26/06/2021
0Чим бродячі собаки загрожують диким тваринам і якої шкоди завдають людині.
Проблема здичавілих собак та шкоди, що вони завдають диким мисливським тваринам, завжди була актуальною, але цього року вона особливо загострилася.
Сумнозвісним проєктом Закону № 2232, який було розроблено так званими зоозахисниками і зареєстровано у Верховній Раді у 2019 році, передбачено забрати право в єгерської служби регулювати чисельність шкідливих хижаків, які завдають шкоди мисливському господарству і не тільки. Ба більше, цим проєктом «зоозахисники» намагаються взагалі вивести з юридичного поля мисливського законодавства бродячих котів і собак, які осідають у мисливських угіддях. Тобто, якщо регулювання популяції лисиці й вовка можливо буде тільки за дозволами, то набагато небезпечніших бродячих котів і собак в угіддях чіпати взагалі буде заборонено, бо вони не є мисливськими видами.
Аргументація захисників прав тварин виглядає повною нісенітницею. Вони доводять суспільству і владі, що мисливці і єгерська служба не розрізняють бродячих котів і диких, які занесені до Червоної книги. Щодо собак, «зоозахисники» переконують, що у лісі мешкають не зграї бродячих собак, які переносять сказ і знищують дичини більше, ніж вовки, а це домашні собачки, які мають господарів і вони на певний час забігли до лісу просто погуляти. Але, насправді, ситуація є кардинально протилежною, ніж малюють її зооактивісти.
Справжнім шокінгом наприкінці цієї зими стали пирування бродячих собак, зокрема, на Черкащині, які завдали величезних збитків поголів’ю козуль. Особливо постраждав знаменитий Канівський природний заповідник.
– Тоді через сильні морози утворилася міцна крижана кірка – наст. Козулі ковзають цією кригою, падають, рвуть жилки чи ламають ноги. Або провалюються під наст, ламають ноги, ріжуть їх до крові, стаючи легкою здобиччю хижаків. На відміну від копитних, собаки не провалюються під крижану корку, пересуваються нею дуже легко, – з сумом зазначив головний природознавець заповідника Олег Петриченко. – За найскромнішими підрахунками, здичавілі собаки знищили у нас наприкінці лютого більше 15 козуль. Знайшли рештки двох маленьких козуль, які народилися минулої весни, кількох більш дорослих самок та кількох досить великих дорослих самців із рогами-пантами. Від здичавілих собак загинуло близько 30% усього нашого поголів’я козулі.
Наш заповідник межує з околицями міста та приватним сектором. Тож саме до лісу у пошуках здобичі прямують здичавілі пси. У важку пору козулі йшли з заметених снігом крижаних лісів та крутих схилів Дніпра ближче до людей у пошуках прихистку та їжі. А за ними і собаки. Були випадки, коли собаки шматували козуль ледь не на краю міста. Я бачив зграї колишніх «вірних друзів людини». Є безпородні дворняги, є колись домашні вівчарки. Мабуть, люди брали цуценят додому, а награвшись, викидали їх геть. Багато дворняг із кліпсами на вухах – отже, стерилізовані. Але це не впливає на їхні мисливські якості. Маленькі за зростом, але нахабні, пси, збившись у зграю, переслідують бідолашну козулю, яка ковзає кригою, гавкають, кидаються на неї, не дають відпочити. Врешті знесилена тварина падає і фінал очевидний. Здичавілі собаки більш небезпечні за вовків чи то лисиць. Бо ті хижаки вбивають, лише коли зголодніють, а собаки зграями часто вбивають заради задоволення, зовсім не чіпаючи впольовану тварину.
Диких кабанів ці пси дістати не можуть, бо вони в змозі просуватися на відміну від козуль та оленів крізь глибокий сніг та кригу. А ще дикі кабани досить агресивні, великі за розміром, вміють за себе постояти. Я бачив, як зграя собак намагалась атакувати дорослих кабанів, але невдало. Тож найбільше страждають козулі.
