02/02/2013
0Донеччина – це не тільки терикони, шахти та металургійні заводи. Крім іншого, це ще й унікальні ліси, якими опікується обласне управління лісового та мисливського господарства Держлісагентства України. Про донецькі ліси і людей, небайдужих до лісу, ми поговорили з начальником управління Віктором Івановичем Стороженком.
– У чому специфіка лісів Донеччини, роботи обласного управління?
Наші ліси відносяться переважно до лісів першої групи і виконують природоохоронну функцію, є «зеленими легенями» – генерують кисень, що вкрай важливо для такого промислового й густонаселеного регіону, як Донеччина. Лісів промислового призначення у нашій області немає.
У цілому ліси займають у нас близько 214 тисяч гектарів, із них приблизно 129 тис. га підпорядковані обласному управлінню лісового господарства. Ліси на території області розташовані нерівномірно: на півдні лісистість трохи більше 2%, а на півночі, де степова зона переходить у лісостеп, вона досягає 24%. У цьому – своєрідність Донецької області. Тому ліси в нашому регіоні й завдання виконують специфічні. Зокрема, захищають землі від пилових бур, ерозії. Останніми роками ми багато уваги приділяємо створенню місць рекреації, щоб люди мали можливість відпочивати.
Що ж стосується безпосередньо обласного управління, серед степових регіонів України ми зараз у числі лідерів, зокрема й за обсягом реалізації продукції. Наприклад, за підсумками 2012 року лісовими господарствами Донецького обласного управління лісового та мисливського господарства реалізовано продукції та послуг на 21 млн. грн., що на 11% більше попереднього року.
– Чи має управління конкретний план збільшення зарплати?
– Середній рівень зарплати по лісгоспах за 2012 рік склав 2300 гривень. Це невисока зарплата, хоча й вище середньої по сільському господарству. Зараз наша мета – вийти на середній рівень зарплати в 2600 гривень. І я думаю, що із цим завданням, поставленим перед обласним управлінням Держлісагентством України, ми впораємося.
Є два шляхи підвищення зарплати: або збільшити обсяги реалізації продукції та послуг лісовими господарствами, або скоротити штат. У нашій області збільшити рівень реалізації дуже складно, тому що вирубки лісу проводяться в основному санітарні. Причому 70% продукції, яку ми одержуємо в результаті таких вирубок, – це низькосортні дрова, які мають низьку ринкову вартість.
Крім того, 33% наших лісів віднесено до земель природно-заповідного фонду, а це теж накладає свої обмеження: начебто ми і господарі лісового господарства, але щоб затвердити ліміти навіть на вибіркові санітарні вирубки, потрібно їхати в Київ у Міністерство екології та природних ресурсів, домагатися узгодження. Це дуже складно. За кордоном, у тій же Німеччині чи Чехії, такого немає. Там, якщо ти лісівник – то на своєму місці ти повноправний господар: знаєш, яке дерево прибрати, яке залишити. А ми змушені будувати свою роботу з озиранням на безліч інстанцій.
– А яка робота ведеться по розширенню лісових насаджень?
– Років 10 тому лісовими господарствами Донецької області за рік висаджувалося всього 300–400 га нових лісів. Ситуація покращилася після затвердження обласною радою програми «Ліси Донбасу», розрахованої на період до 2015 року. Облрада почала виділяти нам кошти на купівлю нової техніки, і завдяки цьому ми щороку почали висаджувати ліси на площі 2,1–2,2 тис. га. Щоправда, при засухах 10– 15% висаджених культур гинуло, адже регіон у нас складний. Але це не критично.
Якщо ж говорили у цілому, Донецька область поступово «приростає» лісами.
– Чи багато лісів планується висадити у нинішньому році?
– Загалом цьогоріч заплановано висадити 1 тис. га нових лісів. Ми могли б виконати і набагато більший обсяг робіт, але проблема в тому, що немає землі для засадження лісом. При тому, що, за офіційною статистикою, в Донецькій області більше 200 тис. га деградованих земель.
