15/03/2013
0або Що шукають енергетичні свати на Поліссі
ОЙ У ПОЛІ ВЕРБА…
Волинь більше цікавить інвесторів через свій прикордонний статус. Бо звідси до європейського ринку збуту біопалива — рукою подати. Майбутні економія на транспортних витратах і немалі прибутки змушують їх ризикувати й вкладати кошти у нову справу. На реалізацію цього проекту треба небагато немало — 1 мільярд 200 мільйонів гривень. Зрозуміло, бюджет таких грошей не дасть, отож розраховують винятково на приватні інвестиції. Окупити проект планують не раніше ніж за 4 роки. Поліщуки вважали, що їхні бідні піски, кадастрова оцінка яких суттєво відрізняється від чорноземів, вже нікому не будуть потрібними. Бо, щоб взяти із них щось, треба і вкласти немало. Виявляється, є охочі взяти. Тепер поліські райони можуть стати випробувальним майданчиком для відпрацювання нових енергетичних концепцій.
Що таке салікс і з чим його їдять — селяни, впевнена, поняття не мають. Вони звикли їсти натуральне сало, вирощене на картопельці, а в своїх печах і котлах палять дрова, торф, кому пощастило більше — газ. І ось тепер їм хочуть показати, що таке енергетична верба. Бо у планах інвесторів — засіяти на Волині енергетичною вербою до 50 тисяч гектарів. Щоправда обіцяють засівати лише землі, не придатні для сільгоспробіт. Таких тут вистачає, бо чимало меліорованих земель, що не оброблялися роками й десятиліттями, вже позаростали лісом. Але чи насправді інвестори готові вкладати кошти тільки в порослі бур'янами та чагарниками заболочені площі? І де гарантія, що верба на кілька десятиліть не окупує найродючіших поліських ´рунтів, які потім відновити для землеробства буде вкрай затратно і важко?
На презентації проекту звучали застереження від екологів, які посилалися на досвід найближчого сусіда — Польщі. Там набагато раніше почали реалізовувати подібний проект, і досвід сусідів показує, що верба виснажує ´грунти. Щоб відновити необхідну кількість поживних речовин, доведеться на кілька років відмовитись від їхнього використання. А поліські землі самі по собі бідні. Волинські науковці з цього приводу нічого сказати не можуть, бо таких досліджень не проводили, оскільки ця культура для області нова. Компанії, які в Україні почали вкладати кошти у проекти з відновлювальної енергетики, зрозуміло, заперечують ці ризики: мовляв ступінь виснаження ґрунту вербою в три – п’ять разів менший порівняно з зерновими культурами. Окрім цього, приблизно 60 — 80 відсотків поживних речовин на плантаціях енергетичної верби повертаються назад у ґрунт разом із опалим листям. Але що вони мають казати, коли мова йде про величезні затрачені кошти і ще більші заплановані прибутки? Отож доводиться або повірити на слово лобістам верби, або перестрахуватись зайвий раз. І добре зважити: що ж, окрім прибутків приватному бізнесу, дасть реалізація цього проекту для самих регіонів? Поки що 180 нових робочих місць. Зважаючи на традиційно високий рівень безробіття на Поліссі через надлишок робочих рук, це крапля у морі. Плюс ще якісь вливання до місцевих бюджетів.
На Волині одним із перших засіяв пробні гектари цією культурою фермер із села Секунь Старовижівського району Олександр Веремчук. Він захопився цією ідеєю років з п'ять тому. Засіяв невідомою культурою 55 гектарів і більше площі не розширював. Спочатку інвестори обіцяли збудувати завод із переробки верби, але не збудували, та й землі для розширення площ не знайшлося. Хоча польські ТЕЦ зацікавлені в якісному та безперебійному постачанні біопалива. За використання екологічно чистих відновлювальних джерел енергії їм надаються суттєві податкові пільги.
— Ми возили свою вербу до Польщі. На ТЕЦ її подрібнюють спеціальними дробарками й відразу подають у піч. Поляки вирощують цю культуру по ярах, купують неродючу дешеву землю для цього. Підготувати заліснену площу під посадку не так-то просто. Треба рекультивацію робити, ліс корчувати, дискувати, орати, щоб потім можна було вербу комбайном збирати. У нас доцільно використовувати для цього колишні торфовища. Такої землі, на якій 20 років ніщо не росло, де вже вовки завелися, гріх не використовувати. Земель, на яких ростуть буряк, кукурудза, зерно, ніхто вербою, сподіваюся, засівати не дасть. Бо салікс — це лісова культура, і, щоб її посадити на сільськогосподарських площах, треба змінювати призначення земель.