Олег Петриченко констатує, що охорона заповідника нічого не може вдіяти із нашестям бродячих псів. Зокрема через законодавчі колізії:
– Охоронцям дозволено носіння зброї та спецзасобів під час виконання службових обов’язків. Але стріляти собак не маємо права, бо тоді діє стаття про жорстоке поводження з тваринами. У природно-заповідному фонді категорично заборонений санітарний відстріл хижаків. Пси добре знають поведінку людини і тікають, щойно лише побачать її. Підрахуємо збитки, що завдані навколишньому природному середовищу, будемо звертатися до влади міста та області. Наскільки мені відомо, ця проблема існує зараз ще у багатьох користувачів мисливських угідь Черкащини й інших областей. Будемо спільно шукати шляхи її вирішення. Нині час народження та виховання потомства у тварин, тож не можна дозволити, щоб бродячі пси спокійно знищували живність.
Фахівці заповідника занепокоєні, що здичавілі собаки легко можуть нападати і на людей. Мисливці та природозахисники Черкащини наводять інші, не менш шокуючи приклади:
– У сильні морози та обледеніння єгері, мисливці, користувачі угідь цілодобово патрулювали ліси та поля, аби захистити тварин від собачих зграй. Ми часто відбивали поранених, знесилених, замерзлих козуль від цілих зграй собак. Інколи вони успішно впольовували тварин серед білого дня навіть у межах населених пунктів. Шматували козуль живцем, різали, наче м’ясники нутрощі, ноги, тулуб, виривали зубами шматки м’яса з живої тварини та бігли далі, лишаючи помирати дичину у страшних муках. Пси, зазвичай, нападають на козуль, які от-от мають привести потомство, – скаржиться директор ПП «Товариство шанувальників природи Канівського району» Анатолій Хоменко. – На жаль, у межах населеного пункту ми не можемо проводити регулювання хижаків.
Лише наші мисливці та єгері врятували від неминучої загибелі понад 15 козуль. Забирали їх додому, плекали, лікували, надавали кваліфіковану ветеринарну допомогу. Більшість тварин вилікували та повернули в угіддя. Нині рахуємо збитки від собачого свавілля. Коли сніг розтанув, у лісах та полях відкриваються рештки собачих «пирів». Чому держава не реагує на це? Де програми боротьби з тваринами-шкідниками? Чому ми – мисливці, ентузіасти та любителі природи, вимушені доглядати козуль за власний кошт та й ще лише для того, аби була «їдальня» для бродячих собак?
Від здичавілих собак неабияк потерпають і користувачі мисливських угідь Сумщини.
– За минулий сезон в угіддях господарства, де розводять оленів, здичавілі собаки знищили вісім оленів: трьох благородних та п’ять плямистих. Заганяли та вбивали зграями молодих тварин, частіше олениць, – зазначає директор ДП «Лебединський держлісгосп» Віталій Баранов. – Зі свого досвіду роботи скажу, що в кожному мисливському господарстві, щороку, здичавілі пси ріжуть, як мінімум, з десяток поросят кабанів, оленів, козуль тощо. Були випадки, коли добирали дві-три особини за раз. І це тільки факти, що вдалося виявити.
– Впродовж мисливського сезону 2020–2021 рр. користувачами мисливських угідь області було добуто близько 200 здичавілих собак. Це дуже велика цифра. Фактично, кількість здичавілих собак у нас зрівнялась із поголів’ям червоної лисиці. Найбільше зараз цих собак мешкає на околицях великих міст: Сум, Конотопа, Шостки, Охтирки, Лебедина, – розповідає головний спеціаліст Сумського обласного управління лісового та мисливського господарства Віктор Жмурко. – А саме там розташовані угіддя наших державних лісомисливських підприємств, які спеціалізуються на розведенні копитних мисливських тварин: козулі, оленя, кабана. Тож це великий привід для занепокоєння.