– Що ж перешкоджає залісненню деградованих земель?
– По-перше, ускладнення процедури передачі землі. Раніше район міг прийняти рішення про передачу обласному управлінню 100 або 200 гектарів землі під засадження лісовими культурами – і після цього ми мали повне право висаджувати новий ліс. Зараз для отримання такого права необхідні державні акти на право власності або постійного користування земельною ділянкою, а їх, як правило, немає. Висадка лісу в цьому випадку розцінюється як нецільове використання бюджетних коштів.
По-друге, отримати землю під залісення зараз дуже складно. Райони не завжди йдуть нам назустріч у вирішенні цього питання. Особливо коли на території району є корисні копалини – поклади доломіту, піску, глини.
Ось і виходить замкнене коло. Хоча розв'язувати цю проблему, безумовно, потрібно.
– Як вирішується питання з полезахисними смугами?
– Це ще одна дуже серйозна проблема. Фактично вони не розпайовані, хоча знаходяться на землях сільськогосподарського призначення. У зв'язку із цим неодноразово порушувалося питання про їхню передачу обласному управлінню лісового господарства. Але утримувати ще й полезахисні смуги просто нереально, якщо враховувати обсяги нашого фінансування.
Зараз, у принципі, підтримана наша ідея про закріплення полезахисних смуг за фермерами. Адже смуги підвищують врожайність культур, посіви яких вони захищають, приблизно на 10%. Тому було б логічно, щоб доглядали за ними ті, хто збирає врожай. Обласне управління земельних ресурсів розробило типові договори, і в деяких районах справа зрушила з мертвої точки. Але в цілому процес поки що йде дуже туго.
На жаль, на практиці замість догляду за смугами нерідко відбувається зворотне – їх знищують. Заїжджають у полезахисні смуги цілими бригадами, пиляють дрова, продають людям. Ми періодично фіксуємо такі випадки в ході спільних рейдів з екологічною інспекцією. Зокрема, такі випадки були зафіксовані в Мар'їнському та Великоновосілківському районах. Це дуже болюча тема.
– Чи багато в області мисливських господарств?
– На сьогодні до складу обласного управління входять 10 лісгоспів. Але мисливських господарств у них всього 4: у Приазовському, Великоанадольському, Слов'янському та Краснолиманському лісгоспах.
До 2015 року в Донецькій області більша частина мисливських угідь віддана обласній організації мисливців і рибалок. Я вважаю, що це неправильно, коли на нашій підвідомчій території з'являються інші господарі, і думаю, що після 2015 року підхід до управління мисливськими угіддями на території лісгоспів зміниться.
Крім того, уже зараз багато фермерів виступають проти полювання на їхніх землях. Мисливці ходять їхніми полями, топчуть пшеницю. Деякі фермери самі хотіли б створити мисливські клуби.
– І як ви ставитеся до подібної ініціативи?
– Підтримую. Адже такий фермер буде дбайливо ставитися до звірів, які живуть на його території, не допускатиме їхнього надмірного винищення, занадто раннього відкриття сезону полювання.
Зараз у деяких районах області бувають випадки, коли, наприклад, чисельність зайців у районі показується велика, ніж є насправді, на рівні допустимої для відкриття полювання, а при контрольному перерахунку виявляється, що це не так. Такі спроби ми і надалі будемо жорстко припиняти. Хочеться бачити, щоб тваринний світ у Донецькій області мирно існував з людьми, і люди не завдавали йому непоправної шкоди.
– Як Ви ставитеся до заборони на відстріл тварин?
– Серйозна проблема виникла після передачі Слов'янського і Краснолиманського лісових господарств до складу Національного природного парку «Лісові гори». Справа в тому, що, відповідно до Закону «Про природно-заповідний фонд України», на землях фонду заборонено полювання і повністю заборонений відстріл тварин, навіть селекційний. Це призвело до того, що чисельність тварин у цих лісових господарствах значно збільшилася. Зокрема, чисельність козуль і кабанів. Від людей навіть почали надходити скарги на те, що дикі кабани завдають збитків на городах.
