15/03/2013
0Рідні хочуть знати, за яких обставин загинули у лісі двоє молодих чоловіків.
ДВІ ВЕРСІЇ ЖОВТНЕВОЇ ТРАГЕДІЇ
«Заступник прокурора Маневицького району Дуднік М. М., розглянувши матеріали перевірки по факту нещасного випадку, що стався в 22 кварталі, вид. 26 Розничівського лісництва ДП «Поліський ЛГ», — встановила: близько 11 год. 25 хв. 19.10.2012 року в чергову частину Маневицького РВ УМВС України у Волинськый області надійшло повідомлення від фельдшера Колківської районної лікарні Наглюка Р. П. про те, що 19.10.2011 у лісовому масиві поблизу с. Копилля Маневицького району, в ході валки дерев стався нещасний випадок, під час якого впало дерево на двох робітників Потарася Остапа Олексійовича, 22.04.1967 р. н., жителя с. Копилля Маневицького району та Шрамка Григорія Васильовича, 16.04.1976 р. н, жителя с. Копилля Маневицького району. Потарась О. О. помер на місці події, Шрамка Г. В. було доставлено в реанімаційне відділення Маневицької ЦРЛ з діагнозом: відкрита черепно–мозкова травма, політравма». Це витяг (без редагування) з постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 29.10.2012 року відносно приватного підприємця Романа Барана, яку мені надали родичі загиблих Світлана Василівна Шрамко та Ольга Юрієвна Потарась. Про поспішність при підготовці цього документа свідчать численні орфографічні помилки, плутанина з датами.
А це рядки з листа до редакції матері–героїні Надії Іларіонівни Шрамко: «Звертаюсь до вас з проханням допомогти у моїй біді, яка трапилась 19 жовтня 2012 року, коли загинув мій син. Я хочу розповісти про те, як все сталося, щоб прочитали люди всю брехню, яку наша районна прокуратура розглянула і закрила за 10 днів».
Дві правди — «прокурорська» і «людська», два протилежних бачення обставин нещасного випадку. Потерпілі зневірились в справедливості правоохоронних органів, правосудді, а тому ставлять під сумнів будь–які їх висновки.
У селі Копилля я не зміг зустрітись з Надією Іларіонівною, яка погано себе почувала. Її дочка Світлана Шрамко пояснила: «Трагедія забрала в мами не один рік життя. Фельдшер в хату приходить майже щодня. Я підтримую викладене в листі та розповім про відомі мені обставини загибелі брата».
Світлана Шрамко та Ольга Потарась розповідали про загибель рідних зі сльозами на очах. Потім разом почали читати свідчення очевидців, яких опитали правоохоронці. Майстер лісу А.І. Потарась в прокуратурі заявив, що працівники Остап Потарась та Григорій Шрамко ніколи ліс не валили, а були підсобниками. «Брехня», — вигукнули в унісон Світлана та Ольга. Така ж реакція родичів загиблих була на пояснення інших свідків, які заявили, що не бачили обставин трагедії.
У постанові зазначено, що приватний підприємець Роман Баран розробляв частину лісового масиву на підставі договору підряду, підписаному з ДП «Поліське ЛГ» і на цій ділянці працював вальщик дерев Володимир із села Череваха Маневицького району. Ніяких вказівок різати ліс потерпілим, які працювали в нього підсобними працівниками, він не давав.
За таких показів прокуратура відмовила в порушенні кримінальної справи за відсутністю в діях приватного підприємця Р. В. Барана ознак складу злочину, передбаченого ст. 272 Кримінального кодексу (порушення правил безпеки під час виконання робіт із підвищеною небезпекою).
Свою версію трагедії розповіли Світлана Шрамко та Ольга Потарась: «На цій ділянці 19 жовтня 2012 року перебувало приблизно 9 чоловік. Валили ліс Григорій Шрамко в парі з Остапом Потарасем та Олександр Шрамко. Крім них, там були сторонні люди, які заготовляли «жердки». Вони приїхали на тракторі з причепом. Дозвіл «чужим» на рубку міг дати майстер лісу Анатолій Потарась, підприємець Роман Баран або ж це робилось самочинно, за могорич. Частина людей вживали алкоголь. Коли Григорій та Остап взялися валити чергове дерево, то Олександр Шрамко одночасно почав зрізати поруч покручену сосну. Присутні його зупиняли, бо таку хвоїну важко звалити, але той нікого не слухав. Саме ця сосна стала «вбивцею» наших рідних. У той день була дуже гарна, сонячна погода. Старожили села говорять, що раз ніхто не зізнається, то, мабуть, це вітер підняв бензопилку та різав друге дерево. Є свідки, які чули, що одночасно працювало дві пилки, що заборонено правилами техніки безпеки».
