23/07/2021
0Мисливствознавці кажуть: «Це свідчить про зрослу кількість дичини».
Лісова стежина в’юниться поміж гущаків, перестрибуючи через жилаве коріння дерев, виводячи до струмочка, котрий бере початок з джерела, що вибилося з-під коріння старої вільхи. Тут, у Карпилівському лісництві, що розташоване на території Рівненського державного заповідника, тиша така, що аж дзвенить, та ще й загойдана пташиним співом. Здається, що зупинилася мить у своїй неповторній красі. І всього тут в міру: ані надлишку, ані нестачі…І саме тут, як розповів мені знайомий лісівник, який привів на цю стежину, трапилася нещодавно лісова трагедія.
У повітрі висіла тривога. Варто було лише на стежині з’явитися вервечці диких свиней, що намірялися біля того струмочка вгамувати спрагу, як до останнього в тому ланцюжку поросяти метнулася тінь. То рись нарешті дочекалася своєї удачі. Полювання виявилося настільки вдалим, що вожак стада, досить велика самка, навіть не зреагувала, не помітила, що пропала одна особина з її родини, якою уже через лічені хвилини, відтягнувши в затишне місце, ласувала розбійниця.
Не подумайте, що ця пригода сягає сивої давнини, коли рисі розкошували в лісах Західного Полісся – вона сталася буквально на очах одного з тутешніх єгерів на початку літа нинішнього року.
До речі, як розповів мені мисливствознавець Сарненського лісового господарства, автор книги «Полювання на Західному Поліссі» Вадим Чернюк, улюблений і дуже ефективний спосіб полювання рисі – саме засада. Як правило, звір причаїться біля лісової стежки, якою тварини ходять на водопій, а чи на місця підгодівлі, може годинами чекати, навіть не поворухнувшись, підстерігаючи жертву. Коли почує найменший шум на стежці, спружиниться й очікує, доки тварина підійде ближче. А далі все відбувається за описаним вище сценарієм.
– Цей найкрупніший «лісовий кіт», – продовжує розповідь Вадим Чернюк, – трапляється, що влаштовує засідку й на вітах дерев, пробравшись непомітно навіть до місць мешкання лісових тварин, а потім стрибає зверху на бідолаху – чи це буде косуля, чи малеча оленя, що відійшли з якоїсь причини від матерів.
Скільки ж нині налічується по рівненських лісах цього невідомого тут раніше звіра? – звертаюся із запитанням до заступника начальника відділу лісового та мисливського господарства Рівненського обласного управління галузі – головного мисливствознавця Миколи Яцика. Він розповів, що під час проведення обліку звірини наприкінці минулого року зафіксовано півсотні особин рисі. Від інших фахівців галузі довідався, що до цієї кількості увійшли звірі, що осіли в угіддях рівненських лісів і тут виводять потомство, а також особини так званої маятникової міграції. Останні – це ті, котрі приходять у наші ліси з Білорусі, коли там сутужно з їжею, а згодом повертаються додому.
Осілі переселенці влаштовують лігва під виворотами дерев, у дуплах, народжують по 2-4 кошеняти. Уже цього року рисі були помічені в Карпилівському, Залузькому, Малуському, Кузьмівському, Кричильському лісництвах. Впадає в око те, що з кожним роком ареал поширення рисі на Рівненщині розширюється.
Чим же так приваблюють цього звіра рівненські ліси? Відповідь, як мовиться, лежить на поверхні: збільшенням поголів’я дичини протягом останніх років. Скажімо, якщо в 2002 році козуль налічувалося 5 997, диких кабанів – 1369, благородних оленів – 266, то на кінець минулого року цей рахунок набрав відповідно такого вигляду:11 772; 5 385; 534. І це за умови, що з року в рік збільшується добування дичини мисливцями.
Ці цифри свідчать про те, що для рисі в рівненських лісах роздолля. Адже вони успішно полюють на козулю, молодняк дикого кабана, зайця, лісових мишей, а також беруть глухаря, тетерука, куріпку, перепілку, навіть качку. При полюванні на зайців, мишей або птахів рись обережно підкрадається до здобичі й миттєвим кидком хапає її кігтями й зубами. Спритність цього кота, стверджують очевидці, допомагає ловити птахів навіть під час зльоту.
Хоча короткі дистанції рись біжить непогано, але наздогнати здобич у безсніжні пори року їй вдається не часто. Інша справа взимку по глибокому снігу: тут, завдячуючи перетинкам між пальців лап, вона може перевершити в бігу і козулю, і навіть зайця.
Зібравши таку інформацію про нових мешканців наших лісів, мені, як автору публікації, залишалося з’ясувати лише одне: чи допомагають рисі вовкам в їх санітарних клопотах та як оцінюють природне переселення цього звіра в лісові угіддя Рівненщини організатори мисливського господарства? Таке запитання задав багатьом фахівцям, і всі вони були однозначними в оцінках. Звичайно, не може не тішити поява червонокнижного звіра у наших лісах, в один голос говорили вони, адже це засвідчує прогрес у нашій роботі. Однак насторожує те, що рись, на відміну від вовка, аж ніякий не санітар, скоріше, вона марнотратник ресурсів полювання: дуже часто доводиться бачити, як уб’є тварину, вибере печінку, серце і на тому закінчує трапезу, майже ніколи не приховує поживу про запас, не повертається назад до впольованої тварини, то вже тут надія на сіроманців – якраз вони ретельно підберуть залишки.
Рисі прийшли в рівненські ліси…То що все-таки сталося? А нічого особливого. Для того, щоб вижити у природі, знайти їжу, залишити потомство і продовжити життя свого виду, хижі звірі у нашому конкретному випадку повели себе відповідно до обставин, що склалися, і до своїх можливостей. Нам же залишається подивуватися і порадіти за них, потішитися, що не все так погано у нашому домі.
