06/02/2013
0Первую часть этого обзора каксается проблем охраны природы прямо не касающихся лесников, -малые ГЭС, сланцевый газ, не раскрытое убийство эколога… Вы можете прочесть о них ЗДЕСЬ. Это продолжение в котором лесоводы вспоминаются часто. М.П.
Цією розповіддю продовжую міркувати про те, що значив для охорони природи в Україні символічний 2012 рік. Перша частина розповіді «Зелені» підсумки 2012, ч.1: малі ГЕС, сланцевий газ, нерозкрите вбивство еколога та скасування екологічного законодавства, опублікована на блозі НЕЦУ, присячена питанням природокористування. У цій, другій частині, мова піде про заповдіну справу.
Відмова лісників фінансувати заповідні території.
Однією із особливостей української заповідної системи є підпорядкування заповідників і національних парків різним відомствам, – Міністерству екології та природних ресурсів належить лише частина з них, а інші підпорядковуються Держлісагентству, Національній та Національній аграрній академіям, ДУСі та Київському національному університету ім. Т.Г. Шевченка. Слід зазначити, що, з одного боку, для ефективного управління цими установами, здавалося, є логічним підпорядкувати їх єдиному органу – в екологічному середовищі країни за роки незалежності постійно точаться дискусії щодо об'єднання таких установ або під дахом Мінприроди, або створити для цього спеціальне агентство. З іншого боку, в даний час, в умовах тотальної корупції, підпорядкування установ ПЗФ різним інституціям створює між ними певну конкуренцію, яка стримує корумпованість в галузі. Крім цього, завдяки особливостям певних міністерств, відповідні переваги мають і підпорядковані ним установи ПЗФ. Наприклад, установи, підпорядковані Мінприроди, традиційно працюють системніше, вони мають кращу службу охорони та детальніше впорядкування земельних питань, а заповідники академій та Київського університету – ліпший рівень наукових досліджень. На відміну, наприклад, від Мінприроди, Держлісагентства та ДУСі, в академічній системі на посаду директорів призначаються особи із біологічною освітою, що, в результаті, робить фаховим управління цими установами (в інших відомствах з середини нульових років поширилася практика призначати керівниками дилетантів, далеких від заповідної справи – що лише плодить порушення в очолюваних ними установах). На жаль, від підпорядкування установ ПЗФ Держлісагентству та ДУСі, ніяких переваг в їх управлінні не спостерігається. Більш того, факти свідчать, що до "своїх" установ ПЗФ ці інституції відносяться як до рядових лісгоспів чи мисливських господарств – ігноруючи їх особливу природну цінність та закріплені законодавством завдання.
На початку року екологічні організації дізнались, що Державним бюджетом України на 2012 рік не передбачені кошти для утримання територій ПЗФ, підпорядкованих Держлісагенству. Готуючи бюджет на 2012-й рік, урядом (і ВРУ) відповідний вище код програмної класифікації видатків 1901080 на фінансування заповідних територій Держлісагентства з Державного бюджету було виключено. В Додатку 3 до Закону “Про Державний бюджет на 2012 рік” зазначений тільки код програмної класифікації видатків та кредитування 1901060 – “ведення лісового і мисливського господарства, охорона і захист лісів у лісовому фонді”. Тобто, лісові установи ПЗФ тепер мають фінансуватися на загальних підставах із такими господарськими суб’єктами як держлісгоспи.
На прес-конференції в Інформаційному агентстві «РИА-новости» голова Держлісагентства Віктор Сівець підтвердив це, заявивши, що фінансувати заповідні території повинне Мінприроди, а не Держлісагентство. Обурені цією заявою, сотні окремих громадян та громадські екологічні організації висловили свою підтримку позиції Мінприроди та, щоб зберегти національний статус заповідних територій Держлісагентства, закликали уряд прискорити їх перепідпорядкування в управління Мінприроди.
Мінприроди України, в підтримку цих звернень звернулося до Міністра аграрної політики та продовольства М.В. Присяжнюка з проханням невідкладно завершити передачу національних парків і заповідників, підпорядкованих Держлісагенству, у відання Мінприроди:
«Мінприроди як центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, стурбоване ситуацією, що склалася з управлінням установами природно-заповідного фонду, які знаходяться у підпорядкуванні Державного агентства лісових ресурсів. Всього у підпорядкуванні Держлісагентства знаходиться 6 природних заповідників та 5 національних природних парків загальною площею 218,7 тис гектарів, в яких працює близько тисячі кваліфікованих спеціалістів» – йшлося в цій заяві, – «Зі своєї сторони Міністерство екології та природних ресурсів готове забезпечити у 2012 та наступних роках фінансування та організацію роботи цих природних заповідників та національних природних парків».