Я зауважив, що це серйозні звинувачення, мовляв, чи не боїтеся позовів до суду? Сестра загиблого Світлана відповіла: «Ми вже нічого не боїмося, нас підтримають в селі, навпаки, сподіваємось, що правоохоронці ще раз перевірять всі версії та зможуть встановити істину». У постанові прокурора не зазначено, де перебував та чим займався Олександр Шрамко в момент трагедії. Його пояснення викликають, принаймні подив. У прокуратурі він розповів: «19.10.2012 р. із Пилипчуками Іваном та Віталієм 19.10.2012 виїхали трактором із с. Копилля близько 9 год. ранку. По дорозі в с. Копилля зустріли Потарася Остапа, Шрамка Григорія та Черковського Сергія. Хлопці попросили підвезти їх до лісу, неподалік с. Копилля. Потарась Остап, Шрамко Григорій та Черковський Сергій різали дерева, хто і що саме робив не бачив. Через 15, близько 10 години Шрамко О. П. почув звук, як падає дерево, ще встиг крикнути «Остап!», щоб він втікав та побіг на звук. Коли підбіг до того місця, побачив, що на землі, під деревом, лежить Потарась Остап, а неподалік Шрамко Григорій…». З цього витягу прокурорської постанови (без редагування) не зрозуміло, куди ж їхав трактор, чому всі залишились в лісі та чому свідок Олександр Шрамко, який нічого не бачив, кричав Остапу, щоб той тікав.
ВТЕЧА СВІДКА З ЛІСУ
В останню путь провести Остапа, а згодом і Григорія прийшло близько 150 чоловік. Могилу для них копав свідок тих подій Сергій Черковський. Ольга Потарась стверджує: «Після служби в церкві я підійшла до нього та попросила розповісти правду про загибель чоловіка. Він повідомив, що те «страшне» дерево, яке привалило хлопців, нібито різав Олександр Шрамко, який потім сховав пилку в причепі під гіллям. Трактор поїхав з місця події ще до приїзду правоохоронців та «швидкої». «До речі, з того часу Олександр Шрамко ні разу не приходив до мене в хату, хоча є моїм рідним дядьком», — додала Світлана.
Вислухавши потерпілих, я запропонував поспілкуватись із очевидцями тих подій, і в першу чергу з Сергієм Черковським. Його дружина по телефону повідомила: «Чоловік перебуває в сусідньому селі, розвозить гній». Але, як кажуть, «оперативним шляхом» було встановлено, що він разом з односельцями поїхав своєю підводою на ділянку палити гілки.
Понад годину Ольга та Світлана водили мене по зимовому лісі. Ніде не було чути ні запаху диму, ні голосів робітників. Ми вже хотіли повертатись в село, коли побачили коня з возом, але людей біля нього не було. Обійшли прилеглу територію — нікого. Стало зрозуміло, що Сергія Черковського попередили про наше перебування та порадили негайно покинути місце «дислокації». Хтось із моїх «провідників» сказав: «Свідки, як щурі повтікали, а знав про те, що ми їдемо сюди, лише майстер лісу Анатолій Потарась, до якого ми телефонували». Звичайно, це може бути випадковістю, але приблизно через годину ми побачили поряд із будинком майстра лісу цю ж підводу. Біля неї стояв рідний брат Сергія Черковського, який повідомив, що в лісі був один, а де його родич, він і гадки не має. Коли ми вже сіли в автомобіль, він несподівано підійшов, відчинив дверцята та сказав: «Не шукайте брата, бо він не хоче з вами зустрічатись, як і всі інші.» Стало зрозуміло, що звістка про приїзд у Копилля журналіста «Волині-нової» вже поширилась по селу. Шукати інших свідків жовтневих подій було марно.
