21/06/2021
0Зухвалий південний хижак – шакал – не дивина на Миколаївщині.
Агресивний гість витісняє лисицю та єнотоподібного собаку і не боїться людей.
– Перші шакали з’явились у нашій області декілька років тому. Це були мігранти з Одещини, де їхня чисельність уже є висока. Незваного гостя фіксували у сусідніх із Одеською областю Очаківському, Березанському, Веселинівському районах. Дуже скоро чисельність звіра у нас почала зростати, – повідомив головний спеціаліст Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства Геннадій Бойко. – Лише за мисливський сезон 2020–2021 рр. в області відстріляли 67 цих хижаків. А за результатами цьогорічної таксації, в угіддях нашої області зафіксовано понад 100 шакалів. Та й цю цифру варто помножити вдвічі. Щороку самка шакала приводить більше десятка цуценят.
Взагалі, перші шакали в Україні з’явилися на Сході України та у Криму. Це були тварини, які тікали з Кавказу. Згодом була хвиля з Румунії, Болгарії, Молдови. А зараз шакал уже захопив чи не всю Європу. За даними науковців, його вже можна зустріти навіть на Скандинавському півострові.
– На Миколаївщині шакали мешкають у плавнях Дніпра та Південного Бугу, лиманах, заростях очерету, балках, ярах. Дуже часто оселяються у лісопосадках уздовж залізничних колій. Вони не бояться людей. Одна зграя мешкає неподалік обласного центру, поблизу залізничної станції. Поки що там сім шакалів, однак згодом їх може стати набагато більше. Звідти тварини роблять набіги на села та околиці міста. За своїми повадками шакал дуже агресивна тварина. У нас зафіксовані напади шакалів на молодняк і самок кабанів, козуль та благородних оленів. Наші лісові угіддя невеличкі, тож такі інциденти викликають значне занепокоєння у лісівників. Найбільше збитків шакали завдають зайцям, фазанам, куріпкам, перепілкам, водоплавним птахам. Є набіги на тваринницькі ферми та сільські домогосподарства. Вони зграями винищують у нас єнотоподібного собаку. Ганяють і знищують лисиць. А от з бродячими собаками, яких у нас теж забагато і які теж полюють зграями, вони не конкурують, а співіснують. Інколи зграя шакалів полює та мешкає у очереті, а зграя здичавілих собак – неподалік, у місцевих полях. У природі у шакала взагалі немає ворогів, крім вовка та людини.
У нас зафіксовано черговий випадок нападів шакалів на людину у Очаківському районі, де зграя агресивних тварин оточила увечері чоловіка. Дивом потерпілому вдалося зателефонувати до знайомих, які оперативно прибули на місце. Тож трагедії вдалось уникнути. Не забуваємо й про загрозу сказу. Поки що даних випадків у нас немає, але це лише питання часу.
Шакал-«крадій»
Відомий український науковець-зоолог Микола Роженко досліджує шакалів уже більше 20 років. У його практиці є дуже цікаві випадки спостережень за хижаками.
– Коли ми першими починали досліджувати шакалів у дельті Дністра, ті тихцем крали об’їдки з нашого табору так, що жоден з нас не бачив. Взимку під Новий рік у 2000 році я працював на території дністровських плавнів. Узяв із собою «набір туриста», запас харчів у рюкзак. Зброї не брав. На просторій галявині, де добре видно, я полишив свій рюкзак із харчами та речами і поліз на дерево спостерігати за птахами. Рюкзак майже увесь час був у моєму полі зору. Раптом я бачу, як рюкзак стає меншим за розміром. Думаю, привиділось, – сміється Микола Роженко. – Спускаюсь із дерева, бачу на боці рюкзака дірка, але акуратна, наче ножем розрізали.
Неподалік лежить шакал та доїдає мої харчі. З’їв усе, не чіпав лише термос із чаєм та коньяк. Дивиться на мене без остраху. Я зі злості кажу – «Ти, шакал паршивий, знаєш, що я без зброї і нічого тобі не можу зробити. То ти мене пограбував!» Шакал вислухав це, трошки відбіг і знову ліг неподалік. Я ж майже увесь час спостерігав за своїми речами, але шакала взагалі не бачив. Тепер я зрозумів, чому ще здавна людей, які робили найогидніші вчинки та із мерзенними рисами характеру, у суспільстві називали саме шакалами.
ДОВІДКА:
Є відомості, що шакала знали ще запорізькі козаки, які називали його «чокалкой». У цьому слові закладені й особливості поведінки звіра. Український дослідник козаччини Дмитро Яворницький писав: «Вовки, лисиці, борсуки, дикі кози, чокалки… так одне за одним і шугають степом». «Словарь української мови» Бориса Грінченка трактує: «Чокалка, -ки, ж. Особенно злой волкъ?» Зоолог та еколог Ілля Барабаш-Никифоров у праці «Нариси фавни степової Наддніпрянщини», 1928 рік, писав: «Той же самий вовк, але зліщий за вовка», як каже Яворницький («Запорожье в остатках старини»). Чокалка – наша переробка турецького слова шикал або перського сигал, тобто шакал. Ще і у наші часи росіяни на Кавказі звуть шакалів чекалками»).