Також Мінприроди звернулося до Міністра аграрної політики та продовольства з проханням надати інформацію щодо заяви В.М. Сівця на прес-конференції 24 січня 2012 р. Після цього, коли стало зрозуміло що передача національних парків від лісагенства до Мінприроди практично неминуча, В.Сівець пішов на відступ.
«В 2011 році фінансування збереження природно-заповідного фонду з державного бюджету склало 35973,2 тис. грн. та 14981,7 тис. грн. власних надходжень. В цьому році на фінансування заходів по збереженню об’єктів природно-заповідного фонду загалом буде виділено 58660,8 тис. грн.» – наголосив Віктор Сівець в заяві на сайті Держлісагентства.
Після публічних виступів громадськості, КМУ прийняв новий документ, яким фінансування установ природно-заповідного фонду дійсно було передбачене.
Заказник «Пірнівський» – перший публічно знищений заказник в Україні
У квітні 2012 року невідомі розпочали вирубати і огороджувати територію заказника «Пірнівський», що у Вишгородському районі на Київщині. Саме на цих деревах розміщена колонія чапель, задля збереження якої в минулому і був створений заказник.
Екологічні організації звернулись до Державної екологічної інспекції, Міністерства внутрішніх справ та Генпрокуратури. У відповідь на звернення Прокуратура Київської області пообіцяла оперативно розібратись в ситуації, однак цього так і не сталося. Тим часом до кінця року решта заказника була вирубана, а на місці колонії чапель – зведені котеджі. І жоден чиновник, або навіть будівельник не отримав покарання. Роботи не зупинялись ні на один день.
Житель Пірново О. Чеботарьов звернувся до суду, прагнучи відновити справедливість в справі заказника. Проте відразу стало зрозуміло, що війну він оголосив не абстрактним забудовникам, а своїм сусідам. Власниками земельних ділянок у заказнику виявились жителі самого села, які ще не встигли перепродати їх столичним «олігархам».
Розслідування О. Чеботарьова показало, що заказник, згідно сучасних документів, знаходиться зовсім не там, де був раніше. При винесенні у натуру його меж, обрис заказника провели у новому місці, не цікавому забудовникам, а славнозвісну колонію чапель віддали під будівництво котеджів. Документи із справжніми межами заказника знищили і сьогодні від них збереглися лише копії у архівах громадських організацій.
Тривожні повідомлення лунають і з інших заказників Київщини. Так, через заказники «Дзвінківський», «Гощів» та «Кілов-Рудяків» проектується будівництво нової кільцевої дороги навколо Києва.
Аналогічна до справи заказника «Пірнівський» ситуація розгортається і на Дніпропетровщині, де відбулась підміна місця розташування заказника «Інгулецький степ». На місці заказника, що є одним з місць найбільшої концентрації червонокнижних видів на Дніпропетровщині, розпочались роботи з розроблення гранітного кар’єру. Для жителів сусіднього села Недайвода ця діяльність несе небезпеку через радіоактивність гранітів. Недайводівці вийшли у степ і лягли під бульдозери. Протягом 2 років триває судова тяганина і фізичне блокування робіт, проте жодних принципових зрушень досі не відбулось. Нове положення про заказник говорить, що знаходиться він зовсім не там, де його звикли бачити селяни і біологи.
Нове віяння – «легальне» вилучення земель зі складу заказників
Втім, більш тривожна новина, ніж будь-яке порушення або загарбання землі на території окремого заказника, пролунала зі стін Київської обласної ради. Йдеться про рішення Київської обласної ради від 21.06.2012 № 365-19-VІ «Про оголошення нововиявлених територій та об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення Київської області та про деякі питання об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення», що, на нашу думку, прийняте з грубим порушенням вимог та норм чинного законодавства.
Пункт 2 Рішення говорить «Внести зміни у Додаток до рішення Київської обласної ради від 20.11.2003 №133-10-XXIV «Про нововиявлені території та об’єкти природно-заповідного фонду місцевого значення у Київській області», шляхом зміни у колонці 3 пункту 5 цифри 85,0 на 84,0918». Звертаючись до згаданого рішення, бачимо, що даним пунктом відбувається скорочення площі лісового заказника «Ворзельський» на 0,9082 га. Зважаючи на те, що заказник створений на землях лісового фонду, помилки у обрахунку його меж у 2003 році не могло бути, тим більше майже на 1 га. Таким чином, йдеться про вилучення ділянки зі складу об’єкту ПЗФ.
