарства, жатка валкова – одна на 80 господарств, а якщо відокремити техніку великих 858 фермерських господарств, – тоді забезпеченість малих ферм зменшиться ще в 10–20 разів.

Тому не всі, а більшість фермерів не можуть ефективно використовувати землю як головний капітал товаровиробництва, а це призвело до того, що фермерські господарства згідно з державною статистикою не продавали державі зернобобових культур і насіння соняшнику у 1998, 1999, 2000 і 2001 роках, а вовни за 5 років продали лише 5 тонн. У 2009-му фермери не продавали державі яєць, вовни та меду.

За всі 15 років, починаючи з 1995 по 2010-й, у більшості фермерських господарств сільгоспугіддя, в т.ч. рілля, які у приватній власності, використовувалися неефективно, надії на ефективного власника не справдилися.

За 10 років (2000-2010 pp.) зовсім не використовувались, не засівалися у фермерських господарствах 8,5 млн. га ріллі, або кожний рік у середньому по 850 тис. га, гуляла, що означає 2 роки з 10, не засівалася найкраща земля в Україні. Ця кількість ріллі дорівнює її кількості в 11 областях: Чернігівській, Чернівецькій, Хмельницькій, Тернопільський, Рівненській, Київській, Львівській, Івано-Франківській, Закарпатській, Житомирській і Волинській разом узятих.

Таке неефективне використання ріллі призвело до недоодержання фермерами більш як 9 млрд. грн. валової продукції сільського господарства. За останні п'ять років (2005- 2010 pp.) виробництво продукції у фермерських господарствах становило, в середньому, 4,5 млрд. грн. на рік.

Порівняймо ефективність використання ріллі за 2010 рік у фермерських господарствах України на площі 4,1 млн. га з використанням також 4,1 млн. га ріллі в державах ЄС: Австрії, Швейцарії та Данії.

Чи мають наші фермери показники такі, як у господарствах держав ЄС?

Це великотоварні, високоорганізовані, ефективні фермерські господарства з ефективним управлінням виробництва, зберіганням, переробкою і самостійною реалізацію продукції. А решту фермерів грабують посередники і великі корпорації з іноземним капіталом, зернотрейдери. У фермерів, у малих фермерських господарств, у яких нема чим скосити та вивезти урожай, зернотрейдери купують зерно прямо з-під комбайнів і вивозять на свої бази зберігання.

Більшість малих фермерських господарств розмістилися на території колишніх колгоспів і радгоспів, де було все знищено, – і склади, і токи, і машинно-тракторні парки, а земля розпайована більш як на 6,7 млн. паїв, і лише частина взяття в оренду, і ніхто за неї зараз не відповідає, ніхто ні перед ким не звітує, як використовується і як зберігається земля сільськогосподарського призначення. І не тільки ця – сьогодні вся земля в Україні просить захисту від нової окупації іноземними і своїми грабіжниками.

ПРО ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У ОСОБИСТИХ СЕЛЯНСЬКИХ ГОСПОДАРСТВАХ УКРАЇНИ

Протягом усього періоду з початку диких реформ у 1991 р. головна увага керівників держави, на основі указів президента, постанов і законів Верховної Ради та рекомендацій Світового Банку була зосереджена на створенні ефективного власника, перетворення державної і колективної власності на приватну. Після десяти років реформування АПК, 2001 року була опублікована науково-аналітична робота про «Ефективність сільськогосподарського виробництва в особистих господарствах громадян». Підготували цю роботу академіки: Саблук П. Т., Гайдуцький П. І., Лупенко Ю. О., Зубець М. В., Гладій М. В., Месель-Веселяк В. Я., міністр АПК Кириленко І. Г., заступник міністра Мельник С. І. та ще 23 вчені з інституту економіки УААН.

У цій роботі зазначалось, що за перші десять років реформ «особисті господарства громадян значно краще використовують надані їм землі і досягають вищих показників врожайності сільгоспкультур та продуктивності худоби і птиці».

Велике значення мають господарства громадян для продовольчого забезпечення країни, вони є стабілізуючою формою господарювання. Особисті господарства працюють на принципах самофінансування і без значних капітальних вкладень збільшують виробництво сільгосппродукції, вони менш залежні від подорожчання енергоносіїв та інших ресурсів, тому що в них переважає ручна праця.

Виробничі процеси у домашніх господарствах базуються на значних витратах праці членів сім'ї, які не враховуються при визначенні ефективності виробництва і ціни на продукцію.

Але саме ця форма господарювання посідає значне місце в системі аграрної економіки України.

Така генеральна програма академіків і керівників АПК України в експлуатації іромадян через їхні особисті господарства!

За роки антинародної аграрної і земельної реформ частка землі в сільських особистих господарствах збільшилась у 6 разів – з 2,6 млн. га в 1990 році до 15,8 млн. га в 2010 році.

Розширення землекористування господарств населення відбувалося в основному відповідно до незаконних указів президента Л. Кучми через передачу їм безплатно земель з колективних і державних господарств, у яких були державні акти на вічне використання земель.

На 1.01.2010 р. на території сільських населених пунктів було зареєстровано 4612,1 тис. селянських господарств. З 2005-го по 2010-й рік кількість селянських господарств зменшилась на 374,9 тис.

На одне господарство, в середньому, припадає 3,09 га землі. За даними дсржстатистики, під товарне виробництво відведено 9,2 млн. га землі. 51 % домогосподарств мають землі до 0,5 гектара, в тому числі до 0,25 га – 25 % домогосподарств, 27 % – до 1 га, 22 % – більше 1 га.

Тільки 13 % домогосподарств мають основну техніку для обробітку землі. На 1 січня 2010 р. тракторів було всього 172, зернових комбайнів – 21, мотоблоків – 44. 42 % домогосподарств мали плуг, 10 % – сівалку, 40 % – борону, 17 % – трактор, 2 % – зерно-комбайн, 4 % – вантажне авто.

Заданими держстатисгики, обробіток землі тут проводиться на 70-94 % вручну Використовуються трактори на оранці – 60-65 %, коні – 32 %.

Мінеральні добрива використовують 55 % господарств, органічні–84 %, районовані сорти сільгосикультур – 28 %, вапнування ґрунтів – 4 %, використовують племінні плідники –15,7 % господарств.

У половині селянських господарств немає складів і приміщень для зберігання зерна, кормів, утримання худоби і збереження сільгосптехніки.

Віковий склад членів домогосподарств: до 16 років – 16 %, працездатні – 57 %, 55-60 років – 28 %. Освіта: повна вища – 6,3 %, базова вища – 2 %, середня повна – 57 %, початкова – 21 %, нема початкової – 3,3 %.

Протягом 15 років (1995 – 2010 pp.) неефективно використовується земля в більшості селянських господарств. Землі в цих господарствах збільшилося порівняно з 1990 роком на 13 млн. га, в 6 разів, а валове виробництво зернобобових культур у 2010 р. збільшилося на 6,7 млн. τ, тобто на 28 % порівняно з 1995 р. За 5 років – з 2005-2009 – державі продано всього 319 тис. τ зернобобових, або по 63 тис. τ в рік, а вирощено всього 55,4 мли. т.

Селянські господарства взагалі не продавали зерна державі в 1998, 1999, 2000 і 2001 роках. До цього їх довели, отак вони забезпечували продовольчу безпеку країни.

Неефективно використовується земля для вирощування цукрових буряків. Так, в 1990 р. у сільських селянських господарствах було вирощено 2,8 млн. τ буряків, а у 2010 р. – 1,086 млн. τ – це менше на 1,8 млн. т.

Держстатистика не показує врожайність сільгоспкультур на землях селянських господарств. Але якщо їх прирівняти до фермерських господарств, то врожайність зернових культур в 2010 р. становитиме 21,9 ц/га, цукрових буряків – 250,8 ц/га, соняшнику – 13,4 ц/га. Це тоді, як на цих же, нерозпайованих ще колись землях в колгоспах і радгоспах врожайність зернобобових культур в 1990 р. становила 35,1 ц/га, озимої пшениці – 40,2 ц/га, цукрових буряків – 275 ц/га, соняшнику – 15,8 ц/га.

