06/03/2013
0Три заметки о женщинах – лесоводах степной Николаевщины. М.П.
«Залізна леді» бухгалтерського олімпу
2013-03-05
Бухгалтер – це професія здібних, порядних і чесних людей. Ще Аристотель розв’язував дилему, як розподілити людей на дві посади: полководця і касира. Справедливу людину філософ рекомендував призначити касиром.
Бухгалтер – той же творець і будівничий, а праця його навіть помітніша і корисніша за працю представників багатьох інших професій. Ми, до прикладу, звертаємо увагу лише на особливі, визначні будинки, але хто з нас не помічає платіжної відомості? Хто не знає, що таке ощадна і розрахункова книжки? Бухгалтерія завжди з нами.
44-й рік поспіль працює бухгалтером в ДП «Березнегуватське ЛГ» Катерина Іванівна Юрченко. Далекого 1969 року після закінчення Чугуєво-Бабчанського лісового технікуму приїхала в Березнегуватське лісництво на посаду бухгалтера блакитноока Катерина. Чоловічий колектив лісництва зустрів дівчину привітно, по-родинному та і Березнегуватщина сподобалась. Тут тепло, сонячно, у всіх колгоспах сади зі смачними абрикосами, які не родять на рідній Харківщині. А які виноградники! Ласуй скільки хочеш улюбленими ягодами. Хоч і сумувала за батьками, сестрами та братом, та завзято взялася за налагодження бухгалтерської справи в лісництві, яке існувало вже три роки, а кваліфікованого бухгалтера не мало. Звикала до колективу, до трудового життя. Щомісяця з лісничим возили за 40 км в Баштанську ГЛМС звіти по розбитій дорозі – романтика!
Згодом Катерина Іванівна вийшла заміж, разом з чоловіком збудували будинок. Народилася і підростала донечка Оксанка.
16 років відпрацювала К. І. Юрченко в лісництві. 1985 року досвідченого бухгалтера перевели до бухгалтерії лісгоспу. І вже з 1987 року і донині працює Катерина Іванівна головним бухгалтером. Вимогливий, часом суворий керівник, своїм підлеглим не дає поблажок, тому і налагоджена бухгалтерська справа, тому і цінують, і відзначають за хороші показники в роботі. Неодноразово нагороджувалася почесними грамотами та подяками Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства. Два рази за результатами роботи за рік визначалася кращим фахівцем серед дев’яти державних підприємств області.
Катерина Іванівна користується в колективі заслуженим авторитетом. Вона справедлива, небайдужа, завжди готова допомогти. За що не візьметься – чи то в бухгалтерії, чи на розсаднику, чи на ремонті контори – все зробить неспішно, спокійно і до ладу.
Вдома Катерина Іванівна – справжня господиня, яка все вміє і скрізь встигає, любляча мама і бабуся. Донька теж за освітою бухгалтер, працює у банківській установі. ЇЇ гордість – це онучка, білява красуня Тетяна, першокурсниця медичного університету, до речі, талановита танцюристка.
Наш колектив щиро вітає Катерину Іванівну з жіночим святом 8 Березня, а також усіх чарівних жінок, які працюють у ДП «Березнегуватське ЛГ». Зичимо вам і вашим рідним щастя, добробуту, успіхів у всьому, міцного здоров’я на довгі роки.
В. Полегка, інженер ДП «Березнегуватське ЛГ».
http://mikolaivlis.mk.ua/view_post.php?id=405
Жінка з добрим, співчутливим серцем.
2013-03-06
Жінка. Яка вона? Про що мріє, через що плаче, через що радіє. Усі жіночі долі такі схожі і, водночас, такі різні. Доля покликала Світлану Петрівну Пазюру працювати у лісовій галузі Миколаївської області. Серцем обрана робота і досі, приносить задоволення, незважаючи на те, що і здоров’я підводить, і роки даються в знаки.
Народилася Світлана Петрівна Пазюра 1957 року в с. Йошпівка Ракитнянського району Київської області. Після закінчення школи 1974 року вступила до Української сільськогосподарської академії на лісогосподарський факультет, який з успіхом закінчила 1979 року. За направленням поїхала працювати інженером-таксатором на Далекий схід в Далекосхідному лісовпорядному підприємстві.
І досі, згадуючи ті часи, вона з захопленням розповідає про роботу в тайзі. Слухаючи її, наче переносишся в часі: бачиш тайгу, палатки, вогнище, біля якого збиралися працівники лісовпорядної експедиції і серед них молода, чарівна, закохана в свою справу, в природу цього краю Світланка. Аж не віриться, що це – наша шановна головний економіст, адже так сяють її очі від спогадів.
