СЛІД НА ЗЕМЛІ

У залі засідань офісу Державного підприємства "Добрянський лісгосп" – галерея фотопортретів колишніх директорів, які, починаючи з п'ятидесятих років минулого століття, очолювали держлісгосп.

Поряд – світлини про природний заповідний фонд (фауну і флору), лісове господарство, переробне підприємство, ФК "Полісся" (колектив лісівників є маценатом спортивного клубу і стадіону в Добрянці), портрети переможців конкурсів-змагань в області, інші цікаві події з життя підприємства, зафіксовані для історії, інше. Такі ж тематичні фото прикрашають і стіни фойє і коридори приміщення. А ініціював таку фоторозповідь і надав фінансову підтримку нинішній директор держлісгоспу, депутат обласної ради Іван Горохівський, який, всупереч твердженню давньогрецького філосова, що не можна двічі вступити в одну й ту ж річку, вдруге очолив Добрянський держлісгосп.

Серед восьми директорів Добрянського лісгоспу найдовше, з 1976 по 1989 рік (до виходу на заслужений відпочинок) очолював підприємство Федір Опанасович Савченко, а перед цим ще тринадцять років працював старшим (головним) лісничим господарства. 26 літ віддав Ріпкинщині, примноженню її лісових багатств, розвитку деревообробної промисловості. В цьому переконують і цифри, і факти. Якщо в ті часи в середньому за рік держлісгосп висаджував понад 200 гектарів лісу то під його безпосереднім керівництвом було висаджено… майже 5,5 тисячі гектарів! Це фактично одна восьма державного лісового фонду лісгоспу, або повністю засаджена територія одного з семи лісництв.

Справжньою окрасою, місцем відпочинку став і дендропарк, що офіційно розмістився у 122 кварталі Добрянського лісництва – примикає до вулиці Коцюбинського, що неподалік колишньої контори лісгоспзагу. Його площа – 6,5 гектари, дерева (а їх тут понад 20 порід) ростуть у вигляді (якщо глянути з висоти пташиного польоту) цифри 100. Саме так увіковічили добрянці ювілей з дня народження В. І. Леніна в 1970 році. Кажуть цю цифру добре бачили курсанти ЧВАУ, які проходили практику польотів на реактивних винущувачах на Горностаївському військовому аеродромі. Тепер в цьому парку в гожий рік гриби збирають. Організовують екскурсії для вихованців лісгоспівського дитсадка по маршруту екологічної стежини.

Директор Ф. О. Савченко втілив у життя свій задум-проект-створив на базі Новояриловицького лісництва базовий розсадник площею понад 20 гектарів. Тут постійно вирощувала саджанці 28 видів рослин. Посадкового матеріалу вистачало не тільки для лісовідтворення лісгоспу, реалізували його не лише в нашій області, а й далеко за її межами. Основні роботи велися механізовано, працювала постійна ланка лісокультурниць. Застосовувався й штучний полив з допомогою мотопомпи. А в ставку, що спорудили поряд, розводили рибу. В розсаднику вирощувалися на незначній площі новорічні голубі ялинки, які користувалися великим попитом, хоча й були дефіцитним товаром, але приносили прибуток лісгоспу, як й інші саджанці, що реалізовувалися громадянам, підприємствам, колгоспам, організаціям. Були тут і ділянки-насінєвики.

Улюбленим місцем відпочинку влітку крім Дніпра і Сожу у мешканців району, до широкої популяризації Голубих озер, було озеро (ставок) в урочищі "Вовкобродівка", що неподалік Сиделівки. Після спорудження дамби на річці Аткильня утворилася водойма, дзеркальна площа якої сягнула 20 гектарів.

Введення її в експлуатацію, говорячи діловою мовою, регулювало рівень підземних вод у даному регіоні, що було необхідне для нормального росту лісу, дало можливість для розведення риби (щоосені її виловлювали і реалізовували), а ще береги слугували чудовим місцем відпочинку для всіх бажаючих.

За часів директорування Федора Опанасовича зародилася і досягла апогею переробна галузь. Фактично відбулася розбудова Добрянського нижнього складу: замість козлових встановили більш потужні й надійні рейкові крани для розвантаження з лісовозів деревини, завантаження у вагони й автолісовози готової продукції. Замінено обладнання на пилорамі, встановлені нові сучасні деревопереробні верстати. Обновилась техніка й на Олешнянському нижньому складі. А як змінився автопарк? Закупили нові, лісовози(КрАзи, ЗІЛи), трельовачні трактори, побудували гаражі й підсобні приміщення, встановили нові бензоколонки. Розширився асортимент виробів з кількох назв до півтора десятка.