За даними Держкомстату, селянські домогосподарства кожного року всю землю не засівають: в 2005 р. не засіяно – 9,6 %, в 2006 р. – 11,9 %, в 2007 – 10,4 %, в 2008 – 10,6 %, в 2010 – 10,3 %. У 2005-2010 pp. не засівалося в середньому 475 тис. га в рік. (У Швейцарії всього обробляють 400 тис. га землі, в Івано-Франківській області – 366 тис. га).

Ще гірше використовується земля в сільських домогосподарствах з виробництва продукції тваринництва. Якщо у всіх колгоспах і радгоспах були ферми ВРХ, корів, свиней, овець та птиці, то за 2005 – 2010 pp. у половині сільських домогосподарств не було ВРХ, корів, свиней, овець, птиці. В 2010 р. 53 % селянських домогосподарств не мали ВРХ, в т.ч. корів – 60 %, свиней – 54 %, овець – 98 %, коней – 92 %, кролів – 92 %, птиці – 53 %, бджолосімей – 98 %.

У 2010 р. на 10 домогосподарств припадало: ВРХ – 5,5 гол., у т.ч. корів – 3,7, свиней – 6,7, птиці – 13 голів. Поголів'я тварин і птиці у 2010 р. порівняно з 1990 р. зменшилося: ВРХ – на 572 тис. гол., корів – 144 тис., свиней – на 1 млн. гол., птиці – 19 млн., кролів – на 882 тис. гол., збільшилось бджолосімей на 510 тис. і коней на 335 тис. гол.

Це призвело до того, що за 20 років при збільшенні в 6 разів безкоштовно отриманої землі з колгоспів і радгоспів у вигляді паїв, виробництво продукції тваринництва зменшилось порівняно з 1990 p.: м'яса на 334 тис. τ (на 26 %), вовни на 67 тис. τ (і продовжує зменшуватися). В 2010 р. м'яса вироблено менше порівняно з 2005 р. на 88 тис. т, молока на 2 млн. т., що призвело до зменшення продажу державі м'яса – на 94,2 тис. т, молока – на 1,2 млн. т. Це видно з таблиці 91 у Вашому посланні до Верховної Ради.

Упродовж 20 років особливо стрімко зменшувалося виробництво валової продукції тваринництва. Це призвело до того, що в 2010 р. її було вироблено на 4,4 млрд. грн. менше, ніж в 1990 р. Тому селяни недоодержали більш ніж 26 млрд. грн.

Зменшення виробництва валової продукції тваринництва триває.

У структурі виробництва валової сільськогосподарської продукції частка селянських господарств по відношенню до всіх виробників знизилась з 66 % у 2000 р. до 55 % – у 2010 р.

Загалом за останні 5 років виробництво валової сільськогосподарської продукції у селянських господарствах на 13 млн. га, які держава безплатно передала селянам, зменшилось на 5,0 млрд. грн. порівняно з 2005 роком, значно зменшилась врожайність, до того, коли цю землю обробляли колгоспи і радгоспи.

Така «ефективність» ведення сільськогосподарського виробництва на розпайованих землях колишніх колгоспів та радгоспів особистими селянськими господарствами.

Порівняймо використання 9,2 млн. га землі для товарних посівів особистих селянських господарств України з сільгоспвиробниками Італії, які також мають 9 млн. га землі, значно гіршої за українську:

– в Італії в 2009 р. вирощено: зернобобових культур – 17,6 млн. τ, цукрових буряків – 3,3 млн. т, овочів – 14,2 млн. т, плодів та ягід – 18,2 млн. т;

– у селянських господарствах України у 2010 р. вирощено: зернобобових – 10,1 млн. т, цукрових буряків – 915 тис. т, овочів – 7,2 млн. т, плодів та ягід – 1,4 млн. т.

– поголів'я ВРХ в Італії: 6,4 млн. гол., свиней – 9,3 млн. гол., овець – 8,2 млн. гол., птиці – 144 млн. гол.

– у селянських господарствах України: ВРХ – 3,8 млн. гол., свиней – 4,2 млн. гол., овець – 1,5 млн. гол., птиці – 92 млн. гол.

– вироблено м'яса худоби і птиці (забійна вага) в Італії: 4,1 млн. т, молока – 13,1 млн. т,

– в Україні відповідно: м'яса: 883 тис. т, молока – 9,3 млн. т.

Отже, на однаковій кількості землі, 9 мли. га, обсяги виробництва м'яса в Італії більші в 4,6 разу, ніж в Україні, молока – в 1,4 разу, цукрових буряків – в 3,6, зерна – в 1,7, овочів – в 1,9, плодів та ягід – в 13 разів; поголів'я ВРХ – в 1,7 разу, свиней – в 2,2, овець – в 5,4, птиці – в 15 разів.

І це ще не вен земля, яку мають селянські господарства України для товарного виробництва. За даними держстатистики, зайнято всього 9,2 млн. га. Крім того, у селянських господарствах є ще 4,8 млн. га під будівництвом і ділянками біля будинків, на яких вирощують сільгоспкультури. Разом виходить понад 10 мли. га, на яких вирощують різні сільгоспкультури і одержують врожай, але його нема куди здати чи продати, не можна скласти в холодильники чи переробити і продати, щоб забезпечити народ України кращими продуктами. Посередники різних бізнес-грабіжницьких структур оббирають селянські господарства, і вони залишаються у збитках постійно.

Але коли в більшості селянських господарств в основі виробництва головним технологічним засобом виробництва є заступ, граблі і вила, як рекомендується у названій вище академіками УААН науково-аналітичній програмі, тоді ефективного використання землі в них не буде ніколи.

Одноосібне селянське господарство попри всі намагання його ідеалізувати – це таки натуральне господарство раннього середньовіччя. Власники таких господарств і їх сім'ї приречені на тяжку ручну виснажливу працю, інакше їм не вижити – їх проковтнуть посередники великих акул аграрного бізнесу, які будуть за безцінь забирати у селян будь-яку продукцію, що й робиться тепер, коли аграрна «безальтернативна» реформа майже знищила колгоспи і радгоспи і їх велику помічницю – сільську кооперацію, яка завжди, вже більш ніж 50 років, допомагала у кожному селі селянам у реалізації їх продукції.

Окремий працівник не мас сили захистити свої інтереси. Але об'єднавшись у іурт, вони стають грізною силою. В економічній сфері усього світу саме такою і є кооперація. Без неї не можна успішно вести ефективне виробництво сільгосппродукції, не може бути підвищення матеріального добробуту всього народу України і розбудови головної бази – села.

ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИМИ ПІДПРИЄМСТВАМИ

За даними держстатистики, станом на 1 січня 1991 р. в Україні працювали 12421 колгосп і радгосп. Кожен в середньому обробляв по 3100 га землі з відповідним Державним актом на вічне використання цієї землі. Ці господарства в 1990 р. виробили продукції сільського господарства на 101,3 млрд. грн., або по 8,2 млн. гривень на господарство. Отримано прибутку майже но 1 млн. грн., рентабельність становила 37,3 %. Збитковими були лише 52 господарства, в т.ч. 2 радгоспи.

Із сільгосппродукції, вирощеної на землях колгоспів і радгоспів, у 1990 р. підприємства України виробили таку кількість продовольчих товарів: м'яса усіх видів – 2,7 млн. т, ковбасних виробів – 900 тис. т, масла – 444 тис. т, продукції з незбираного молока – 6,4 млн. т, жирних сирів – 184 тис. т, олії – 1 млн. т, цукру–піску – 6,8 млн. т, консервів – 4,8 млрд. шт. умовних банок, борошно – 7,6 млн. τ, хліба та хлібобулочних виробів – 6,7 млн. т, крупів – 962 тис. т, кондитерських виробів – 1,1 млн. т, макаронних виробів – 360 тис. т.