У Копиллі зголосився зустрітись зі мною лише сільський голова Костянтин Давидюк. Ось як прокоментував він ці події: «Для села — це страшна трагедія. Точно можу сказати, що злого умислу в діях людей не було. Усі вони були односельці, родичі. Що там відбулось, мені не відомо, думки є різні. Я дуже хотів би знати правду. Трагедія сталась тому, що не лісники рубають зараз ліс. Підприємець взяв ділянку, найняв людей, організував роботу — він і несе відповідальність. А лісників цікавить, щоб ділянка була зачищена до певної дати та в межах, визначених договором. І це стає величезною проблемою в державі. Раніше за все відповідав лісник, працювали спеціальні лісорубочні бригади за всіма правилами техніки безпеки, був порядок».
Приватний підприємець Роман Баран погодився зустрітись у Луцьку. Прибувши до міста, я декілька разів телефонував до нього. Щоразу він відповідав, що за годинку підійде до мене в редакцію, але обіцянками все і скінчилось. Хоча до нього родичі загиблих мають найменше претензій, бо він оплатив похорон, привіз брикет, дав частину коштів на пам'ятники.
ДУШІ ЗАГИБЛИХ ЧЕКАЮТЬ НА ПРАВДУ
Реакція свідків цих подій наводить на думку, що «чутки», які ходять по селу про обставини трагедії, мають певне підґрунтя. Хіба є в родичів загиблих мотиви оговорювати своїх односельців, до того ж родичів, кумів? Світлана Шрамко розповіла: «Один зі свідків тих подій жаліється, що за ним ходять душі загиблих односельців». У таких випадках треба каятись. «Голова сільської ради обіцяв, що збере всіх очевидців та потерпілих, щоб припинити будь–які чутки в селі», — зазначила Ольга Потарась. Подумалось, можливо це дійсно вихід — розібратись самим, без прокурорів та розставити всі крапки в цій справі. Родина Потарасів та Шрамко хоче знати правду, а не порушувати кримінальну справу. Можна ховатись від людей, від правосуддя, але від совісті не втечеш. Дивує, що люди в селі такі пасивні та залякані. Так і хочеться гукнути: «Ви ж громада, повинні горою стояти один за одного!» Поки односельці будуть жити за принципом «моя хата скраю», хтось безкарно вбиватиме їхніх дітей, заборонятиме ходити в лісі, наживатиметься, оплачуючи небезпечну роботу могоричем.
Наразі родичі загиблих готують скаргу до прокуратури області та суду, адже є дуже багато запитань до постанови про відмову в порушенні кримінальної справи. На двох друкованих сторінках прокурор зміг викласти і всі обставини трагедії і навів пояснення 5 людей. Невже за десять днів перевірки були проведені численні експертизи, отримано висновки спеціалістів, відпрацьовано всі версії, опитано свідків? То чому це не знайшло свого відображення в процесуальному документі? Прокурор дотримувався вимог «старого» КПК, який зобов'язував у десятиденний термін прийняти рішення про порушення кримінальної справи.
Через місяць Ольга Юріївна Потарась звернулась до прокуратури Маневицького району з проханням ще раз перевірити обставини тієї події. У відповіді від 06.12.2012 року за підписом заступника прокурора району М. Дуднік наведено те ж саме, що й в постанові про відмову в порушенні кримінальної справи від 29.10.2012 року — жодних нових аргументів, посилань на експертизи і т. п. Дивує й те, що перевірити скаргу прокурор району доручив тому ж працівнику, який відмовив у порушенні кримінальної справи. Будемо сподіватись, що новопризначеного (з 01.03.2013 року) прокурора Маневицького району Миколу Дарчика факт загибелі двох людей хвилюватиме більше, ніж його попередника. Адже потрібно перевірити не лише обставини загибелі робітників, але й встановити, що відбувалось на місці події, поки туди добирались правоохоронці.
До речі, в приміщенні сільради якийсь чоловік, дізнавшись про мету мого візиту, зітхнувши, сказав: «Якби сосни в лісі могли говорити, то розповіли б вам правду не лише про цю трагедію …».
На фото: Світлана Шрамко та Ольга Потарась здивовані змістом прокурорських документів.