Відповідно до ст. 54 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України», зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об'єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до статей 51-53 цього Закону за погодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища на підставі відповідного експертного висновку. Наскільки нам відомо, жодні експертні висновки щодо вказаного заказника в Мінприроди України не погоджувались.
Пункт 3 Рішення говорить «Внести зміни у Додаток до рішення Київської обласної ради від 27.10.2005 №310-26-IV «Про нововиявлені території та об’єкти природно-заповідного фонду місцевого значення у Київській області», шляхом зміни у колонці 3 пункту 1 цифри 13,0 на 9,0373. Цим рішенням вилучається 3,9627 га земельної ділянки заказника «Урочище Кірикове», який створено у відповідності до чинного законодавства, щодо якого розроблено проект землеустрою і площа його також була відомою ще з часу його створення. Аналогічно до порушення в п. 2 вказаного рішення, тут також прийняте рішення про вилучення майже 4 га території зі складу природно-заповідного фонду. За наявною у нас неофіційною інформацією, вилученню 4 га зі складу заказника «Урочище Кірикове», передувала низка рішень Лісниківської сільської ради Києво-Святошинського району про надання громадянам у приватну власність ділянок, що тепер вилучаються зі складу заказника. Наукове обґрунтування і погодження його в Міністерстві екології та природних ресурсів України відсутні. Відтак, йдеться про протиправне вилучення земельних ділянок зі складу територій ПЗФ.
Пункт 4 рішення говорить «Привести у відповідність до фактичного стану пам’ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення «Ставищанський» та «Сулимівський», що були утворені згідно з рішенням виконавчого комітету Київської обласної ради депутатів трудящих від 28.02.1972 №118, в частині встановлення площі відповідних об’єктів природно-заповідного фонду 11,0547 га та 15,3 га відповідно». Звертаючись до згаданого рішення 28.02.1972 №118 бачимо, що площа парку-пам’ятки садово-паркового мистецтва «Ставищанський» складає 14 га, а «Сулимівського» – 17,4 га. Відповідно, вказаним рішенням Київської обласної ради від 21.06.2012 №365-19-VІ зі складу Ставищанського парку вилучено 2,9453 га а з Сулимівського – 2,1 га. Наукового обґрунтування і погодження зменшення меж цих об’єктів в Міністерстві екології та природних ресурсів України відсутні. Відтак, йдеться про протиправне вилучення земельних ділянок зі складу територій природно-заповідного фонду.
Щодо всіх об’єктів ПЗФ, площі яких обмежуються цим рішенням Київської обласної ради, протягом останніх років були розроблені Положення про них, затверджені Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища, розроблені та погоджені із користувачами земельних ділянок Положення про згадані території ПЗФ. Доказом цьому твердженню є і саме вказане рішення, у п. 5.1 якого Державному управлінню охорони навколишнього природного середовища у Київській області у тримісячний термін рекомендується «внести відповідні зміни до положень про ландшафтний заказник місцевого значення «Урочище Кірикове» та лісовий заказник місцевого значення «Ворзельський».
Особливо небезпечним є інший підпункт п.5.1 вказаного рішення, а саме рекомендація Державному управлінню охорони навколишнього природного середовища у Київській області «вжити заходів щодо установлення у натурі (на місцевості) меж територій та об’єктів природно-заповідного фонду, визначених пунктами 2, 3, 4 цього рішення». Аналогічне доручення дається і землекористувачам ділянок даних територій ПЗФ, про що сказано окремо у п.п.5.2. вказаного рішення.
Таким чином, пункти 2,3,4 та 5 рішення Київської обласної ради від 21.06.2012 №365-19-VІ «Про оголошення нововиявлених територій та об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення Київської області та про деякі питання об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення» прийняті з грубим порушенням процедури, передбаченої у ст. 54 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України». Наслідком реалізації цих пунктів вказаного рішення стане вилучення, тобто втрата зі складу природно-заповідного фонду 9,9162 га територій.
Гомільшанські ліси – від найкращого національного природного парку до найскандальнішого
.jpg)
Головним об’єктом тривоги природоохоронців Харківщини у 2012 році стало призначення на посаду директора національного природного парку «Гомільшанські ліси» І. Северина.