Середньодобове споживання населенням основних мікро- та макроелементів становило 3597 ккал.

Після авантюрних указів президента JI. Кучми, а особливо указу від 3 грудня 1999 p., який був новим розкуркуленням уже ефективних радгоспів та колгоспів, що, переживши всі жахи нашої дійсності, вийшли на дорогу розвитку за новими технологіями, з висококваліфікованими кадрами спеціалістів всіх галузей, кращим побутом на селі і активним будівництвом виробничої бази в кожному. Наше село, наше сільгоспвиробництво і наша продовольча безпека опинилися під загрозою.

JI. Кравчук, JI. Кучма, І. Плющ та їх радники під суворим наглядом Світового Банку та іноземних радників-провокаторів зупинили розвиток АПК України. Зупинили нахабно і з розмахом.

Керівники колгоспів та радгоспів до 1995 р. опиралися цим антинародним указам JI. Кучми. ІЦе 1995 рік був з прибутком в 748,1 млн. грн. Прибуткових було 8,6 тис. колгоспів і радгоспів. А вже у 1996 р. господарства зазнали 1,4 млрд. грн. збитків, збитковими стало 8,5 тис. господарств, у 1997 р. завдано збитків на 3,4 млрд. грн. і 10,6 тис. господарств стали збитковими, 1998 року АПК завдано 4 млрд. грн. збитків і збитковими стали 11,4 тис. господарств. 1999 p.: збитків на 3,4 млрд. гри., і в результаті 10,6 тис. збиткових господарств. Так готувався указ Л. Кучми від 3 грудня 1999 р. На 1 січня 2002 р. вже з 12421 колгоспу та радгоспу було створено 52077 сільгосппідприємств, 46292 з яких володіли землею.

Після розпаювання і безоплатної передачі землі приватним селянським господарствам і фермерам структура землекористування стала такою: 35,2 тис., 72 % землевласників мають по 5-50 га, 7 тис. – 50- 100 га, 1 тис. – 500-1000 га, близько З тис. господарств, колишні колгоспи та радгоспи мають 2, 3, 4, 5 та більше тисяч гектарів.

Такі героїчні колективи в цих господарствах, навіть за умов, коли вже 20 років ведеться цілеспрямована робота з їх розорення і розорення АПК в цілому, ведуть високоефективне виробництво сільгосппродукції та створюють належні умови для життя селян у своїх населених пунктах. Так, у 2010 р. в цих господарствах надій від кожної корови становив 4-6 тис. кг молока, а валовий надій – 86 % від усього обсягу виробництва. М'яса виробили по 1-5 тис. τ на господарство, або 68 % від усього обсягу виробництва. Яєць – 97 %. На відгодівлі ВРХ отримали по 600 900 грамів приросту від однієї голови, на свинях – по 400-500 грамів.

Такими с показники в тваринництві у господарствах, іцо мають но 2, 3, 4, 5 і більше тисяч гектарів землі.

А в господарствах, де по 5-50 га землі, показники такі: за 2010 p. – 2179 господарств виробили від 1 до 3-х тонн м'яса на господарство, в 2802 господарствах надій від корови становив 1-2 тис. кг молока, 2436 господарств отримали по 100-200 грамів приросту від голови ВРХ і по 25-100 грамів приросту дали свині.

Така ж ситуація і в рослинництві. У 2010 році врожай зернобобових в Україні становив 27,6 ц/га. Збирання проводили 38 тис. сільгосппідприємств, з них 1600 (господарства, в яких 3-5 тис. га землі) отримали врожай зернових – 40-50 ц/га., в т.ч. пшениці – 45-50 ц/га, кукурудзи на зерно – 67 ц/га, соняшнику – 25-26 ц/га, цукрових буряків – 300-400 ц/га. Сільгосппідприємства, в яких є всього по 10-100 га землі отримали зернових – по 10-20 ц/га, озимої пшениці – 10-20 ц/га, кукурудзи на зерно – 10-30 ц/га, соняшнику – 5-11 ц/га, цукрових буряків – 50-150 ц/га.

Це правда про використання землі у великих і малих сільгосппідприємствах. Більшість керівників і спеціалістів різних рангів побачили і зрозуміли, що ефективність землеробства і тваринництва залежить не від форми власності на землю, а від тісної взаємодії держави і хлібороба.

У власності держави, і тільки у неї, повинна бути земля, вона має давати землю господарствам різних форм власності організації і управління виробництвом. В оренду слід давати землю на тривалий період для використання не менше 10 сівозмін, а то й назавжди, за що держава одержує земельну ренту.

Світова практика засвідчує це. В таких країнах, як Китай, Японія, Ізраїль, Голландія, Данія майже вся земля в руках держави і сільськогосподарське виробництво в них високоефективне. І земля збережена. І продуктів удосталь. В Англії 90 % землі у Пенсійному фонді, який надає землю в оренду під виробництво сільгосппродукції. У Бельгії, Франції, Німеччині держава володіє 60-65 % землі і здає її в оренду. В Канаді держава здає в оренду 40 % землі.

Протягом 70 -80-х років минулого сторіччя в США щороку розорювалися тисячі дрібних фермерських господарств. Щоб зупинити цей процес, федеральна і місцева влада з 1996 року почали викуп земель у фермерів. Тож нині Америку годує не дрібний фермер, а великі аграрні фермерські об'єднання типу кооперативів, які беруть землю в оренду в місцевих муніципалітетів. Це саме той шлях, яким повинні розвиватися земельні відносини сьогодні і в майбутньому. У названих державах земельна рента є власністю і надбанням усього народу і великим джерелом надходжень до державного бюджету. Використовується вона для поліпшення якості земель, піднесення культури землеробства, боротьби зі шкідниками і хворобами рослин та тварин, для будівництва і у тримання доріг, розвитку соціальної інфраструктури, соціального захисту старих людей тощо.

На жаль, перші керівники незалежної України – Л. Кравчук, І. Плющ, JI. Кучма не знали нашого досвіду з організації і управління виробництвом, не знали й досвіду розвинених країн. Тому і саме тому вони, виконуючи вказівки Світового Банку, МВФ і багатьох інших іноземних радників, вирішили «здивувати» світ, втягнувши власний народ – народ великої держави – в авантюру з приватизацією землі, поділеної на маленькі шматочки. Ще перший Президент України Михайло Грушевський казав: «Власність на землю і торгівля нею – явище ненормальне, навіть аморальне. Його можна порівняти з правом власності на людину-раба». А 30 видатних вчених економістів із СШΑ, в т.ч. гри лауреати Нобелівської премії в галузі економіки, у відкритому листі до керівництва нашої держави в грудні 1991 року писали: «Є побоювання, що ви можете піти нашим шляхом, узаконити приватну власність на землю, дозволивши приватному сектору привласнювати більшу частину земельної ренти. Важливо зберегти суспільну власність на землю, щоб земельна рента була постійним джерелом державних доходів». Для блага всього суспільства принциповим є справедливий розподіл земельної ренти. Вперше в історії людства це питання було порушено в Програмі Селянської партії есерів в Росії понад сто років тому.

Потім цю програму повністю запозичили більшовики і з нею відбулася Жовтнева революція, після якої вся земля була передана в народне надбання і передавалася в оренду з вилученням земельної ренти для потреб місцевих громад. Так було до 1992 року і в Україні, про що записано в ст. 13 Конституції України: «Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, – с об'єктами права власності українського народу. Від імені українського народу право власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами – право власності народу відповідно до закону. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству».

