Живое слово об украинском лесе

Сегодня на мою почту, с незнакомого адреса и без сопровождающего текста прислали фотографию и стихи, подписанные ничего мне не говорящей фамилией… Прочитав, я понял что  лесовод /в этом не сомневаюсь/, который их написал, наверняка запечатлен на фотографии украинской делегации первого и последнего Союзного съезда лесной элиты… Лично меня стихи  задели за душу… Как воспримите их Вы, – не знаю… Взял на себя смелость разместить их на фоне строк  Николая Некрасова и Лины Костенко…, которые сами собой пришли в голову… М.П.

…Да! Но все-таки грустен напев
Наших песен, нельзя не сознаться.
Переделать его не сумев,
Мы решились при нем оставаться.
Примиритесь же с Музой моей!
Я не знаю другого напева.
Кто живет без печали и гнева,
Тот не любит отчизны своей…

                          Н.Некрасов

         Обращение ветерана…

Вас гризтиме совість на старості літ
За те що безбожно ви ріжете Ліс,
За зниклі столітні та старші дуби,
Погані нащадки страшної доби.

   Все те, що садили і прадід, і дід
   Пустили на цяцьки та чарку в обід,
   Якби вони встали і глянули скрізь,
   Не стримали б бідні, і горя, і сліз.

Ну як не любити Природу з красою,
Щоб Ліс вирізати, як трави косою.
Не ви, наші внуки, не ви, наші діти
Не вмієте Ліс ви ростити й глядіти.

   Бо втратили совість і душу народу!
   Невже ви родилися з нашого роду?
   Мабуть ви у Лісі, як ті глухарі?
   Бо чуєте тільки «рубайте!», що лине згори.
   А ви як манкурти без розуму й дум,
   Над Лісом зробили наругу і глум!

Тож ви перестаньте рубати Ліси,
Хоч би сто років вони поросли,
Бо не доростають вони і до ста,
А ви, вже пускаєте їх з молотка!
Який Ви залишите слід на Землі?
Хіба тільки лози та ліс-коноплі…

           Микола Поліський з Волині

"Сосновий ліс перебирає струни…"

Сосновий ліс перебирає струни.
Рокоче тиша на глухих басах.
Бринять берези. І блукають луни,
людьми забуті звечора в лісах.

Це – сивий лірник. Він багато знає.
Його послухать сходяться віки.
Усе іде, але не все минає
над берегами вічної ріки.

Світає світ в терновому галуззі.
Кладуть вітри смичок на тятиву.
Десь голос мій шукає моїх друзів,
і хтось чужий кричить мені: ау!

І знову тиша. Лиш блукають луни,
Крізь день, крізь мить, крізь душу, крізь віки.
Сосновий ліс перебирає струни
над берегами вічної ріки… 

                          Ліна Костенко