Саме цей національний парк не так давно був нагороджений відзнакою польських природоохоронців як найбільш європейський і прогресивний в Україні. Адже лише тут спільними зусиллями наукового відділу та екс-директора О. Мотляха, вдалось зупинити рубки і організувати охорону біорізноманіття так як це робиться у цивілізованих європейських країнах.
Проте ще з 2010 року почались потуги окремих осіб по скасуванню його статусу. При чому головними звинуваченнями в адресу дирекції парку називались саме заборони рубок та робота відділу охорони, що не дозволяє на території НПП браконьєрство. На чолі протестів фігурував саме І. Сіверін, якого нині за рекомендацією керівництва Зміївського району призначили директором цього ж національного парку. Вже під час представлення нового директора прозвучало, що тепер на парк чекають рубки, розчистка лісу і будівництва.
І.Сіверіна навіть викликали до Мінприроди, де він зустрівся з громадськістю, яка виступає за звільнення його з посади. Перша ж науково-технічна рада НПП, скликана у новому складі, погодила рубки у найцінніших ділянках національного парку. Серед 26 членів НТР лише троє є опозиціонерами споживацького ставлення до території НПП і протистоять рубкам. Всі інші голоси слухняно підтримували знищення природи. Після масштабної громадської кампанії Мінприроди відмовило у погодженні затверджених НТР проекту лімітів, тобто не дозволило почати рубки в НПП.
Під час засідання НТР Іван Сіверін декламував свої історичні перли, такі як «Медянка… да она мнє с детстсва омерзітєльна» або пропозиції здавати червонокнижну черемшу «оптом на базар». Протягом року І. Сіверін став образом лісівника-винищувача природи, портрети якого протягом року з’явились на різноманітних акціях, присвячених політиці Держлісагентства в заповідній справі, боротьбі з рубками.
Біличанський ліс – нова сторінка боротьби за Голосіївський НПП.
2012 рік для Голосіївського НПП є свого роду роком символічним – 5 років від створення, 20 років боротьби за створення і 40 років ідеї створення НПП. Рік почався з нападу на Михайла Михалка, голову Спілки «Порятунок Голосієва», що займається охороною Голосіївського лісу з 1972 року. Після виступів М. Михалка проти незаконної забудови в урочищі «Гайок», невідомі напали на 72-річного активіста і нанесли йому удар кастетом.
Протягом останніх років активісти Дружини охорони природи м.Києва неодноразово наголошували що в НПП Голосіївський ведуться незаконні рубки. Поки затримувався процес передачі земель від ЛПГ «Конча-Заспа» до НПП, лісники вирубали старі дерева і продавали на дрова прямо на вулиці, на проспекті Науки. Проте в 2012 році ситуація припинилась, керівнику підприємства за погодження незаконних рубок пригрозились п’ятьма роками ув’язнення.
Протягом останніх років головною природоохоронною темою в Києві є конфлікт навколо Біличанського лісу – великого лісового масиву на заході Києва. Селище Коцюбинське, що відноситься адміністративно до Київської області, самостійно затвердило не погоджений ні з ким генеральний план, згідно з яким у склад селища чомусь включається 4500 га територій Біличанського лісу і почало видавати земельні акти на цю територію. Попри неодноразові заяви керівництва столиці та численні судові позови активістів і навіть прокуратури, процес не змінив пагубного вектора. Президент Янукович публічно обіцяв журналістці Ірині Федорів врятувати Біличансьткий ліс. Проблема викликала чималий резонанс, апофеозом якого стало руйнування групою невідомих будівельного майданчика та підпал трактора 21.03.2012.
Ще у 2011 році на прохання КМДА співробітники НАН України та активісти НЕЦУ підготували наукове обґрунтування створення на базі Біличанського лісу філіалу національного природного парку «Голосіївський». Розробити проект розширення НПП «Голосіївський» доручив Президент України своїм дорученням від 26.08.2011 р. №1-1/1876. Роботи мали бути виконані до 1 грудня 2011 року.
Київська обласна рада та Київська міська ради прийняли рішення про погодження створення такого природно-заповідного об’єкту. Найдовше справу саботував голова Комісії з питань екологічної політики Київради, голова Партії Зелених України Денис Москаль. Втім, навіть після прийняття рішень міською та обласною радами, Президент не підписав Указу про створення філіалу НПП.