Л. Кравчук у своїй книзі «Є така держава Україна» від 1992 р. писав: «Земля повинна належати тим, хто на ній працює. Терміново потрібно розробити і прийняти закон про землю, який був би спрямований на відродження українського села». Писав і знав, що ще 18 грудня 1990 р. підписав Постанову «Про земельну реформу» і оголосив, що всі землі з 15 березня 1991 р. оголошувалися об'єктом земельної реформи, винищення села він уже розпочав. І триває вона вже 22 роки.

Л. Кучма, другий президент незалежної України, в книзі «О самом главном» від 1999 p. писав: «Необхідна потужна підтримка розвитку сільського господарства державою. Потрібна стратегічна програма розвитку цієї галузі. Держава має намір приділяти підвищену увагу розвитку на селі соціальної сфери». І знав, що саме 3 грудня 1999 р. підписав антиконституційний Указ № 1529, який було підготовлено американськими радниками, щоб за 4 місяці не залишилося жодного колгоспу та радгоспу, а земля була розпайована. Отак знищили село – основу держави.

В. Ющенко, третій президент незалежної України, у своїй передвиборній програмі «Назустріч людям» розказував таку казку: «Держава буде будувати в селі дороги, завершить газифікацію, налагодить телефонний зв'язок, відновить роботу шкіл, клубів, фельдшерсько-акушерських пунктів у кожному селі. Я переконаний, що ми повернемо селянам упевненість у майбутньому своєму і своїх дітей». Л 20 жовтня 2008 р. Указом № 965 доручив Кабміну вжити заходів щодо невідкладного скасування мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення, тим самим ще раз підписавши вирок селу, знищення якого почали його попередники-президенти незалежної держави Л. Кравчук та Л. Кучма.

У Вашій програмі («Урядовий кур'єр» від 06.11.2004 р.) сказано: «Не можна зробити землю предметом бізнесу, щоб вона використовувалась на чергову можливість обкрадати людей і державу», а в програмі 2010 року підкреслено: «Я гарантую відродження і процвітання українського села. Створю пільгові умови для залучення інвестицій в розвиток соціальної інфраструктури сільської місцевості, газифікацію сільських населених пунктів, будівництво автодоріг, медичних і загальноосвітніх закладів». (Передвиборна програма – 2010 рік). Це якраз усе те, що потрібно державі і народу України, але поки що теж на рівні пропаганди.

ПІДСУМКИ ЗНИЩЕННЯ АПК ЗА 20 РОКІВ

Після того, як у 1992 р. за рекомендаціями Світового Банку і цілої орди іноземних радників-провокаторів президенти JI. Кравчук, Л. Кучма, В. Ющенко, голова Верховної Ради І.Плющ розвернули рух України назад на 180° і повели у 40-ві роки XX сторіччя, виробництво валової сільгосппродукції за 20 років «безальтернативних» аграрної і земельної реформ в усіх категоріях господарств зменшилося, як зазначено у Вашому посланні до Верховної Ради, на 36 %, або на 52,1 млрд. гри. зменшувалося кожного року, в т.ч. продукції рослинництва – на 23 %, продукції тваринництва – на 46 %.

На одного працівника вироблено валової продукції на 619 грн. в рік менше, ніж 1990 р., а на 100 га сільгоспугідь – менше на 76,1 тис. грн.

Після реформування АПК з 12421 колгоспу і радгоспу була відібрана площа сільгоспугідь у 18,1 млн. га, а посівні площі сільгоспкультур зменшилися за 20 років на 5,4 млн. га (така кількість землі була в 5 областях разом узятих – Львівській, Тернопільській, Черкаській, Чернівецькій та Чернігівській).

Значно зменшилося виробництво зерна. Якщо за 20 років, з 1970 по 1990 pp., виробництво зерна збільшилося на 15 млн. τ, то за 20 років, з 1990 по 2010 pp., в середньому кожного року на 15,7 млн. τ зменшилося. Недобір врожаю становив за цей час більш як 300 млн. т. В 2010 p. виробництво зерна було на рівні 1971 р. – 38,4 млн. т.

Страшна картина з цукровими буряками. Виробництво з 1970 по 1990 pp. збільшилося на 2,4 млн. τ, а з 1990 по 2010 pp. – зменшилось на 21,7 млн. т. Недобір врожаю за 20 років становив більш ніж 430 млн. τ, а виробництво у 2010 р. знизилося до рівня 1950 р. – 13,9 млн. т.

Виробництво насіння соняшнику збільшилось у 2010 р. порівняно з 1990 р. на 4,2 млн. т. На жаль, це переважно за рахунок значного і необгрунтованого порушення всіх науково-обгрунтованих сівозмін, збільшення посівних площ під соняшник, іцо знижує родючість ґрунтів. Урожайність же була меншою на 1,4 ц/га порівняно з 1990 роком.

Виробництво картоплі у 2010 р. впало до рівня 1950 р. – 20,3 млн. т; овочів – до рівня 1976 р. – 8,2 млн. т; плодів і ягід – до рівня 1966 р. – 1,7 млн. т.

Деградація очевидна, коментарі, як кажуть, зайві.

У 2010 р. у сільгосппідприємствах майже не вирощувалися льон-довгунець (волокно), коноплі (волокно), хміль і тютюн.

За період аграрної, земельної реформ рівень рентабельності вирощування у сільгосппідприємствах зернобобових культур знизився у 19 разів (з 275 % у 1990 р. до 13,9 % у 2010 p.), соняшнику – у 3,5 разу. Збитковими були цукрові буряки – 6 років із 20, овочі – 7 років, картопля – 4, плоди і ягоди – 6, виноград – 2 роки.

Проти 1990 року рівень рентабельності продукції рослинництва в цілому у 2010 р. знизився майже вчетверо. Продукції рослинництва за роки реформ отримано на 300 млрд. грн. менше, ніж 1990 р. Втрати становили по 15 млрд. грн. щороку.

Особливо великі збитки сільгосппідприємств у реалізації вирощеної продукції.

Починаючи з 1995 p., ведеться грабіжницька політика щодо реалізації продукції рослинництва.

Так, 1990 року в державні сховища і переробні підприємства колгоспи і радгоспи продали 14,8 млн. τ зернобобових культур – 80 % усього врожаю; 2 млн. τ олійних культур – 98,9 % врожаю; 43,8 млн. τ цукрових буряків – 100 %; 1,4 млн. τ картоплі – 85 %; 3,7 млн. τ овочів – 89 %; 996 тис. т плодів і винограду. За всю цю продукцію розрахувалася держава і кооперація (Укоопспілка).

2010 року державі продано: 806 тис. т зернобобових – 3,4 %; 322 тис. т олійних культур – 4,2 %; 9,1 млн. т цукрових буряків – 93 %; 22 тис. т картоплі – 37 %; 57,8 тис. т плодів і ягід – 25 %. А зернотрейдери, комерційні структури, посередники та інші торговці того ж року купили: зернобобових культур – 18,6 млн. т – 79 % всього обсягу реалізації; олійних культур – 6,9 млн. т – 90 %; цукрових буряків – 651 тис. т – 6 %; картоплі – 228 тис. т – 78 %; овочів – 321 тис. т – 50 %; плодів і ягід – 113 тис. т – 49 %. Це – ринок?!

З 2005 по 2010 pp. вказана група знахабнілих грабіжників вивозила 50-90 % сільгосппродукції, виробленої тяжкою працею селян на землі, яка належить народу України. Куди вивозиться ця продукція і за якими цінами продасться, в які банки залягають гроші, виручені за неї, – ніхто не знає. Нові бандити ніколи і ні перед ким не звітували, а тим більше перед тими, хто дав їм землю в оренду. І майже задарма віддав плоди своєї праці.

Упродовж останніх 10 років (2000-2010 pp.) через такий «продаж» продукції рослинництва зменшились надходження до тих, хто виробляє цю продукцію, і до бюджету держави – на 27,2 млрд. гри. щороку, а всього, починаючи з 1990 p., – майже на 300 млрд. грн. Ви ж розумієте, що це відвертий грабунок, за який ніхто нікого не карає?

