Рецепт успіху

Як Гадяцький держлісгосп Полтавщини працює за міжнародним сертифікатом.

Гадяцький держлісгосп Полтавщини сертифікований за міжнародними стандартами FSC. Це значить, що діяльність ведеться виключно за світовими стандартами з усіх, без винятку, робочих та соціальних питань. Як від екологічності лісозаготівель, чи не шкодять вони навколишньому середовищу, до співпраці із місцевими громадами, заробітної плати та соціальної захищеності працівників. Про рецепт успіху Гадяцького держлісгоспу розповів головний лісничий підприємства Ігор Федяй.

– Ми отримали сертифікат 16 травня 2019 року. Він дійсний до травня 2024 року. За ініціативи директора нашого підприємства Івана Гришка вирішили так сертифікуватись. Сертифікат – це ознака високого рівня підприємства. До речі, на світовому ринку деревини найбільші заготівельники, підприємства, виробники меблів та ще багато чого надають перевагу співпраці із підприємствами зі знаком якості FSC. Така вимога нашого часу, – розповідає Ігор Федяй. – Звісно, ми досягли цього не за один день… Подали заявку у 2018 році. Далі тривали дуже ретельні перевірки за участю незалежних фахівців. Крім того, увесь період дії сертифіката нас додатково перевіряють міжнародні експерти. Тому планку треба тримати постійно.

– Розкажіть, будь-ласка, про поточну діяльність вашого підприємства?

– Наш держлісгосп займає нині територію двох уже укрупнених районів Полтавщини – Полтавського та Миргородського. У нас 31 тисяча гектарів лісів. На 60% – це соснові, решта листяні, мішані ліси. Лісові угіддя розкидані по всій території. Десь один масив, десь ще є і так далі. Географічно – у типовому українському лісостепу. Цікаво, що у нас переважають й достиглі ліси віком 100 чи більше років. Є заповідні урочища, наприклад, урочище Масюкове. Є дерева віком по 40–50 років. Але зараз, завдяки нашим зусиллям, більшає й молодих насаджень.

– Скільки ви вже посадили нових лісів і залісили територій вирубок, господарської діяльності?

– По нашому держлісгоспу ще у старих межах районів Полтавщини діяла та досі діє програма з посадки лісів на землях, що непридатні для ведення сільського господарства. Такі землі раніше дуже активно виділяла нам обласна та районна ради, місцеві громади. Зрозуміло, що у полі, де вирощують пшеницю чи соняшник, ліс не посадиш. Тож нам виділяли часто яри, солончаки, пустирі, піски… Ми виготовляли технічну документацію, а згодом садили та садимо там дубки, сосну, подекуди акацію. Роботи велись копітко та систематично. Загалом, за 15 років ми посадили у наших угіддях 1,5 тисячі гектарів лісу з нуля. Зараз це вже гарні молоді деревця по всіх угіддях. Було, що засаджували від 100 до 500 га протягом року. Ліси оточують усі міста та села наших громад.

Зараз ця робота дещо уповільнилась, адже земель, що б підійшли нам, усе меншає. Невідомо, що буде після грядущої земельної реформи… Але й на цей рік попередньо маємо засадити десять гектарів з нуля. Ще 260 гектарів запланували посадити на місцях вирубок. Зараз активно готуємось до пожежонебезпечного періоду.

Колектив лісгоспу – сталий і згуртований. Загалом, у нас зараз працюють 217 співробітників. Є співробітники, які працюють більше 40 років, є молоді – гідна зміна. Середня заробітна платня понад десять з половиною тисяч гривень, плюс обов’язковий соціальний пакет. Я хочу відзначити роботу наших лісничого Вельбіївського лісництва О. Ющенка, водія Ю. Левуна та інших. Переважна більшість наших працівників мешкають та працюють у сільській місцевості. Для сіл це досить пристойна заробітна платня. Звісно, хотілось б збільшити її до 15 тисяч. Але поки що не маємо такої змоги. Бо ми ж досить обмежені у господарській діяльності через заборону експорту деревини до ЄС. Можливо, з часом усе зміниться на краще.

– Як ви співпрацюєте з місцевими громадами?

– Співпраця з громадами триває постійно. На території нашого держлісгоспу після укрупнення функціонують шість об’єднаних територіальних громад. Це десятки сіл, є селища та міста. Є відносно невеликі, є дуже великі за площею та територією. Так-от, саме наш держлісгосп – один із головних наповнювачів бюджету громад. За минулий рік наш валовий дохід становив понад 71 мільйон гривень. А більшість – 34,5 мільйона гривень ми сплатили саме у вигляді податків до бюджетів громад. І, як я вже розповідав, – дуже тісно співпрацюємо з питань створення нових лісів та залісення територій вирубок тощо.

– А як ви ведете діяльність на Миргородщині, де розташовані знамениті курорти-оздоровниці? Чи є там якась особливість?

– Так, це дуже велика курортна зона. Однак, більшість лісових угідь там – об’єкти природно-заповідного фонду, де будь-які роботи категорично заборонені. Я вже казав про деякі урочища. Є гаї, які посадили ще пани. Там ми маємо право проводити лише вибіркові та санітарні вирубки за окремими спецдозволами. Загалом, у наших угіддях – 5,4 тисячі гектарів ПЗФ. Це 16% усіх угідь. До слова, за європейськими стандартами у лісових угіддях має бути 15% заповідних територій, а у нас навіть більше. Це теж одна з вимог сертифіката FSC.

У нас відбулося досить багато відомих історичних подій. Під час російсько-шведської війни на початку ХVIII століття тут була битва під Веприком. Під час Другої світової війни активно діяли партизанські загони. У лісах ми доглядаємо музеї-землянки. От саме з усіх тих частинок, що ми виконуємо сумлінно, й складається вся наша відповідність світовим стандартам.

Анатолій МЕЛЬНИК,Газета “Природа і суспільство”