Сізіфові ліси

Щороку держава закопує чималі кошти в пісок української Сахари. Людська праця пропадає в пісках. Іноді лісівники степової області і справді нагадують героя давньогрецьких міфів Сізіфа, якого за якісь там гріхи прирекли на нескінченну і безплідну роботу — викочувати на гору величезну кам’яну брилу. Брила та, піднята на вершину, зразу зривалася вниз… Навіч — тяжка і безплідна робота.

Приборкати пустелю

У ПРАДАВНІ часи сучасну територію Олешшя, яку небезпідставно називають українською Сахарою (єдина піщана пустеля на всю Європу!), вкривали величезні масиви дібров та борів. Побувавши на Лівобережжі Нижнього Дніпра, давньогрецький історик і мандрівник Геродот (V ст. до н.е.) цю територію назвав Гілеєю, «лісовою країною».
Здавалося, стояти Гілеї вічно. Та не судилося…

Спочатку Дніпро, змінюючи русло, заносив довкілля піском. Потім у розоренні «країни лісів» на перший план вийшов людський фактор, як виявилося, — найруйнівніший. У період масового заселення Степової зони України (кінець XVIII ст.) ліси безконтрольно вирубувалися — здебільшого на будівництво житла. А де житло, там димлять печі…

— Не меншої шкоди завдали Гілеї вівці, — каже Віктор Мельниченко, мешканець цих пустельних країв. — Знищено і без них бідну деревну та чагарникову рослинність. Катастрофа не за горами!

…У цій Сахарі минуло босоноге дитинство Мельниченка. Він із хлопчаками пас тут корів, пив у низинках воду, ховався від палючого сонця у тіні білокорих берізок. Здобувши вищу освіту, перепробував кілька професій та зрештою вирішив звернути на батькову стежку — лісівника.

Я познайомився з Віктором Васильовичем тут три-чотири роки тому ранньої весни. Люди, не відчуваючи колючого крижаного вітру, орудуючи так званими «мечами Колесова», били лунки і садили молодесенькі сосонки.

— Через десяток років корабельні сосни вимахають, густий ліс буде, — намагаюсь уявити майбутнє цієї місцини.

— Може, й так, — якось, здалося, не надто впевнено відповів Мельниченко, на той час директор ДП «Цюрупинське лісомисливське господарство». Діставши чималу «похідну» теку із газетно-журнальними вирізками, зайшов здалеку:

— Сьогодні ліс тут — не просто ліс. Його призначення — не дати піскам «проснутися». Перша серйозна, на державному рівні, спроба зупинити сипучі піски Нижньодніпров’я була зроблена ще 1834 року залісненням сімдесяти десятин цієї пустелі. Спроба, слід сказати, вдалася. У 1843 році було створено Дніпровське (згодом Олешківське) казенне лісництво, яке зайнялося садінням борів на пісках. Істотних успіхів, правда, не вдалося досягти. Від початку заліснення Гілеї до 1917 року було засаджено близько 25 тисяч десятин. І лише на десятій частині площі зашумів ліс, решта дерев загинула.

А піски тим часом не дрімали! Верста за верстою — і ось пустеля зайняла 160 тисяч десятин! Та не до лісу тоді було: революція, громадянська війна, Велика Вітчизняна…

— Все ж починаючи із 1943 року лісівники випробували в умовах української Сахари багато видів дерев та кущів, які могли б стати основою у закріпленні пісків, — розповідає Віктор Мельниченко. — Це сосна кримська, звичайна та Банкса, дуб, робінія, гледичія триколючкова, айлант найвищий, шовковиця біла, осика, тополя біла, клен ясенелистий, в’яз, граб, каркас західний, ясен гостроплідний, софора японська, абрикос, шипшина, барбарис та багато інших. Досліди тривали по 1969-й. Але… На чистих кварцових пісках іспит витримали лише сосни. Їм і надали перевагу.

Горіла сосна, палала…

НАВІТЬ при половинчастому бюджетному фінансуванні, за статистикою, держлісгоспи Херсонщини щорічно створюють 1200—1500 гектарів нових насаджень. Виходить, приростає край лісами?

— Аби ж то! — скрушно каже потомственний лісівник Віктор Мельниченко. — А чи знаєте ви, що за останні дев’ять років зелений масив області скоротився на 18,6 тисячі гектарів? Що площа не вкритих лісовою рослинністю земель за дві останні десятирічки розширилася із 5,6 тисячі до 7,9 тисячі гектарів, або на 41,1 відсотка?

— То статистика видає приписки?

— Щодо приписок не скажу. Причина «облисіння» — масове всихання лісів внаслідок зниження рівня ґрунтових вод, нашестя шкідників і лісових пожеж.

Чорним для лісівників краю був 2007-й. За сім спекотних серпневих днів згоріло 7356 гектарів лісу. Тиждень — і, вважай, пропала, як мінімум, п’ятирічна праця озеленювачів пустелі!

— Збитки від пожеж у двох сусідніх районах — Голопристанському і Цюрупинському — сягнули тоді 78 мільйонів гривень, — наводить сумну статистику Віктор Васильович. — А торік згоріло 2,5 тисячі гектарів лісів, два пожежні автомобілі, постраждали люди. Сума збитків — 50 мільйонів гривень. Пожеж могло б бути набагато менше, якби не необережні відпочивальники і пастухи, «несумлінні» лісівники, зрештою!

— Наші ліси, — продовжує Мельниченко, — переважно хвойні. За десятки років під деревами утворилася підстилка з голок і шишок завтовшки 30-40 см. Цей сухий настил не перегниває. Достатньо маленької іскри, щоб спалахнув.