На мій погляд, до введення заборони на полювання потрібно підходити вибірково. Якщо це заповідна зона – питань немає, тут полювання має бути заборонене повністю. Або якщо це національний парк зоологічного призначення. Але якщо це національний парк ботанічного значення – чому в ньому не можна полювати? За кордоном у таких національних парках полювання дозволене і це приносить додатковий дохід і мисливським господарствам, і державі. Тому ми зараз виходимо на законодавчий рівень з ініціативою внесення змін до чинного законодавства.
Узагалі ж, простим введенням заборони викорінити полювання не можна. Люди все одно полюватимуть. Сам я не мисливець, але вважаю, що якщо у людини є хобі – полювання, усе має бути організовано цивілізовано. Отримання дозволів на полювання, ліцензій на відстріл. Усе – як у Європі. Ми ж в Європу прагнемо?
– Останніми роками і в Україні, і в Донецькій області зокрема ведеться активна робота з розширення кількості та площі заповідних територій. Які тенденції й результати цієї роботи у сфері лісового господарства?
– На сьогодні в нашій області до заповідних віднесені 39 тис. гектарів лісів. Затверджена масштабна програма розширення заповідних територій.
Хоча я особисто вважаю, що зробити заповідними потрібно саме заповідні території, щоб їх зберегти, а не формально збільшувати їхню кількість, щоб поставити галочку і відзвітувати про кількість заповідників. Наприклад, у Торезькому лісгоспі є грабові урочища. Це дійсно унікальна, заповідна територія. За всіма науковими канонами граб на Донеччині не повинен рости. А він росте. Зрозуміло, що цю територію потрібно охороняти. Але є й інший приклад: той же ландшафтний парк «Клебан Бик». Половина його території розпайована. Як вона може бути ландшафтним парком, якщо виконує роль пасовиська – люди на схилах пасуть худобу?!
Тож розширення заповідних територій – питання складне. Щоб прийняти правильне рішення, треба спочатку розібратися в конкретній ситуації. Особливо, коли ліс створений штучно. А в Донецькій області таких рукотворних лісів близько 70%.
– Для будь-якого лісового господарства ворог номер один – лісова пожежа. Які тенденції боротьби з лісовими пожежами?
– Для будь-якого лісового господарства ворог номер один – лісова пожежа. Які тенденції боротьби з лісовими пожежами?
Сьогодні ми володіємо всім необхідним для оперативного виявлення пожеж та їхньої ліквідації, за що я дуже вдячний керівництву обласного управління МНС. За сприяння МНС ми першими в Україні створили електронну карту лісів. Це набагато спрощує процес гасіння пожеж. Натиснув кнопку – і видно місця заправки водою пожежних машин.
Крім того, лісові господарства Донецької області оснащуються телевізійними системами виявлення пожеж, які дозволяють «бачити» вогнища загоряння на відстані до 30 кілометрів. Чотири таких телевізійних системи вже встановлені та працюють. Зокрема, у Краснолиманському і Торезькому лісгоспах. Важливо й те, що із введенням телевізійних систем відпала потреба в чергуваннях на спостережних вишках, адже перебувати на такій вишці кілька годин поспіль у 40-градусну спеку дуже важко.
Ну і, звичайно ж, оновлюємо матеріально-технічну базу засобів пожежогасіння. Щоправда, старих пожежних машин у нас ще багато – близько 50%, але всі вони на ходу. Плюс до цього ми отримали 30 малих протипожежних комплексів, придбаних за кошти обласного бюджету. Це теж дало свій позитивний результат.
При цьому наша головна мета – це, звичайно, зменшення кількості пожеж. До речі, досягненню цієї мети сприяє створення місць рекреації. Коли людям є де відпочити, організувати пікнік, приготувати шашлик у спеціально відведеному місці, у них не виникає бажання розкласти багаття в сосновому лісі, де можна і пожежу влаштувати, і самим згоріти. А це найстрашніше, коли гинуть люди.