Найбільша афера, здійснена в сільському господарстві за ці 20 років, — знищення тваринництва в усіх категоріях господарств незалежно від форм власності.

Якщо за 20 років (1950-1970) тоталітарної влади в колгоспах і радгоспах поголів'я ВРХ збільшилося на 10,1 млн. гол., в т.ч. корів – 3,7 млн. гол., то за 20 років у демократичній, незалежній Україні (1990-2010) поголів'я ВРХ зменшилося на 20,1 млн. гол., в т.ч. корів – на 5,7 млн. гол., або знищувалося щорічно по 1 млн. голів ВРХ, в т.ч. корів по 287 тис.

Ви ж, я гадаю, не назвете це економічною демократією?

На 1 січня 2011 р. поголів'я ВРХ становило 4,5 млн. гол., в т.ч. корів – 2,6 млн. гол., (а після війни – на 1 січня 1946 р. поголів'я ВРХ було 8,2 млн. гол., в т.ч. корів – 4,3 млн. гол., після Голодомору, без п'яти західних областей і Криму, в 1934 році поголів'я ВРХ було 5,1 млн. гол., в т.ч. корів – 2,5 млн. гол.).

Отже, поголів'я ВРХ на 1.01.2011 р. було на 600 тис. гол. менше, ніж після Голодомору у 1933 році. Вам це про щось говорить?

Впровадження антидержавної аграрної реформи в сільгосппідприємствах за 20 років призвело до зменшення поголів'я ВРХ у 14 разів (порівняно з 1990 роком), в т.ч. корів – в 11 разів, свиней – в 4 рази, овець – в 24 рази, коней – в 17 разів, кролів – у 2 рази, птиці – у 1,2 разу, бджолосімей в 11 разів.

Те саме сталося і в особистих селянських господарствах, у яких площа сільгоспугідь за період реформ збільшилася в 6 разів. Поголів'я ВРХ тут зменшилося за 10 років (2000-2010) на 1,4 млн. юл., в т.ч. корів – на 1 млн. гол., свиней – на 1,6 млн. гол., овець – на 242 тис. гол., коней – на 78 тис. гол., кролів – на 882 тис. гол., птиці – на 19,8 млн. гол., бджолосімей зменшилось з 2005 по 2010 pp. на 358 тис.

Таке тотальне знищення тваринництва призвело до того, що на 1 січня 2010 р. у 73 % (9912) сільгосппідприємств усіх категорій ВРХ не було взагалі, у 76 % (9405 господарств) – не було корів, у 69 % (9309 господарств) – свиней, у 92 % (12436 господарств) – овець, у 96 % (12879) – не було птиці.

Таким чином, більш ніж 1,5 млн. працівників тваринництва залишилось без роботи. А наш стіл – без нашого м'яса, масла, молока і яєць.

Подумаймо. Якщо за 1970-1990 pp. виробництво м'яса збільшилося на 1,5 млн. т, то за період 1990-2010 pp. у реформованих господарствах ринкового типу м'яса зменшилося на 2,3 млн. г, стільки м'яса вироблялося в нас у 1956 p., або це обсяг виробництва м'яса в Білорусії, Греції, Болгарії і Австрії разом узятих.

Виробництво молока за 1970-1990 pp. у колгоспах і радгоспах збільшилось на 5,8 млн. т, а за 1990-2010 pp. у розпайованих господарствах зменшилось на 13,2 млн. т. Виробництво ж молока у 2010 р. склало всього 11,2 млн. г. – рівень нашого виробництва в 1956 році.

Реалізація продукції тваринництва в державі зменшилася: молока – в 9 разів, м'яса – в 2,7 разу, вовни – в 52 рази.

Рівень рентабельності виробництва продукції тваринництва, перед початком аграрної реформи в колгоспах і радгоспах в 1990 p., становив 22,2 %, прибуток – 5 млрд. крб. А за 20 років незалежності виробництво продукції тваринництва було збитковим 13 років. По видах продукції: молоко було збитковим 11 років, м'ясо ВРХ – 16 років, свинина – 13 років, м'ясо овець – 16 м'ясо птиці – 13, яйця – 5 і вовна – 17 років.

За такі «високі» показники в тваринництві, за його «ефективність» колишній президент В. Ющенко присвоїв трьом колишнім міністрам АПК звання Героя України – Ю. Карасику, М. Зубцю і ІО. Мельнику. Більшого безглуздя не можна вигадати. Справді, ніщо не минає безслідно. Політичний ідіотизм – це найпростіше визначення такої «подяки» за знищення села.

Дезорганізація у виробництві призвела до зменшення виробництва продукції тваринництва і рослинництва у розрахунку на одну особу: м'яса на 39 кг менше, ніж в 1990 p., молока – на 227 кг, зернобобових культур – на 127 кг, цукрових буряків – на 553 кг, плодів і ягід – на 28 кг.

За такого виробництва протягом 20 років споживання населенням м'яса в порівнянні з 1990 р. (68,2 кг), у розрахунку на душу населення, зменшилося на 16,2 кг в рік, молока – на 166,6 кг, хлібобулочних виробів – на 29 кг, риби – на 3 кг, цукру – на 13 кг.

Середньодобове забезпечення населення основними мікро- та макроелементами в складі продуктів споживання зменшилось на 664 ккал в день, з 3597 ккал в 1990 р. до 2933 ккал у 2010 р.

Працівників у сільгосппідприємствах за 20 років зменшилося на 4,2 млн. чоловік, це 86 % від зайнятих у 1990 р. За даними держстатистики, у 2010 р. у сільському господарстві працювало 665 тис. чол. із зарплатнею 1467 грн. на місяць, що вдвічі нижча, ніж була в 1990 році.

Протягом останніх 10 років (2000-2010) серед 17 галузей народного господарства зарплата працівників сільського господарства була найнижчою, а в структурі собівартості займала всього 9 % (у 1990 р. було 33 %, як показано в таблиці № 134 у Вашому посланні до Верховної Ради у 2011 році).

Найнижча зарплата була у селян протягом всіх 20 років аграрної реформи в Україні, а тепер ці 665 тис., що працюють на полях і фермах ще не добитих господарств, повинні згідно з антиконституційними указами колишнього президента JI. Кучми кожного року виробляти продукцію ще й для того, щоб розрахуватися за всі земельні і майнові паї, що належать 6,7 млн. чол., половина яких ніколи в колгоспах і радгоспах не працювали, а паї отримали у спадок або як подарунок, або внаслідок незаконної купівлі. Така доля тих, хто живе на селі.

Це результати роботи, яку провели Світовий Банк, МВФ, іноземні радники-провокатори і українські профани-академіки від імені наших недолугих президентів.

У Вашому посланні до Верховної Ради с показник кількості населення у світі. Серед 41 держави Європи тільки в Україні за 20 років незалежності населення зменшилося на 6,1 млн. чол. Щоправда, є ще Росія, у якій населення зменшилось на 8 млн. чол., проте до неї не можна рівнятися, бо загальна кількість її населення становить майже 150 млн. чол., а не 45, як у нас.

Ми ж втратили стільки людей, як 10 держав Європи: Бельгія, Білорусь, Вірменія, Естонія, Казахстан, Латвія, Литва, Молдова, Польща, Угорщина разом узяті.

А був у нас і приріст населення – за 20 років 4,8 млн. чол. Ллє го за тоталітарного режиму – з 1970 по 1990 рік.

На жаль, Національний інститут стратегічних досліджень і інститут економіки та прогнозування НАНУ з іншими інститутами, що готували таблицю № 124 Вашого послання про кількість народжених і померлих – не дописали четвертий рядок, який роз'яснив би, куди ж ділося населення України.

У таблиці є, що 4,8 млн. чол. народилося у 2000-2010 pp., а померло 8,1 млн. чол., різниця – 3,3 млн. чол., а четвертий рядок пояснив би, що за 20 років (1991-2010) в незалежній Україні, в роки антинародних реформ з ваучерами і паями, жінки зробили 10,6 млн. абортів. Це тільки в лікарнях.