Рік у рік — про одне і те ж, а ліси знай горять! А тим часом пожежні машини буксують у пісках. А коли доберуться до епіцентру лиха — гасять, поки води вистачить у цистернах. Закінчилася вода — змотуй рукави: водойм у пустелі вдень із… вогнем не знайдеш!

Дорогу — тільки хрущам і пильщикам?

РАЗОМ із беззахисними соснами, мовлено, «горить» і важливий документ — обласна цільова програма «Ліси Херсонщини», розрахована до 2015 року. А що ж нинішні керівники обласного управління лісового та мисливського господарства? А нічого: «диму» ж від тієї програми ніхто не бачить! Ніхто не б’є на сполох із приводу захисту лісів від шкідників та хвороб. Чи, може, ця пошесть зникла? Виявляється — навпаки. На сайті обласного управління лісового і мисливського господарства читаю: «Найбільше лісових культур — 179,8 га — загинуло від шкідників і хвороб у Голопристанському ЛМГ, 60,9 га — у Каховському лісгоспі, 45,3 га, по 37,9 га та 2,9 га у Збур’ївському, Великокопанівському та Цюрупинському, Великоолександрівському лісгоспах». А ще ж є рудий пильщик — комаха-рекордсмен із винищення лісів Олешшя. Тисячі лісових гектарів — «претенденти у покійники».

А що попереду? Згідно з висновками лісопатологічного обстеження, заходи боротьби зі шкідниками треба провести 2013 року на площі 28 641 гектар. Вартість операції — понад мільйон гривень. Тим часом коштів, виділених бюджетом, вистачить на обробку тільки 1 295,7 гектара — у 22 рази менше від необхідного! Так що у хрущів-коренеїдів всі рекорди зі знищення лісів — попереду.

Не склалося і з протипожежними лісовими дорогами. Обл-управління лісомисливського господарства змальовує ситуацію: «Треба створити мережу доріг протяжністю майже 348 км, а для цього необхідна значна сума коштів: вартість будівництва 1 км дороги становить 500-650 тис. грн. Що ж стосується протипожежних водойм, то на сьогодні з 98 водойм, що необхідні у Великокопанівському, Голопристанському, Збур’ївському, Каховському та Цюрупинському лісогосподарствах, у наявності лише 26. Із 348 км доріг, які потрібні в цих же ЛМГ, можна говорити лише про 22,5 км».

Що то за дороги, важко сказати. До речі, будучи директором Цюрупинського держлісгоспу, Віктор Мельниченко не «підмахнув» акта на халтуру, через що тодішні «царедворці» змусили його написати заяву на звільнення.

Не для рапортів

ЗА ДЕЯКИМИ даними, у степовій області найближчими роками конче необхідно залісити щонайменше 13 000 гектарів деградованих земель, насамперед у Новотроїцькому, Генічеському, Верхньорогачицькому та інших районах. Не для програми «Ліси Херсонщини», не для рапортів — для нащадків.

— Садити ліси треба з розумом, — розважливо каже Віктор Мельниченко. — А то що ж відбувається? Із посаджених упродовж останньої п’ятирічки 12,2 тисячі гектарів лісокультур майже половина не прижилась. Тільки торік загинули молоді насадження на 350 гектарах. Збитки від цього — більш як на 1,2 мільйона гривень.

— До речі, чим закінчився експеримент із посадки акації білої у 2010-2011 роках, що проводився у Дніпровському лісництві Цюрупинського лісгоспу, де ви були директором?

— Частину насаджень при аномальній плюсовій температурі повітря та відсутності опадів поливали під корінь з допомогою гідробура, додаючи у воду актару (препарат проти хруща). Результат такий: приживлюваність лісових культур на дослідних ділянках — 80%, на решті — близько 25%. Які ще докази потрібні? Я завжди говорив: там, де дозволяють гідрологічні умови та ґрунти (а це можуть бути невеликі ділянки по 0,2-0,5 гектара), слід садити дерева листяних порід, поступово виводячи з обороту монокультуру — сосну. Сосна свою історичну місію виконала — зупинила піски. Сьогодні тут потрібні мішані ліси із облаштуванням реміз (галявин) — для звіра і птиці, як це було за часів Геродота.

На риболовлю — в ліс

МОЖЕ, не всі знають, але на землях державних лісомисливських господарств краю є не лише піщані кучугури, а й десятки природних водойм та озер. Щоправда, за останні десятиліття вони заросли очеретом і обміліли. Зрозуміло, що більшість цих водойм при гасінні лісових пожеж не використовується.

Продовження розмови відбулося біля одного з таких озер.

— На відновлення цієї водойми ні потужної техніки не потрібно, ні великих грошей, — переконаний Віктор Мельниченко. — Моя давня пропозиція залишається в силі — очищати замулені і занесені піском озера з допомогою малих мобільних земснарядів чи іншої спеціальної техніки. Вона з легкістю вибере шар торфу та мулу на глибину 1,5-2 метри. Тиждень-другий — от вам і готова протипожежна водойма з під’їзною дорогою для заправки пожежної техніки. Крім того, в озерах знову з’явиться риба, а на плесі — водоплавна птиця. Кращих місць для відпочинку годі й придумати!

Прикро, подумалося, що такі люди, як Віктор Мельниченко, професіонали і патріоти краю, котрі знають, як повернути колишній Гілеї — «країні лісів» — утрачену красу, залишаються… «поза лісом»!