У ті часи в країні широкого розмаху набув почин передових підприємств впроваджувати в практику безвідходне виробництво. Добре починання знайшло підтримку й міцно впровадилося у Добрянському лісгоспі. Нелегко це далося. Бо крім бажання, потрібна була ще й міцна матеріальна база – необхідні приміщення, обладнання, техніка. А головне – треба мати кваліфіковані кадри. Декому зі спеціалістів потрібно було вдосконалювати свої знання, навички, іншим – освоювати нову професію. А згодом у Добрянці став діяти цех по випуску хвойно-вітамінного борошна, яке відправляли на комбікормові заводи, закупляли його й колгоспи, які виготовляли на АВМ трав'яні гранули. Скоро асортимент товарів, які випускав лісгосп, доповнили ще однією назвою – ДСП (дерево-стружкова плита), яка користувалась попитом у населення, а також її охоче закупляли підприємство, що випускали меблі. Завдяки такій організації праці при проведенні вирубки лісу на ділянці головного користування все йшло в діло: звалене дерево – (хлист) розкрижовувалося на сортименти, соснова ланка заготовлялася як сировина для хвойно-вітамінно борошна, гілки – подрібнювалися на щепу і завантажувалися на причіп трактора, з якої або виготовляли ДСП або відправляли її на Київський деревообробний завод. До речі, подрібнювали деревину й з ділянок, де проводилися санітарні і рубки догляду.

Знайшов підтримку в лісівників заклик передових підприємств – організувати відкритий цех по виробництву тваринницької продукції. Так, в Олешнянському лісництві спорудили свиноферму, де вирощувалось 50-60 голів свиней. В Олександрівському, Олешнянському, Комарівському лісництвах загалом утримувалось на відгодівлі 55 голів ВРХ, бичків. А в останньому лісництві ще вирощувалися десятки кролів, нутрій. На повну потужність діяв і цех духм'яної продукції – пасіка – в Комарівському лісництві, де утримувалося до 70 бджолосімей. Мед, в основному, реалізовували працівникам лісгоспу.

Тваринницький цех лісгоспзагу здешевлював вартість обідів у їдальнях, які функціонували в Добрянці й Олешні. Тож ці заклади користувалися великим попитом не лише у працівників лісової галузі, а й мешканців селища, гостей, всіх тих, хто перебував у відрядженні. І ще одна цікава річ – у їдальнях готувалися обіди для робітників, які працювали безпосередньо в лісі – на верхньому складі. Гарячі обіди (з трьох блюд) в усіх лісництвах доставлялися в термосах, плата за їх – чисто символічна (25 копійок – 50% вартості), решту – компенсувала профспілка і підприємство.

За останнє десятиріччя в держлісгоспі канула в Лєту професія збирача живиці. А у 70-80 роки минулого століття в лісгоспі збирали живицю 75 робітників. За сезон вони заготовляли 300-350 янтарного золота, яке відправляли підприємствам фармацетичної та хімічної промисловості не лише в нашій республіці, а й за її межами, висловлюючись по-сучасному, в близьке і далеке зарубіжжя.

А як використовувалися дари лісу? Щосезонно на території лісгоспзагу діяло 15 (!) (а ще з десяток і по лінії заготконтори) грибоварних пунктів, які заготовляли, маринували і розфасовували у бочки понад 200 тонн лисичок, опеньок, вовнянок, маслюків. А були часи, коли "до столу трудящих" відправляли і білі, і підберезовики, і підосиновики.

Всіх добрих справ Федора Опанасовича не злічити. Вони назавжди залишилися в пам'яті тих, хто працював з ним, відчував його батьківську турботу і вимогливість. Бо весь колектив для нього був як велика сім'я. І якщо в кожного все було гаразд, то і в нього був хороший настрій. А його природний гумор, щиру посмішку пам'ятають і до цих пір, хоч уже минуло чотирнадцять років як він відійшов у вічність. Особливі теплі згадки у його колишніх учнів, більшість яких сьогодні вже на заслуженому відпочинку. Серед них і колишній директор держлісгоспу Микола Федорович Терещенко, головний інженер лісгоспу Анатолій Корнійович Хозій, головний лісничий лісгоспу Василь Григорович Гайдамака, лісничі Добрянського і Олександрівського лісництва Микола Іванович Кульгейко та Микола Васильович Заяць. Не перелічити майстрів лісу, лісівників, яким пощастило пліч-о-пліч плекати ліси, примножувати їх багатство із заслуженим лісоводом України Федором Опанасовичем Савченком. Уроженець с. Кобижча, що в Бобровицькому районі після закінчення Київського лісогосподарського інституту (1954 р.) втілював на практиці набуті знання, залишив пам'ятний слід на землі не лише тисячами гектарів насадженого лісу, який слугує нинішньому і буде служити майбутньому поколінням, а як і мудра людина, вмілий організатор, чуйний керівник.