Відомі випадки, коли після стерилізації, безпритульних собак або котів просто вивозять за місто до лісу та випускають. Тож такий вигнанець харчуватиметься лісовими, польовими, річковими дикими звірами та птахами, їхнім потомством, кладками яєць або піде на смітники, розносячи небезпечні інфекційні захворювання та сказ.
Проблема здичавілих собак не менш гостро постала й на півдні України.
– Я вже 45 років працюю із собаками, а також є суддею національної категорії зі змагань мисливських собак. Часто зустрічаю гостей-кінологів та мисливців із країн ЄС. І от мої колеги: поляки, німці, угорці, італійці часто роблять квадратні очі, коли бачать на вулицях українських сіл та міст здичавілих собак або котів. Запитують мене здивовано: «…хто це дозволяє, чому ці тварини вільно бігають без господаря?» І я не знаю, що їм відповісти, – зазначає головний спеціаліст Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства Геннадій Бойко. – Визнання бродячих собак та котів невід’ємною екологічною частиною міста – це нісенітниця та злочин проти людей. Ці тварини переносять небезпечні та смертельні для людини інфекційні захворювання: сказ, трихінельоз, лептоспіроз… Собаки та коти роблять свої природні справи на дитячих майданчиках у піску, а діти потім можуть заразитись гельмінтами. Колись одна «зоозахисниця» закидала мені, мовляв, я не люблю собак. Але коли я аргументував, що для неї важливіше: життя дитини чи бездомної собаки, то вона швидко замовкла.
Собаки та коти – це хижаки. Навіть стерилізовані. Коли людина скривдить таку тварину – вона обов’язково помститься. Така їхня психологія. Минулого року зграя безпритульних собак роздерла у Миколаєві жінку, ще двоє людей були скалічені, але, на щастя, лікарі їх врятували. Якщо раніше у місті було кілька зграй, то зараз собачі зграї є чи не у кожному дворі. Нещодавно з десяток агресивних собак зустріли мого сина. Він професійний кінолог, добре знає собачу психологію, тож син дивом уникнув нападу. Але звичайній людині, тим більше дитині чи літній – цього не вдасться.
Часто люди викидають собак чи котів, як стару іграшку, лишають на дачі тощо. В результаті, здичавілі тварини вимушені виживати і завдають значних збитків фауні. Такі собаки об’єднуються у зграї і полюють, наче вовки, або навіть ще підступніше та ефективніше. Головна їхня перевага у полюванні – це те, що вони не бояться людину. У зграї є загоничі, є мисливці, які чекають у засідці нерухомо, доки загоничі не виженуть на них здобич. У негустих лісах собаки полюють на козуль, нападають на маток дикого кабана з поросятками. Поки кілька псів відволікають матір, один-двоє успішно крадуть поросят. Знищують зайців, фазанів, куріпок, виводки та дорослих перепілок, качок, гусей. Це дуже великий тиск на фауну. За минулий рік в угіддях Миколаївської області добули близько 1,5 тисячі здичавілих собак та котів.
Зараз є гостра конкуренція між лисицями, здичавілими псами, єнотоподібними собаками та вовками. Додамо й появу шакалів. Вовк у природі витісняє та знищує лисиць та собак. Так само й здичавілі собаки та шакали зграями часто виганяють із місць існування лисиць та єнотів. До речі, між собаками та вовками можлива гібридизація і це не вигадка. Хоча вовк і сильніший собаки, проте у період парувань вовчиця, яка не може знайти собі партнера – вовка, інколи гуляє з кобелем псом. Кілька років тому у нас в угіддях були такі собакововки, які не бояться нікого та нічого. Якщо вовка можна добути облавою з червоними прапорцями, то цих тварин так не візьмеш. Випадки таких гібридів фіксуються час від часу у різних регіонах країни.
