02/02/2013
0Цій червонокнижній тварині не вперше бути заручником дискусій, розборок, з’ясування стосунків. Вигідна тема для «штовханини». У сусідній Білорусі останнім часом говорять про те, що зубрів у Біловезькій пущі стало… забагато. На Волині ж – навпаки: не можуть дорахуватися.
Однак і там, і тут фахівці сходяться на одному: зубр невпинно деградує. Голою арифметикою не зарадиш лихові. Як би не старалися дбати про те, щоб у волинських лісах водилися «лісові бізони», місцевих зусиль для цього надто мало. І тому не про методи обчислення кількості червонокнижних тварин нині варто дискутувати, а «брати» глобальніше. Скажімо, виходити «нагору» з конкретними пропозиціями щодо необхідності виділення фінансових ресурсів на збереження і відтворення зубрів.
Інформаційним приводом для численних розмірковувань на тему потрібні чи ні зубри у волинські лісах, справді вони там живуть чи то тільки привиди мандрують полями й дібровами, стало, як відомо, банальне з’ясування стосунків. Настільки банальне, що про це не хочеться згадувати. Тим паче, пильна увага громадськості до теми зубрів спровокувала серію прес-конференцій, перевірок та рейдів.
ЧЕСТЬ МУНДИРА
– Одним красномовством ми зубра не спасемо, – відверто констатував головний лісівник краю Богдан Колісник під час нещодавньої зустрічі з журналістами, де мовою аргументів та фактів намагався відстояти честь мундира лісівників.
Фактично саме лісівники першими (ще у 2000-му) забили на сполох щодо необхідності обліку кількості цієї тварини та її збереження. А передували цьому сумнозвісні 90-ті. За якийсь десяток літ волинські ліси зрешетили так, що із 205-ти особин зубра там залишилося лише кількадесят представників рідкісного виду тварин.
– Ви прекрасно знаєте, що до 2000-го на зубра проводили промислове полювання для іноземних мисливців. І ніхто не може сказати, скільки в ту пору відстріляли, скільки продали! Для прикладу, до 2000 року на території Ківерцівського району зареєстровано 27 туш загиблого зубра. Тоді ми почали піднімати питання. Створили заказник місцевого значення «Зубр», у 2003-му його територію розширили. У 2006-2007 роках зініціювали створення регіональної програми зі збереження та відтворення зубра. Вона була прийнята. З того, що там виписано, все виконали тільки лісівники, – не без емоцій каже Богдан Іванович.
У Державному управлінні охорони навколишнього природного середовища у Волинській області не заперечують: лісівники роблять все, що в їхніх силах, задля того, аби оберігати червонокнижну тварину й допомагати їй вижити у не зовсім пристосованих до цього лісах Ківерцівщини. Готують кормові поля, облаштовують майданчики для підгодівлі й навіть власним коштом купують зубрів. Як наприклад, зробили у 2010-му, коли з Вінниччини на Волинь завезли 5 особин вартістю 15 тис. грн кожна! Таким чином, запевняють, вдалося довести кількість зубрів до 27-ми. Це, щоправда, торішні дані.
З 15-го січня цього року екологи, за велінням профільного міністерства, проводили облік зубра. Станом на 17 січня, за словами в. о. начальника Держуправління охорони навколишнього природного середовища у Волинській області Олександра Романюка, у 22-му кварталі виявили до 7 особин, у 36-му – ще 5 і одну особину молодняку. Через кілька днів (а на заваді перевірці стала безсніжна погода, що трималася на Волині певний час) продовжили справу. До речі, облік мисливських тварин управління здійснює щорічно. Однак зимовий облік завершиться в лютому. Можливо, за його результатами можна буде більше дізнатися, чи присутні у волинських лісах червонокнижні представники фауни і скільки їх.
ЗУБРІВ ВИТІСНИЛО «БАФФАЛО»?
Останнє слово у цій темі має бути за вченими та фахівцями. Їм, як нікому іншому, відома таємниця надто проблемного приживання «лісових бізонів» та їхньої долі загалом.