– Але все-таки Донецьк у першу чергу асоціюється зі степом, а не з лісом. Навіть у пісні співається про «степ донецький»… А що говорить сучасна наука, чи потрібні Донбасу лісу?
– Однозначної відповіді на це запитання немає. Різні вчені мають різні думки. Я особисто вважаю, що в степу, особливо якщо це степ розораний, ліс має бути: він захищає від пилових бур. Це доведено ще у ті часи, коли Віктор Єгорович фон Графф у 1843 році закладав перші посадки лісу у Великоанадолі. Сьогодні кожен може побачити, який ліс виріс у степу – там, де його ніколи раніше не було. Це – рукотворний природний пам'ятник людям, які ліс створювали. Але ці ліси вже старі й свій вік відслужили.
У нашому степовому регіоні, де в посушливі роки вологи немає навіть на глибині більше двох метрів, деревам виживати складно: якщо дуб досяг віку 100-120 років – це можна вважати хорошим показником. А в нормальних умовах, десь у Сумській чи Волинській області, дуб у середньому живе 300-400 років.
Зараз, коли починається всихання дібров, їх треба замінювати на нові: проводити профілактичні вирубки, висаджувати нові ліси. І ми цим займаємося, залучаємо науку, активно співпрацюємо з науковими установами. Зокрема, з Харківським національним аграрним університетом ім. В.Докучаєва.
– Які основні напрямки наукових досліджень у Донецькій області?
– Нашою центральною науковою базою є Маріупольська лісова дослідницька станція. Держлісагенством України розроблено й затверджено програму її роботи. Основний напрямок наукових досліджень – вивчення причин всихання дубових і соснових насаджень.
Ось зараз спостерігається масове всихання дуба у Великоанадольському і Горлівському лісгоспах. На багато запитань відповіді отримані, але наукові дослідження продовжувати треба. Чому, наприклад, в Амвросіївському лісгоспі гине кримська сосна? Дожила до 70 років і почала всихати…
Раніше при створенні штучних лісів не проводився аналіз грунту. Головною особливістю сталінського плану перетворення країни були обсяги – висадити якомога більше лісів. Звичайно, робота була проведена величезна, але з наукою вона узгоджувалася не завжди.
Цим зараз ми і займаємося – створенням стійких лісових культур. Чому одні соснові культури добре ростуть, а інші – погано? Вивчення цього питання починається з ранньої стадії – висіву культур. Яке насіння висаджене, де воно зібране. Якщо з кострубатих дерев, то такі нові сосни і виростуть.
– Які ж насіння використовуються для висадки нових лісів?
– Зараз перед усіма лісгоспами Донецької області поставлене завдання – збирати насіння з плюсових дерев, тобто кращих із тисячі або навіть 10 тисяч дерев. Це насіння ми використовуємо для вирощування сіянців елітних сортів.
Усе, як у сільському господарстві: що посієш – те й пожнеш. Поки такого елітного насіння в нашому посівному матеріалі 10-15%. Просто плюсових дерев мало, і цей напрямок роботи ще до кінця не освоєний. Харківський інститут ім. В.Докучаєва зараз, наприклад, закладає клонові плантації, тобто шляхом живцювання. У цьому випадку рослини не втрачають своїх властивостей і передають їх потомству. Із цих клонових плантацій і потрібно отримувати насіння. Тоді це буде дійсно еліта.
Одним словом, наука не стоїть на місці. Навіть наші санітарні вирубки ми проводимо спільно з ученими. Виїжджаємо на місце, проводимо обстеження і тільки після цього приймаємо рішення. Скажімо, Маріупольська лісова дослідницька станція успішно вирощує нові ділянки лісу у Великоанадолі на місці лісу, який уже віджив своє.
