25/01/2013
0Без знання історії лісів, які виростили кілька поколінь лісівників, неможливо продуктивно вести лісове господарство в наш час і плекати зелені масиви для нащадків. Це твердження стосується і лісів сьогоднішньої України, і Чернігівщини зокрема.
Сьогодні, на початку ХХІ століття, ліси Сіверського краю у надійних руках і продовжують свою одвічну добру справу- служать нинішнім і будуть служити прийдешнім поколінням.
У "Руській правді" (законодавчому збірнику ХІ-ХІІ ст.) є згадки про тогочасний період лісового господарювання. Знаходимо й цікаві факти про мисливство та штрафні санкції до порушників встановлених правил.
Як зазначав Михайло Грушевський у "Історії України-Руси", в ту пору з'явилися так звані "древоділи" і навіть будівельні артілі. Тоді ж почали зводитися мости. "Древоділи" могли похвалитися своїми човнами , бочками, відрами й посудом та іншими виробами. І князь, задумавши будівництво церкви чи якоїсь споруди, теж кликав старійшину "древоділів".
Після Люблінської унії (1569 р.) на українських землях активізувалося рільництво. Отож ліс, який раніше був передумовою поселення людей, заважав землеробству. У ХУІІІ-ХІХ ст. ліси викорчовувалися для сільськогосподарських угідь. А у Західній Європі в цей час зростав попит на деревну продукцію. І в Україні також почали більше використовувати продукцію з деревини.
Російський цар – реформатор Петро І, щоб розвинути суднобудування та створити надійний флот, розпочав і регламентацію лісокористування. (Він наслідував законодавство західних країн). У 1701 році було заборонено розкорчовувати ліси, віддалені від сплавних річок ближче 30 верст. Петро І своїми указами ( від 19. 02. 1703 р., 19.01. 1704 р., 28. 12. 1717 р.) наказав вважати заповідними ліси, в яких ростуть дерева (дуб, модрина, щоглова сосна), придатні для кораблебудування. Ці правила про недоторканність заповідних лісів поширювалися на всі дачі – казенні і приватні.
І в Чернігівській губернії – по обидва береги Десни – були обстежені лісові масиви на площі 192 379 гектарів: для заповідних корабельних лісів.
Слід відмітити, що кожного року окружні управління лісами відряджали в губернії та повіти особливі партії, які до осені таврували корабельні дерева. У 1720 році вийшов наказ про відмежування заказних корабельних лісів – самовільні рубки в них суворо каралися. Догляд за лісами в той період було доручено адміралтейству, а в 1722 році – на запроваджені посади обервальдмейстерів, на місцях – вальдмейстерів.
На жаль, після смерті Петра І його дружина, цариця Катерина І, скасувала лісову адміністрацію…
А на Чернігівщині поширювалася лісова переробка. Виникали підприємства – поташні, гути скляні і залізні рудні. Але надмірна кількість скляних заводів у нашому краї призвела до спустошення лісів.
Після реформи 1861 року ( звільнення селян від кріпацтва) поміщики-землевласники у пошуках нових джерел прибутку продавали ліси, що призвело до їх спустошення. Безладні постійні рубки виснажили й ті ліси, які належали сільським громадам. ( На Чернігівщині громадський ліс займав 54 тисячі десятин).
…Ліси в ту пору переважно експлуатувалися, не приділялася увага їх відновленню, а культурні насадження почали створюватися лише на початку ХХ століття.
У 1913 році ( за даними Лісового департаменту) державні ліси Київської, Волинської, Чернігівської, Подільської, Полтавської, Харківської, Катеринославської і Херсонської губерній займали площу 1 047 703 гектари. Чернігівщина була на третьому місці – 117 813 га.
У сповненому революційних потрясінь 1917 році першими декретами радянської влади всі ліси проголошувалися державною власністю.
Та в ту пору про наведення державного ладу в лісовій галузі годі було й думати.
У буремному 1919 році чернігівські ліси перейшли в розпорядження новоствореного лісового комітету Губернського виконкому рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів – Чернігівгубліскому. В період громадянської війни і політики воєнного комунізму ( вимагалося безперебійне постачання палива) цьому органу нав'язувався пожежний режим роботи. Паралельно з ним діяли також і залізничні лісозаготівельні комітети – залізкоми.
Губліскому надходили грізні директиви ( за підписами Володимира Ульянова -Леніна, Фелікса Дзержинського та Льва Троїцького) про лісозаготівлю "…под страхом революционной ответственности".
У 1920 році Губліском , який звітував про свою роботу , визнали… руйнівним явищем. І наступного року він та його центральні органи припинили існування.
"З метою упорядкування і поліпшення державного лісового господарства,- читаємо у Постанові Української економічної Ради,- всі ліси Республіки з наявним у них рухомим і нерухомим майном і нелісовими угіддями передаються у ведення і господарське розпорядження Всеукраїнському центральному управлінню лісами при Наркомземі УРСР". Незабаром, у 1922 році, виникла нова адміністративно-управлінська структура.
Відповідно, і в губерніях було створені гублісуправління, на які покладалася "організація і проведення лісовлаштування, встановлення правильного господарювання в лісах".
До складу гублісуправлінь входило 5 відділів: адміністративно-господарський, експлуатація лісів, лісовпорядкування, лісокультурний і лісомеліоративний та кошторисно-фінансовий.
Між іншим, ролі лісничих відводилася значна роль у новій управлінській структурі. І це вважалося прогресом у лісовому господарюванні.
Чернігівські лісівники після тяжких років лихоліття та розрухи поринули у мирні турботи. Ніколи не зітреться з пам'яті трудовий ентузіазм перших п'ятирічок. У 1940 році в області було заготовлено 435 тис. кубометрів деревини і 234 тисячі кубометрів дров. А ліси займали площу 431,5 тис. гектарів, з них 326 тисяч – державні масиви.
І знову на долю Сіверських лісів випало гірке випробування – Велика Вітчизняна війна. Наші земляки боронили отчий край на фронті чи воювали в партизанських загонах в тилу ворога. Надійним прихистком для народних месників стали рідні чернігівські ліси. Мужніми рядками у священну війну з гітлерівцями вписали свої сторінки бійці з партизанського об'єднання двічі Героя Радянського Союзу Олексія Федорова , які дислокувалися в "Лісограді" в Єлінських лісах. А скільки серед них було колишніх лісівників, хоробрих воїнів, які знали кожну стежину у своїх володіннях!
…Серйозної шкоди завдали лісовому господарству Чернігівщини два роки окупації. Відразу після визвольного вересня 1943 року в нашій області на відновлення стабільної роботи галузі були мобілізовані всі наявні сили. На трудовому фронті люди працювали самовіддано, вірили в Перемогу і наближали її.
А після вікопомного травня 1945-го з Чернігівщини безперебійно відправлялися ешелони з лісом – на відбудову міст і сіл країни: (продовження буде).