– Будемо обов’язково піднімати питання на державному рівні. Чи доцільно надалі розмножувати зубра на Волині й витрачати на це великі кошти? Відповідь мають дати передовсім науковці. У наших умовах йому складно, бо треба і кормову базу, і поля, і простори… У тому ж заказнику «Зубр», для прикладу, всього трохи більше 5 тисяч гектарів, – каже Олександр Романюк.
Одностайну думку висловили й ветерани-лісівники, які оприлюднили своє звернення з приводу резонансної теми. Вони теж вважають, що місце цій тварини не у ківерцівських лісах, а десь на теренах Шацького національного природного парку.
«Чого вмирають зубри?» – питання драматичне… «Вже понад 50 років я спостерігаю, вивчаю зубра в Біловезькій пущі (…) і можу відповідально говорити: триває деградація виду, тварини дрібнішають. Непосвяченій людині це, можливо, і непомітно. Але якщо проаналізувати цифри з відновлення, наявний генетичний матеріал, факти підтверджують спостереження. При цьому значно погіршився стан кормової бази, практично вся рослинність по горизонту з’їдена (зубри, олені, косулі), порушено лісовідновлення». Ця цитата належить провідному білоруському вченому-зубрознавцю, думка якого вважається авторитетною не тільки в Білорусі, а й у світі загалом, – професору Петрові Козло. Ще один аргумент – слабка плідність зубра та збіднілий генетичний потенціал. Як не прикро це наслідки багаторічного рятування цього виду тварин, стверджує все той же професор: «У 1962 році у всьому світі у звіринцях та зоопарках збереглося лише 52 зубри, з них придатними до відтворення було лише 14. Таким чином усі сучасні зубри пішли від 14 особин, а біловезька лінія – від 6-7-ми». І хоча розповідає він, спираючись на реалії Біловезької пущі, проблеми деградації цього виду, зрозуміло, не минули й Волинь.
В області зубри з’явилися в середині 70-х років минулого століття. Можна уявити, як із того часу змінилися ліси:
– Поля, де 30 років кормиться зубр, зараз заповнені худобою, яка завезена фірмою «Баффало» (і це питання вже не до лісівників). Тому бідному зуброві нема куди діватися. Гіллячковий корм становить тільки не більш як 2 відсотки у його харчуванні. Заженіть корову в ліс – вона буде там гіллячки їсти? Де трава? Де паша? Де озимина?
Давайте спустимося на землю. Зубра ж треба кормити, як бичка. З 1983 року я був директором Звірівського мисливського господарства, бачив ту чисельність, можу сказати: навіть за зростом зубр став меншим, бо не вистачає кормової бази. Є два варіанти: або все повибивати і залишити тільки зубрів. Або кормити їх у вольєрі. Тоді ми збережемо цей вид. За 20 км від обласного центру зберігати таку популяцію проблемно, – переконаний Богдан Колісник.
Та зректися зубра – як мінімум не державницька позиція. Саме тому і лісівники, і екологи вважають справою честі поборотися за збереження популяції. Свого часу на наукове обґрунтування цієї проблеми було заплановано 200 тис грн із Держбюджету. Правда, згодом ці кошти спрямували на інші цілі. Нині ж очевидно: усім, хто хоче зберегти зубра на Волині, треба добиватися серйозної фінансової підтримки з державної казни, можливо, з різних позабюджетних фондів. І тим, хто покликаний дбати про довкілля згідно з посадовими обов’язками, і тим, хто називає себе громадськими захисниками природи. Реагуючи на суспільний резонанс, влада уже зініціювала з цього приводу перші кроки:
– Є доручення голови облдержадміністрації визнати держуправління відповідальним за збереження зубра, організувати проведення наукових досліджень, підготувати пропозиції управлінню лісового господарства для правильного утримання тварини, департаменту агропромислового розвитку, ветеринарної медицини, земельникам й усім іншим причетним службам… Тобто осторонь не залишиться ніхто, аби ця тема надалі не набувала такого незрозумілого розголосу, – резюмує Олександр Романюк.
