Минулого тижня у вівторок з обох боків дороги при в’їзді в Любешів в урочищі «Біля каменя», де знаходиться рекреаційна зона, лісоруби валили стрункі сосни (на фото). Селищний голова Петро Хомич, який випадково став свідком аврального лісоповалу, давно не бачив такого заповзяття заготівельників деревини.
На кількох гектарах лісових насаджень кипіла робота — крутились підводи, снувала техніка. І це на території Любешівської селищної ради! Тобто цей ліс належить громаді, а голова, на щастя, постав у ролі охоронця. Вирахувати, хто посягнув на дармове добро, було дуже просто. Зрізані дерева швиденько відправляли на лісопереробний цех державного підприємства СЛАП «Любешівагроліс», яке знаходиться через дорогу за кількасот метрів
Директор Віктор Симонович запевнив селищного голову, що, мовляв, він не має ніякого відношення до порубки, ще й пожартував: «Я — не я і хата не моя». Петро Хомич негайно з документами звернувся за захистом прав громадян до прокурора району Сергія Степанюка, начальника райвідділу міліції Сергія Хвесика, екологічного інспектора Володимира Ольховича. З’явилися працівники міліції, які встановили, що ці роботи виконувало підприємство пана Симоновича. У середу, наступного дня, лісоруби з допомогою КамАЗа із причепом, який належить підприємцю з Луцька Віктору Токарчуку, намагалися вивезти рештки деревини, але їм перешкодили правоохоронці. Члени виконкому порахували пеньки діаметром 20—40 см на площі 2,5 гектара — всього їх виявилося 307, частину позначених дерев ще не встигли зрізати. Уся напружена робота проходила в шаленому темпі. Очевидно, був розрахунок, як кажуть, без шуму і пилу провести такий собі «бліцкриг». Цілком можливо, думали, що власник лісу спохопиться, коли любешівці приїдуть сюди «на природу», як добре сонце пригріє, щоб посидіти на пеньках. Шукай тоді вітру на вирубаній ділянці.
Але що ж це за зелені насадження, на які претендує підприємство, котре, як подейкують, не сплачує державі податків, не має державних актів на користування землею, але зате напряму підлягає Міністерству агрополітики?
Петро Хомич, котрий уже шосту каденцію головує в Любешові, разом із депутатами давно прагнув розширити межі селища, адже немає землі для будівництва житла молодим сім’ям. Безкінечна бюрократична тяганина тривала роками, але все ж, зрештою, виробили проект землеустрою і 27 грудня 2011 року обласна рада затвердила встановлені межі селища. Зелені насадження, якими колись користувався колгосп, згодом КСП «Любешівське», відійшли до території селища.
Вочевидь, у директора ДП СЛАП «Любешівагроліс» Віктора Симоновича були свої плани щодо ліска, який виростав кілька десятків років. Улітку 2012 року в нього з’явився висновок лісопатологів із Рівненщини про те, що саме ці високі сосни всихають, бо заражені кореневою губкою. Поряд низенька хвоя якимось чином уникла тієї зарази. Виникає думка, що, може, пан Симонович справді хотів допомогти виконкому селищної ради якнайшвидше позбутися цієї напасті? Адже і Петро Хомич у районній газеті «Нове життя» 9 лютого 2013 року писав, що «у перспективі… плануємо забудувати й заліснену територію з обох боків дороги, яка веде до села Любешівська Воля, з розміщенням тут і відповідної соцінфраструктури, так як ці землі згідно із проектом увійшли до меж населеного пункту селища Любешів». То чого чекати на далеку перспективу? Хоча селищний голова запевняє, що допомоги в Симоновича не просив і її не потребує, бо для знесення сухостою є аж два комунальних підприємства. Але пану Симоновичу не терпілося врятувати решту лісу від інфекції. Він отримав документ від начальника обласного управління лісового та мисливського господарства Богдана Колісника, в якому, зокрема, зазначалося: «На основі акта лісопатологічного обстеження всихаючих насаджень… обласне управління не заперечує в проведенні суцільного санітарного рубання…». Шкода, що наяву не вдалося побачити сухостій, принаймні, ті дерева, що врятувались, не схожі на хворих чи знищених якимись жуками. Можливо, все-таки полягли здорові дерева, яких ще зарано було позбавляти зеленої крони?