І ХОЧЕТЬСЯ, І КОЛЕТЬСЯ
З останнім, як виявилося, не все так просто. Міністерство агрополітики своїм листом в регіони роз'яснило, що верба, яка вирощується на землях сільгосппризначення, вважається не лісовою, а сільгоспкультурою. Якщо ж садиться на заліснених площах — це вже лісова культура. Це щоб місцеві влади не ставили палиць у колеса інвесторам. Тобто приїхав, взяв у людей паї в оренду — і сади хоч вербу, хоч буряк, хоч ріпак. Перші енергетичні свати з'явилися на Волині кілька років тому. Розвідку боєм взялася робити фірма “SALIX energy”, яку пов'язують із групою “ТАС” та віце-прем'єром Сергієм Тігіпком. Вона реалізує в Україні один із перших проектів з виробництва твердого біопалива й до 2015 року планує засіяти енергетичною вербою 3 тисячі гектарів, щоб отримувати по 40 — 50 тисяч тонн такого палива щороку. Продавати продукцію компанія має намір українським твердопаливним ТЕЦ та за кордон. (До речі на Волині планують запустити у дію аж три такі ТЕЦ: у Любомлі, Ковелі та модернізувати існуючу в Луцьку). У нашій області вона засіяла вербою пробні ділянки площею кількасот гектарів у трьох районах області, зокрема і на землях волинської житниці — на Горохівщині. У сільській раді села Підбереззя ми поцікавилися, які землі засіяли вербою у них: малопродуктивні із земель запасу чи людські паї?
— Чому тільки землі запасу? Люди свої паї здали в оренду. Не пасовища, а ріллю. Гроші за оренду інвестори виплатили. Ціна пристойна — по 935 гривень, а на руки вийшло у межах 875, — повідомили в сільраді.
У Локачинському районі, де землі менш родючі, платять по 350 гривень за гектар.
— У нас вже засадили одну площу. Колись там корів пасли, а за колгоспів овес сіяли. Тепер там людські паї, сінокоси. Шматочки по кілька десятків соток. Люди задоволені, бо якусь копійку за них отримали і робота є, хоч і сезонна. Весною знову люди хочуть садити вербу. Просяться, бо таких площ, що заростають, ще є. Але інвестори поки що думають, — розповів сільський голова села Зубильне Микола Івасюк. — Скільки вони туди грошей вклали! Корчують, дискують, орють, техніка потужна працює — “Джони Діри” та ін. Я казав їм, щоб тут фірму відкривали. Нам у бюджет якісь гроші капали б, і їм було б простіше. У нашому районі ніби до тисячі гектарів хочуть цією культурою зайняти.
Новій справі, якою є відновлювальні джерела енергетики, нам є у кого повчитися. Європа вже давно цим займається. У планах Євросоюзу до 2020 року — забезпечити вирощування біомаси для спалювання і виробництва рідкого палива по 10 — 12 мільйонів тонн щорічно. Щоб забезпечити такі обсяги, на думку експертів, потрібно задіяти майже 1,5 мільйона гектарів землі. Частка земель, що не використовуються чи не придатні для використання, за різними оцінками, становить від 40 до 45 відсотків від площі орних. Тобто дефіциту своїх земель для вирощування біомаси в Європі немає. Мова йде лише про ефективне використання. В європейських країнах вербу використовують для рекультивації земель, засаджують сміттєзвалища муніципальних відходів та стічних вод. Фермери, які цим займаються, всіляко заохочуються, отримуючи ще й компенсації за переробку відходів. Заохочуються й споживачі екологічно чистого біопалива. Деякі країни платять по 500 – 2500 євро кожному господареві, який встановлює котел або камін на біопаливі, практикуються також пільгові кредити за низькими процентними ставками. Українці про таке і не мріють. Ми з року в рік все більше платимо за російський газ. І ось тепер, коли передові технології прийшли й до нас, можна порадіти. Але знову сумніви: в погоні за прибутками чи не перетвориться наше Полісся знову у суцільне непролазне болото, захаращене вербою, хай і енергетичною? Прагнучи отримати землі, інвестори обіцятимуть, як завжди, золоті гори. Бідні люди віддаватимуть свої паї за кілька сотень гривень. І за двадцять років, взявши із вербових плантацій все, що запланували, чи не покинуть поліщуків із виснаженою, не придатною для землеробства землею? А тут ще офшорна компанія з Кіпру отримала згоду місцевих депутатів на розробку поліських торфовищ. Торф заберуть, поля понищать і знову корчуватимуть поліщуки ліс, як корчували їхні прадіди-полешуки, щоб мати клаптик землі-годувальниці? Якщо ліс до того часу ще не перейде у приватні руки. Якщо розумно, то можна і вербу вирощувати, і торф добувати. Та одна справа — бізнес по-європейськи, інша — по-українськи…
