01/03/2013
0Так, це не просто слова, а незаперечна істина, яка звеличує жінку не тільки як матір, а і в усіх сферах виробництва, насамперед, в лісовирощуванні, де її ніхто поки не замінив. Найкращим свідченням цьому є майже 22 тисячі гектарів післявоєнних лісопосадок, а це – десь 132 мільйони сіянців, які пройшли через руки і душі кожної жінки.
Історія лісівництва ще не знала такого пориву і масштабності лісо-вирощування, як в ті 50-ті, після прийняття урядової постанови 1948 року про створення протиерозійних лісонасаджень та полезахисних лісосмуг.
Нашому Могилів-Подільському належало терміново приступити до виконання робіт на землях 107-ми колгоспно-радгоспних господарств, а ще ж в держлісфонді очікувало на лісовідновлення майже 3 тисячі гектарів непокритих лісом площ. Де ж було взяти стільки робочої сили, коли в селах майже все трималося на жіночих руках, підлітках та пристарілих.
Та все ж в силу нужденності села, яке тягнулося до лісу, де можна було якогось карбованця заробити, сушнику назбирати, або ж одержати клаптик міжрядь під картопельку, на кінець 1949-го вдалося укомплектувати 69 жіночих ланок.
Якось дуже завзято, з жадобою взялись вони за роботу, вперше пізнаючи, як із насінинки ліс виростає, та відчули згодом і свою причетність до цього.
Відчули вони також і заробіток, похвальне ставлення до себе, що досить суттєво сприяло приживлюваності лісопосадок.
Минуло декілька десятиліть. Не всім, але все-таки декому судилося нині милуватися плодами своєї праці. Як скажемо Євгенії Сергіївні Коваль із Юрковець, що проживає серед чисельних, рукотворних лісових угідь.
Так само Олена Петрівна Балицька, що із Хоменок біля Гибалівського лісу, там понад ЗО років її лісорозсадницької праці, там і сотні гектарів лісовідновлення на грабових вирубках.
На рахунку ланки Надії Петрівни Мельник чимало протиерозійних лісопосадок в зоні Котюжанського лісництва, особливо обабіч річки Лядова, в селах В.Ольчедаїв, Плоске, Лучинець та Лучинчик, де вперше була випробувана саджальна машина.
Доброю славою і досі користується лісорозсадник Моївського лісництва, який в свій час давав до 9 мільйонів штук сіянців щороку, започаткований Марією Григорівною Проданець, кавалером ордена Трудової слави.
Кращим в області і сьогодні залишається цей лісорозсадник, де ланку очолює Віра Ігорівна Краснєєва.
Неодноразово утримувала першість в захисному лісорозведенні ланка Марії Анатоліївни Чорної із Вендичанського лісництва, яка і сьогодні є гарним наставником.
Диволіс площею 508 гектарів на кам'янистих крутосхилах Могилева-Подільського – то багаторічна праця 20 лісокультурниць, серед яких тільки Галині Мельник та Ользі Сівак пощастило нині відчувати і бачити, яке то благо для жителів міста.
Ті, кого я назвав, це тільки невеличка частка тих, хто зробив відчутний внесок в рукотворне облаштування природи Придністров'я, та скільки ж ще таких трудівниць в лісогосподарствах області, які разом досить успішно примножують славу Подільських дібров.
Доречно згадати і тих, хто/теж причетний до загальнолісівничої діяльності, але уже в іншій сфері праці. Насамперед, це планово-економічна, де Оксана Степанівна Іщук, як досвідчений економіст, впордовж усіх кризових років досить фахово відстежує фінансову безпеку підприємства.
По декілька десятиліть сумлінно відпрацювали в бухобліку Тетяна Андріївна Коваленко, Марія Іванівна Ярчевська, Марія Миколаївна Сивинюк, Олена Мефодіївна Осипенко, Галина Іванівна Дейбух,
успішно продовжують їх Люба Василівна Стрілець, Тетяна Василівна Турчак, Олена Григорівна Ткач та інші.
Мало хто міг би зрівнятися за стажем із Євгенією Брік (уже небіжка), яка прийшла в колектив Рахнянського погрузпункту ще зовсім юною, де беззмінно промайнуло понад півстоліття.