Міністр екології та природних ресурсів України Е.Ставицький презентував проект Указу Президента «Про зміну меж Національного природного парку «Голосіївський» на засіданні Кабінету Міністрів 14.11.2012 року, де проект був схвалений. Проте після цього ніхто не подав проект на підпис Президента.
Окремо працівниками НАН України та експертами НЕЦУ було підготовлене обґрунтування розширення НПП «Голосіївський» на ті території, на яких він планувався науковцями від початку, але його ніхто не погодив і навіть сама дирекція НПП його відхилила. Для того, щоб зрозуміти причини такого неоднозначного висновку, згадаймо історію створення національного парку. Процес створення НПП «Голосіївський» бере початок ще з радянських часів (з 1928 р). Чергову спробу було зроблено в кінці 80-х – на початку 90-х рр.. Спочатку планувалось, що НПП поширюватиметься не лише на Київ, а й на Київську область, матиме площу 65 000 гектарів і простягнеться на південь до с. Витачів. У більш далекій перспективі, до нього мали ввійти Трахтемирівський півострів і Канівський природний заповідник. На той час планували створення і інших потужних природно-заповідних територій національного значення, які мали скласти вздовж Дніпра заповідну мережу «Намисто Дніпрове». 1993 року подане офіційне клопотання про необхідність створення НПП «Голосіївський». Користувачі та власники проектованих до НПП ділянок на той час дали згоду на входження в нього. Та міська влада не хотіла створення національного парку, адже, будучи заповідною територією загальнодержавного значення, національний парк підпорядковується не місту, а Мінприроди. Тоді, в якості компромісного варіанту, було створено Регіональний ландшафтний парк (РЛП) «Голосіївський», що функційно є аналогом національного природного парку, але є об’єктом місцевого значення і підпорядковується місцевій раді. Площа РЛП склала 11 000 гектарів. Його територія поглинула всі проектовані до національного природного парку землі, що знаходяться в адміністративних межах Києва. Але РЛП не може замінити НПП. Місцева рада створила – місцева рада і скасує. І дійсно, вже у 1999 році приймається варварське рішення Київської міської ради про реорганізацію парку. З РЛП «Голосіївський» зробили «1 чергу РЛП «Голосіїв». Це значить, не лише зміну назви, а і те, що з 11 тис га парку залишили чомусь всього 5 600 га. Тобто був цілісний РЛП, а тепер частину його територій оголосили такими, що ввійдуть в нього ж, але пізніше. Таких небачених прецедентів українська заповідна справа не мала ніколи раніше і не має досі. Так «Голосіїв» втратив унікальні урочища «Конча-Заспа», острів Галерний, сотні гектарів лісів і інші землі. Мову про «другу чергу» РЛП після того вже ніхто не вів. Більше того, на виведених з РЛП землях почались активні землевідведення і забудови.
Лише 9 березня 2006 року, Київрада прийняла рішення про погодження створення на землях м. Києва саме НПП «Голосіївський». Рішення про погодження поширилось лише на територію існуючого на цей момент РЛП (та й то – дещо урізану версію). І це все при тому, що у 1994 році, рішенням Київради №14, під створення НПП зарезервовано всі землі на площі 11 тис га. Але на такі «історичні» рішення, піднесена будівельним бумом Київська міська рада зразка 2006 року вже не зважала.
НПП «Голосіївський» був нарешті створений Указом Президента України №794/2007 від 27 серпня 2007 року. За тривалу історію створення, його площа зменшилась з 11 000 га, як планувалось з самого початку, до 4 521,29 га (!!!). Буквально в останній момент, з створюваного НПП виключили і віддали під забудову урочища «Бичок», «Покал», заказник «Острів Жуків» і багато інших цінних природних територій. Ще багато територій встигли забудувати до того, як вони стали заповідними. Враховуючи, що створення НПП переслідує крім чисто природоохоронних завдань і мету забезпечити рекреаційні потреби населення, наявність зони стаціонарної рекреації і господарської зони є практично обов’язковою умовою створення будь-якого НПП. Фактично, після всіх скорочень площі створюваного національного парку, до його складу увійшли лише ті території (близько третини від початкових меж), які перебували у природному стані і не мали жодної забудови (у т.ч. рекреаційної), тобто такі, що мали б увійти до його заповідної зони. Не увійшли курортні об’єкти «Конча-Заспи», територія НУБіП (Національного аграрного університету), його ботанічний сад, Національний експоцентр України, що мали б досконало виконувати функцію зони стаціонарної рекреації.
