Заяча ферма

Як радомишляни лубенський досвід засвоїли.

У житті диких мешканців лісових угідь є багато загроз і небезпек: браконьєри, хижі звірі та навіть нинішні радикальні кліматичні зміни. Отож дикі звірі нині потребують не лише нашої підтримки і охорони, але й конкретних заходів для збільшення популяції.

У Радомишльському держлісомисгоспі задля цього, наприклад, вирішити створити повноцінну заячу ферму. Вона з’явилася на околиці міста декілька місяців тому.

– Ми детально проаналізували ситуацію з місцевими мисливцями і вирішили розвивати саме «заячий» напрямок, – розповідає директор ДП «Радомишльське лісове та мисливське господарство» Іван Дмитренко. – Зайчики, мабуть, найбільше страждають нині в лісах і від людей, і від хижих звірів, і від посух. Їх чисельність і в наших угіддях зростає надто повільно. Отож ми вирішили зайнятися їх штучним розведенням. Перед цим побували у наших полтавських колег-лісівників, вивчили їх досвід розведення зайця-русака та на початку цього року розпочали створювати власну заячу ферму. Насправді, це дуже складна справа, адже в штучних умовах зайці розмножуються «неохоче» і часто хворіють. Треба встановити за ними дієвий ветеринарний контроль і вести належний догляд. Адже тваринки ці дуже полохливі, якщо дуже злякаються, то можуть самі себе пошкодити (в клітках), або подряпати доглядальника, контактувати з ними треба вкрай обережно. Це не кролі, це дикі звірі з надто довгою акліматизацією і звиканням до штучних умов. Спочатку вони будуть утримуватися в спеціальних клітках, потім молодняк випускатимемо у підготовлений вольєр і лише потім, після наполегливого ветеринарного огляду, здорові особини будуть переміщені в дику природу. Ця нова заяча ферма буде постійно-діючою, – підсумовує Іван Васильович.

Зайці не лише лякливі, але й дуже спритні. Побачити їх навіть у клітках майже неможливо. Лісівники намагаються зайвий раз не тривожити своїх нових «підопічних».

– А скільки всього зайчиків зараз на фермі? – цікавлюсь у лісничого Радомишльського лісництва Миколи Дзюбенка.

– Поки що четверо, – стверджує Микола Миколайович.

– Ви їх купляли?

– Так, купляли в різних регіонах України.

– А як швидко вони звикають до штучного утримання?

– Вони ще дуже дикі, звикають дуже повільно.

– А коли дадуть приплід?

– Через місяць-два очікуємо на поповнення малих зайчат.

– Догляд за ними такий, як і за кролями?

– Кормова база лише не вирізняється, в усьому іншому, як кажуть, – індивідуальний підхід. Добре й те, що зайці не риють нори, як кролики.

– Яку оптимальну чисельність плануєте тут утримувати?

– В межах 10–20 зайців. Здорові, дорослі особини згодом будемо випускати у природу.
Районний мисливствознавець Радомишльського держлісомисгоспу Вадим Лайчук зазначає, що зайців дуже важко розводити у штучних умовах. Поки що на Україні діє одне «заяче» підприємство у Лубнах, де успішно розводять зайця-русака.

– Я особисто їздив до Лубен переймати досвід їх роботи, – каже Вадим Лайчук.

– І як це їм вдається?

– Вони, до речі, розводять зайців і в клітках, і у вольєрах. У вольєрі приблизно перебуває 3 самиці і 1 самець. Вольєри невеликі, до 60 соток кожен. Дозрілий молодняк також випускають у природу.

– А в дикій природі вони швидко адаптуються?

– Зайців треба випускати у спеціально вибрані місця, де існують підготовлені кормові майданчики. А перед цим тваринкам дають кілька грамів глюкози, щоб вони мали деякий запас «міцності».

У себе в лісгоспі ми будемо випускати зайців лише у ті угіддя, де полювання категорично заборонене.

– А яка зараз приблизна чисельність зайця в угіддях лісгоспу?

– Понад 150 голів.

– Трохи малувато.

– Так. По всіх мисливських угіддях Радомишльського району (колишнього) їх налічується майже 400. А мисливців у районі близько 800 осіб. Отож плануємо різко збільшити поголів’я зайців, – запевняє головний мисливствознавець Радомишльського держлісомисгоспу.