Але пройшов час і повернулася Світлана Петрівна на свою рідну Київщину, рік пропрацювала бухгалтером в Боярській лісовій дослідній станції, виховувала сина Петрика. А потім переїхала до Врадіївки, де працювала протягом 5 років у Врадіївській гідролісомеліоративній станції економістом, та головним економістом. І мабуть, якби не хвороба маленького сина не потрапила б Світлана Петрівна в Очаків. Лікарі рекомендували Петрику морське повітря. Ось так і приїхала вона до Очакова в травні 1989 року працювати в Очаківське державне лісомисливське господарство на посаду головного економіста. Була обрана головою профспілкового комітету. За весь час роботи зарекомендувала себе висококваліфікованим спеціалістом, доброю, душевною людиною.
Світлана Петрівна виростила та викохала двох діточок сина Петра та донечку Марію. І ніхто не міг уявити що в 2009 році станеться лихо, вона занедужала. Тяжка хвороба не бажала відступати, але жінка не втратила надію, залишилася доброю, чуйною людиною завжди готовою прийти на допомогу. Проте і її не залишили сам-на-сам зі своє бідою. Начальник Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства П. М. Паламарюк доклав чимало зусиль аби допомогти жінці справитися з хворобою. І на сьогоднішній день Світлана Петрівна продовжує отримувати лікування, про яке подбав очільник лісової галузі області.
Зараз С. П. Пазюра продовжує працювати на посаді економіста в лісгоспі, адже за стільки років лісгосп став для неї рідною домівкою, а вона для нас рідною людиною.
Л. Капуста, інспектор з кадрів ДП «Очаківське ЛМГ».
http://mikolaivlis.mk.ua/stat_post.php?id=408
Вірна своїй мрії
2013-03-05
З Іраїдою Георгіївною Яровою ми зустрілися у Миколаївському обласному управлінні лісового та мисливського господарства. Мене вразили надзвичайно добрі очі цієї жінки, її ніжна посмішка. З першого погляду я зрозуміла, що переді мною непересічна людина, а людина, яка бачить серцем. Розговорилися. Дізналася, що Іраїда Георгіївна працює з травня 2011 року головним лісничим у ДП «Вознесенське ЛГ». До цього працювала у цьому ж господарстві але на інших посадах. На моє запитання: «Чому ви обрали професію лісівника?» жінка не замислюючись ні на мить, відповіла: «Так це ж була моя мрія з дитинства».
Чи багатьом з нас вдається здійснити свої мрії, пронести їх крізь усе життя, не зрадити їй? Мабуть, таке щастя випадає не кожному. І. Г. Ярова це змогла. Можливо тому її очі світяться, з обличчя не сходить посмішка, а робота приносить справжню насолоду.
– Свою професію я обрала серцем, – ділилася головний лісничий. – Ще коли була маленькою дівчинкою, я не переставала дивуватися красі і величі природи. Найбільше манив ліс. Хоча і виросла у місті Ростов-на-Дону, а мої батьки не мали ніякого відношення до професії лісівника, та я ще з першого класу школи твердо вирішила, що неодмінно моя професія буде пов’язана з лісівничою справою.
Для того, аби втілити своє рішення в життя, першокласниця стала відвідувати пришкільний гурток «Юннат», де дізнавалася багато нового і цікавого про природу. Разом з іншими гуртківцями намагалася у свої юні роки зробити хоч щось корисне для збереження живого. Ученицею посадила своє перше дерево, повішала першу шпаківню. Враження після цих справ усе життя підштовхували Іраїду Гергіївну на щось більше, аби знову і знову повернути ті неймовірні відчуття значущості. Відчуття того, що і «один у полі воїн», коли мета його благородна, а помисли чисті.
Згодом, після закінчення 10 класів, вступила до лісового факультету Новочеркаського інженерно-меліоративного інституту. Успішно закінчила навчання. Проте доля підготувала Іраїді Георгіївні сюрприз і вона стала працювати у Гідромеліоративному технікумі викладачем. Потім отримала другу вищу освіту у Київській сільгоспакадемії. За цей час встигла вийти заміж, народити двійко синів, а серце тужило за лісом.
За розподілом переїхала працювати до м. Вознесенськ. Дізналася про вакантну посаду у ДП «Вознесенське ЛГ» і зрозуміла – це те, що шукала протягом стількох років. Так стала працювати у ДП «Вознесенське ЛГ». З того часу І. Г. Ярова зрозуміла, що недарма з самого дитинства мріяла працювати у лісі. Після стількох років роботи вона, як і в дитинстві, дивується і захоплюється лісом.
Педагогічний досвід також став у нагоді, адже працюючи зі шкільними лісництвами, головний лісничий завжди знає, що потрібно дітям. Жодному учню не було нудно чи нецікаво на її лекціях, а взяти участь у екскурсії, що проводить Іраїда Георгіївна, бажають не тільки учасники шкільних лісництв, а й вчителі.
Час нашого спілкування непомітно сплинув. Нагальні справи – здача річної звітності – покликали І. Г. Ярову і ми змушені були перервати нашу розмову. Проте гарний настрій на цілий день був мені забезпечений, бо я познайомилися з людиною, яка здійснила свою мрію, і мрія ця прекрасна…
Прес-служба Миколаївського ОУЛМГ
http://mikolaivlis.mk.ua/view_post.php?id=406