Тепер розроблено проект організації території НПП – документ, у складі якого проводитиметься і зонування території. Таким чином, зі складу земель НПП, які мали б бути виключно заповідною зоною, виділені зони стаціонарної рекреації, регульованої рекреації та господарська, які складуть переважаючу частку від загальної площі НПП. Єдиним раціональним виходом з ситуації є негайне розширення території .
Ця історія також дозволила виявити і інші ініціативи Партії Зелених України, спрямовані на знищення територій ПЗФ (які теж повинні в майбутньому увійти до складу НПП «Голосіївський»). Партія зелених, позиціонуючи себе як політична сила, діяльність якої спрямована на всебічний захист довкілля, звернулась із позовом до Окружного адміністративного суду Києва з вимогою знищення частини ландшафтного заказника місцевого значення "Обухівський", що під Києвом. І, як не дивно, справу виграла. Про це свідчить інформація, розміщена на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень .
Заказник "Обухівський" був створений рішенням Київської обласної ради у 2002 році у південній частині лісового масиву Конча-Заспа та розширений у 2004-му. Саме це рішення, яким заказник розширили у 2004 році, і оскаржували в суді. Також упродовж останніх двох років було ухвалено однакові рішення Козинської селищної та Обухівської районної рад щодо ліквідації заказника "Обухівський", хоч вони не мають юридичних наслідків, бо суперечать закону "Про природно-заповідний фонд".
Втім, залишається загадкою, яким чином у цій історії виявилась задіяною Партія зелених. У телефонній розмові заступник голови ПЗУ Курикін запевнив нас, що жодного позову щодо заказника "Обухівський" партія до суду не подавала, бо це суперечило б її програмним засадам. Але судовий документ, згаданий вище, свідчить про протилежне.
Саботується створення нових заказників загальнодержавного значення
Про це екологічні активісти повідомили у своєму зверненні самого Президента Януковича в листопаді 2012. «Ми, що нижче підписались, повідомляємо Вас про бездіяльність Адміністрації Президента України, яка вже кілька років фактично саботує виконання Вами, як Президентом України, Ваших функцій по розширенню об’єктів та територій природно-заповідного фонду України» – говориться у зверненні.
Лише Президент України має повноваження створювати своїми Указами нові природно-заповідні території загальнодержавного значення. Активісти громадських організацій і науковці, які долучались до підготовки матеріалів створення нових територій природно-заповідного фонду, добре знають, що протягом останніх трьох років були підготовлені Укази Президента про створення 11 заказників та 5 пам‘яток природи загальнодержавного значення. Ці Укази погоджено із центральними органами виконавчої влади та організаціями, схвалено на засіданнях Уряду та подано на розгляд Адміністрації Президента України. Проте на стіл Президента вони так і не потрапили. «- Не виключено, що в АПУ працюють люди, які принципово саботують створення заповідних територій, бо самі є мисливцями або власниками незаконних будинків на заповідних землях. – коментує автор звернення, заступник голови Національного екологічного центру України Олексій Василюк. – Інакше пояснити, чому АПУ так довго не дає на підпис Президенту такі важливі для охорони природи Укази, я не можу».
Це такі проекти указів Президента України:
1) «Про території та об'єкти природно-заповідного фонду загальнодержавного значення» (оголосити заказник "Волощина" та пам'ятки природи "Балка Крейдяний яр", "Печера Опільська", розширити 3 парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва в Тернопільській та Луганській областях) – схвалено на засіданні Уряду 02.09.2010;
2) «Про оголошення природних територій заказниками загальнодержавного значення» (оголошення заказників "Урочище Терське", "Добрянські гори", "Ельба", "Балка Ковильна" та "Товтровий степ" в Луганській та Тернопільській областях) – схвалено на засіданні Уряду 13.04.2011;
3) Про оголошення природних територій та об’єктів заказниками і пам’ятками природи загальнодержавного значення (оголошення заказників “Дельфінієвий схил”, “Єлізаветівський степ”, “Сафоново”, “Калинове-Довге”, “Церковний ліс” та 2 пам‘ятки природи в Луганській та Івано-Франківській областях) – схвалено на засіданні Уряду 30.11.2011.
далі буде…
(всі матеріали цієї статті будуть опубліковані у доповіді громадських організацій про тан заповдіної справи в Україні у 2008-2012 роках "Льодовиковий період у заповдіній справі")