Плідною була праця Євгенії Гаврилівни Хітєєвої, яка спершу пройшла гарт в далекому тайговому краї, та Ганни Гнатівни Богуцької, перші роки якої відбулися, як фахівця, на правому березі Дністра (Молдова).
Досить суттєвою була турбота про людей голови профспілки Ніни Олександрівни Коптєвої.
Немає уже з нами Катерини Прокопівни Мотилевської, ветерана Великої Вітчизняної та війни з Японією, яка до останнього не була байдужою до лісівництва краю, якому щедро слугувала.
На протязі 41 року беззмінно і досить відповідально вела кадрову справу Ольга Пантелеймонівна Шарко. В різні повоєнні роки несли невластиву їм службу на посаді лісничих 4 жінки, діяльність яких і через десятиліття бачиться похвальною. Зокрема Тетяна Федотівна Сліпцова до 1953 року очолювала найбільше, з 16 обходами, Моївське лісництво, де до речі, було два помічники, одним із яких був Жульов Михайло Федорович.
Лісничим Котюжанського лісництва була Ганна Володимирівна Жукова, яка згодом стала директором Великобичківського лісгоспу Закарпаття.
Також лісничим Котюжанського була, Лідія Федотівна Скляренко, а в подальшому вона – головний лісничий Хмільницького лісгоспу.
Зростала на лісовому кордоні Ганна Феодосіївна Драчинська, яка віддала все трудове життя лісу, в тому числі 14 років лісничим Мурованокуриловецького лісництва, а на останок вона – старший інженер Вінницького лісгоспу.
За що б не взялася, то все під силу Наталі Григорівні Боднарук, яка уже понад 20 років працює помічником лісничого Івашковецького лісництва.
Не менш важливим є і те, що з чотирьох жінок по області і наші дві стали заслуженими лісівниками України – це Майя Віталіївна Кокуца, помічник лісничого Моївського лісництва, та Галина Іванівна Ліщинська, ланкова лісорозсадника.
Несправедливим було би не згадати і про дружин лісової охорони, яким чи не завжди доводиться бути наодинці з лісом, в якому часто-густо вештаються непрошені гості, Та із-за лісопорушень не раз виникають конфліктні ситуації. Моєму поколінню пам'ятні жахливі випадки, і кожен із них свідчив про неабияку мужність жінок.
Хай більше не повториться, але ж було таке, коли серед ночі в лісі «Березівська дача» Мурованокуриловецького лісництва лісник Француз Микола Семенович, натрапивши на шалений опір лісокрадів, обороняючись, застосував зброю. Застреленим виявився небезпечний рецидивіст і при цьому лісника було виправдано та переведено за 100 км в обхід «Тростянець» Моївського лісництва. Або ж інший випадок, коли в липневу ніч голодного 1947-го в Перепільчинському лісі Сабаринського лісництва (тепер Івашковецьке) лісника Гуменюка Володимира Кіндратовича підкосила куля, яка назавжди засіла в легенях. То була помста ліснику за те, що виконуючи вимогу влади, не допускав обмолоту колосків пшениці, занесених в ліс з колгоспного поля.
Траплялись і в подальшому непоодинокі, прикрі випадки, і все це знову ж таки лягало бідою на плечі жінок. Та попри все, їх мужність, мудрість і терпіння завжди долали всілякі негаразди, і залишались вони надійними берегинями всього родинного, створюючи при цьому атмосферу успішності, затишку і злагоди в сім'ї. Звісно, кожна із них, незалежно від роду діяльності, заслуговує на увагу та шану не тільки в святкові, а і в кожен буденний день.
Відтворюючи історію жіночої участі в лісогосподарюванні, я намагався нікого не забути і хоча б щось донести про їх достойний внесок в скарбницю слави Подільських дібров. Придністров'я може пишатися жіноцтвом лісової галузі, яке не тільки в минулому, а і сьогодні продовжує облаштування крутоярів лісовим вбранням.
Невтомні веснянки наші лісові!
Не применшуючи ролі чоловіків в лісовому господарстві, напрошується незаперечна істина, що і ваша присутність в ньому завжди була і залишається не тільки бажаною, а і досить важливою, є запорукою успішності тих, хто продовжує вас. Тож міцного здоров'я всім вам, шановні, та завжди будьте благополучними, а кожен день наступний хай проносить в сім'ї ваші втіху, надію, впевненість і достаток.