Особливо в перші роки незалежності України, на початку дезорганізації виробництва, анархії і беззаконня, розгрому промисловості, розвалу села під керівництвом Голови Верховної Ради Л. Кравчука вже в 1991 р. було зроблено 1 млн. 19 тис. абортів, в 1992 р. – 938 тис., в 1993 р. – 861 гис., в 1994 р. – 799 тис. За перші чотири роки 3,6 млн. дітей не народилося.

Розумієте масштаби злочину влади в ці чорні часи для народу? Якби цього не сталося, приріст населення України за 1991-2010 pp. був би – не менш як 6 млн. чол. Думаю, що поруч з дівчинкою біля пам'ятника Голодомору можна встановити ще візочок з малюком та написати прізвища президентів і їх команд, які довели до знищення 10,6 млн. дітей, яких так не вистачатиме Україні протягом довгих років.

Думаю, слід послати колишніх президентів – хай поїдуть по світу та просять ООН, щоб визнали знищення дітей у 1991— 2010 pp. в Україні як геноцид. Це буде справедливо!

Винні мають відповісти перед народом України за знищення цього покоління людей в незалежній вільній Україні.

Суди судили мертвих керівників держави за Голодомор 1932-1933 pp. Тепер же слід судити живих. Я певен, вони свою провину знають.

Народний трибунал має ухвалити вирок справедливий. Ініціюйте цей процес – і ви заслужите шану на віки.

Шановний Вікторе Федоровичу!

На Вашу долю колишні президенти JI. Кравчук, JI. Кучма, В. Ющенко, голови Верховної Ради і їх команди радників, консультантів, членів надзвичайної комісії, міністрів АПК залишили страшну руїну на селі і в цілому АПК України. Ще У 2004 р. Європа і більшість країн світу з жахом писали у своїх ЗМІ про «тектонічний», як казав JI. Кучма, «зсув, що відбувся в АПК України». Змін на краще ваші попередники навіть не підготували.

Вас обрали Президентом, коли за 20 років земельної і аграрної реформ кількість посівних площ під сільгоспкультури зменшилась на 5,6 млн. га (до 1990 p.), а це площа 6 областей разом узятих (Чернівецької, Рівненської, Івано-Франківської, Закарпатської, Львівської, Чернігівської), виробництво валової продукції зменшилось, у середньому, по 52 млрд. грн. в рік, або на 36 %, ВВП на душу населення зменшився на 5770 доларів США, або на 71 %. 11 років з 20-ти зростання ВВП не було (це вказано у Вашому посланні до Верховної Ради у 2011 p., таблиці № 1, 162 і 164).

2010 року виробництво зерна було на рівні 1971 p., цукрових буряків – 1950 p., картоплі – 1950 p., овочів – 1976 p., плодів та ягід – 1966 р.

Рентабельність зернобобових культур у 2010 р. порівняно з 1990 р. зменшилася в 19 разів, насіння соняшнику – у 3,5 разу, цукрових буряків у 2 рази.

За роки земельної реформи площа зрошуваних та осушених земель зменшилась на 2,5 млн. га, або на 46 % (стільки ж землі в Кримській АР і Сумській області разом узятих).

За 20 років реформ кількість тракторів усіх марок зменшилася в 3,3 разу. Залишилося 151,3 тис. тракторів (рівень 1960 p.), зернових комбайнів зменшилося у 3,2 разу, залишилось 33 тис. (рівень 1940 p.); вантажних автомобілів залишилось 104,3 тис. (рівень 1955 р.). У яке іще середньовіччя йде Україна з такою технічною озброєністю?

За роки земельної реформи 18 млн. га сільгоспугідь з колгоспів і радгоспів передано в приватну власність селянських господарств і фермерам – стільки ж земель вії областях України.

На 1 січня 2010 р. поголів'я ВРХ, корів і овець у сільгосппідприємствах України було таким, як в 1934 р. (це на другий рік після Голодомору). Поголів'я свиней дорівнювало показникам 1951 р., по птиці – 1977 p.; виробництво м'яса і молока впало до рівня 1956 p., яєць – до 1986 p., вовни – до 1946 р. Продаж державі м'яса зменшився в 2,7 разу, молока у 9 разів, а вовни у 52 рази (завозимо, прости Господи, аж із Нової Зеландії).

З 20 років реформ 13 років виробництво продукції тваринництва було збитковим, перед початком реформ у 1991 р. колгоспи і радгоспи одержали прибуток від тваринництва понад 5 млрд. грн., а рентабельність дорівнювала 22,2 %.

На 1 січня 2010 р. у 73 % сільгосппідприємств не було ВРХ, у 76 % не було корів, у 69 % – свиней, у 92 % – овець, у 96 % – птиці. З 1950 року ми нічого подібного не знали. Майже до такого стану були доведені фермерські та селянські господарства.

Понад 80 % сільських населених пунктів, де розміщувалися виробничі одиниці колгоспів і радгоспів (тракторні бригади, майстерні, ферми для різних видів тварин, магазини тощо), після реформування не мають виробництва, залишилось без роботи 4,2 млн. чоловік – колишніх працівників колгоспів і радгоспів.

Колишні президенти і їх команди майже повністю виконали рекомендації Світового Банку, МВФ, окремих груп іноземних радників та своїх профанів-консультантів.

Залишилося останнє завдання, яке не змогли виконати Л. Кравчук, JI. Кучма, В. Ющенко, І. Плющ та їхні команди – це продаж сільськогосподарських земель України.

Це вони залишили на вас.

З чого потрібно починати, щоб не виконувати завдання по знищенню села? Потрібно зробити все, щоб у кожному офісі чи адмінприміщенні всіх рівнів, штабах всіх партій, міністерствах і відомствах АГІК був об'єднуючий лозунг: «І сказав Господь Мойсею на горі Синай: »Λ земля не буде продаватись назавжди, бо Моя то земля, бо ви приходьки та осілі у мене. А пасовища навколо їхніх міст не буде продано, бо це вічна посілість для них»» (Біблія, гл. 25, ст. 154).

Треба, щоб і Ви як православний вірянин повторили це про себе як молитву і озвучили з найвищої трибуни держави. Бо незалежно від того, що у Вашому посланні до Верховної Ради у 2011 р. записано: «Реалізація зазначених завдань (там їх 8) має забезпечити можливість скасування з 1 січня 2013 р. мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення в Україні», всі радіопередачі, телешоу, більшість газет, круглі столи, конференції, колегії, зокрема і деякі працівники Вашої адміністрації, один поперед одного передбачають, починаючи ще з 2010 p., що потрібно все прискорити і відмінити мораторій. І тоді землю – на ринок, а села – на повне вимирання.

Колишні президенти, голови Верховної Ради, радники-профани – всі крикуни 20 років ґвалтують селян за ринок земель. Ґвалтують, не беручи на себе відповідальності, бо знають, ідо укази і постанови Л. Кравчука, Л. Кучми, В. Ющенка тa І. Плюща, що стосуються земельної та аграрної реформ і особливо землі, – незаконні, бо прийняті всупереч сг. 13, ст. 92 п. 7 і перехідному положенню п. 4 Конституції України. Вони розуміють, що вчинили злочин.

Але чому ні Генпрокуратура, ні Мін'юст, ні відповідні комітети Верховної Ради нинішні, бачачи, як знищується база держави – село і ті, хто там живе, – всі мовчать?

Інститут соціології НАН України в документі «Українське суспільство в 1992-2010 рр.» показує соціологічний моніторинг з 1994 р. по землі: у 1994 р. негативно ставились до приватної власності на землю 44 % громадян, у 2008 р. – 53,1 %, у 2010 p.–57,2%:

Перш ніж вести розмову про прийняття закону «Про ринок землі» – треба знати, у кого сьогодні земля, хто незаконно, порушуючи Конституцію України, ухвалював постанови, приймав рішення, видавав укази, виділяв землі, крав їх і сприяв їх розкраданню.