Або ще приклад, – раніше виникали питання з приводу проведення вирубок у заповідних зонах. Чи варто їх проводити? Наприклад, у вільхових насадженнях. Це тема моєї кандидатської дисертації. Але зараз уже можна вважати доведеним, що у вільхових насадженнях вирубки проводити треба, навіть у заповідній зоні. Бо, коли вільхові насадження гинуть, вони вже не поновлюються. А в місцях, де ми провели вирубки, сьогодні вже милує око новий вільховий ліс.
– Ви кілька разів згадували про створення місць рекреації в лісах Донецької області. Що вже зроблено обласним управлінням, що планується?
– Робота в цьому напрямку проводиться комплексна. Зокрема, створюються екологічні стежки, вони організовані у всіх лісництвах області. Найбільші лісові стежки поки в Краснолиманському районі – в Ямпільському лісництві довжиною 2,3 км, у Дробишевському лісництві – 2,6 км. Найкраща на сьогоднішній день лісова стежка «Лісове намисто» – у Краснолиманському районі.
Приємно, що останнім часом з проханнями про організацію таких стежок для облагороджування території, залучення людей до нас почали звертатися й сільради. Наприклад, звернулася Криволуцька сільрада Краснолиманського району. Я вважаю, що це правильний підхід.
Адже скільки потенційних місць відпочинку знаходиться на території сільрад, на тому ж Азовському узбережжі? Люди просто звикли виїжджати на відпочинок до Єгипту чи Еміратів. А взяти ту ж Амвросіївку, куди на тренування приїжджають альпіністи та скелелази з усієї Росії. Просто про це ніхто не знає. Святогірський монастир знають, дуб, якому 600 років, знають. А треба, щоб знали ще більше. Місця екологічного відпочинку треба пропагувати.
– Створення таких місць економічно доцільно?
– Безумовно, це переважно громадська робота. Витрати на створення тих же лісових стежок у лісництвах, можливо, ніколи не окупляться. Але наше головне завдання – переконати людей у тому, що природу треба берегти.
Нещодавно в Ямпільському лісництві нами був створений парк молодят. Коли люди одружуються, кажуть, треба побудувати будинок, посадити дерево і виростити сина. У цьому ми і допомагаємо – вручаємо молодятам дерево біля РАГСу, організуємо його посадку в парку, видаємо сертифікат – що такого-то числа такі-то молодята посадили дерево. І довіряємо їм догляд за «їхнім» деревом. Нехай приїжджають, поливають, доглядають.
Я думаю, це один із реальних кроків не тільки до підвищення нашого культурно-природного розвитку, але й до створення міцних, дружних сімей. Перше весілля, яке ми провели у парку молодят, було українсько-російським. І росіяни були вражені, оскільки у себе на батьківщині ніколи такого не бачили.
Велику увагу ми приділяємо і вихованню підростаючого покоління. У нас у кожному лісгоспі є шкільні лісництва. Наприклад, шкільне лісництво Яровської школи брало участь у Всеукраїнському зльоті шкільних лісництв і стало дипломантом. Любов до природи потрібно прищеплювати з дитинства. Підростаюче покоління можна правильно виховати.
Узагалі ж, для того, щоб у Донецькій області існували ліси, необхідна підтримка громади. Тому при обласному управлінні лісового та мисливського господарства створено Громадську раду екологічних організацій – для забезпечення прозорості нашої роботи. І це має свої результати. У 2012 році Краснолиманський лісгосп увійшов до числа лідерів природоохоронної діяльності в Україні, разом із двома іншими лісгоспами з інших областей України.
– До речі, в останні роки природа бере «штурмом» й українські міста. Ландшафтний дизайн бурхливо розвивається. Для вас це теж перспективний напрямок розвитку?