Головний лісничий ДП СЛАП «Любешівагроліс» Володимир Ковальчук у розмові з кореспондентом запевнив, що «цей ліс рахується за нами, ніхто в натурі не визначав меж у лісовому фонді, селищний голова повинен би поставити нас до відома». Можливо, пан Ковальчук хотів, щоб селищний голова обгородив ділянку лісу колючим дротом? Виходить так, що лісівники не знайомі з правовстановлюючими документами обласної ради, які їх начебто все ж стосуються, а районну газету не читають. З невинним виглядом Володимир Ковальчук заявляє: «Звідки ми маємо знати, чи включені ці землі в межі селища, чи ні? Проект землеустрою з нами не погоджували». І тут же додає: «У нас державних актів немає, у стадії розробки…». Наскільки відомо, погоджують свої дії з власником лісу, а не з тим, хто його вирізує. Цікаво, що відразу після рейдерського набігу від Симоновича полетів лист із слізним проханням до керівників райдержадміністрації і районної ради, аби негайно встановити… комісійно, що ж кому належить, мовляв, потрібне відповідне рішення. Хоча, як відомо, райдержадміністрація розпоряджається землями, які знаходяться поза населеними пунктами. Отже, це лише лукавство керівника, який чимало років користується лісовими угіддями. До речі, Віктор Симонович як депутат районної ради голосував на сесії за погодження саме таких меж селища, які згодом затвердила обласна рада.
Нерідко ми публікуємо інформацію про злісного порушника, який зрізав десь у болоті вільху і заплатить штраф та ще й відшкодує кількатисячні збитки, нанесені державі. Тому любешівцям дуже цікаво знати, які висновки зроблять правоохоронні органи, котрі проводять дослідчу перевірку фактів, і яким чином будуть оцінені дії службових осіб та наскільки сосни з’їла коренева губка чи якісь шкідливі жуки?

1 коментар
Popovich_Pavel
І знову питання – ліс чи не ліс? Головна проблема, яку висвітила дана публікація – це відсутність в Україні чіткої юридичної процедури такої події як поява лісу. Статус даного насадження залишається незрозумілим і зараз, а отже неможливо правильно кваліфікуваи дії агролісгоспу. Як видно з публікації історія питання така: "Зелені насадження, якими колись користувався колгосп, згодом КСП «Любешівське», відійшли до території селища." Найперше питання – яка категорія цільового призначення земель на яких зростає дане насадження. Входження чи не входження земельної ділянки в межі населеного пункту цільове призначення землі не змінює. Швидше за все це землі запасу селищної ради, враховуючи наближеність до населеного пункту а не землі сільськогосподарського призначення, бо тоді вони б потрапили в розпаювання.
Як не дивно, головне питання чи був ліс на цій землі? Ліс не в біологічному розумінні: 30-40 річне насадження деревних порід з певною повнотою, яке займає певну площу. Це питання судової експертизи. До речі, як не соромно, але я не знаю жодного атестованого судового експерта, який би займався даними питаннями. Будь-які спеціалісти Ліспроекту чи наукових установ не є судовими експертами в розумінні ЗУ "Про судову експертизу", тому їх висновки не є доказовими.
Питання в юридичному існуванні лісу. Це важливо для встановлення правового режиму даного обєкта. Адже до лісового фонду не належать зелені насадження в межах населених пунктів,не віднесені в установленому порядку до лісів. Якщо це насадження не було визнане лісом то воно і не могло передаватися у постійне користування лісгоспам різної підпорядкованості державним чи комунальним.
Головний лісничий ДП СЛАП «Любешівагроліс» Володимир Ковальчук у розмові з кореспондентом запевнив, що «цей ліс рахується за нами, ніхто в натурі не визначав меж у лісовому фонді, селищний голова повинен би поставити нас до відома». Володимир Ковальчук заявляє: «Звідки ми маємо знати, чи включені ці землі в межі селища, чи ні? Проект землеустрою з нами не погоджували». І тут же додає: «У нас державних актів немає, у стадії розробки…».
Дуже може бути, що це насадження лісом ніхто не визнавав і земельну ділянку зайняту ним ніхто нікому не надавав у власність чи користування. Цікаве питання про отримання висновків лісопатологів. Мав би бути договір на проведення лісопатологічного обстеження із зазначенням права користування цим насадженням. А то виходить, що "Західлісозахист" обстежував на замовлення агролісгоспу лісове насадження, яке лісгоспу не належить. Повинні бути якісь таксаційні матеріали. Якщо земельна ділянка передана у постійне користування агролісу, то чому селищний голова "піднімає паніку"? Якщо земельна ділянка вилучена в лісгоспу, то директор не може про це не знати. Тоді поведінка агролісу занадто зухвала.
Все вказує на те, що це насадженні ніколи лісом не визнавалось. Тай Петро Хомич у районній газеті «Нове життя» 9 лютого 2013 року писав, що «у перспективі… плануємо забудувати й заліснену територію з обох боків дороги, яка веде до села Любешівська Воля, з розміщенням тут і відповідної соцінфраструктури, так як ці землі згідно із проектом увійшли до меж населеного пункту селища Любешів»Ось у цьому причина конфлікту. Ті, хто "допоміг" селищній раді виготовити проект розвитку і змінити межу селища хотіли б отримати земельні ділянки з лісом (по документах з групами дерев і чагарників, або взагалі без зелених насаджень) для забудови. І що тепер робить?
Comments are closed.