Де ж вихід? На мою думку – створити жорстке законодавство, як у країнах Євросоюзу. Якщо там собака десь бігає вулицею без господаря або нашийника, його відразу ловлять та віддають до спеціального притулку. Якщо за два тижні за ним ніхто не прийшов, не сплатив штраф за порушення правил догляду домашніх тварин – утилізація, як нічийного, отже, небезпечного.
Фахівці-ветеринари та медики постійно констатують, що здичавілі собаки та інші хижаки лишаються одними з головних носіїв-розповсюджувачів сказу в країні.
– Територія України є зоною стійкого неблагополуччя щодо сказу. Є природні осередки сказу, які формуються й підтримуються дикими тваринами та міські осередки, що розповсюджуються головним чином безпритульними неімунізованими собаками і котами. Минулого року в Україні зареєстровано 851 випадок сказу, що на 57 менше, ніж у 2019 році. Але все одно цифра досить велика, – зазначає головний спеціаліст відділу організації протиепізоотичних заходів Держпродспоживслужби України Юрій Гибалюк. – Найбільше випадків минулого року зареєстровано у Вінницькій області – 169, Київській – 72, Черкаській – 68, Донецькій – 67, Кіровоградській – 51, Хмельницькій – 48, Одеській – 41, Миколаївській – 40. Собаки і коти становлять 61,2%, а лисиці – 28,6% від загальної кількості зареєстрованих випадків сказу. Станом на 1 березня цього року по Україні зареєстровано вже 60 випадків сказу тварин. У «лідерах» знову Вінниччина, Донеччина, Черкащина.
Того року щеплено проти сказу більше, ніж шість мільйонів домашніх та сільськогосподарських тварин. А пероральна імунізація диких м’ясоїдних тварин відбувається шляхом розкладання принад із вакциною, в тому числі, й за допомогою авіатранспорту. Її провели над усією територією України за винятком територій, що підпадають під зону проведення ООС та тимчасово окупованих територій.
– У 2019 році серед тварин, які нападали на людей, провідну роль відіграли саме собаки –
51 233 випадки (88% від усіх тварин), зокрема, безпритульні – 17 619 випадків (34% від усіх собак). Коти спричинили 13 656 випадків, зокрема, 3766 випадків саме безпритульні коти. Нині підбиваємо підсумки даних за минулий рік, – повідомила нам в.о. заступника Генерального директора Центру громадського здоров’я МОЗ України Олена Нестерова. – У минулому році зафіксовано один випадок захворювання на сказ людини у Миколаївській області. Хворий отримав укус невідомої собаки, але до травматолога не з’явився, курсу профілактичних щеплень не отримав. За інформацією департаментів охорони здоров’я обласних державних адміністрацій та КМДА, імунобіологічні препарати для профілактики сказу є в наявності в усіх регіонах.
Основні чинники, що впливають на перебіг епізоотичного процесу зі сказу в країні: вчасне звернення осіб, які зазнали нападу тварин, за медичною допомогою, наявність імунобіологічних препаратів та прихильність до завершення курсу щеплень, охоплення щепленнями домашніх тварин, кількість безпритульних тварин та циркуляція вірусу у популяції диких тварин.
А що за кордоном? Голова громадської організації «Мисливці, Риболови та Біозахисники» Володимир Безуглий вже багато років мешкає у Португалії. Нещодавно отримав дозвіл та посвідчення місцевого мисливця. Каже – там ця проблема абсолютно відсутня.
– У Португалії немає здичавілих собак у природі. Від слова «взагалі». Бо правила утримання домашніх собак у Португалії дуже жорсткі. Всі собаки вакциновані та чиповані. Навіть за те, що господар триматиме собаку у себе на балконі, він отримає солідний штраф. Не кажучи вже про те, якщо він захоче вигнати вихованця геть на вулицю.
