Хранителі Полісся

ХПро волонтерські ініціативи природоохоронного проєкту «Полісся — дика природа без кордонів»

Свої хранителі потрібні всій довколишній природі — лісам, степам, пустелям, болотам, річкам. Дехто насправді має таких охоронців, які плідно працюють, щоб переконати всіх нас у необхідності дбати про дику природу, і своїми справами доводять, що люди можуть не лише знищувати природу, а й робити чимало корисного для довкілля.

Екологія Полісся — величезного регіону Європи — не витримує впливу антропогенного тиску. Масштабні вирубування лісів, часті пожежі, осушування боліт, незбалансоване полювання і збір ягід, нелегальне видобування бурштину, радіоактивне забруднення — усі ці гнітючі виклики сьогодення призводять до порушень зв’язків між екосистемами й руйнувань середовищ існування уразливих видів тваринного і рослинного світу.

Щоби ефективно захистити біорізноманіття на Поліссі, нам потрібно краще зрозуміти, де воно зосереджене, і ті загрози, з якими стикається дика природа регіону. Ця дедалі більша база даних визначає заходи щодо збереження й формує обґрунтовані рішення; сприяє виявленню територій, які потребують поліпшення охоронного статусу або їх розширення та кращих зв’язків між заповідними територіями. Команді фахівців-експертів, які працюють над виконанням таких завдань, не обійтися без допомоги волонтерів. Одна із таких ініціатив — Хранителі Полісся, які працюють у проєкті «Полісся — дика природа без кордонів».

ВАЖЛИВО, ЩОБ ЛЮДИ РОЗУМІЛИ: ПРИРОДА ДАЄ НАМ НЕ ЛИШЕ МАТЕРІАЛЬНІ ЦІННОСТІ

Завданням діяльності волонтерських ініціатив є природоохоронні заходи в межах місцевості, де волонтери проживають на Поліссі. Така уважність до своєї території на користь і природі, і людям, вона ще й надихає мешканців інших громад, які часом не бачать далі від власної сьогоденної вигоди. Природоохоронна організація «Українське товариство охорони птахів», яка впроваджує проєкт «Полісся — дика природа без кордонів», допомагає волонтерським ініціативам, бере на себе певну організаційну, технічну, професійну менторську та експертну підтримку, — розповідає експерт проєкту із залучення громадськості, доктор біологічних наук Сергій ПАНЧЕНКО.

Зараз у межах проєкту діють десять груп, які мають свої осередки по всій території Полісся. Дві групи створені й підтримуються національним природним парком «Прип’ять-Стохід» у селах Люб’язь та Любешів. Ще одна волонтерська команда Волині працює в селищі Ратне. На Рівненщині групи Хранителів Полісся діють у Старому Селі, Висоцьку й Сарнах. На Житомирщині — в селі Покалів і при Житомирському національному університеті ім. І. Франка. Волонтерські групи діють також на Київщині — в селищах Іванків та Прибірськ. Кожна з них має свої завдання.

Так, наприклад, територія опікування хранителів у селищі Прибірськ — це луки, які не ввійшли у ландшафтний заказник «Прибірський» (Іванківський район, Київська область), але потребують уваги і догляду задля збереження гідрологічного балансу всієї території та річки Тетерів. А ось на Житомирщині волонтерські групи досліджують унікальний Словечансько-Овруцький кряж — його багаті на джерела терени, спостерігаючи за станом відкритих криниць і долучаючись до їх облаштування.

АКТИВІСТИ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД

Це і школярі разом зі своїми вчителями, активісти територіальних громад і навіть цілі сім’ї, які майже в повному складі беруть участь у природоохоронному волонтерському русі. Охочих приєднатися до ініціативи чимало серед тих, хто вболіває за природу і розуміє корисність справи. Але, на жаль, чимало й таких, які не лише протестують проти заповідання земель, а й відверто протидіють природоохоронним заходам — луки з рідкісними квітами переорюють, проводять незаконні вирубки, перешкоджають заповіданню територій, а таким чином, і розвитку громад.

Експерти проєкту розробили програму, яка сформована на основі потреб громад, а також сприятиме екорозвитку, природоохоронній обізнаності людей. Завдання та практичні заходи створені з урахуванням різних цільових груп: школярів, викладачів, студентів. Виконання програми дає можливість волонтерам краще дослідити територію опікування, зрозуміти її особливості, унікальність поліської природи.

