28/02/2013
015-річна авторка любить писати фантастичні оповідання, казки, вірші. У 2010 році у Всеукраїнському літературному конкурсі журналу "Крилаті" зайняла перше місце в конкурсі на краще фантастичне оповідання.
Друкується в газетах "Лісове господарство Вінниччини", "Казковий вечір", "Подільська зоря", журналах "Барвінок", "Колосок". У 2010 р. стала лауреатом Національного конкурсу "Я козацького роду!" у номінації "Авторська поезія героїчної тематики".
Бережімо ліси
Немов коріатида, храм лісів
Плечима я натужно підпираю.
За зростом флори кілька ярусів
Несуть до неба ці ліси безкраї?
Тримають сонце в кронах золотих
І ловлять зорі в них, немов у сітку.
Зірвався вітер, але в лісі стих.
Тому дерева – безсловесні свідки,
Що навіть урагани гасять гнів,
Зустрівши лісу грізну оборону,
Де павучок для гілки клена сплів
Сріблясту, наче з інею, корону.
Де мишка має нірку під листком,
Де птахи мостять між гілок гніздечка,
Простує білочка хистким містком
Із віт від мене зовсім недалечко.
Ось зайчик умивається в росі
Та дивиться, чи все навкруг безпечно.
І знають оці мешканці усі,
Що ліс – їхня домівка, безперечно.
Тож, бережімо ліс, цей храм життя,
Оці дуби, берізоньки веселі,
Бо він – то наше спільне майбуття,
Всього живого лагідна оселя!
Ліс
Пізньоосінній ліс – неначе мрія,
Попіднебесна сива таїна,
Та хто її душею зрозуміє,
Тому і в осені відкриється весна!
Сивіють стовбури, наче в тумані
У пледах листя ноги-корінці.
Цей ліс як Вілла, чарівниця-пані,
Що з вовни хмар плете тумани ці.
Чаклунський ліс! Дерева, наче думи,
Відкриті, неприховані, прості,
Не сховані листками в шерех, шуми
Та в барви, що багряно-золоті!
Осипались. Зіткала Вілла пледи
І застелила ними все довкруж.
По них ступаю. Люба мріє, де ти?
Стежиночка звивається, як вуж…
Не тільки я отут шукаю мрію,
Вона у серці кожного своя!
Отож іду і вірю, що зумію
Її знайти між голого гілля.
Нависло небо низько наді мною
Тримаю ось хмаринку у руці!
Осінній ліс не знається з журбою,
Купаючись в туманнім молоці.
Пограється у піжмурки охоче:
Тут заблудитися не дивина!
Ось зазирнула Вілла мені в очі
Так, наче й справді, то моя вина,
Що в лісі є порубані дерева.
А то ж були дуби-чарівники!
За ними плаче Вілла-королева,
Рукою гладить зболено пеньки.
Дивлюся і душею відчуваю,
Що моя мрія й думи сивих крон
Про те, щоб всі рослини мого краю
Росли щасливо, даючи озон!
Тоді весна проклюнеться, як квітка,
У кожнім серці, сповненім тепла,
І цих туманів лагідних намітка
Нікому з нас не заподіє зла.
Заблудишся, то виведуть стежинки
А може, Вілла поглядом своїм
Відчуєш вдячність кожної рослинки.
Отож, до лісу, в царство мрій, ходім!
Вербичка
Маю подругу вербичку,
Мов дівчатко, вербеня-
Сині очі, круглі щічки,
Зустрічаємось щодня.
І жартуємо доволі
Край веселої ріки,
Що аж заздрять нам тополі –
Теж би грались залюбки.
Та дорослість заважає –
Бачиш, виросли які!
Але з них пушинок зграї
З нами бавляться легкі.
Ще й калина білим цвітом
Посміхається до нас.
Вербенятам, усім дітям
І пушинкам – в добрий час!
Осінні радощі
У вишиванки прибралися черешні –
Усміхнувся, звеселився гай:
– Це б музик! Ой ви мої, сердешні,
Ану, вітре, на сопілці грай!
З листя виплели собі віночки,
Що палають ясно, як зоря,
Отакі-то в гаю любі дочки –
В женихи б їм принца, короля!
Щедро цих красунь обдарувала
Українська матінка-земля.
Золоте гаптують покривало
Для матусеньки ліси й поля.
Світ безмежний сяє, як на свято,
Грає жаром радості й добра,
Де іще краси такої взяти?
Це ж для неї – осені пора!
Все немов одмінилося навколо,
Сонце задивилося згори –
Спочиває працьовите поле,
Золотіють листом явори.