Три роки тому, 24 вересня 2008 p., Верховна Рада України ухвалила Закон № 586-VI «Про проведення сільськогосподарського перепису», який стосувався і землі.

Скоро минає четвертий рік, а більшість депутатів Верховної Ради і Кабінет Міністрів України нічого не зробили для виконання закону, і тому сьогодні жоден керівник, починаючи з району, області, міністерства і Кабінету Міністрів, не може відповісти, що робиться з землею, а всі галасують, щоб швидше ухвалити закон «Про ринок землі».

Швидше, бо вона вже на ринку, – тіньовий ринок її вже захопив.

Тому розмова про ринок сільськогосподарських земель повинна бути знята з порядку денного – навіки. Це можете зробити тільки Ви – Президент України. Якщо навіть Верховна Рада за помахом руки ухвалить цей закон, який знищить Україну як державу, Ваше вето буде записано в історію України золотими літерами, а Ваше ім'я, як ім'я спаси теля українського села і держави Україна, навіки вкарбоване у вічність.

Узаконювати ж слід ринок землі приватного сектору села коло будинків, будинки, які продаються разом із землею, земля під гаражами, в колективних садах, дачних ділянках, відокремлених городах. І все! Приймайте такий ринок — хай для Вас це буде виконанням рекомендацій Світового Банку, МВФ і домашніх «земельних» провокаторів.

Що ж до земель сільськогосподарського призначення, то потрібно під Вашим контролем (оскільки Верховна Рада за 3,5 року не спромоглася виконати закон, який сама ж і ухвалила) детально, по клаптику землі провести інвентаризацію за участі відповідних працівників, які знають сільське господарство не через кухню районних та обласних організапій, а з практики, за участі представників громад населених пунктів і правозахисних органів.

Кабінет Міністрів України має бути головною силою у виконанні цього закону. З нього слід усе почати.

Після повної інвентаризації кожного гектара сільськогосподарських угідь незалежно від форм власності слід розглянути на надзвичайній сесії Верховної Ради доповідь Кабінету Міністрів України нро результат інвентаризації, економічні і соціальні наслідки аграрної та земельної реформ за 20 років і довести до народу України правду – гірку правду нро результати реформування ЛИК України, ефективність використання землі, водних та лісових ресурсів. Потім слід звернутися до Конституційного Суду України, відмінити укази попередніх президентів та Земельний Кодекс, який, до речі, сесія Верховної Ради не розглядала і не ухвалювала, а «голосувала» потайки, мов злодюжки, у кабінеті одного з заступників спікера, а винних у підставах притягнути до судової відповідальності.

Вам, як гаранту Конституції, і Вашій команді слід, не відкладаючи, попросити у селян вибачення за їх знедолення, за безлад, злидні, занепад, неправду і гніт беззаконня, за зло, за жахливу руїну села, за знущання над селянством. Навіть фашистська навала не змогла за роки окупації так знищити село, як знищили його команди наших президентів. Навіть біснуватий фюрер, добравшись до влади і побачивши економічний занепад сільського господарства Німеччини, схожий на нинішній наш, прорік: «Крах німецького селянства стане крахом німецької держави».

Ви, як Президент, повинні зробити найважливіший крок до правди на рідній землі – не допустити, щоб з-під ніг селян, всього українського народу вибили основу України – землю. Не буде села – не буде України. Земля – це не товар, який у Верховній Раді хочуть загнати у базарні лоти, земля – це фундамент держави, її основа і могутність, а господарем на ній мусить бути, як записано в Конституції України, тільки український народ.

У нас ще залишилося трохи більше однієї тисячі сільгосппідприємств і близько тисячі фермерських господарств, керівники і колективи яких вистояли, захищаючись від кучмівсько-кравчуківських земельних і аграрних реформ. В них по 2-3-4—5 тис. га сільськогосподарських земель і більше – це паї їхніх колишніх колгоспників і працівників радгоспів. У них високоефективне колективне виробництво.

Зараз їх знову ставлять під удар. Відповідно до ринку землі, паї пенсіонерів, у яких нема спадкоємців і які виставлятимуть їх на продаж, будуть формуватися відповідно до закону про ринок в лотах і продаватимуться з аукціону. А ці паї – посеред полів сільгосппідприємств! Такий ринок землі розорить і ці господарства, позбавивши їх можливості дотримуватися сівозмін і вести високу організацію виробництва.

Досвід цих практично колективних господарств ніхто не вивчає. 20 років робиться все, щоб їх реорганізувати у кучмівські ТОВ, ПП, ВАТ, ЗАТ, а тоді вже закінчиться реформа.

Через десять років після початку знищення колгоспів і радгоспів, розоривши та пограбувавши їх, президент JI. Кучма 13 січня 2003 року підписав Господарський Кодекс України за № 436-IV. Вклинив у нього главу 10, узаконивши підприємства колективної власності. Від ст. 93 і по ст. 109 замінив тільки слова КСП, у Законі «Про колективне сільгосппідприємство» (14.02.1992 p. № 2114-ХІІ) на слова «виробничий кооператив» або «кооперативне підприємство». Всі інші статті залишив такими, як були в Законі «Про колективне сільгосппідприємство».

Залишено положення про принципи діяльності кооперативу, умови створення, права та обов'язки членів кооперативу, майно кооперативу, управління кооперативом, вищий орган – загальні збори, правління, ревізійну комісію, господарську діяльність, майнову відповідальність, припинення діяльності. Паї земельні і майнові бралися на особовий рахунок члена кооперативу.

Але Господарський кодекс, де сказано й про кооперативне підприємство, підписаний до друку тільки 15 січня 2009 p., було видано тиражем всього 1000 примірників на 57 тис. сільгосппідприємств. До районів він так і не дійшов.

Тому, навіть використовуючи главу 10 зазначеного Кодексу і досвід сільгосппідприємств, які не піддалися авантюрним, антинародним указам попередніх президентів, великою Вашою волею як організатора і патріота України можна повернути Україну назад з 1940-1970 pp., куди завели її JI. Кравчук, JI. Кучма, В. Ющенко та їх команди у 90-ті роки. І почати відродження, як після Великої Вітчизняної війни. І тільки після відродження можна буде проводити реформу АПК, але розумну, продуману, без порушень Божих заповідей.

Село протягом століть було найважливішим державним фактором, генетичним джерелом народу, його культури, мови, незалежності, продовольчої безпеки держави. Торгували протягом всієї історії розвитку села – хлібом, м'ясом, молоком, фруктами, овочами і медом – а не землею! Земля – це дім, де живе людина, це вода, це кисень рослин для всього живого, це газ, нафта, це вугілля, руда, це вся таблиця Менделєєва як головне багатство народу, яке не має права привласнювати жоден пройдисвіт.

Жадоба наживи власників за рахунок землі породила і таке явище, як фізичне насилля над людьми, включаючи посягання на людське життя. Такі приклади є у кожній області країни, і було б добре, щоб Генеральна прокуратура, Верховний суд, МВС України та інші органи проінформували народ України, скільки загинуло за 20 років реформ керівників підприємств, адвокатів, спеціалістів господарств і рядових працівників. Це дуже важливо, щоб знати, що чекає народ України у разі так званого ринку землі. Яке нове лихо, який розбій впаде йому на голову?

Світ рухається своїм шляхом. У СІІІА, Німеччині, Великій Британії, в ряді інших держав ЄС землю послідовно і цілеспрямовано держави «збирають» – роблять власністю держави або повністю підконтрольною їй. Істина в тому, що лише відсутність приватної власності на землю при вилученні земельної ренти в бюджет гарантує конституційну рівність прав громадян на землю, бо годі кожен користується своєю часткою доходу від землі, яка увійшла в суспільний продукт.