– Безумовно, ми розвиваємо і цей напрямок діяльності. Сьогодні озелененням міст і сіл нашої області займаються багато лісгоспів. Для цього є все необхідне: посадковий матеріал, досвідчені фахівці. Навіть таке невелике лісове господарство, як Красноармійський лісгосп, виконав торік робіт і послуг з озеленення населених пунктів на мільйон гривень. Активно займається висадкою дерев і озелененням Тельманівський лісгосп. Донецький лісгосп торік висаджував дерева у шахтарській столиці, зокрема у новому парку Петровського району та біля нього.
Одним словом, так чи інакше озелененням, благоустроєм та ландшафтним дизайном займаються всі господарства. Дуже хороший розсадник декоративних рослин має Маріупольська лісова дослідницька станція, яка, можна сказати, є прикладом для інших господарств.
– Як в обласному управлінні вирішується кадрове питання? Де навчаються майбутні фахівці лісового господарства?
– На сьогодні Великоанадольський лісовий коледж – єдиний профільний навчальний заклад у нашій області. І, мушу сказати, що коледж цей – унікальний. У 2013 році йому виповниться 170 років. Випускники коледжу працюють не лише в Донецькій, але й в інших областях південного сходу України, в Криму і навіть на Тернопільщині.
Проблема в тому, що зараз коледж входить до системи управління Міністерства освіти, науки, молоді та спорту України, а обсягів фінансування, що виділяються міністерством, для його нормального функціонування не вистачає. Наприклад, напередодні Євро-2012 на базі коледжу була створена чудова спортивна база. Серед коледжів Донецької області, напевне, одна з кращих: натуральне футбольне поле, шикарний спортзал, 22 душові кабінки. Але на утримання цього спортивного комплексу потрібні гроші, потрібен полив, догляд. Без фінансування комплекс загине. А коштів недостатньо.
Виходом із ситуації могло б стати включення коледжу до складу Маріупольського державного університету. Донецька облдержадміністрація нашу пропозицію вже схвалила. І це відкриває великі перспективи. Випускники лісового коледжу – наприклад, майстри лісу, які здобули середню освіту, – могли б продовжувати навчання в Маріупольському державному університеті, якщо відкрити в ньому факультет лісового господарства. У свою чергу, університет міг би використовувати базу коледжу для проведення студентської практики, тим більше, що в університеті є екологічний факультет.
Сьогодні ж випускники коледжу найчастіше продовжують навчання в Луганському національному аграрному університеті. Однак коли вони його закінчують, отримують дипломи вчених-агрономів. А нам потрібні не агрономи, а інженери лісового господарства.
– Чи забезпечуються житлом ваші працівники?
– Основна проблема працевлаштування молодих спеціалістів зараз – саме надання їм житла. Раніше лісництва мали свій житловий фонд, тому «квартирне питання» вирішувалося відразу. Молодому спеціалісту виділялося якесь вільне житло: квартира, будинок, півбудинку. Зараз, після проведеної тотальної приватизації, ні у лісових господарств, ні в обласного управління такої можливості немає.
Тому ми звернулися до Держлісагентства з проханням про виділення коштів на капітальне будівництво. Щоб для залучення молодих фахівців кожен лісгосп міг будувати житло, хоча б по одній- дві квартири на рік. Це дуже важливо. Адже люди не вічні, й без припливу молодих кадрів колектив поступово старіє. А без надання житла знайти фахівця потрібного профілю і кваліфікації часто просто неможливо – ні в Донецьку, ні в області.
– І наостанок: яким ви бачите завтрашній день Донецького обласного управління лісового та мисливського господарства?
– День завтрашній – це складне питання. Одне можна сказати точно: ліси в Донецькій області – це результат людської праці й дар природи, що вимагає особливого ставлення і догляду. А для цього потрібні фахівці.
Це тільки на перший погляд здається, що лісник тільки тим і займається, що ходить з рушницею по лісу. Насправді ж фахівця лісового господарства ніяким іншим фахівцем замінити не можна. Він повинен багато знати: і як зі шкідниками зелених насаджень боротися, і як ліс виростити, і як пожежу загасити, і як будинок звести. І мені приємно, що своїми фахівцями лісового господарства Донецька область може по праву пишатися.
