19/03/2013
0На Старовижівщині окремі голови сільських рад накликали на себе гнів своїх територіальних громад тим, що поставили підписи під цікавим документом — актом погодження надання земельних ділянок у… постійне користування ДП «Старовижівське лісове господарство»…
Йдеться про землі лісового фонду, які колись перебували у користуванні колективних сільськогосподарських підприємств. Багато колишніх колгоспників ще й нині добре пам’ятають, як садили сосни і ялини на неугіддях та пісках. Тепер на цих площах шумлять майже дозрілі ліси. До них у поліщуків особливо трепетне ставлення, бо діброви та гаї — справжні годувальники нині безробітних селян, які тільки й виживають за рахунок грибів та ягід.
Тож і не дивно, що розголос про те, що голови Нововижівської, Мизівської, Смідинської, Кримненської, Любохинівської, Галиновільської, Дубечненської, Поліської та інших сільських рад посвідчили своїм підписом акти передачі земельних ділянок у постійне користування Старовижівському лісгоспу, не тільки викликало хвилю обурення у мешканців територіальних громад, а й стало предметом гарячих дискусій депутатів сільських та районної рад. Зокрема, одинадцять обранців із чотирнадцяти, котрі представляють жителів Нової Вижви, Рудки й Хотівля, проголосували за те, щоб зобов’язати сільського голову Віктора Климука відкликати свій підпис під цим, на їхню думку, сумнівним документом. А сільському голові Поліського Петру Тищуку добровільна відмова (без згоди громади!) від земельних ділянок під лісовими масивами обернулася втратою повноважень як керівника самоврядного органу.
Одностайними у захисті свого права користуватися колишніми колгоспними лісами були і депутати Буцинської сільської ради: вони всі проголосували проти того, щоб передавати їх Старовижівському держлісгоспу.
— Ще 1995 року КСП «Буцинське» виготовило державний акт на право постійного користування майже 2 тисячами гектарів, які зайняті лісовими насадженнями, — розповів сільський голова Буцина Петро Кошелюк. — Цей документ не був анульований чи визнаний недійсним у судовому порядку. Однак у нашому громадському лісі держлісгосп рубає дерева без погодження із сільським самоврядним органом. З цього приводу я звертався і в прокуратуру району, і в обласну природоохоронну прокуратуру. Щоправда, представники останньої приїжджали, аби пересвідчитися у цьому на власні очі. Однак жодного депутата не включили у комісію, щоб спільно перевірити факти. А вони, до речі, вражають. Бо лісівники рубають не хворі дерева, а такі, яким потрібно ще дозрівати. Мовляв, навіщо чекати, поки всохнуть, бо держлісгоспу потрібна якісна деревина.
За словами Петра Кошелюка, жителі Буцина обурені: підприємство дбає про свої прибутки, а територіальна громада не має навіть деревини, щоб відремонтувати дитсадок, або ж на інші потреби.
Гарячі дискусії з приводу доцільності передачі земельних ділянок лісового фонду (читай — лісів, бо якщо забирають «корінці», то навряд чи залишать «вершки», заради яких й готувалися акти передачі) тривали і на позачерговій сесії Старовижівської районної ради. На розмову з депутатами запросили директора державного підприємства «Старовижівське лісове господарство» Петра Сахарука, який посилався на кілька документів, що мали б стати підґрунтям для отримання у постійне користування держлісгоспу чималої площі — 11,915 тисячі гектарів лісу.
— Після реформування колективних сільгосппідприємств розпорядженням обласної ради «Про забезпечення охорони, захисту, використання і відтворення лісів колишніх колективних сільськогосподарських підприємств» від 05.09.2000 року ці масиви передані державному лісогосподарському об’єднанню «Волиньліс», — стверджує Петро Мойсейович. — Обласна рада своїм рішенням дала дозвіл на складання проектів відведення земель лісового фонду, які знаходилися у користуванні колишніх КСП. У додатку №13 до рішення облради від 18.08.2000 року якраз і міститься перелік тих площ, які мали б передати «Волиньлісу» сільські ради Старовижівського району.
Цих аргументів, що навів керівник, виявилося недостатньо, аби переконати обранців громади у тому, що сільські голови мали вагомі підстави для підписання так званих актів погодження надання земельних ділянок у постійне користування ДП «Старовижівське ЛГ». Тим більше, що навіть на перший погляд ці документи навряд чи можна вважати правочинними, адже вони не вмотивовані посиланнями на закони, постанови чи розпорядження органів влади. В актах не вказано навіть дати, коли сільський голова ставив свій підпис.