Знаменитий український вчений М. Туган-Барановський писав: «Земля належить всьому суспільству, а нетрудове володіння землею не мас жодного виправдання».

Великий вчений економіст Чаянов О. В. писав: «Власність на землю заважає землекористуванню, а тому власність повинна бути ліквідована. Соціалізація землі означає, що ніхто не може бути власником землі. Землю ніхто не створював, вона, як сонце, повітря і вода, є спільним надбанням».

Великий письменник і патріот України Іван Франко, захищаючи землю, писав: «Земля, на якій живе народ, повинна бути збірною власністю всього народу. Се домагання виправдане, бо земля, на якій, по старій приказці, ми всі гості, не може і не повинна бути приватною власністю».

У філософських працях філософа Сократа ще у V ст. до н. е. записано: «Горе тому народу, який дозволить якомусь пройдисвіту, що загородив ділянку землі, заявити: «Це моє!»

Міністр юстиції США Ремсет Кларк на Міжнародній конференції 21.05.1996 року говорив: «капіталістична, політична і правова система завжди буде давати можливість багатим відбирати землю у бідних. Приватизація державних земель майже завжди приносила вигоду багатим і лишала penny суспільства прибутків. Це звичайна велика крадіжка: відбирають від народу і віддають багатим. Державна власність більш за все підходить суспільству».

У матеріалах Конференції ООН, що проходила у 1978 році, записано: «Земля внаслідок своєї унікальної природи і незмінності в житті людини не може використовуватись як звичайне майно, контролюватися окремими особами, бути об'єктом, не захищеним від ринку. Соціальна справедливість може бути досягнута лише у тому випадку, коли земля буде використовуватись в інтересах усього суспільства».

Сер Уїнстон Черчилль, Прем'єр-міністр Великобританії, писав: «Земля, которая является основою всего человеческого существования, первоисточником материального благополучия, – земля, я утверждаю, отличается от всех других видов собственности. Мы видим зло, при частной собственности на землю, мы видим обман общественности, мы видим последствия – это трущобы, искажение перенаселённых городов, ограниченное развитие, бедные люди».

А Карл Маркс писав (т. 25, ч. 2, с. 311): «3 точки зору вищої економічної суспільної формації, приватна власність окремих індивідів на землю буде вважатися в такій самій мірі безглуздою, як приватна власність однієї людини на іншу людину. Навіть ціле суспільство, нація і навіть всі одночасно існуючі суспільства, взяті разом, не є власниками землі. Вони лише її володільці, які користуються нею і, як добрі батьки сімей, повинні залишити її поліпшеною наступним поколінням».

Великі вчені Світу: Докучаев В. В., Костичев П. Α., Сибірцев Η. М., Вернадський В. І., Вільямс В. Р., у своїх працях писали: «Земля – це особливий засіб виробництва, вона не продукт праці людей, а дар Природи. Чоловік у процесі виробництва може покращувати (або погіршувати) землю, але створювати її заново він не може».

Суспільство України мусить усвідомити, що приватизація землі – це не просто помилка необачних реформаторів, а злочин проти власного народу, майбутніх поколінь, і зобов'язане добитися законодавчої відміни цього зла, щоб не втратити найголовніше – Землю України.

Шановний Вікторе Федоровичу!

Я від імені тих, хто захищав землю в роки Великої Вітчизняної і не повернувся в своє село, від тих, хто повернувся з війни, відродив лад на землі, виростив синів і онуків, передав їм любов до землі і відійшов за вічну межу, від тих, хто ще живий, прошу вас і вимагаю іменем тих, хто поліг за неї: зупиніть злочин з продажем найкращої землі в світі. Якщо не зупините – станеться катастрофа нації і держави Україна. Ми загинемо як народ і як держава. Ви ж не хочете стати вбивцею свого народу і своєї держави? Я в це вірю!

Земля ніколи не повинна продаватися!

Торгувати Землею – це Злочин і перед людьми, і перед Богом.

Про автора

Клюй Василь Семенович – професор-аграрник, академік Міжнародної академії екології, почесний академік ПЛАН України, лауреат Державної премії в галузі науки і техніки, заслужений працівник сільського господарства України, лауреат премії ЦК ВЛКСМ «Золотий Колос», двічі лауреат Міжнародної премії «Золота фортуна», лауреат різних премій ВДНХ СРСР та України, лауреат премії «Честь і слава Кіровоградщини».

Майже 70 років трудового стажу, з них 4 роки у частинах Чорноморського флоту, учасник бойових дій в роки Великої Вітчизняної війни.

Народився 16 березня 1927 р. на хуторі Шевченково Компаніївського району Кіровоградської області в сім’ї хліборобів.

Після війни працював головою колгоспу ім. Чапаева, керівником Красноверської МТС, секретарем Компаніївського райкому партії по зоні МГС, головою райвиконкому, першим секретарем райкому партії в Устинівському районі, начальником Бобринецького територіального колгоспно-радгоспного управління сільського господарства.

15 років – начальником Кіровоградського обласного управління сільського господарства та головою Ради колгоспів області. Створив першу в Україні міжгосподарську школу АПК з впровадження у виробництво досягнень науки та передового досвіду Кіровоградська область 13 разів була учасником ВДИХ СРСР і України. Автор нагороджувався багатьма медалями і головним дипломом ВДИХ СРСР – дипломом Пошани та легковим автомобілем.

З 1977 р. по 1989 р. працював заступником зав. відділу АПК Ради Міністрів України, де відповідав за впровадження у сільгосп- виробництво досягнень НТП, підготовку і перепідготовку кадрів АПК.

10 років (1979-1989) був членом наукової ради з проблем науково-технічного і соціально-економічного прогнозування при президії АН України і Держплані України.

З 1971 p. по 1982 p. був членом президії Ради колгоспів України.

З 1989 р. 16 років працював проректором в інституті післядипломної освіти керівників і спеціалістів АПК України, зараз професор кафедри інноваційної діяльності в АПК.

10 років (1996-2006) був головою навчально-методичного об'єднання викладачів навчальних закладів післядипломної освіти та заступником голови комісії по огляду науково-методичних розробок навчальних закладів післядипломної аграрної освіти України.

Протягом усього трудового шляху автор був і залишається активним учасником громадсько-політичної діяльності та ветеранського руху. Шість разів (у 1963, 1967, 1969, 1971, 1973, 1975 pp.) обирався депутатом Кіровоградської обласної Ради депутатів трудящих. 13 років був членом Кіровоградського обласного виконавчого комітету, 20 років – членом обкому Компартії України, 45 років – членом КПРС, 15 років – членом обкому профспілки АПК.

Обирався делегатом з'їздів КПРС і України, III з'їзду колгоспників СРСР і України.

Нагороджений більш ніж 60-ма бойовими та трудовими нагородами, полковник запасу, член Української організації моряків-підводників, член Конгресу економістів-аграрників України, зам. начальника відділу з виховання молодого покоління в Організації ветеранів України.

Указом Президента України від 9 лютого 2002 р. як видатному діячеві освіти призначено довічну державну стипендію.

Академіки НААНУ Ситник В. П., Сайко Φ. Ф., Собко А. А.

*********************************************

Документальне видання

Василь Семенович Клюй

ЯК ЗНИЩУЄТЬСЯ АГРОПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС УКРАЇНИ

(Відкритий лист Президенту України Віктору Федоровичу Януковичу)

Упорядник Валентин Василенко

Комп'ютерний набір О. М. Гордієнко Верстка В. А. Ситника

ISBN 978-966-383-414-6

Підписано до друку 19.09.2012 p. Формат 60×84/16. Друк офсетний. Ум. друк. арк. 4,88. Наклад 5000 пр. Зам. № 256.

Видавництво і друкарня «Ліра». 49038, м. Дніпропетровськ, пл. Десантників, 1 Свідоцтво про внесення до Держрсєстру ДК № 188 від 19.09.2000.