Барви української природи
Ваблять і чарують повсякчас.
Все в гармонії, нема незгоди.
Осінь учить мудрості всіх нас.
Щоб любили землю, як святиню,
У нерукотворному цвіту –
І небес високих стрічку синю,
І осінню радість золоту.
Бурбело Александра Сергеевна
Год рождения: 1998, 1 января.
Украина, г. Винница
Победитель Всеукраинских литературных конкурсов «Я і Україна через двадцять років» (г. Киев, 2010 г.), «Я – козацького роду» (г. Киев, 2011 г.), Лауреат ІІ Всероссийского Интернет-Конкурса «Волшебное пёрышко» (г. Екатеринбург, 2011 г.), Лауреат I степени Всероссийского Поэтического Интернет-Конкурса имени Н. С. Гумилёва (г. Санкт-Петербург, 2012 г.).
Произведения напечатаны в газетах «Сільські вісті», «Подільська зоря», «Казковий вечір» и в журналах «Колосок», «Крилаті», «Барвінок», в сборнике «Литературный бриз» (г. Винница, 2011 г.), в альманахе «Волшебное пёрышко» (г. Екатеринбург, 2012 г.), литературно-художественных альманахах «Скіфія-2012-Літо», «Скіфія-2012-Осінь» (г. Канев), независимых литературно-художественных альманахах «Ліра» №3, «Ліра» №4, «Усі ми родом з дитинства – добра казка» (г. Хмельницкий, 2012 г.).
Автор книг «Первоцвіт» (г. Винница, 2011 г.), «Белые паруса» (г. Новороссийск, 2012 г.).
Цвела софора, и плескалось море.
А босоногий мальчик Ованес,
Взяв уголёк, как чудо из чудес,
Рисует мир, как сказку, на заборе.
Венок восьмистиший, посвящённый
великому художнику-маринисту И. К. Айвазовскому
Армения, цветущая, как роза,
Под солнцем славы сына своего!
Увидим мы в творениях его
И штиль морской, и ветры, бури, грозы.
О, Айвазовский! Ваши все картины
Величия полны, как ширь морей!
Вот Феодосия. Иду я в дом-музей:
Автопортрет, прекрасные марины!
I
Армения, цветущая, как роза,
Раскинув крылья – что орлица-мать,
Своих орлят умела обласкать,
Отринув бездны горя, беды, слёзы.
Художник моря! Сколько у него
Волшебного под кистью возникало!
Ты, как мечта, в музее его залов
Под солнцем славы сына своего!
II
Под солнцем славы сына своего
Армяне зарубежья и России
За него Бога, ангелов молили
Во имя подвига великого его,
Для творчества, искусства и всего,
Что живописцу открывалось взором.
Корабль и волны кружевным узором
Увидим мы в творениях его.
III
Увидим мы в творениях его
Сверканье света и воды каскады,
Простор бескрайний – для сердец отраду!
А парус ищет средь зыбей кого?
И Ницца, и Неаполя мимозы,
И Ниагарский грозный водопад,
Луч солнца и рыбак, что ему рад,
И штиль морской, и ветры, бури, грозы.
IV
И штиль морской, и ветры, бури, грозы,
«Девятый вал», эскадра кораблей
И «Среди волн»… Стихия всё сильней!
На раме капли бриза? Мои слёзы?
Великосветской сторонясь рутины,
Морскую даль любил живописать,
И бесконечной ей теперь под стать,
О, Айвазовский, Ваши все картины!
V
О, Айвазовский! Ваши все картины
Нам дороги. В них русский флот могуч.
Вот бриг «Меркурий» – птица среди туч,
И берега высокие стремнины.
К ним Пушкин поспешил, чтобы скорей
Увидеть снова голубые дали.
Полотна, где и счастье, и печали,
Величия полны, как ширь морей.
VI
Величия полны, как ширь морей,
И «Восход солнца» дивный, и «Малага».
Колумба незабвенного отвага –
Холсты как памятник бессмертный ей!
Искусства флаг, всё выше, выше рей!
В музеях всего мира его гений.
Трудился он без устали, без лени.
Вот Феодосия. Иду я в дом-музей.
VII
Вот Феодосия. Иду я в дом-музей.
Гостеприимных комнат галерея.
Звук скрипки, словно пение Орфея,
Звучал здесь часто для родных, друзей.
Кавказа горы, тёмные теснины,
А с моря вид – туманная гряда.
Увидеть это всё пришла сюда,
Автопортрет, прекрасные марины.