ПРЯМА МОВА
Андрій Шелепило, головний спеціаліст відділу моніторингу тваринного світу Держлісагентства:
– Більшість світових країн із розвиненим мисливським господарством докорінно вирішили проблему здичавілих собак та котів у мисливських угіддях або шляхом тотального регулювання, або облаштуванням спеціальних притулків, куди розміщують відловлених тварин. На жаль, наша держава не має фінансової можливості облаштовувати масово такі притулки, проводити відлов. Тож здичавілі собаки та коти лишаються однією з найбільших загроз для вітчизняної фауни, особливо мисливських видів. Додамо проблему збільшення чисельності червоної лисиці, вовка, інших шкідників. Втім, у суспільстві ця проблема штучно перекручується, ігнорується або піддається відвертому маніпулюванню.
Наслідки ж дуже сумні. Події цієї зими добре це довели. Добре, що багато лісгоспів, де випали опади, вчасно розчистили за допомогою потужної техніки або підручних засобів лісові стежки, підходи до годівниць для мисливських тварин, аби ті не грузнули у снігу та на кризі й не ставали жертвами хижаків. Але ж не всі користувачі мали таку технічну змогу. Звісно, саме користувачі угідь мають наводити лад у своїх господарствах, але багатьом банально бракує коштів, адже мисливське господарство в Україні залишається неприбутковим.
Ми, зі свого боку, разом із ветеринарними службами регулярно проводимо моніторинг ефективності дії вакцинації диких м’ясоїдних тварин від сказу, бо це теж є великою проблемою в країні.
Зоя Медведєва, представник ГО Український мисливський жіночий клуб ДІАНА, експерт-кінолог національної категорії з більше, ніж 30-річним стажем роботи:
– На полюванні з мисливцями, єгерями, мисливськими собаками, стрілецькими номерами, звір або птах із гарною витривалістю, спритністю, хитрістю, розумом, завжди має великі шанси вижити. Якщо на диких тварин полюють здичавілі собаки та коти – шансів на виживання майже немає. Особливо, коли це високоорганізована зграя собак із чітко поділеними ролями та ієрархією. Вони «під нуль» найбільше знищують саме молодняк. Про небезпечні захворювання теж добре відомо. На жаль, ці очевидні речі завжди ігнорують та пропускають повз вуха різні «активісти».
Раніше, щороку, всі користувачі мисливських угідь реєстрували кількість добутих здичавілих собак та котів. Зараз така статистика офіційно не ведеться. На мою думку, в середньому, в Україні щороку добувається близько трьох тисяч здичавілих собак. Але, незважаючи на ці заходи, їхнє поголів’я вже давно перейшло всі можливі та неможливі норми як у мисливських угіддях так і в містах.
Раніше у мисливському господарстві широко побутувала практика преміювання за успішну боротьбу зі шкідниками. Тоді мисливці отримували у винагороду набої, грошові премії тощо. Зараз ця практика забута. На мою думку, її слід терміново поновити, аби заохотити користувачів угідь активніше протидіяти загрозам з боку шкідників. І ще важливе питання – чому після закінчення мисливського сезону користувачі та мисливці мають право полювати за спецдозволами лисиць, а бродячих собак – ні? На засіданнях Громадської ради при Держлісагентстві ми обов’язково порушимо ці питання та запропонуємо внести зміни до чинного законодавства про полювання та мисливське господарство.
Микола Скорий, перший заступник голови Всеукраїнської ради УТМР:
– Проблема здичавілих собак та котів у мисливському господарстві України дуже гостра та болюча впродовж тривалого часу. Обов’язком кожного користувача є регулювання чисельності тварин-шкідників. Наша позиція чітка та непохитна – кожен домашній собака та кіт повинен мешкати вдома, під наглядом господарів, а не шкодити у мисливських угіддях, розносити сказ та становити загрозу людям, особливо дітям. Ми плануємо обов’язково підняти це питання на найближчих засіданнях колегії УТМР та на Громадській раді ДАЛРУ.