«Проєктна команда і перший координатор волонтерських груп Ганна Кузьо зібрали потужну групу волонтерських ініціатив, — каже Сергій Панченко. — Для знайомства з ними ми обрали формат велопоходу, коли за два тижні минулого літа побували у кожної з них, під час спільних екскурсій познайомилися з територіями їх опікування. Це різні групи з особливим досвідом, напрацюваннями та різноманітними проблемами, які сподіваємося спільно розв’язати.

Насамперед ми запропонували їм краще розвідати місцевість, де вони мешкають, подивитися на неї під дещо іншим кутом зору: як багато нам дає природа і як часто ми зовсім не цінуємо цього.

Кожна волонтерська група розробила концепцію екологічної стежки, щоб гідно представити природу свого краю. Це ще раз підтвердило, наскільки різноманітне Українське Полісся, які має багаті природні та історико-культурні цінності. У Рівненській області вже визначено 29-кілометрову стежку, тоді як інші команди мають на меті доопрацювати ще кілька маршрутів до кінця року.

Своєю роботою волонтери збагачують і досвід експертів. До кінця року маємо провести низку заходів, які допомогли би об’єднати волонтерські групи в мережу, налагодити між ними пряму взаємодію, що кожна із груп Хранителів Полісся й усі гуртом працюватимуть якомога довше й після завершення проєкту».

ОБ’ЄДНУЮТЬСЯ, ЩОБ ЗАХИСТИТИ Й ПОПУЛЯРИЗУВАТИ УНІКАЛЬНУ ПРИРОДУ

Хранителі Полісся — люди, котрі розуміють важливість Полісся й необхідність збереження його природи. Вони різні у своїй організації. От у селищі Ратне — це успішне шкільне лісництво — гурток, який працює при школі, але взаємодіє з лісогосподарським підприємством і опікується великим заказником «Смольний». Волонтерськими групами в селі Люб’язь та селищі Любешів опікуються фахівці Національного природного парку «Прип’ять-Стохід», їхня робота організована як позашкільні гуртки, а території опікування потенційні для розширення території парку. У селі Висоцьк волонтерську групу «цементують» спільно краєзнавець, керівництво школи та лісгоспу. Вони опікуються Великим Почаївським озером, тісно співпрацюють з народним сільським музеєм, бережуть традиції природокористування. У Старому Селі діє відділення Рівненського природного заповідника, навколо якого й гуртується волонтерська група із дорослих та школярів, їх насамперед турбує проблема твердих побутових відходів, частина яких опиняється в лісах довкола заповідника.

У Сарнах волонтерську групу зібрала вчителька Оксана Морозюк — разом зі школярами та їхніми батьками вони налагодили співпрацю з Рівненським природним заповідником, в якому вони проводять найрізноманітніші заходи, а ще популяризують ідею створення біосферного резервату в Центральному Поліссі.

У селі Покалів волонтерську групу сформував шкільний актив, напрямки їхньої роботи — комплексні заходи з історії, географії, природи і культури краю. Планують, зокрема, створити при школі центр, де популяризуватимуть сучасні природоохоронні ідеї та методи.

Селище Іванків пишається народною художницею Марією Приймаченко, котра мешкала і похована в сусідньому селі Болотня, де є мальовнича річка, унікальне джерело, гарна діброва. Остання збереглася лише тому, що тут кладовище, а всі навколишні ліси — створені людьми лісові насадження, які мало нагадують прадавні ліси.

У селі Прибірськ сформований цілий потужний кластер із екосадиб, є традиції проведення фестивалю «Чорнобиль Ренесанс», а ще тут громада самотужки ініціювала створення заказника «Прибірський», щоби запобігти розоренню лук уздовж Тетерева.

Студенти Житомирського національного університету імені Івана Франка моніторять Житомирське Полісся і доводять необхідність впроваджувати в Україні європейські стандарти охорони довкілля.

А спільна мета Хранителів Полісся — участь громадськості у розв’язанні екологічних проблем, разом з фахівцями працювати на поліпшення екологічної ситуації, зокрема відновлення водно-болотних угідь, запровадження сучасних підходів до охорони довкілля.

А ще — підвищення природоохоронного статусу Полісся, популяризації знань про Полісся як унікальну дику природу на Європейському континенті.

Людмила СТУПЧУК.

Фото Сергія КАНЦИРЕНКА, Українське товариство охорони птахів

Газета: №101-102, (2021)