Землі лісового фонду, що створений за колгоспних часів, — досить ласий шматок для тих, хто ними користуватиметься. За віком ліс тут майже дозрілий. А за площею це додатково близько половини тих земель, на яких нині господарює держлісгосп у Старовижівському районі. Тому не випадково саме на них заявляють свої претензії структури управління лісового і мисливського господарства. Пригадаймо хоча б ситуацію з ліквідації «Волиньоблагролісу», коли знищили підприємства «Маневичіліс» та «Ківерціліс», які працювали стабільно. Звісно, ситуація у Старовижівському районі інакша, але цілком очевидно, що це ланки одного ланцюга: будь–яким чином встановити у лісовій галузі монополію одного власника — держави. Але ж це не що інше, як ігнорування законного права громадян володіти найціннішим природним ресурсом — лісами, що закріплене у статті 13 Конституції України, підтверджене положеннями Лісового кодексу про те, що «ліси є національним багатством та джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах».
— Щоб захистити інтереси територіальних громад, їхнє законне право на громадські ліси, й була створена тимчасова депутатська комісія, — розповів її голова Іван Омельчук, депутат Старовижівської районної ради. — При розгляді цього питання на одній із сесій прийняте рішення рекомендувати сільським головам утриматися від передачі земельних ділянок під лісовим фондом у постійне користування держлісгоспу. А в проекті рішення позачергової сесії пропонувалося тим сільським головам, які все-таки поставили підписи, відкликати їх.
Щоб зняти напругу, спричинену «лісовим питанням», голова Старовижівської райдержадміністрації Володимир Семенюк включив «задній хід»: перед початком сесії (тепер уже чергової) районної ради закликав сільських голів анулювати їхні підписи на актах:
— Ті папери, які ви підписували, у мене, — сказав він. — Ми їх ліквідуємо.
Така позиція державного посадовця, в повноваження якого входить стежити за дотриманням законності, — не що інше, як красномовне підтвердження того, що підготовлені документи для передачі земельних ділянок, де ростуть так звані колгоспні ліси, у відання держлісгоспу не відповідають законодавчим нормам. Адже у статті 11 Лісового кодексу є положення про громадське право власності на ліси, тобто лісові ділянки можуть бути передані з державної власності сільським радам (територіальній громаді) або органам місцевого самоврядування, утвореним громадою. Для обслуговування таких лісів мають бути створені комунальні агролісогосподарські підприємства. Саме таку структуру хотіли створити депутати Старовижівської районної ради попередньої каденції. Однак тоді у них не вистачило спільної погодженості.
І дарма, бо втратили дорогоцінний час, що давав шанс закріпити право громад не тільки на користування лісами, які садили колишні колгоспники, а й на земельні ділянки під ними. Адже з січня цього року набули чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» та Закон «Про державний земельний кадастр».
— Згідно з цими документами землями комунальної власності територіальних громад вважаються ділянки, на яких розташовані об’єкти комунальної власності, або ті, що перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних установ, а також всі інші землі в межах населеного пункту, крім тих, які знаходяться у приватній власності, — прокоментував ситуацію начальник Старовижівського районного відділу головного управління Держагенції земельних ресурсів у Волинській області Микола Міліщук. — Усі інші землі за межами населених пунктів, у тому числі й під лісовими масивами, належать до державної власності, за винятком тих, що передані у приватну власність. Якщо земля державна, то й ліс на ній — теж.
На думку Миколи Степановича, ймовірно, що суттєва помилка допущена тоді, коли відбувалося розпаювання сільськогосподарських земель. На відміну від Півдня і Центру України, де селяни отримали у власність 8-10 гектарів родючих чорноземів, на малоземельному Поліссі на пай припало, скажімо, як у Старовижівському районі, 2,60 гектара, що нарізані на 5— 6 ділянках, аби частки були рівноцінні за кадастровою оцінкою. Тим часом для Закарпаття президентський указ спеціально передбачив розпаювання і лісів, щоб компенсувати нестаток сільськогосподарських площ.
Якби таке право для малоземельних поліщуків відстояли тодішні обранці Верховної Ради, керівники обласних структур влади, сьогодні ніхто не ставив би під сумнів право громад на колгоспні ліси.
Поки що у війні за ліси на Старовижівщині оголошено перемир'я. Але навряд чи триватиме воно довго, бо у ДП «Старовижівське ЛГ» кажуть, що, приміром, державний акт на земельні ділянки лісового фонду, виготовлений 1995 року КСП «Буцинське», втратив чинність. У свою чергу депутати райради переконані, що рішення облради від 10.02.1995 року та від 18.08.2000 року, на які посилаються у держлісгоспі, треба переглянути. Бо йдеться ж лише про земельні ділянки, а не про ліс, який росте на них. Знак питання викликає ще один нюанс. У 1991 році, коли створювався Старовижівський держлісгосп, залишилося 14 тисяч гектарів лісового фонду, які не розпайовувалися і не передавалися в приватні руки. Цілком логічно припустити, що це були саме землі під колгоспними лісами. Однак тепер йдеться лише про 11,915 тисячі гектарів. А де ж поділося більш як 2 тисячі гектарів?
На жаль, процедура контролю над використанням лісових ресурсів є надзвичайно складною та закритою. Суттєво впливати на ситуацію може тільки активна позиція місцевих жителів та представників територіальних громад, що, власне, й довели депутати місцевих рад Старовижівського району.
